Постанова

від 20.04.2021 по справі 305/1538/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/1538/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 квітня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Бисаги Т.Ю., Джуги С.Д.,

за участі секретаря - Купар Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 21 лютого 2020 (головуючий суддя Марусяк М.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Рахівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_3 про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради, скасування свідоцтва про право особистої власності на прибудову до житлового будинку, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора КП Бюро технічної інвентаризації Рахівської районної ради,

в с т а н о в и в :

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради, скасування свідоцтва про право особистої власності на прибудову до житлового будинку, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора КП Бюро технічної інвентаризації Рахівської районної ради.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником одноосібним квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 73,1 кв.м., на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.2006 за №262 ( ОСОБА_1 успадкував квартиру в„– 1 від своєї матері ОСОБА_4 ).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачці ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 1/8 частка майна (дослівно: спарений житловий будинок; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 97,68 кв.м.

Крім цього, ОСОБА_2 належить на праві власності прибудова (реєстраційний номер майна 15510797), загальною площею 23,73 кв.м, за цією ж адресою.

Підставою виникнення права власності у ОСОБА_2 на вказані два об`єкти нерухомого майна є свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.10.2006 № 2994 ( ОСОБА_2 успадкувала спадкове майно від свого батька ОСОБА_5 ).

Також за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкту 1428805321236), на підставі договору дарування від 27.10.2006 (а.с. 98 т. 1).

Зазначає, що відомості про інших співвласників житлового будинку в„–7 у державному реєстрі відсутні.

Таким чином, у даному житловому будинку АДРЕСА_1 , зареєстровано право власності на нерухоме майно у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

При цьому згідно даних інвентарної справи БТІ, загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 складає всього 97,68 кв.м.

Зазначає, що рішення про поділ будинку в натурі на відокремлені квартири не приймалось.

На погляд позивача, це призводить до правової невизначеності щодо виду (особиста приватна власність, спільна часткова власність), обсягу та змісту права власності учасників спору.

Позивач вважає заплутаним те, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності окремо на прибудову, загальною площею 23,73 кв.м.

На переконання позивача у свідоцтві про право на спадщину за законом від 09.10.2006 № 2994, виданому ОСОБА_2 , невірно зазначено реєстраційний номер майна як 15510797, замість правильного 15510640; невірно зазначено дату правовстановлюючого документу спадкодавця ОСОБА_5 , а саме дату свідоцтва про право власності від 18.02.1994, що не відповідає відомостям з реєстрової книги БТІ №4, де вказано датою свідоцтва про право на спадщину за заповітом 10.05.1980 .

Крім того, свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.10.2006, видано ОСОБА_2 на прибудову, загальною площею 23,73 кв.м., з порушенням вимог щодо перевірки нотаріусом складу спадкового майна на момент видачі свідоцтва, оскільки, за твердженням позивача, такої прибудови ніколи не існувало.

На погляд позивача, у свідоцтві про право на спадщину за законом від 09.10.2006 № 2994 нотаріусом допущено помилку у написанні реєстраційних відомостей щодо предмету спадщини, яку успадкувала ОСОБА_2 .. Ця помилка не може бути усунута нотаріусом шляхом внесення виправлень, потребує скасування нотаріальної дії та видачі нового свідоцтва про право на спадщину, відповідно до ч. 3 ст. 1300 ЦК України .

Позивач зазначав, що не має можливості ставити перед нотаріусом питання про скасування свідоцтва ОСОБА_2 , оскільки він не був учасником вчинення відповідної нотаріальної дії. Вважає, що заінтересована особа має право звертатись до суду з вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 згідно ч.1 ст.1301 ЦК України.

Вважає, що доказом відсутності прибудови є те, що у матеріалах інвентарної справи є оціночний акт житлового будинку АДРЕСА_1 від 25.07.1990, у якому на звороті у розділі Технічний опис конструктивних елементів буівель, визначення ступеню зносу вказано на існування конструктивних елементів житлового будинку, однак жодних прибудов до даного будинку в акті не зазначено (тобто не було виявлено), про що свідчить порожня (незаповнена) таблиця Технічний опис прибудов (а.с. 113, 114 т. 1).

Натомість, згідно реєстраційних відомостей ОСОБА_5 , як забудовник прибудови (площею 23,73 кв.м.,) вже через 5 днів після складання оціночного акту, а саме 31.07.1990 отримав рішення Рахівської міської ради народних депутатів від 31.07.1990 №84 про видачу свідоцтва про право власності на добудову до житлового будинку, що на погляд позивача, не відповідає дійсності, адже неможливо за п`ять днів фізично збудувати та здати до експлуатації прибудову, лише цементований фундамент потребує висихання більше двох тижнів, а бетонна підложка ще більше, не говорячи про мурування стін та облаштування дерев`яного даху.

З огляду на це позивач вважає, що рішення Рахівської міської ради народних депутатів від 31.07.1990 №84 підлягає скасуванню, як незаконне, бо не відповідає фактичним обставинам справи, що стали підставою для його прийняття.

У зв`язку з цим вказує, що видане на підставі такого рішення ОСОБА_5 свідоцтво про право особистої власності на прибудову до житлового будинку від 18.02.1994 підлягає скасуванню з причин невідповідності фактичним обставинам дійсної забудови у дворогосподарстві.

Нотаріус, що видавав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, у силу положень 212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 за №20/5, на погляд позивача, мав отримати від ОСОБА_2 технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, що був би підтверджувальним документом факту існування такого об`єкту на момент видачі свідоцтва.

Так само, Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно за номером 11336753 від 25.07.2006 (а.с. 85 т. 1) не міг вважатись достовірним документом, в силу того, що обов`язкової інвентаризації об`єкту бюро технічної інвентаризації перед видачею цього витягу не проводилось.

Крім того, вважає, що відсутність у ОСОБА_5 прав власності на прибудову площею 23,1 кв.м, підтверджується обставинами, встановленими Рахівським районним судом Закарпатської області від 13.05.2002 у справі №2-369/2002 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виселення з будинку та вселення. Зокрема, позивач вважає, що в судовому рішенні встановлено, що прибудова в 23,1 кв.м. до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належить не ОСОБА_7 , а ОСОБА_6 , на підставі договору дарування, укладеного 11.08.1990 між дарувальником ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

Таким чином, ОСОБА_5 (попередній власник, за яким успадкувала майно ОСОБА_2 ), на переконання позивача, ніколи не мав права власності на прибудову. Відтак, прибудова до житлового будинку не могла входити до складу спадщини після смерті ОСОБА_7 та не могла бути успадкованою ОСОБА_2 , у зв`язку з чим рішення державного реєстратора речових прав на майно про державну реєстрацію права власності - вважає незаконним.

Крім того, відомості про реєстрацію квартири в„–3 за ОСОБА_2 не відповідають дійсному змісту права власності ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.10.2006, як правовстановлюючого документу, оскільки про квартиру в„–3 навіть не йде мова взагалі.

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що про наявність вказаних вище обставин, наведених ним порушень при оформленні речових прав на нерухоме майно, він дізнався у вересні 2017 року, коли за адвокатським запитом отримав доступ до матеріалів інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1 .

Підставою для звернення з ознайомленням до бюро технічної інвентаризації був факт самовільного знищення відповідачем ОСОБА_2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , в якій розташована квартира позивача.

Факт самовільного знищення частини будинку потребує від позивача ОСОБА_1 , як єдиного фактичного мешканця та володільця будинку, захист свого права на вчинення добудови будинку для приведення будинку до колишніх експлуатаційних характеристок.

Таке право у позивача виникло з червня 2017 року, однак практично не може бути реалізоване з причин того, що право власності на знищену частину будинку з волі юридичного власника не припиняється, на підставі рішення суду припинене бути не може. З огляду на це відповідач обрав наявний спосіб захисту свого права. Допоки не було факту знищення відповідачем частини будинку, права ОСОБА_1 на його відбудову не було порушено. З огляду на це позивач вважає, що строки давності по вимогам, заявленим у прохальній частині позову, не є пропущеними, оскільки початок перебігу строків обумовлений не моментом видачі оскаржуваних рішень та документів, а моментом самовільного знищення відповідачем ОСОБА_2 частини спільного житлового будинку.

Посилаючись на дані обставини, позивач ОСОБА_1 просив:

1) скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.10.2006 виданого на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Рахівської ДНК Пріц О.І., зареєстрованого в реєстрі з №2994;

2) визнати незаконним рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів про видачу свідоцтва про право власності на прибудову до житлового будинку за №84 від 31.07.1990;

3) скасувати свідоцтво про право особистої власності на прибудову до житлового будинку НОМЕР_1 від 18.02.1994, видане виконавчим комітетом Рахівської міської ради народних депутатів на прибудову розміром 23,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_5 ;

4) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Рахівської районної ради Губко Т.О. про державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер 15510797, номер запису 1178, в книзі 4 від 08.11.2006 на будинок, прибудову, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

5) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Рахівської районної ради, Губко Т.О. про державну реєстрацію права власності реєстраційний номер 15510640, номер запису 1178, в книзі 4 від 08.11.2006 на 1/8 частки будинку з надвірними спорудами: 1 сарай, 2 вбиральня, 3 сарай, 4 вбиральня, 5 огорожа, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Рішенням Рахівського районного суду від 21.02.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

На це судове рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків обставинам справи, просить рішення супу першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що зміни до оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.10.2006 можуть бути внесені за заявою ОСОБА_2 , а позивач ОСОБА_1 таким правом не наділений; нотаріусом допущено помилки при видачі свідоцтва ОСОБА_2 , а оскільки ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємців, тому своє право може реалізувати шляхом визнання свідоцтва недійсним, тому вважає помилковими висновки місцевого суду, що позивачем невірно обрано спосіб захисту; вважає, що місцевий суд не оцінив аргументів, що нотаріус помилився при визначенні складу спадкового майна; вказує, що ОСОБА_1 успадкував квартиру АДРЕСА_1 від своєї матері ОСОБА_4 , якій вона належала на підставі свідоцтва про право власності від 23.02.1994, виданого Фондом комунального майна. Зазначає, що раніше до моменту видачі свідоцтва на квартиру у користуванні ОСОБА_4 перебувало 3/4 частини такого житлового будинку. Суд належним чином не дослідив матеріали інвентарної справи та не перевірив склад спадкового майна на час відкриття спадщини за ОСОБА_5 . Вважає, що в рішенні Рахівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2002 у справі №2-369/2002 (за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виселення з будинку та вселення) встановлено ту обставину, що ОСОБА_7 не належить прибудова площею 23,1 кв.м. На переконання скаржника, ОСОБА_5 не будував та не здавав до експлуатації прибудову, а таке майно належало ОСОБА_8 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.08.1990 № 1738. Вважає, що таке приміщення площею 23,1 кв.м. ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_6 , згідно договору дарування від 11.08.1990, у подальшому ОСОБА_6 подарувала приміщення площею 23,1 кв.м. ОСОБА_10 згідно договору дарування від 26.12.2002, а ОСОБА_10 подарував приміщення площею 23,1 кв.м. ОСОБА_3 , який наразі є його актуальним власником. Позивач вважає, що надвірні споруди ніколи не належали ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ці споруди були у комунальній власності до 1994 року, а потім були передані його матері ОСОБА_4 . На переконання скаржника, відповідач ОСОБА_2 не прийняла спадщину за ОСОБА_5 , оскільки не подала заяву про прийняття спадщини та проживала за адресою, відмінною від адреси спадкодавця.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на обґрунтування порушення своїх прав відповідачем зазначає, що ОСОБА_2 зруйнувала частину житлового будинку, що належав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому з червня 2017 року ОСОБА_1 є єдиним власником будинку. Вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають права на реконструкцію майна. Вказує, що позивач єдиний зацікавлений у приведенні житлового будинку до ладу. При цьому ОСОБА_1 , як єдиний власник житлового будинку, хоче реалізувати своє право на приватизацію прибудинкової земельної ділянки, однак не може цього зробити внаслідок реєстрації речових прав на майно за ОСОБА_2 у державному реєстрі речових прав. Вказує, що задоволення даного позову дозволить ОСОБА_1 реалізувати його право на житло та право на приватизацію прибудинкової земельної ділянки.

У судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.

Інші учасники справи та їх представники в судове засідання апеляційного суду не з?явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправленнь. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які не з?явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та матеріали інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1 , обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 цього кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України спільна часткова власність - це власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Відповідно до вимог статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.2006 за №672, виданого державним нотаріусом Рахівської ДНК Пріц О.І. (спадкова справа №263/2005).

Дана квартира позивача складається з двох кімнат, загальна площа квартири становить 73,1 кв.м., житлова площа 39,8 кв.м., що стверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 9 т. 1).

