Ухвала

від 29.04.2021 по справі 208/225/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/575/21 Справа № 208/225/17 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7

підозрюваного (в режимі

відеоконференції) ОСОБА_8

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку дистанційногосудового провадженняв режимівідеоконференції матеріализа апеляційноюскаргою прокурораКам`янської окружноїпрокуратури Дніпропетровськоїобласті ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №12017040160000038,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року у задоволенні клопотання слідчого ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні №12017040160000038 від 05.01.2017 року було відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що слідчий суддя прийшов до висновку, що у судовому засіданні слідчим та прокурором не доведена необхідність застосування арешту майна, цивільний позов потерпілим не заявлявся. У даному випадку, відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень кримінального процесуального закону та принципів верховенства права.

Суд першої інстанції зазначив, що клопотання суперечить вимогам КПК України, не містить вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, не є обгрунтованим, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для володільця майна, адже однозначно порушує «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Прокурор не погодилась з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26.03.2021 року про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно скасувати та постановити нову ухвалу, наклавши арешт на майно, яке зареєстровано за ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме автомобіль ВАЗ 21065, 1994 року випуску, об`єм двигуна 1600 см/куб, дата реєстрації 01.12.2001, а також автомобіль Nissan Qashqai, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1197 см/куб, дата реєстрації 23.12.2020.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вищевказана ухвала слідчого судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська є незаконною і не обгрунтованою та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду,викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З аналізу наведених норм КПК України вбачається, що з метою відшкодування матеріальних збитків, які були завдані заступником директора департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради ОСОБА_8 охоронюваним законом інтересам територіальної громади міста Кам`янське, в особі Кам`янської міської ради на суму 840 000,00 грн., а також для забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову та накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду є необхідність у накладені арешту на вищезазначене рухоме майно, що належить ОСОБА_8 .

Необхідність арешту майна зумовлюється обґрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке майно може бути приховане, відчужене чи пошкоджене.

Заслухавши суддю-доповідача, думки прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, підозрюваного та його захисника, які заперечували проти задоволення даної апеляції, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, ст. 132 КПК України, ст. 173 КПК України повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та спів розмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані повинні міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;

4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

Однак зазначених вимог закону слідчий, який вніс клопотання та слідчий суддя, який розглядав зазначене клопотання, не дотрималися, що істотно вплинуло на правильність прийнятого судового рішення.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Як убачається з наданих матеріалів, слідчий у своєму клопотанні просить накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме на: автомобіль ВАЗ 21065, 1994 року випуску, об`єм двигуна 1600 см/куб, дата реєстрації 01.12.2001, а також автомобіль NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1197 см/куб, дата реєстрації 23.12.2020 року.

Відповідно до вимог ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого про арешт майна повинно бути зазначено: підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Апеляційним переглядом було встановлено, що в даному випадку слідчим не було встановлено належність майна, на яке він просив накласти арешт, та не додано до клопотання жодних доказів на підтвердження того, що саме підозрюваний ОСОБА_8 є власником автомобілів ВАЗ 21065, 1994 року випуску, об`єм двигуна 1600 см/куб, дата реєстрації 01.12.2001, та NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1197 см/куб, дата реєстрації 23.12.2020 року, в той час як під час судового розгляду підозрюваним були надані до суду апеляційної інстанції документи, з яких убачається перехід права власності на дані транспортні засоби з ОСОБА_8 до інших осіб.

Зі змісту частини третьої статті 172 КПК України вбачається, що слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала слідчого судді скасуванню, з постановленням на підставі п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України апеляційним судом нової ухвали, якою клопотання слідчого про арешт майна слід повернути прокурору з метою усунення недоліків у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, протягом 72 годин з моменту отримання ухвали.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч.2 ст. 376, ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року скасувати.

Клопотання слідчого СВ Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 , подане у межах кримінального провадження №12017040160000038, про арешт автомобілів ВАЗ 21065, 1994 року випуску, об`єм двигуна 1600 см/куб, дата реєстрації 01.12.2001, NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1197 см/куб, дата реєстрації 23.12.2020 - повернути прокурору для виконання вимог ст. 171 КПК України протягом 72 години з дня отримання ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4