Постанова

від 14.04.2021 по справі 520/19653/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 520/19653/19

провадження № 61-15548св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Релігійна Організація Української Православної Церкви Релігійної громади Різдва-Богородиці, Релігійна Організація Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі, ОСОБА_2 ,

представник Релігійної Організації Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі -ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,

особи, які подавали апеляційні скарги, - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., від 10 вересня 2020 року і касаційні скарги ОСОБА_1 на додаткові постанови Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Релігійної Організації Української Православної Церкви Релігійної громади Різдва-Богородиці, Релігійної Організації Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання договорів дійсними та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 липня 2019 року, 01 серпня

2019 року та 02 вересня 2019 року між нею та відповідачами було укладено договори купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , яке останні отримали у спадщину на підставі заповіту ОСОБА_7

від 22 листопада 2006 року. Продавці засвідчили, що цей договір відповідає дійсним намірам, а майно належить їм на праві приватної власності в рівних частках. Вказувала, що зазначений правочин був виконаний нею, здійснено з відповідачами повний розрахунок. Проте на її неодноразові звернення відвідати нотаріальну контору для посвідчення зазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна відповідачі відмовляються.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати дійсними договори купівлі-продажу:

від 04 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Релігійною Організацією Української Православної Церкви Релігійної громади Різдва-Богородиці; від 01 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Релігійною Організацією Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі; від 02 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 07/10 частин домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , згідно заповіту № 4026 від 22 листопада 2006 року, що складаються з 19/20 частин та 1/20 частини цього домоволодіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Салтан Л. В.,

від 03 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до Релігійної Організації Української Православної Церкви Релігійної громади Різдва-Богородиці, Релігійної Організації Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання договорів дійсними та визнання права власності задоволено.

Визнано дійсними договори купівлі-продажу: від 04 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Релігійною Організацією Української Православної Церкви Релігійної громади Різдва -Богородиці, від 01 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Релігійною Організацією Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі,

від 02 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 07/10 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 згідно заповіту № 4026 від 22 листопада 2006 року, що складаються з 19/20 частин та 1/20 частини цього домоволодіння.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, які не були нотаріально посвідчені через неможливість отримати свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Суд першої інстанції зазначив, що між сторонами було досягнуто домовленості про всі істотні умови угод і відбулося повне виконання договорів, що підтверджується достовірними доказами. На думку суду першої інстанції, відсутність нотаріального посвідчення вказаних договорів купівлі-продажу перешкоджає позивачці у здійсненні права власності та розпорядження належним їй майном, передбаченого частиною першою статті 319 ЦК України.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року апеляційні скарги Релігійної Організації Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі, ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1

до Релігійної Організації Української Православної Церкви Релігійної громади Різдва-Богородиці, Релігійної Організації Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі, ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -

ОСОБА_4 , про визнання договорів дійсними, визнання права власності відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально не посвідчені і не можуть бути визнані дійсними, оскільки момент їх вчинення відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язувався з державною реєстрацією, яка не відбулась. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання спірних договорів дійсними. Також суд апеляційної інстанції зазначив про недоведеність ухилення однієї із сторін спірних правочинів від нотаріального посвідчення таких правочинів.

Додатковими постановами Одеського апеляційного суд від 23 жовтня

2020 року клопотання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі

по 5 тис. грн.

Додаткові постанови суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що заявниками доведено, а ОСОБА_1 не заперечувалось, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у зв`язку із розглядом справи понесли судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 тис. грн кожний.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також ОСОБА_1 просить скасувати додаткові постанови суду апеляційної інстанції від 23 жовтня 2020 року. ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вказавши у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) .

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна не були нотаріально посвідчені через неможливість отримання спадкоємцями за заповітом свідоцтва про спадщину у зв`язку з ініціюваннями третіми особами судового спору про визнання заповіту недійсним. Рішенням Київського районного суду м. Одеси

від 12 лютого 2020 року у справі № 520/12887/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовлено. На думку заявниці, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що між сторонами досягнуто домовленість про всі істотні умови спірних договорів і відбулося повне виконання договорів. ОСОБА_1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив її про час і місце розгляду справи, розглянув справу без її участі.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції , посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 2-3069/2008 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до того, що суд апеляційної інстанції встановив обставини у справі на підставі доказів, поданих третьою особою, позбавленою права на спадкування у відповідності до заповіту від 22 листопада 2006 року № 4026. Також ОСОБА_2 вказує, що до участі у справі не залучено Одеську міську раду як власника земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок. Висновки суду першої інстанції ОСОБА_2 вважає правильними.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Релігійна Організація Православної Парафії Релігійної громади Всіхсвятської (Кладовищенської) Церкви Одеської Єпархії Української Православної Церкви у м. Одесі просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня

2020 року.