ОСОБА_1 успадкував зазначену квартиру від своєї матері ОСОБА_4 , якій вона належала в цілому на підставі свідоцтва про право власності від 23.02.1994, виданого Фондом комунального майна.

З наявної у матеріалах інвентарної справи заяви ОСОБА_4 від 27.10.1993, остання просила оформити передачу в приватну власність квартири в цілій частині, яку займає на умовах найму. До цієї заяви було додано довідку про склад сім`ї наймача квартири та займані ними приміщення, з якої слідує, що ОСОБА_4 , як один наймач, займала квартиру АДРЕСА_1 , дата приписки у квартирі 15.01.1968 (а.с. 8,9 інвентарної справи)

Позивач ОСОБА_1 зазначав про те, що до моменту видачі свідоцтва про право власності від 23.02.1994 на квартиру в„– 1 у користуванні ОСОБА_4 перебувало 3/4 частини такого житлового будинку АДРЕСА_1 .

Матеріали справи не містять доказів належності права користування ОСОБА_4 3/4 часток житлового будинку. ОСОБА_4 , та в подальшому ОСОБА_1 , не були суб`єктами права спільної часткової власності на житловий будинок.

Відповідачці ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 1/8 частка будинку з надвірними спорудами (1 сарай, 2 вбиральня, 3 сарай, 4 вбиральня, 5 огорожа) у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер:15510640, що стверджується витягом про реєстрацію права власності від 08.11.2006 № 12432521 (а.с.94 т. 1). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачці ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 1/8 частка майна (дослівно: спарений житловий будинок; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 97,68 кв.м. (а.с.94, 11, 12 т. 1).

Крім цього, ОСОБА_2 належить на праві власності прибудова (реєстраційний номер майна: 15510797), загальною площею 23,73 кв.м, житловою площею 16,76 кв.м., у АДРЕСА_1 , що стверджується витягом про реєстрацію права власності від 08.11.2006 № 12432250 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 95, 106, 11, 12 т. 1).

Підставою виникнення права власності у ОСОБА_2 на вказані два об`єкти нерухомого майна є свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.10.2006 № 2994, згідно якого ОСОБА_2 успадкувала спадкове майно від свого батька ОСОБА_5 (а.с. 91 т. 1). Згідно вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.10.2006 за №2994 (а.с. 91, 96 т.1), ОСОБА_2 , є спадкоємцем цілої частки (1/1 частка) майна свого батька ОСОБА_5 , а саме:

- прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 23,73 кв.м., житловою площею 16,17 кв.м.;

- 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 97,68 кв.м., житловою площею 57,32 кв.м., з надвірними спорудами: 1 сарай, 2 вбиральня, 3 сарай, 4 вбиральня, 5 огорожа.

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.10.2006 № 2994 державним реєстратора Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Рахівської районної ради Губко Т.О. 08.11.2006 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер 15510797, номер запису 1178, в книзі 4) на прибудову, у АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (а.с. 95 т. 1)

Також на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.10.2006 № 2994 державним реєстратором Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Рахівської районної ради Губко Т.О. 08.11.2006 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер 15510640, номер запису 1178, в книзі 4) на 1/8 частки будинку з надвірними спорудами: 1 сарай, 2 вбиральня, 3 сарай, 4 вбиральня, 5 огорожа, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (а.с. 94 т. 1).

ОСОБА_3 є власником 1/8 частину житлового будинку з надвірними спорудами (1 сарай, 2 вбиральня, 3 сарай, 4 вбиральня, 5 огорожа) у АДРЕСА_1 , загальною площею 97,68 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту 1428805321236), на підставі договору дарування від 27.10.2006, укладеного між дарувальником ОСОБА_10 та обдарованим ОСОБА_3 (а.с. 98 т. 1).

Таким чином ОСОБА_1 є одноосібним власником окремого ізольованого об`єкту - квартири АДРЕСА_1 .

Натомість відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 є співвласниками на праві спільної часткової власності (кожен по 1/8 частці) житлового будинку загальною площею 97,68 кв.м., житловою площею 57,32 кв.м., з надвірними спорудами: 1 сарай, 2 вбиральня, 3 сарай, 4 вбиральня, 5 огорожа, у АДРЕСА_1 .

