Постанова

від 22.09.2021 по справі 755/12010/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2021 року м. Київ

Унікальний номер справи № 755/12010/20

Апеляційне провадження 22-ц/824/12444/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Махлай Л.Д.,

суддів Немировської О.В., Ящук Т.І.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю

Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово - експлуатаційне підприємство Деснянка , подану через представника Вишняк Олену Євгеніївну, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка про зобов`язання внести запис про звільнення до трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ ЖЕП Деснянка , в якому просив поновити йому строк на звернення до суду з позовом про зобов`язання внести запис про звільнення в трудову книжку; зобов`язати відповідача внести запис в трудову книжку про звільнення його за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, з дати ухвалення рішення суду; стягнути з на його користь заробітну плату за січень 2020 року в сумі 11 000 грн, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 20 494,12 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 82 238,17 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 8 000 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що па підставі наказу № 1-К від 18.08.2008 він прийнятий на посаду директора ТОВ ЖЕП Деснянка . 14.01.2020 він подав засновнику ТОВ ЖЕП Деснянка ОСОБА_2 заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін з 14.01.2020. Рішенням № 10 єдиного засновника ТОВ ЖЕП Деснянка від 14.01.2020 заяву про звільнення задоволено та звільнено його з 14.01.2020. Проте, до цього часу відповідач не вніс запис про звільнення в трудову книжку та не провів розрахунок при звільненні.

З жовтня 2017 року по травень 2018 року його посадовий оклад складав 7 700 грн, з червня 2018 року по листопад 2018 року - 11 000 грн, у грудні 2018 року - 12 000 грн, з січня по липень 2019 року - 11 000 грн, у серпні 2019 - 18 000 грн, у вересні, жовтні 2019 року - 11 000 грн. У листопаді 2019 року він отримав грошову компенсацію за невикористану відпустку за період: з вересня 2016 року по вересень 2017 року у сумі 6 617,04 грн (грошова компенсація за невикористану відпустку) + 11 000 грн (заробітна плата за вересень 2019 року) = 17 617,04 грн. У грудні 2019 року посадовий оклад становив 11 000 грн. Гроші, за невикористану щорічну відпустку за період: з вересня 2016 року по вересень 2017 року, отримав у листопаді 2019 року в сумі 6 617,04 грн. Грошові кошти, за невикористану щорічну відпустку за період: з жовтня 2017 по вересень 2018 року у сумі 7 159,44 грн не отримав; за період: з жовтня 2018 по вересень 2019 року у сумі 9 912,52 грн; за період: з жовтня 2019 по січень 2020 року у сумі 3 422,16 грн не отримав. Отже, відповідач в день звільнення не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки у сумі 20 494, 12 грн та заробітну плату за січень 2020 року в сумі 11 000 грн. Відтак відповідач має сплатити середній заробіток у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 15.01.2020 по 31.08.2020 у сумі 82 238,17 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати 523, 81 грн (22 000 грн : 42 робочих дні = 523,81 грн).

Крім того, невнесенням запису про його звільнення у трудову книжку та не проведенням із ним розрахунку при звільненні відповідача завдав йому душевних страждань.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.04.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ЖЕП Деснянка на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористані відпустки у сумі 20 494,12 грн з урахування обов`язкових податків та зборів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 82 238, 17 грн з урахування обов`язкових податків та зборів та 3 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання судовий витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ТОВ ЖЕП Деснянка через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове про відмову в задоволенні цих позовних вимог. У прохальній частині апелянт просить скасувати рішення в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки та в частині відшкодування моральної шкоди, але оскільки по тексту апеляційної скарги відповідач не оскаржує рішення в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки колегія суддів вважає, що у прохальній частині допущено описку. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд не звернув уваги на пояснення позивача у судовому засіданні, який вказав, що особисто попросив нового керівника не здійснювати з ним розрахунок при звільненні до проведення аудиту, оскільки він як керівник мав сумніви щодо своєї фінансової діяльності та залишків матеріальних цінностей, а з позовом звернувся через те, що аудит не проведено. У поясненнях позивач також зазначив, що до звільнення уже деякий час фактично не працював. Оскільки трудова книжка знаходилася у позивача, а від отримання розрахунку при звільненні він відмовився, то підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає. До того ж саме позивач мав розпорядитися про проведення розрахунків у день звільнення. Вини власника та факту вимушеного прогулу позивача не встановлено. Щодо стягнення моральної шкоди, то для них є незрозумілим у чому полягає така шкода, оскільки судовому засіданні позивач заявив, про те, що він досягнув 70 і втомився працювати.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на посаді директора ТОВ ЖЕП Деснянка з 18.08.2008 та був звільнений з роботи на підставі рішення засновника ТОВ ЖЕП Деснянка ОСОБА_3 за угодою сторін з 14.01.2020. Останній день виконання посадових обов`язків 14.01.2020.

Цим же рішенням призначено на посаду директора товариства ОСОБА_4 з 15.01.2020 з посадовим окладом згідно штатного розпису.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ ЖЕП Деснянка значиться ОСОБА_4 .

Запис про звільнення позивача із займаної посади згідно рішення засновника від 14.01.2020 у трудовій книжці відсутній.

Згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за перший квартал 2020 року, позивачу виплачено 3 453,57 грн (нарахований податок 621,64 грн), код виплати 101 , що позначає заробітна плата .

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив строки розрахунку при звільненні, чим порушив вимог трудового законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про відпустки та ч 1. ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідач не оспорює та не спростовує ту обставину, що позивач при звільненні мав право на отримання компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки у сумі 20 494,12 грн, а лише оспорює стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 82 238, 17 грн. Колегія суддів звернула увагу на те, що апелянт вказує на те, що суд дійшов невірних висновків щодо правомірності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але вважає це опискою, оскільки суд не стягував середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а за тестом апеляційної скарги апелянт оскаржує стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи ж питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд правильно керувався ст. 24 Закону України Про відпустки , ч. 1 ст. 83, ст.116, 117 КЗпП України.

Доводи апелянта про те, що позивач сам відмовився від отримання сум, належних йому при звільненні не можуть бути підставою для скасування рішення в цій частині, оскільки будь - які письмові докази про відмову отримати розрахунок при звільненні у матеріалах справи відсутні та на такі докази апелянт не посилаєтья.

Апелянт зазначає, що позивач просив відтермінувати виплату належних йому сум при звільнені до проведення аудиту, а не відмовився від отримання компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки. У такому разі відповідач відповідно до ст. 116 КЗпП України мав письмово повідомити позивача про нараховані суми, належні працівникові при звільненні та виплатити у день звільнення не оспорювану ним суму. А при домовленості між сторонами про проведення аудиту для визначення дійсної суми, яка підлягає виплаті при звільненні, провести такий аудит та у разі необхідності здійснити доплату.

Натомість відповідач не виплатив будь - яких компенсаційних виплат за невикористані відпуски при звільненні, які були безспірними у день звільнення та протягом більше ніж семи місяці не вчинив дій щодо з`ясування питання про те, які саме суми належать позивачу при звільненні шляхом проведення аудиту чи іншим шляхом.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач будучи директором сам мав видати розпорядження про проведення з ним розрахунку при звільненні у день звільнення також не впливають на висновки суду, оскільки на наступний день після звільнення позивача відповідач достовірно знав, що розрахунок з позивачем не проведено та не вжив будь - яких заходів для виплати йому неоспорюваних сум компенсації за невикористані відпустки.

Право на отримання при звільненні всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації у день звільнення мають усі працівники, незалежно від займаної посади та причин звільнення, а тому та обставина, що позивач обіймав керівну посаду до звільнення не позбавляє його права на отримання як розрахунку при звільненні, так і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач до звільнення уже деякий час не працював не можна визнати обґрунтованими, оскільки у стягненні заробітної плати за січень 2020 позивачу відмовлено, а стягнення компенсації за невикористані відпустки відповідачем не оспорюється.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проведено судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 та правильність такого розрахунку відповідачем не оспорюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Невиплата належних позивачу сум при звільненні призвела до необхідності звернення до суду за захистом своїх прав, що внесло суттєві зміни у життя позивача.

А відтак доводи апеляційної скарги про те, що позивач не має право на отримання відшкодування моральної шкоди суперечать встановленим у справі обставинам та ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив з тяжкості та тривалості моральних страждань, а також з принципу розумності та справедливості, та колегія суддів не знаходить підстав для зменшення розміру моральної шкоди.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

В іншій частині рішення суду не оскаржуєься, а відтак в апеляційному порядку не перевіряється.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово - експлуатаційне підприємство Деснянка залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає, крім підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Постанова складена 22.09.2021.

Головуючий Л. Д. Махлай

Судді О. В. Немировська

Т. І. Ящук