Ухвалою від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на додаткові постанови Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2015 року у справі № 520/10957/15-ц ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого у будинку АДРЕСА_1 , визнано безвісті відсутнім з 02 травня 2015 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року у справі № 520/5991/17 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан, Туруханського району, Красноярського краю, зареєстрованого у будинку АДРЕСА_1 , визнано померлим з ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з заповітом від 22 листопада 2006 року № 4026 ОСОБА_7 заповів належне йому майно, а саме - у рівних частках 19/20 частин будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 , а 1/20 частини вказаного будинку - ОСОБА_2 . Згідно заповіту ОСОБА_4 позбавлено права на спадкування.

Відповідно до спадкової справи № 14/2018, яка відкрита після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та Українська Православна Церква Храма Різдва Богородиці звернулися із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року у справі № 520/20065/18 визначено додатковий строк - три місяці Релігійній Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ для подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася після смерті ОСОБА_7 , визнаного померлим з ІНФОРМАЦІЯ_2. Визначено додатковий строк - три місяці ОСОБА_2 для подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом що відкрилася після смерті ОСОБА_7 , визнаного померлим з ІНФОРМАЦІЯ_2.

04 липня 2019 року, 01 серпня 2019 року, 02 вересня 2019 року між

ОСОБА_1 та відповідачами укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Зазначені договори не були нотаріально посвідчені через неможливість отримання продавцями свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. вчинення нотаріальних дій щодо спадкового майна ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , призупинене до вирішення Київським міським судом м. Одеси справи

№ 520/12887/18.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року у справі № 520/12887/18 позов ОСОБА_4 до Релігійної громади Різдва-Богородиці, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М., Релігійної Організації Православна Парафія Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської Єпархії УПЦ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним залишено без задоволення.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

(стаття 627 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 67 Закону України Про нотаріат ).

Згідно з частиною третьоюстатті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України, стаття 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

За нормами статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Виходячи зі змісту вказаних норм права та фактичних обставин, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину, проте будь-яких доказів ухилення відповідачів від нотаріального посвідчення правочинів позивачка суду не надала. Крім того, під час розгляду справи встановлено, що сторони були позбавлені можливості нотаріально посвідчити спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна у зв`язку наявністю судового спору зі ОСОБА_4 та неможливістю отримати свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, яке було предметом договорів купівлі-продажу. Особи, які виступили продавцями за договорами купівлі-продажу нерухомого майна, не набули у передбаченому законом порядку право власності на нерухоме майно, а отже і не набули права на його відчуження. Зазначені обставини свідчать про відсутність підстав для застосування положень частини другої статті 220 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про розгляд справи судом апеляційної інстанції за відсутності позивачки, яку не було належним чином повідомлено про дату та час судових засідань, спростовуються наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, направлених судом апеляційної інстанції (т. 1, а. с. 188, т. 2, а. с. 11, 23, 63).

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 лютого

2020 року у справі № 2-3069/2008, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею постановах.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, яким правильно вирішено спір по суті позовних вимог, не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Також колегією суддів не встановлено підстав для скасування додаткових постанов суду апеляційної інстанції про стягнення з позивачки понесених учасниками справи витрат на правничу допомогу з огляду на наступне.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої

статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, заявниками надано договори про надання правової допомоги від 18 листопада 2019 року та від 29 листопада 2019 року, укладені між адвокатом Орезом В. А. та ОСОБА_5 , між адвокатом Орезом В. А. та ОСОБА_4, додатки № 1 до договору з детальним описом обсягу правової допомоги та розміром гонорару, а також розрахунки витрат на правову допомогу, квитанції до прибуткового касового ордеру від 10 лютого 2020 року. Розрахунок витрат був направлений заявниками іншим учасникам справи. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивач не заявляла.

Вирішуючи питання про стягнення понесених ОСОБА_5 та

ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції належним чином оцінив надані сторонами докази, правильно застосував норми права, які регулюють питання щодо компенсації витрат на правничу допомогу та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зазначених витрат у розмірі 5 тис. грн кожному.

Безпідставним є посилання касаційної скарги ОСОБА_1 про ухвалення судом апеляційної інстанції додаткових судових рішень за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про розгляд питання про розподіл судових витрат, оскільки у відповідності до частини четвертої статті 270 ЦПК України сторони або інші учасники справи викликаються в судове засідання лише у випадку визнання судом такої необхідності.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та додаткові постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року та додаткові постанови Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович