Постанова

від 28.04.2021 по справі 274/4577/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/4577/16-ц Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.

Категорія 47 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Микитюк О.Ю.

з участю секретаря судового засідання Дяченко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 274/4577/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання приватизації земельної ділянки незаконною, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання приватизації земельної ділянки незаконною, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Хуторної І.Ю. в м. Бердичеві,

в с т а н о в и в:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в кінцевій редакції якого просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства в Житомирській області (Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області) від 20.01.2014 за №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 в частині затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно №17591068 від 10.02.2014 щодо права ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417, укладений 24.02.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417 за ОСОБА_3 .

Позовна заява мотивована тим, що станом на 25.04.2013 фактично всі приміщення та споруди, які знаходились на території зернової площадки по АДРЕСА_1 знаходились у його власності.

Наказом Головного Управління Держземагенства в Житомирській області №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 від 20.01.2014 ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку, площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417 та видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 від 10.02.2014, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

24.02.2014 ОСОБА_2 подарував зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 .

Дана земельна ділянка розташована в межах належних ОСОБА_1 споруд, тобто, ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку, яка фактично знаходиться у власності позивача, оскільки на ній розташовані належні йому об`єкти нерухомості що вказує на порушення його майнових прав.

У січні 2020 року третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_4 звернулась до суду і позовом, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства в Житомирській області (Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області) від 20.01.2014 за №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 в частині затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно №17591068 від 10.02.2014 щодо права ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417, укладений 24.02.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417 за ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову зазначила, що наказом Головного Управління Держземагенства в Житомирській області №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 від 20.01.2014 ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417. Він отримав свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 від 10.02.2014, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

24.02.2014 ОСОБА_2 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_3 . Проте на час виділення земельної ділянки ОСОБА_2 , будівлі які на ній розміщені на праві власності належали ОСОБА_1 .

За договорами дарування від 13.09.2019 право власності на споруду піднавісу під літерою Т-1 , площею 562,7 кв.м., споруду піднавісу під літерою Й-1 , площею 223,7 кв.м. та споруди, що виконують функцію допоміжного господарського призначення, а саме: огорожу №1 із з/б блоків, площею 34,2 кв.м.; ворота №2 металеві, площею 16,8 кв.м.; огорожу №3 блоків, площею 122 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_4 .

З наведеного слідує, що ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку, яка фактично наразі знаходиться у власності ОСОБА_4 , оскільки на ній розташовані належні їй об`єкти нерухомості.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2020 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства в Житомирській області від 20.01.2014 за №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 в частині затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 10.02.2014 щодо права ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,3 га (кадастровий номер 1820855300:04:000:0417).

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,3 га (кадастровий номер 1820855300:04:000:0417), укладений 24.02.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,3 га (кадастровий номер 1820855300:04:000:0417) за ОСОБА_3 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування скарги зазначив, що на момент виділення йому земельної ділянки відомості щодо користування або оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 були відсутні, земельна ділянка була надана без будь-яких порушень закону. Вказує, що за положеннями статті 120 ЗК України, істотною умовою договору, яка передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю, або споруду є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Однак ОСОБА_4 не надано жодного доказу про те, що подаровані їй ОСОБА_1 споруда піднавісу Т-1 , площеню 562, 7 кв.м, споруда під навісу Й-1 , площею 223,7 кв.м та споруди, що виконують функцію допоміжного господарського призначення: огорожа № 1 із залізобетонних блоків, площею 34,2 кв. м, ворота металеві, площею, 16,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ) відчужуються разом із земельною ділянкою з відповідним кадастровим номером право на яку переходило би позивачу у зв`язку із набуттям права власності на ці об`єкти. Докази надані позивачем не доводять факт користування або права власності на земельну ділянку за власниками, якими було здійснено продаж, купівлю чи дарування вказаних у позові об`єктів. Оскільки у попередніх власників об`єктів нерухомого майна не було ніяких прав на земельну ділянку, то особам які набули право власності на споруду не може переходити право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Не було долучено документу, який підтверджує повноваження адвоката Гуменюка О.В., копії доказів (висновки експертиз) не були заздалегідь надіслані сторонам та не є належними, а спосіб захисту прав суперечить закону.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В апеляційному суді Серебряков О.К. та його представник адвокат Рикун Л.А. доводи апеляційної скарги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі. Зокрема, зазначили, що на час набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 ця земельна ділянка була вільною від забудов, а належна на праві власності ОСОБА_1 нерухомість, яка в подальшому була ним подарована ОСОБА_4 , знаходиться на іншій земельній ділянці, що підтверджується висновками земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи. Представник відповідача наголосила на порушенні судом першої інстанції процесуальних норм в ході розгляду зазначеної справи.

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_4 адвокат Гуменюк О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечив, пояснив, що на час набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 на цій земельній ділянці була розміщена нерухомість, яка належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі правочинів, які ніким не оспорювались та є чинними. Зазначені обставини підтверджені експертними висновками, окрім одного висновку, проведеного на замовлення ОСОБА_2 . Проте, допитані судом першої інстанції експерти у цій справі не дали однозначної відповіді про те чи були споруди на спірній земельній ділянці, посилаючись на недослідження матеріалів інвентарної справи. Вказав, що у 2016 році ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру щодо передання йому земельної ділянки, під якою знаходяться належні йому приміщення, проте отримав відмову через факт входження в її контур спірної земельної ділянки, визнавши тим самим факт накладення земельних ділянок. Зазначив, що долучення доказів є дискреційними повноваженнями суду і докази представником позивача долучались у відповідності до положень цивільно-процесуального законодавства.

Інші учасники процесу до апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що не є перешкодою для розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області передаючи у власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 1820855300:04:000:0417, площею 0,3000, на якій були розміщені будівлі піднавісу Т-1 , площею 562,7 кв.м, та огорожа, яка виконує допоміжну функцію, належні на праві власності ОСОБА_1 ( тепер ОСОБА_4 ), допустило порушення прав власника нерухомого майна, розташованого на переданій у власність земельній ділянці. За наявності будівель на спірній земельній ділянці обов`язковим є погодження проекту землеустрою із відповідним структурним підрозділом районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, проте такого погодження матеріали проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 не мають.

Із вказаними висновками погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.04.2006 року у встановленому законом порядку ОСОБА_1 набув право власності на споруду піднавісу площею 562,7 кв.м. та споруду піднавісу 223,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.12); 20.09.2006 року - огорожу, яка складається із з/б плит, фундаментних блоків та шлакоблоків за цією ж адресою (т.1 а.с.13); 14.04.2006 - будинок сушки зерна з навісом під літерою Д-1 (цегла) загальною площею 51,9 кв.м, будинок сушки зерна Ж-1 (з пластин під закидку) загальною площею 186,9 кв.м в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.11).

Зі свідоцтва від 25.04.2013 вбачається, що ОСОБА_1 належить на праві власності нежитлова будівля (літера У-1, зерносклад, загальною площею 590,7 кв.м.), що знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.15).

Крім цього, 12.09.2011 за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 була придбана нежитлова будівля, склад, під літерою А-1, загальною площею 410,3 кв.м в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.14).

Наказом ГУ Держземагенства в Житомирській області від 20.01.2014 за №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 за межами населених пунктів Гришковецької селищної ради. Надано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,3000 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Бердичівського району, за межами населених пунктів Гришковецької селищної ради (т.2 а.с. 164).

При цьому, у матеріалах проекту землеустрою згаданої земельної ділянки, серед іншого, наявна довідка селищного голови Гришковецької селищної ради Стаднік З.Є. від 23.12.2013 № 3015, в якій повідомляється про те, що бетонний паркан, що знаходиться на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) та відводиться ОСОБА_2 не стоїть на балансі фізичних і юридичних осіб (т.2 а.с.142).

10.02.2014 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 , на земельну ділянку загальною площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417 для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби (т.1 а.с.19), яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2014 (т.1 а.с.20).

24.02.2014 року ОСОБА_2 за договором дарування відчужив ОСОБА_3 згадану земельну ділянку (т.1 а.с.21-22)

З державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.02.2014 вбачається, що на земельну ділянку, загальною площею 0,3 га, на території Гришковецької селищної ради, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417 за цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, вид використання земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства - проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 (т.1 а.с.23).

В подальшому, 30.09.2019 ОСОБА_1 за договором дарування відчужив ОСОБА_4 1/2 частку в праві власності на споруду піднавісу, під літерою Т-1 , площею 562,7 кв.м., споруду піднавісу, під літерою Й-1 , площею 223,7 кв.м., та споруди, що виконують функцію допоміжного господарського призначення, а саме: огорожа №1 із з/б блоків, площею 34,2 кв.м; ворота №2 металеві, площею 16,8 кв.м.; огорожа №3 із з/б блоків, площею 122,0 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ) (т.3 а.с.136).

Право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 327503418208 (т.3 а.с. 137).

Цього ж дня між цими ж сторонами укладено договір дарування 1/2 частки в праві власності на споруду піднавісу, під літерою Т-1 , площею 562,7 кв.м., споруду піднавісу, під літерою Й-1 , площею 223,7 кв.м., та споруди, що виконують функцію допоміжного господарського призначення, а саме: огорожа №1 із з/б блоків, площею 34,2 кв.м; ворота №2 металеві, площею 16,8 кв.м.; огорожа №3 із з/б блоків, площею 122,0 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ) (т.3 а.с.138).

Право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 327503418208 (т.3 а.с.139).

Так, за змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно зі статтею 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) не встановлено правових підстав для відступу від наведених висновків.

А тому, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду України, викладену у його постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15.

З моменту укладення договору купівлі-продажу та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку (статті 657 ЦК України).

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Згідно експертного земельно-технічного дослідження № 403/18 від 03.10.2018, на земельній ділянці, якою фактично користується ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , (нова адреса АДРЕСА_2 ) знаходяться об`єкти нерухомості, а саме: споруда піднавісу літ. Й-1 площею 223,3 м2; споруда піднавісу літ. Т-1 площею 562,7 м2; нежитлова будівля (зерносклад) літ. У-1 площею 590,7 м2; будинок сушки зерна з навісом літ. Д-1 площею 51,9 м2; будинок сушки зерна літ. Ж-1 площею 186,9 м2; три споруди, що виконують функцію допоміжного господарського призначення, а саме: огорожа №1 із з/б блоків площею 34,2 м.кв., ворота №2 металеві площею 16,8 м.кв., огорожа №3 із з/б блоків площею 122 м.кв.

Земельна ділянка, кадастровий номер: 1820855300:04:000:0417, площею 0,3000 га, що належить згідно договору дарування земельної ділянки від 24.02.2014 ОСОБА_3 , накладається на земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно, а саме: споруда піднавісу літ. Т-1 та огорожа, що складається з з/б плит, фундаментних блоків, шлакоблоків, власником яких є ОСОБА_1 , розсташованих на території АДРЕСА_1 (нова адреса АДРЕСА_2 ), площею 0,6008 га (т.2 а.с.8-30).

При цьому, в матеріалах справи міститься висновок за результатами проведення комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №102/10-2019 від 29.11.2019, відповідно до якого експертом було встановлено, що в період оформлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту на території Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, навіс Т в межах земельної ділянки загальною площею 0,3000 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417, яка відводилася ОСОБА_2 , для ведення особистого селянського господарства, був відсутній , а на даній ділянці знаходився лише бетонний паркан .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відхиляючи висновки комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №102/10-2019 від 29.11.2019, суд вважав, що вони суперечать іншим наявним у справі доказам, оскільки такі зроблені без дослідження усіх матеріалів необхідних для проведення даної експертизи.

Крім цього суд встановив наявність допущеної експертом описки, оскільки ним надано висновок, відповідно до поставленого питання (вказано піднавіс Т ), щодо споруди піднавісу під літерою Т , а не Т-1 , який як об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_1 .

Серед іншого, судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що в основу висновку експерта № 102/10-2019 від 29.11.2019 покладено відомості Інтернет ресурсу Google Earth Pro аерофотознімків, які виконані станом на 30.03.2003, 08.04.2009, 05.04.2012, 18.07.2012, 21.08.2016, за дослідженням яких експерти вважали відсутність споруди, яка з`явилася на малюнку № 2 (а.с. 26) станом на 11.08.2017.

Однак суд обґрунтовано вказав, що у висновку №991/16-25 від 13.02.2019 експерт, досліджуючи ті ж аерофотознімки від 30.03.2003, 08.04.2009 встановив, що на земельній ділянці, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417 наявний навіс ( літ Т-1), огорожа (яка за конфігурацією відповідає встановленій на дату проведення дослідження) та асфальтобетонне покриття.