Зі змісту свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_2 (а.с.96 т. 1) та договору дарування від 27.10.2006 щодо частки майна ОСОБА_3 (а.с.98 т. 1), а також із запису у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Цей будинок є загальною площею 97,68 кв.м., житловою площею 57,32 кв.м., з надвірними спорудами: 1 сарай, 2 вбиральня, 3 сарай, 4 вбиральня, 5 огорожа

Позиція позивача, що у свідоцтві про право на спадщину відповідача та договору дарування третій особі - ОСОБА_3 - як належне їм майно зазначено цілий будинок та всі надвірні споруди є помилковою та не відповідаю змісту зазначених документів.

У зв`язку з цим, не можна погодитися із зазначеними в оскаржуваному рішенні висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартир АДРЕСА_1 . Такі хибні висновки підлягають зміні, шляхом викладення висновків про власність учасників справи у редакції даної постанови апеляційного суду.

Посилання позивача на те, що існує правова невизначеність щодо виду, обсягу та змісту права власності учасників справи, оскільки за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрована спільна часткова власність на будинок, а у ОСОБА_1 особиста власність на квартиру в„–1 у такому будинку - є безпідставними. Майно може належати особам на праві спільної часткової власності (ч. 2 ст. 355 ЦК України). Особа здійснює своє право власності відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

З акту обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ) від 30.06.2017, складеного комісією Рахівської міської ради в складі депутатів міської ради ОСОБА_18, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , провідного спеціаліста із земельних питань ОСОБА_19 та головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу Управління ДАБІ у Закарпатській області ОСОБА_20 слідує, що комісією було здійснено обстеження на місцевості, за результатами якого виявлено, що ОСОБА_2 демонтувала 1/8 частину спареного житлового будинку, а саме належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 15 т. 1).

За встановленими обставинами справи ОСОБА_1 не є суб`єктом права спільної часткової власності на житловий будинок, тобто не має спільної часткової власності на житловий будинок в„– 7 із відповідачем ОСОБА_2 .

Таким чином, міркування позивача, викладені в апеляційній скарзі для обґрунтування наявності факту порушеного права про те, що ОСОБА_1 є єдиним власником будинку в„– 7 є безпідставними та помилковими, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Обставина демонтажу ОСОБА_2 належної їй 1/8 частини спареного житлового будинку, не перетворює ОСОБА_1 на власника будинку в„– 7 (останній залишається власником квартири АДРЕСА_1 ). Така обставина не є підставою для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

Стосовно тверджень позивача про те, що прибудова (загальною площею 23,73 кв.м, реєстраційний номер майна: 15510797) за матеріалами інвентарної справи була відсутня, зокрема, в оціночному акті житлового будинку від 25.07.1990, що попередній власник ОСОБА_5 фізично не міг збудувати прибудову та не здавав її в експлуатацію, доводів, що така прибудова належала почергово ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , а наразі ОСОБА_3 , а також що така прибудова - це 1/8 частина житлового будинку площею 23,1 кв.м., про яку було зазначено в рішенні Рахівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2002 у справі №2-369/2002 - слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Рахівської міської ради народних депутатів від 29.03.1990 ОСОБА_5 було надано дозвіл на добудову (а.с. 83 т. 1). У подальшому прийнято рішення Рахівської міської ради народних депутатів від 31.07.1990 №84 про видачу ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на прибудову. 18.02.1994 за ОСОБА_5 зареєстровано прибудову в БТІ і зроблено запис № 1178 (а.с. 84 т. 1) 18.02.1994 ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право приватної власності на прибудову (а.с. 83 т. 1).

Отже, доводи позивача про те, що ОСОБА_5 не здійснював будівництво прибудови є голослівними та спростовуються матеріалами справи.

Встановлено, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2002 у справі №2-369/2002, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 10.09.2002, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 задоволено - виселено ОСОБА_5 з 1/8 частини: житлової кімнати площею 16,5 кв.м. і кухні площею 6,6 кв.м. житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належить на праві особистої сласності позивачці ОСОБА_6 та вселено ОСОБА_6 із її трьома дітьми у 1/8 частину: житлову кімнату площею 16,5 кв.м. і кухню площею 6,6 кв.м. житлового будинку АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_5 за особистий рахунок закрити пройом дверей із його кімнати у кімнату ОСОБА_6 (а.с. 99-101, 103 т. 1)

У цих судових рішеннях встановлено ту обставину, що ОСОБА_5 належала 1/4 частина будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_6 належала 1/8 частина такого будинку на підставі договору дарування від 11.08.1990 між дарувальником ОСОБА_8 та обдарованою ОСОБА_6 Загальна площа приміщень 1/8 частки будинку становить 23,1 кв.м., а загальна площа 1/4 частини становить 27,54 кв.м.

