Постанова

від 21.04.2021 по справі 922/1354/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1354/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;

за участю представників:

ТОВ "Діполь Плюс" - Рибачка А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діполь Плюс"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2020

та рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020

у справі № 922/1354/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Риба Кит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діполь Плюс"

про стягнення 44700,00 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діполь Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Риба Кит"

про визнання укладеною додаткову угоду.

За результатами розгляду апеляційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Риба Кит" (далі - ТОВ "Риба Кит", позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило господарський суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діполь плюс" (далі - ТОВ "Діполь плюс", відповідач) 44700,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

Позов обґрунтовано тим, що ТОВ "Риба Кит" платіжним дорученням № 440 від 13.03.2020 помилково сплачено ТОВ "Діполь плюс" 44700,00 грн, поза межами договірних зобов`язань, передбачених договором оренди № 09 від 01.01.2020 зі строком дії до 31.03.2020, зокрема це була помилково вчинена переплата понад суму визначену у згаданому вище договорі оренди після спливу терміну дії зазначеного договору, в той час як договірні відносини між сторонами не продовжувались.

ТОВ "Діполь плюс" звернулось до місцевого господарського суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ "Риба Кит", в якій просило суд визнати укладеною між ТОВ "Діполь плюс" та ТОВ "Риба Кит" додаткову угоду від 11.03. 2020 до договору оренди № 09 від 01.01.2020 про продовження строку дії договору оренди № 09 від 01.01.2020 до 30.04.2020.

В обґрунтування своїх вимог ТОВ "Діполь плюс" вказувало на те, що грошові кошти за платіжним дорученням № 440 від 13.03.2020 в загальній сумі 44700,00 грн були перераховані ТОВ "Риба Кит" в якості орендної плати за договором оренди № 09 від 01.01.2020 за квітень 2020 року на підставі раніше досягнутої між сторонами домовленості про продовження договірних правовідносин.

ТОВ "Риба Кит" не підписало направлених на його адресу від ТОВ "Діполь плюс" відповідної додаткової угоди від 11.03.2020 до договору оренди, однак шляхом проведення вказаної оплати схвалило таку додаткову угоду, ця додаткова угода від 11.03.2020, на думку ТОВ "Діполь плюс" може бути визнана укладеною в судовому порядку в силу положень статті 181 Господарського кодексу України.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

01.01.2020 між ТОВ "Риба Кит" (далі - орендар) та ТОВ "Діполь плюс" (далі - орендодавець) укладено договір оренди № 09 (далі - договір) строком на 3 місяці до 31 березня 2020 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору № 09 від 01.01.2020 орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення № 216 площею 298 кв. м., розташоване на 2 поверсі нежитлової споруди літери "А-6" за адресою м. Харків, вул. 23 серпня, 31-Б, яке передано ТОВ "Діполь плюс", на підставі статуту на праві користування майном (далі - об`єкт оренди).

Згідно з пунктом 2.1. договору передача об`єкта оренди орендодавцем і його прийняття орендарем проводиться сторонами при передачі об`єкта оренди і оформлюється актом приймання-передачі, підписаного сторонами.

Відповідно до пункту 3.1. договору загальний розмір орендної плати за договором складає 44700,00 грн., із розрахунку 150,00 грн за один квадратний метр площі в місяць.

Згідно з пунктом 3.3 договору орендна плата нараховується з моменту фактичної передачі орендарю в тимчасове платне користування об`єкта оренди, що підтверджується підписанням сторонами акта приймання-передачі в порядку, передбаченому пунктом 2.1. цього договору. В разі не підписання акта приймання-передачі в строк, передбачений в пункті 2.1. договору, орендар несе відповідальність передбачену пунктом 8.2. договору.

Відповідно до пункту 3.4.1. договору в строк до 31 січня 2020 року орендар зобов`язаний оплатити орендну плату за перший і останній місяці дії цього договору. За наступний місяць оренди орендна плата оплачується не пізніше 5 числа поточного місяця.

Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі об`єкта оренди і діє до 30 квітня 2020 року. При належному виконанні орендарем своїх обов`язків по цьому договору, орендар має першочергове право на продовження строку дії цього договору або його переукладення. В зв`язку з цим орендар, не пізніше ніж за 30 днів до дати закінчення строку дії цього договору, направляє орендодавцю на розгляд відповідне повідомлення про наміри продовження строку дії цього договору (переукладення його) (пункт 6.1 договору).

В пункті 9.6. договору закріплено, що всі листи, приписи і інша пошта, що направляється сторонами одна іншій, вважається прийнятою стороною в момент її отримання під розписку або через три календарних дні після відправлення цінного лист з описом вкладення за адресою відповідної сторони, вказаному в розділі 10 договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Акта приймання - передачі об`єкту оренди до договору оренди № 09 від 01.01.2020, орендодавцем передано орендарю об`єкт оренди - нежитлове приміщення № 216 площею 298 кв.м., розташоване на 2 (другому) поверсі нежитлової будівлі літера "А-6" за адресою: м.Харків, вул. 23 Серпня, 31-Б.

В період дії зазначеного вище договору оренди ТОВ "Риба Кит" здійснило на користь ТОВ "Діполь Плюс" наступні платежі:

- платіжним дорученням № 407 від 22.01.2020 сплачено 44700,00 грн з призначенням платежу: "Сплата за оренду приміщення за 01.2020 згідно договору № 09 від 01.01.2020 без ПДВ";

- платіжним дорученням № 433 від 25.02.2020 сплачено 44700,00 грн з призначенням платежу: "Сплата за оренду приміщення за 02.2020 згідно договору № 09 від 01.01.2020 без ПДВ";

- платіжним дорученням № 412 від 29.01.2020 сплачено 44700,00 грн з призначенням платежу: "Сплата за оренду приміщення за 03.2020 згідно договору № 09 від 01.01.2020 без ПДВ".

Крім того, ТОВ "Риба Кит" здійснило на користь ТОВ "Діполь плюс" платіж на суму 44700,00 грн на підставі платіжного доручення № 440 від 13.03.2020 з призначенням платежу: "Сплата за оренду приміщення за 04.2020 згідно угоди № 9 від 01.01.2020 без ПДВ".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після закінчення строку дії договору оренди ТОВ "Діполь плюс" не направило свого представника для прийняття орендованих за договорами оренди № 09 від 01.01.2020 приміщень та складання відповідного акту приймання передачі, що підтверджується актом від 31.03.2020, підписаним директором ТОВ "Риба Кит" ОСОБА_1 за участі двох незацікавлених осіб, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також заявами останніх як свідків.

08.04.2020 ТОВ "Риба Кит" цінним листом з описом вкладення звернулося до ТОВ "Діполь плюс" з проханням виконати обов`язок передбачений пунктом 5.1.2. укладеного договору оренди - прийняти об`єкт оренди, в зв`язку з закінченням строку дії договору та повернути помилково сплачені кошти. Даний лист не був отриманий відповідачем за первісним позовом і повернувся на адресу ТОВ "Риба Кит".

Посилаючись на те, що договірні правовідносини за договором оренди № 09 від 01.01.2020 є припиненими 31.03.2020, платіж від 13.03.2020 на суму 44700,00 грн було здійснено помилково, поза межами існуючих між сторонами договірних зобов`язань, перераховані кошти ТОВ "Діполь плюс" в добровільному порядку не повернуто, ТОВ "Риба Кит" звернулося до господарського суду з первісним позовом по даній справі про примусове стягнення 44700,00 грн на підставі положень статті 1212 ЦК України.

Разом з тим, ТОВ "Діполь плюс" вважає, що договірні відносини за договором № 09 від 01.01.2020 є продовженими на квітень 2020 року, а грошові кошти за платіжним дорученням № 440 від 13.03.2020 в загальній сумі 44700,00 грн були перераховані ТОВ "Риба Кит" в якості орендної плати за вказаним договором оренди на підставі раніше досягнутої між сторонами домовленості про продовження договірних правовідносин відповідно до додаткової угоди від 11.03.2020 до договору, яка хоча залишилась непідписаною ТОВ "Риба Кит", однак сплата орендних платежів за квітень 2020 року свідчить про вчинення останнім дії, якою схвалено продовження строку дії договору оренди № 9. Вказані обставини слугували підставою для звернення з зустрічним позовом про визнання укладеною в судовому порядку додаткової угоди від 11.03.2020 до договору оренди № 09 від 01.01.2020.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Згідно з нормами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України, частина 1 статті 173 ГК України).

Оцінивши зміст договору № 9 від 01.01.2020, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін у даній справі, суди дійшли висновку, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 ЦК України, параграфу 5 глави 30 ГК України.

Згідно з вимогами статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (стаття 762 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України, відповідно до cтатті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Положеннями частини 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, задовольняючи первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача суми грошових коштів, сплачених за платіжним дорученням № 440 від 13.03.2020 в загальній сумі 44700,00 грн, визнав за можливе застосувати до спірних правовідносин приписи статті 1212 ЦК України, констатувавши факт помилкового перерахування ТОВ "Риба Кит" грошових коштів, поза межами існуючих між сторонами договірних зобов`язань.

При цьому, встановивши фактичну відсутність підписаної обома сторонами додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди, суд вказав про закінчення строку дії договору оренди 31.03.2020.

Водночас, згідно зі статтею 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

При цьому суд зауважує, що загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України № 6-100цс15 від 03.06.2015 та у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №927/468/17.

Таким чином, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних орендних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.

Досліджуючи питання про наявність правових підстав для стягнення безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 ЦК України пролонгації договірних орендних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідні перерахування заявлених до стягнення коштів, про що вказано у зустрічній позовній заяві.

Поза увагою судів залишились доводи відповідача за первісним позовом про домовленість сторін щодо пролонгації строку дії договору оренди, яка відповідає вимогам частини другої статті 205 ЦК України, згідно з якими правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Посилаючись на фактичну відсутність підписаної обома сторонами додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди як на підставу застосування положень статті 1212 ЦК України, судами не досліджувалось, з яких причин не відбулось підписання додаткової угоди всіма сторонами, доводи відповідача за первісним позовом про ухилення позивача від підписання додаткової угоди.

На переконання колегії суддів, судами попередніх інстанцій належним чином не перевірено, чи є достатніми для підтвердження обставини безпідставного отримання спірних коштів відповідачем пояснення позивача за первісним позовом про помилковість здійснення ним платежу, в якому чітко зазначено реквізити договору № 9 від 01.01.2020. Не надавши жодної оцінки тій обставині, що у наданому позивачем платіжному дорученні ним самим зазначено підстави для перерахування вказаних коштів, а саме: "Сплата за оренду приміщення за 04.2020 згідно угоди № 9 від 01.01.2020 без ПДВ", суди не надали належної правової оцінки доводам відповідача про те, що сплата спірних коштів відбувалась в межах договору оренди (з урахуванням додаткової угоди) з приводу сплати орендної плати за квітень 2000 року.

Вирішуючи спір лише з урахуванням доводів позивача про відсутність підписаної обома сторонами додаткової угоди від 11.03.2020 про продовження строку дії договору оренди, суди всупереч основним засадам господарського судочинства щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, не надали жодної оцінки доводам відповідача з посиланням на положення статті 180 ГК України про схвалення позивачем правочину щодо продовження строку дії договору оренди шляхом сплати 44700,00 грн в якості орендної плати за квітень 2020 року відповідно до додаткової угоди до договору оренди № 9 від 01.01.2020.

Статтею 638 ЦК України та частиною другою статті 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положенням статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передають у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

З огляду на вказані вище приписи законодавства, висновки про наявність/відсутність між сторонами договірних орендних правовідносин у квітні 2000 року, мають бути прийняті судами за результатами сукупної оцінки доказів у справі, якими учасники справи обґрунтовують вимоги та заперечення, а саме щодо досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження строку дії договору оренди шляхом укладання додаткової угоди разом з доказами вчинення дії щодо її виконання шляхом сплати орендної плати за квітень 2020 року на підставі вищевказаного платіжного доручення, яка заявлена позивачем до стягнення як безпідставно набуті кошти.

У справі, що розглядається, є важливим визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме встановлення правовідносин, які склалися між сторонами договору оренди, прямо впливає на встановлення наявності правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди від 11.03.2020 про продовження строку дії договору оренди або застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій здійснені без належного дослідження та об`єктивного аналізу всіх обставин справи щодо встановлення правовідносин, які склалися між сторонами договору оренди, без належної правової оцінки доводам та запереченням сторін, з урахуванням обставин справи на підставі актуальних та фактичних відомостей, що впливає на можливість суду остаточно визначитися, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржені в даному касаційному провадження судові рішення таким вимогам не відповідають, оскільки вони прийняті судами без з`ясування дійсних причин виникнення даного спору, без встановлення його суттєвих обставин, без надання належної і вичерпної оцінки наявним у справі доказам, наданим обома сторонами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За змістом частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що судами порушено принцип повноти оцінки доказів та їх відображення у судовому рішенні, яким вирішувався спір по суті, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, встановлених статтею 300 ГПК України, не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, надати належну кваліфікацію діям сторін, і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

Судові витрати

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діполь Плюс" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 у справі №922/1354/20 скасувати.

3. Справу № 922/1354/20 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Ткаченко Н.Г.