А тому, відхиляючи як доказ висновок експерта №102/10-2019 від 29.11.2019, який був наданий стороною відповідачів, суд першої інстанції, з урахуванням ст.ст. 89, 110 ЦПК України, обґрунтовано вважав, що такий суперечить матеріалам справи, наявним у ній доказам та встановленим обставинами, що спростовує доводи апеляційної скарги про невмотивоване його відхилення районним судом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 стверджує, що висновки експертних досліджень наданих позивачем, як доказ по справі, а саме: експертне земельно-технічне дослідження № 403/18 від 03.10.2018 р.; експертне земельно-технічне дослідження №450/19 від 18.11.2019 р.; висновок експерта №991/16-25 від 13.02.2019 р. Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, є недостовірними та недопустимими, так як такі докази не було направлено та/або не своєчасно направлено відповідачам, вони не відповідають положенням законодавства України, отримані без дотриманням встановленого порядку з істотними порушенням прав людини і основоположних свобод, експерти перевищили надані повноваження та надали відповіді навіть на ті питання, які виходять за межі їх компетенції та коло знань.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ч. 7 ст. 106 ЦПК України, за заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Ставлячи під сумнів надані висновки експертів, відповідач не використав своє право, передбачене ч. 7 ст. 106 ЦПК України, відповідного клопотання в суді першої інстанції не заявив, а тому вказані доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи усталену практику суду касаційної інстанції щодо спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що разом з об`єктами нерухомого майна - споруди піднавісу, під літерою Т-1 , площею 562,7 кв.м., споруди піднавісу, під літерою Й-1 , площею 223,7 кв.м., та споруди, що виконують функцію допоміжного господарського призначення, а саме: огорожа №1 із з/б блоків, площею 34,2 кв.м; ворота №2 металеві, площею 16,8 кв.м.; огорожа №3 із з/б блоків, площею 122,0 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ), на підставі ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України перейшло право користування земельною ділянкою під ними та частиною земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування, яке в подальшому перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_4 .

На час прийняття ГУ Держземагенства в Житомирській області наказу від 20.01.2014 за №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 за межами населених пунктів Гришковецької селищної ради, вказана земельна ділянка фактично не була вільною від інших об`єктів нерухомості, а останні не належали ОСОБА_2 ані на праві власності, ані на підставі будь-якого іншого речового права.

Отже наявність такого майна виключала можливість передання земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 у приватну власність.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ ГУ Держземагенства в Житомирській області, яким затверджено технічну документацію та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею площею 0,3 га (кадастровий номер 1820855300:04:000:0417), не може вважатися законним і він має бути визнаний недійсним, як і свідоцтво про право власності на згадану земельну ділянку.

Вимоги позову ОСОБА_4 про визнання недійним договору дарування земельної ділянки, площею 0,3 га (кадастровий номер 1820855300:04:000:0417), укладеного 24.02.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі вказаного договору є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства в Житомирській області від 20.01.2014 за №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 в частині затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 10.02.2014 щодо права ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,3 га, кадастровий номер 1820855300:04:000:0417, а тому, суд першої інстанції задовольняючи позов у цій частині дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову і в частині визнання недійним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі вказаного договору.

В апеляційній скарзі заявник наводить правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 820/5134/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 815/6124/17, відповідно до яких суд касаційної інстанції визначив, що погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки структурним підрозділом районної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури вимагається виключно у випадках, якщо на ній розташовано або планується розташування об`єкта будівництва.

Посилаючись на вказану правову позицію, ОСОБА_2 стверджує про те, що сам факт виділення йому уповноваженим на те органом земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, виключає можливість знаходження на ній об`єктів будівництва.

Вказані доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє з тих підстав, що дослідженими вище доказами беззаперечно доведено, що на момент оформлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею площею 0,3 га (кадастровий номер 1820855300:04:000:0417) за межами населеного пункту на території Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, на ній знаходились споруда піднавісу літ. Т-1 та огорожа, що складається з з/б плит, фундаментних блоків, шлакоблоків, власником яких був ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18 (провадження № 61-13977), на яку також посилається заявник в апеляційній скарзі, суд дійшов висновку, що з набуттям позивачами права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки продавець на момент укладення договору купівлі - продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.

Разом з цим, рішення суду першої інстанції у даній справі не суперечить вказаному висновку Верховного Суду, оскільки позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну земельну ділянку не заявляла, а суд задовольняючи позов, захистив її права у інший спосіб.

Статтею 16 ЦК України передбачена можливість захисту цивільних (майнових та особистих немайнових) прав та інтересів, зокрема, визнанням незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Згідно зі статтею 21 ЦК України в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного наказу, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії або нормативно-правовий акт, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на вказані положення закону аргументи апеляційної скарги про те, що оскаржуваний наказ Головного управління Держземагенства в Житомирській області від 20.01.2014 за №ЖТ/1820855300:04:000/00000145 не може бути предметом судового розгляду, підлягає відхиленню (висновок Верховного Суду від 28 травня 2020 року, справа № 635/3596/17).

Крім цього, беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного інтересу позивача-третьої особи, яка намагається захистити у суді своє право мати доступ до належних їй будівель та здійснювати їх обслуговування (висновок Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, справа № 526/138/17).

Посилання в апеляційній скарзі на показання свідка ОСОБА_5 , які він надавав в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції не беруться судом до уваги з тих підстав, що раніше виконавець проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ОСОБА_5 у заяві компетентним органам від 16.11.2016 року, підпис якого засвідчено нотаріально, вказав, що належність будівель, піднавісів, паркану, розміщених за адресою: АДРЕСА_1 на території господарського двору, в тому числі на земельній ділянці, яка відводиться ОСОБА_2 конкретним особам, а також наявність у зв`язку із цим суміжних землекористувачів, належним чином не перевірялося та не встановлювалося (т.1 а.с.148).

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 та ОСОБА_4 адвокат Гуменюк О.В. пояснив, що придбана ОСОБА_1 нерухомість розташована на землях бувшого КСП Гришківці , в подальшому - СТОВ Обрій . Зазначена обставина сторонами у справі не заперечувалась.

Представник ОСОБА_2 адвокат Рекун Л.А. надала до апеляційного суду відповіді на свій запит Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області , в яких селищна рада повідомила, що відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні з 1 січня 2019 року землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Зазначена інформація не впливає на вирішення спору, оскільки не охоплює періоду спірних правовідносин, а лише свідчить про те, що у названому законі знайшло правове вирішення питання щодо земель колективної власності, які не паювалися і залишилися у колективній власності.

Інформація селищної ради як об`єднаної територіальної громади, яка створена 03.01.2019, зокрема, щодо того, що за період її діяльності СТОВ Обрій чи його уповноважена особа із заявою про надання дозвільних документів на будівництво об`єктів, що розташовані за адресою : АДРЕСА_1 не зверталося, будь-яким чином не підтверджує заперечень ОСОБА_2 проти позову, а навпаки свідчить про те, що до вказаної дати нерухомість уже існувала.

Долучений представником ОСОБА_2 адвокатом Рекун Л.А. Витяг з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (час формування 15.12.2016) щодо реєстрації ОСОБА_1 споруди навісу заг.пл. 562,7 кв.м., споруда піднавісу заг. Пл. 223,7 кв.м.за адресою: АДРЕСА_1 а ніким не заперечується та не спростовує презумпцію правомірності правочину, як підставу виникнення у ОСОБА_1 права власності на зазначений об`єкт нерухомості, зазначену у названій Інформаційній довідці, - договір купівлі-продажу серія та номер ВСР №723798, р №907, виданий 14.04.2006, видавник приватний нотаріус Бердичівського районного нотаріального округу Юрчук Н.І.

До суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 адвокат Рекун Л.А. подала заяву про повторне дослідження та надання оцінки доказам щодо долучення до матеріалів справи доказів стороною позивача 06.12.2019, 29.05.2020 та 30.05.2019 та пояснила, що докази було подано в порушення процесуального порядку, а направлені на адресу відповідача докази частково відрізнялись від тих, які було подано до суду.

Зазначені доводи відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду справи неодноразово змінювався склад суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2019 визначено головуючим суддею Хуторну І.Ю. (т.3 а.с.113).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 8 травня 2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 12.06.2020 року (т.4 а.с.75).

Отже подання доказів 06.12.2019 та 30.05.2019 за заявою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_6 відбулось до початку судового розгляду, що не суперечить нормам цивільно-процесуального законодавства.

29.05.2020 позивач подав до суду клопотання про встановлення строку для подання доказів, яке обгрунтовував наявністю поважної причини - поширенням коронавірусної хвороби та посилався на Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19 . Суд, використавши свої дискреційні повноваження, клопотання задоволив та приєднав до матеріалів справи лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про те, що господарські двори на території Гришковецької селищної ради Бердичівського району входили в контур земель зовнішніх меж Державного акту на право колективної власності на земельну ділянку КСП Гришківці (т.4 а.с.79).

Доводи представника відповідача ОСОБА_7 про те, що документи, направлені на адресу відповідача представником позивача ОСОБА_6 частково відрізнялись від тих, які були подані до суду, на заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені будь-якими доказами. До того ж як відповідач так і його представник не були позбавлені можливості знайомитись з матеріалами справи та використовували таке своє право, про що не заперечили в суді апеляційної інстанції.

Доводи про те, що повноваження адвоката Гуменюка О.В. не підтверджені також спростовуються матеріалами справи (т.1 а.с.232-235, т.3 а.с.130-131).

Таким чином, доводи апеляційної скарги та пояснення сторони відповідача в суді апеляційної інстанції про порушення судом норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували такі висновки чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29.04.2021.

Головуючий Судді