У травні 1999 року ОСОБА_5 , якому належала 1/4 частина спірного будинку, облаштував двері і зайняв приміщення, які належать ОСОБА_6 , у зв`язку з чим позов про виселення ОСОБА_5 із належної ОСОБА_6 частки будинку та вселення ОСОБА_6 у вказану частку було задоволено.

Оцінюючи наведені у цих рішеннях суду обставини, колегія суддів вважає безпідставним посилання ОСОБА_15 на те, що в судовому рішенні у справі №2-369/2002 було зазначено, що прибудова площею 23,1 кв.м. до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належить не ОСОБА_7 , а ОСОБА_6 на підставі договору дарування, укладеного 11.08.1990 між дарувальником ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

У рішення суду не вирішувалось питання щодо прибудови (загальна площа якої становить 23,73 кв.м., житловою площею 16,17 кв.м.), а виключно щодо виселення ОСОБА_5 із зайнятої ним 1/8 частина житлового будинку (площею 23,1 кв.м.), котра належала ОСОБА_6 .

У зв`язку з чим наведені вище доводи позивача ґрунтуються на викривленні обставин, зазначених у судовому рішенні у справі №2-369/2002.

Таким чином, безпідставним є твердження позивача, які ґрунтуються на його припущенні, що площа 23,1 кв.м. це прибудова (реєстраційний номер майна: 15510797), яка, на його переконання, належала ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , а наразі ОСОБА_3 .

Зокрема, як вбачається зі справи, ОСОБА_8 була власником 1/8 частки будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03.08.1990, виданого після смерті ОСОБА_16 , котрій 1/8 частка належала на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Рахівською держнотконторою 21.03.1980 (а.с. 88-89 т. 1).

11.08.1990 ОСОБА_8 за договором дарування подарувала ОСОБА_6 1/8 частки будинку (а.с. 100 т. 1).

26.12.2002 ОСОБА_6 за договором дарування подарувала ОСОБА_10 1/8 частки будинку (а.с. 85, 105 т. 1).

27.10.2006 ОСОБА_10 за договором дарування подарував ОСОБА_3 1/8 частки будинку (а.с. 98 т. 1).

Таким чином посилання позивача на те, що вказані особи дарували прибудову, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_5 у 1994 році, є безпідставним.

Судовою колегією встановлено, що позивач ОСОБА_1 раніше, у серпні 2017 року, уже звертався в суд із позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: Рахівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_3 , у якому просив припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 . Видалити запис про право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Позовні вимоги ОСОБА_1 було мотивовано тим, що відповідачка ОСОБА_2 знищила частину житлового будинку, а саме належну їй квартиру в„–3 , чим змінила режим права спільної сумісної власності житлового будинку, зменшивши кількість фактичних власників будинку з трьох осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ) до двох осіб ( ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ), тому ОСОБА_2 втратила право на користування прилеглою до будинку земельною ділянкою. Однак відповідачка ОСОБА_2 юридично не бажає виконувати свого обов`язку з повідомлення органу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно про факт розпорядження своїм нерухомим майном у вигляді його знищення, тим самим залишаючись юридично у статусі одного з співвласників житлового будинку та одного з землекористувачів прилеглої земельної ділянки до нього, чим порушує земельні права ОСОБА_1 на приватизацію прилеглої до вищевказаного будинку земельної ділянки.

За результатом розгляду спору у справі №305/1294/17 ухвалено рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27.09.2018, залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 25.02.2019, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Суд першої інстанції вважав, зокрема, що ОСОБА_1 не доведено, що його право на приватизацію земельної ділянки для обслуговування належної йому квартири в„–1 , буде відновлене в разі припинення права власності відповідачки на квартиру АДРЕСА_3 .

Пред`являючи позов у справі, яка розглядається наразі апеляційним судом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. при видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом допущено істотну помилку у написанні реєстраційних відомостей щодо предмету спадщини, яка не може бути усунута нотаріусом шляхом внесення до тексту свідоцтва виправлень.

Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що первинні документи та рішення щодо спадкодавця ОСОБА_5 , який був попереднім власником майна, на підставі яких ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, не відповідали дійсності, виготовлені з порушеннями, оскільки прибудова не будувалась ОСОБА_7 , належала не ОСОБА_7 , а ОСОБА_6 , на підставі договору дарування, укладеного 11.08.1990 між дарувальником ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

На обґрунтування порушення своїх прав та інтересів, ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 зруйнувала частину житлового будинку, що належав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому з червня 2017 року ОСОБА_1 вважає себе єдиним власником будинку. Вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають права на реконструкцію майна. Вказує, що позивач єдиний зацікавлений у приведенні житлового будинку до ладу (стану до демонтажу майна котре не належить позивачу). При цьому ОСОБА_1 , вважаючи себе єдиним власником житлового будинку, заявляє про намір реалізувати своє право на приватизацію прибудинкової земельної ділянки, однак, на його погляд, не може цього зробити внаслідок реєстрації речових прав на майно за ОСОБА_2 у державному реєстрі речових прав.

Встановлено, що державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. при видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, у відповідності до ч.1 ст.68 ЗУ Про нотаріат перевірено факт смерті спадкодавця ОСОБА_7 (батька ОСОБА_2 ), час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна за правовстановлюючими документами спадкодавця.

Спадкове майно складалося з:

- прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 23,73 кв.м., житловою площею 16,17 кв.м., що належала ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право особистої власності на прибудову до житлового будинку, виданого Рахівською міською радою, 18.02.1994 та зареєстрованого КП "БТІ" 18.02.1994 за реєстраційним №15510797, номер запису:1178 в книзі:4;

- 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 97,68 кв.м., житловою площею 57,32 кв.м., з надвірними спорудами: 1 сарай, 2 вбиральня, 3 сарай, 4 вбиральня, 5 огорожа, що належали ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 21.03.1980 Рахівською ДНК та зареєстрованого Рахівським районним КП БТІ 18.02.1994 за реєстраційним №15510797, номер запису:1178 в книзі:4.

Позивач ОСОБА_1 не входив до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_5

ОСОБА_1 не довів ту обставину, що склад спадкового майна було визначено помилково, не навів доводів, котрі б свідчили про порушення прав позивача на майно, котре було включено до переліку спадкового.

Позивачем ОСОБА_1 та його представником не надано належних і допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_2 не мала право на спадкування за законом після смерті свого батька ОСОБА_5 , а також доказів того, що на момент видачі свідоцтва про право на спадщину за законом існували обставини, які б унеможливлювали видачу такого свідоцтва ОСОБА_2 , зокрема які-небудь заборони, арешти чи інші обмеження.

У зв`язку з цим позивачем не доведено, що державним нотаріусом Рахівської ДНК Пріц О.І. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом з порушенням вимог чинного законодавства, не доведено умов визначених ст. 1301 ЦК України для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Відтак не підлягають задоволенню похідні позовні вимог про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора КП БТІ Рахівської районної ради, Губко Т.О. , за реєстраційними номерами 15510797 та 15510640 від 08.11.2006.

Попри безпідставність вищевказаних вимог, слід зазначити, що позивачем ОСОБА_1 не доведено, яке його право чи інтерес порушене за захистом якого він звернувся до суду.

Так, частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з положеннями ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес дано в рішенні № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року Конституційного Суду України у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ст.5 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес). Поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 5 ЦПК України (в редакції ЦПК України з 15.12.2917 - ст 4) та інших законах України у логічно - смисловому зв`язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Зокрема, зміст слова інтерес включає: а) увагу до кого-, чого-небудь, зацікавлення кимось, чимось; цікавість, захоплення; б) вагу; значення; в) те, що найбільше цікавить кого-небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот; г) прагнення, потреби; д) те, що йде на користь кому-, чому-небудь, відповідає чиїмось прагненням, потребам; вигоду, користь, зиск (п. 3.1 у справі про охоронюваний законом інтерес); законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом (п. 3.6 у справі про охоронюваний законом інтерес); поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в законах України, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам (п. 1 резолютивної частини у справі про охоронюваний законом інтерес

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду за захистом своїх прав, позивач зазначав, що охоронюваний законом інтерес полягає в тому, що дії державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. при видачі 09.10.2006 ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, та документи попереднього власника ОСОБА_5 , на підставі яких було видано вказане свідоцтво (рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів про видачу свідоцтва про право власності на прибудову до житлового будинку за №84 від 31.074.1990 та свідоцтво про право особистої власності на прибудову до житлового будинку НОМЕР_1 від 18.02.1994) порушують його права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тобто право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені.

Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать. Така особа є неналежним позивачем і позов її до задоволення не підлягає.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів про видачу свідоцтва про право власності на прибудову до житлового будинку за №84 від 31.07.1990 та свідоцтво про право особистої власності на прибудову до житлового будинку НОМЕР_1 від 18.02.1994 видане виконавчим комітетом Рахівської міської ради народних депутатів на прибудову у АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_5 - суперечать актам цивільного законодавства та порушують цивільні права або інтереси позивача ОСОБА_1 .

Позивачем не доведено, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.10.2006, яке видане ОСОБА_2 та первинні документи ОСОБА_5 , на підставі яких видано вказане свідоцтво порушують права чи охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 .

Позивачем ОСОБА_1 , як власником окремої квартири АДРЕСА_1 , не доведено, яке його право має бути відновлене в разі задоволення пред`явлених ним позовних вимог (щодо визнання незаконним рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради, скасування свідоцтва про право особистої власності на прибудову до житлового будинку, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом відповідача, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора).

Безпідставними є твердження апеляційної скарги про те, що з червня 2017 року ОСОБА_1 є єдиним власником будинку, оскільки ОСОБА_2 демонтувала частину житлового будинку, що належав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останні не мають права на реконструкцію майна, а позивач єдиний зацікавлений у приведенні житлового будинку до ладу (до стану перед демонтажем), як єдиний власник житлового будинку, має намір реалізувати своє право на приватизацію прибудинкової земельної ділянки, однак не може цього зробити внаслідок реєстрації речових прав на майно за ОСОБА_2 у державному реєстрі речових прав. Такі доводи позивача ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права, а відтак посилання на те, що задоволення даного позову дозволить ОСОБА_1 реалізувати його право на житло та право на приватизацію прибудинкової земельної ділянки - є необґрунтованими.

Посилання ОСОБА_1 на те, що факт знищення ОСОБА_2 належної їй частини будинку потребує від позивача ОСОБА_1 , як єдиного фактичного мешканця та володільця будинку, захисту свого права на вчинення добудови будинку - є необґрунтованими. Про їх безпідставність свідчить також рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27.09.2018 у справі №305/1294/17, залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 25.02.2019, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про припинення права власності та видалення запису про право власності з державного реєстру речових прав на нерухоме майно - відмовлено.

Крім цього, ОСОБА_1 звертаючись до суду з вимогами про скасування рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів, не визначив відповідачем у справі виконавчий комітет Рахівської міської ради, а суд першої інстанції, зазначивши, в тому числі, про таку підставу відмови у задоволенні позову, всупереч вимогам п. 3 ч. 5 ст 12 ЦПК України, не роз?яснив позивачу наслідки невчинення такої процесуальної дії.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення таких спорів відбувається за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чи її спадкоємці. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 36-39, 50-51, 57), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункти 25-26)).

Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність залучення державного реєстратора в якості співвідповідача у даній справі - є помилковим та підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, встановивши відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, зазначив помилкові висновки про те, що про порушення прав позивач дізнався в процесі розгляду справи № 305/1294/17 з відповідей на адвокатські запити ОСОБА_17 , які суд вважав поважними причинами пропуску строку позовної давності. Тому такі висновки слід виключити з мотивувальної частини рішення.

Висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_1 у даній справі неправильно обрав спосіб захисту - є помилковими, оскільки за встановленої відсутності порушеного права позивача, відсутній предмет судового захисту. Тому такі помилкові висновки також підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення.

В той же час, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є правильним. Тому, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, слід змінити мотивувальну частину рішення, виклавши її в редакції цієї постанови, а резолютивну частину рішення - залишити без змін.

Керуючись ч. 4 ст. 258, 265, п.2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ст. 376, ч. 4 ст. 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Рахівського районного суду від 21 лютого 2020 року.

Резолютивну частину рішення Рахівського районного суду від 21 лютого 2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2021 року.

Головуюча:

Судді: