Постанова

від 20.04.2021 по справі 509/3618/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4422/21

Номер справи місцевого суду: 509/3618/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бочаров А. І.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.

за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю „СКФ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення витрат на утримання будівлі,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю СКФ (далі - ТОВ СКФ ) звернулися до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про відшкодування витрат на утримання нежитлової будівлі, мотивуючи це тим, що ОСОБА_2 був власником будівлі по АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 травня 2011 року проведено розподіл цілісної нежилої будівлі по АДРЕСА_1 , та передано у власність ОСОБА_4 1/3 частину зазначеної будівлі площею 342,1 кв. м. Проте, фактично розподіл будівлі не відбувся, оскільки вона є однією архітектурною спорудою з невідокремленими частинами. У спільному користуванні залишилися система водопостачання, опалення, енергопостачання, а окремі лічильники не встановлені.

У березні 2016 року ОСОБА_2 , ТОВ СКФ звернулися до суду із заявою про зміну підстав позову про відшкодування витрат на утримання нежитлової будівлі, в якій доповнили склад учасників процесу відповідачем ОСОБА_3 .

Посилаючись на вищевказане, позивачі, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просили суд стягнути витрати на утримання нежитлової будівлі за період з травня 2014 року по липень 2015 року з: ОСОБА_4 на користь ТОВ СКФ суму боргу у розмірі 615,84 грн, на користь ОСОБА_2 - 176,25 грн; з ОСОБА_1 на користь ТОВ СКФ - 2 219,40 грн, на користь ОСОБА_2 - 635,50 грн; з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ТОВ СКФ - 64 298,26 грн, на користь ОСОБА_2 - 20 496,32 грн з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.

У травні 2016 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернулися до суду із зустрічним позовом до ТОВ СКФ , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору оренди недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , укладаючи договір оренди, розпорядився майном, яке йому не належало, зокрема, частиною будівлі, яка перебуває в користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 травня 2011 року 1/3 частина нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 виділена ОСОБА_4 . Отже, ОСОБА_2 був власником лише 2/3 частини будівлі.

У 2009 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 існував спір щодо права власності на 1/3 частину спірної будівлі, у 2011 році ОСОБА_4 здійснила виселення ОСОБА_2 за допомогою органів державної виконавчої служби, але він, нехтуючи судовими рішеннями, що набрали законної сили, передав в оренду частину нежитлового приміщення, права на яке у нього були відсутні.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 просили суд визнати недійсним договір оренди від 01 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ СКФ .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року позов ОСОБА_2 , ТОВ СКФ задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ СКФ суму боргу за електроенергію та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 615,84 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму боргу за водопостачання, земельний податок та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 176,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ СКФ суму боргу за електроенергію та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 2219,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за водопостачання та земельний податок та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 635,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 солідарно на користь ТОВ СКФ суму боргу за електроенергію та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 64 298,26 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_2 суму боргу за водопостачання, опалення, земельний податок та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 20 496,32 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Отже, позивачами підтверджено здійснення операцій з перерахування відповідних сум в якості сплати за водопостачання, опалення та сплати земельного податку з боку ОСОБА_2 та в якості сплати за електроенергію з боку ТОВ СКФ . Крім того, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 порушений строк, у межах якого вони мали звернутись до суду з позовом та не доведено порушення з боку ОСОБА_2 та ТОВ СКФ їхніх прав та законних інтересів.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2018 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року змінено.

Позов ОСОБА_2 , ТОВ СКФ задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 суму боргу з ОСОБА_4 в розмірі 176,18 грн, з ОСОБА_1 - 634,56 грн, з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках суму боргу в розмірі 12 609,72 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто на користь ТОВ СКФ суму боргу з ОСОБА_4 в розмірі

615,59 грн, з ОСОБА_1 - 2 216,12 грн, з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках суму боргу в розмірі 39 557,49 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ТОВ СКФ до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами, не дають підстав для застосування статті 625 ЦК України, тому вимоги про стягнення витрат з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є безпідставними. Крім того, позовні вимоги за зустрічним позовом необґрунтовані належними та допустимими доказам, тому задоволенню не підлягають.

Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року постанову апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування витрат на утримання нежитлової будівлі скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2018 року

в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору оренди недійсним залишено без змін.

Тобто рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині позовних вимог ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю СКФ до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування витрат на утримання нежитлової будівлі. В іншій частині рішення суду після залишення в силі судом касаційної інстанції набуло чинності і повторно в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що:

- заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 травня 2011 року у справі № 2-413/11 проведено розподіл нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , та виділено у власність ОСОБА_4 1/3 частину зазначеної будівлі площею 342,1 кв. м.;

- 20 вересня 2013 року ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 площею 342,1 кв. м, яке складається з приміщень підвального, першого, другого, третього та мансардних поверхів, право власності зареєстроване реєстраційною службою;

- 05 травня 2014 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 22 травня 2015 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 Ѕ частину зазначеної будівлі;

- отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками нежитлової будівлі

АДРЕСА_1 в рівних частках;

- ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежитлова офісна будівля на АДРЕСА_1 , площею 1 052 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 14 квітня 2008 року;

- у спільному користуванні власників залишилися системи водопостачання, опалення та електроенергії, які існували первісно до ухвалення судом рішення про поділ будівлі. Окремо земельна ділянка під будівлю АДРЕСА_1 не виділялася;

- крім того, відповідно до відповіді Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22 вересня 2014 року ПАТ Одесаобленерго здійснює електропостачання до об`єкту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (договір від 12 квітня 2012 року № 1579). Проте, на об`єкті споживача на АДРЕСА_1 , як окремого об`єкта, підключення до мереж ПАТ Одесаобленерго не виконувалось;

- з матеріалів справи та наданих квитанцій на оплату послуг вбачається, що витрати на утримання будівлі у період з травня 2014 року по липень 2015 року несли ОСОБА_2 та ТОВ СКФ ;

- крім того, 12 квітня 2012 року між ТОВ СКФ та Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія Одесаобленерго (далі - ВАТ Енергопостачальна компанія Одесаобленерго ) укладено договір про користування електричною енергією.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 та ТОВ СКФ про стягнення витрат на утримання будівлі, суд виходив з того, що ці витрати на будівлю в цілому оплачує лише ОСОБА_2 та ТОВ СКФ , в той час, як відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів ), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Проте погодитися з таким висновком і обґрунтуваннями суду першої інстанції колегія суддів не може.

Вимоги позивачів стосуються відшкодування з відповідачів витрат на утримання нежитлової будівлі за період з травня 2014 року по липень 2015 року.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 набула право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 площею 342,1 кв. м, яке складається з приміщень підвального, першого, другого, третього та мансардних поверхів, право власності зареєстроване реєстраційною службою 20.09.2013 року. В подальшому ОСОБА_4 подарувала дане приміщення ОСОБА_1 , а той подарував Ѕ частину цього приміщення ОСОБА_3 . Тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками нежитлової будівлі

АДРЕСА_1 в рівних частках.

Таким чином, у період з травня 2014 року по липень 2015 року право власності на приміщення по АДРЕСА_1 площею 342,1 кв.м. мали: ОСОБА_4 (з 01.05.2014 по 05.05.2014 року), ОСОБА_1 (з 05 травня 2014 року по липень 2015 року) ОСОБА_3 (з 22 травня 2015 року по липень 2015 року).

Дане приміщення було предметом довготривалих і численних спорів в судах, зокрема між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Так, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2009 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/3 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка витребувана з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Крім того, як вже зазначалося, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.02.2013 року, в порядку поділу нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 виділено в натурі у власність ОСОБА_4 1/3 частину зазначеної будівлі площею 342,1 кв. м.

Наслідком виділу 1/3 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 в натурі є припинення права спільної часткової власності на дану будівлю.

З видачею ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 площею 342,1 кв.м. і реєстрацією права власності на це майно за ОСОБА_4 , дане нерухоме майно набуло офіційного статусу окремої одиниці, припинивши одночасно статус колишньої частки у складі нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 представив свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 від 14.04.2008 року загальна площа якої внаслідок реконструкції склала 1 052 кв. м. і включає 342,1 кв.м., які в подальшому були виділені в натурі в окрему одиницю у власність ОСОБА_4 .

Таким чином будівля по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 і будівля по АДРЕСА_1 , яка була виділена у власність ОСОБА_4 архітектурно являють собою одне ціле, в той час, як юридично дані об`єкти нерухомості є окремими одиницями нерухомості з різними адресами.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка тощо).

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлене договором або законом.

Статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено, що комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 19 Закону від 24 червня 2004 року. N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги", який діяв на час виникнення між сторонами спірних правовідносин, передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1357 від 26.07.1999 року, які діяли на час виникнення між сторонами спірних правовідносин:

- електропостачальник - учасник ринку електричної енергії України, який купує електричну енергію на цьому ринку з метою її продажу та/або постачання споживачам (п. 2);

- побутовий споживач - фізична особа, яка використовує електричну енергію для задоволення власних побутових потреб на підставі договору про користування електричною енергією з електропостачальником (п. 2);

- споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між побутовим споживачем і електропостачальникомщо розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (додаток 1) і укладається на три роки (п. 3).

Для укладення договору побутовий споживач звертається до електропостачальника з письмовою заявою та пред`являє оригінали таких документів: паспорта; реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, - паспорта з відміткою відповідного контролюючого органу); документа, що підтверджує право власності чи користування на об`єкт споживача або права власності чи користування на земельну ділянку (на період будівництва об`єкта споживача) (п. 3).

У разі коли об`єкт побутового споживача перебуває у власності (користуванні) декількох осіб, електропостачальник укладає договір з одним із співвласників (користувачів) за умови наявності письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відповідна відмітка в договорі (п.3).

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 та ТОВ СКФ в особі генерального директора ОСОБА_5 уклали 11.03.2009 року договір оренди приміщення площею 200 кв. м., по АДРЕСА_1 , яка належить орендодавцю ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 14.04.2008 року строком на 2 роки та 364 дні з орендною платою яка визначається згідно з додатками до договору оренди з можливістю його продовження на той самий строк і на тих самих умовах (т. 1 а. с. 86-87).

Згідно з договором №4579 від 12.04.2012 року між ВАТ Одесаобленерго (енергопостачальник) та ТОВ СКФ в особі генерального директора ОСОБА_2 (споживач) Постачальник електричної енергії продає Споживачу електроенергію, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Крім того, ОСОБА_2 та ТОВ СКФ в особі генерального директора Азарова А.С. уклали 01.01.2013 року договір оренди приміщення площею 200 кв. м., яка входить до будівлі АДРЕСА_2 від 14.04.2008 року загальною площею 1052 кв.м. строком на 35 місяців з орендною платою 2000 грн. щомісячно з можливістю його продовження на той самий строк і на тих самих умовах (т. 1 а. с. 53-54).

Крім договору оренди з ТОВ СКФ , ОСОБА_2 також в різні періоди були укладені договори оренди з Першим кредитним товариством та Медахолдінгом 100% .

ОСОБА_2 та ТОВ СКФ заявляючи вимоги про відшкодування оплачених комунальних послуг з травня 2014 року по липень 2015 року, акцентують увагу на самовільному захопленні 30.04.2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 частини будівлі АДРЕСА_2 і зведенні перегородок з цегли на кожному поверсі для відокремлення частини будинку, яку ОСОБА_4 вважає своєю і що не визнається ОСОБА_2

ОСОБА_2 будучи заслуханим судом апеляційної інстанції мотивував таку свою позицією тим, що він витратив значні кошти на реконструкцію будівлі АДРЕСА_2 загальною площею 1052 кв. м., а ОСОБА_4 використала їхні колишні стосунки та певні документи для захоплення власності ОСОБА_2 не витративши на реконструкцію будівлі власних коштів і не компенсувавши ОСОБА_2 ті витрати, які він фактично вклав у реконструкцію та прокладені за його кошти комунікації (вода, каналізація, опалення, світло).

Ті обставини, що між сторонами продовжується конфліктна ситуація навіть після вирішення спору судом і набуттям рішенням суду про виділ частини домоволодіння в натурі законної сили, підтверджується документами, які додані сторонами до справи - зверненнями сторін до правоохоронних органів із заявами, зокрема про самоправне захоплення будинку невідомими особами в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , про захоплення ОСОБА_2 частини будівлі, яка належить ОСОБА_4 і створенням для останньої перешкод у користуванні її частиною будівлі.

Крім того між сторонами продовжуються судові спори щодо частини будівлі, яка виділена в натурі ОСОБА_4 , зокрема спір щодо припинення права ОСОБА_4 на частку у будівлі, про зобов`язання ОСОБА_4 виплатити компенсацію за здійснену ОСОБА_2 реконструкцію і проведені комунікації.

Як вбачається з копії протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 26.08.2015 року в межах кримінального провадження № 12015160000000619 від 17.08.2014 року за ст.. 190 ч.4 КК України, свідок повідомив, що ОСОБА_4 винна йому гроші - приблизно 250 000 євро за майно, яке знаходиться в 1/3 частини будівлі АДРЕСА_2 , яка захоплена ОСОБА_4 і зареєстрована під літерою П за цією ж адресою. При цьому ОСОБА_2 підтвердив, що дана частина будівлі на час захоплення її ОСОБА_4 орендувалася телекомпанією 100% в особі його дружини ОСОБА_5 , а також ТОВ Східно-європейське правове агентство , Всеукраїнська суспільна організація Український фінансово-кредитний альянс , ТОВ Європейське бюро розвитку бізнеса , засновником яких є ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 утруднився з відповіддю про розмір орендної плати, яку він отримував від здачі в оренду частини будівлі, яка виділена в натурі ОСОБА_4 , посилаючись на необхідність уточнити це в бухгалтерії. ОСОБА_2 також зазначив, що комунальні платежі за воду, світло оплачує або він або орендарі, які перебували в частині будівлі, на яку претендує ОСОБА_4 . Також ОСОБА_2 не заперечував, що лічильники води та світла знаходяться в частині будівлі, яка не належить ОСОБА_4 (т.3 а. с.217-222).

Відповідно до листа прокуратури Приморського району м. Одеси від 21.06.2014 року на адресу ОСОБА_4 щодо правомірності дій ОСОБА_2 роз`яснюється, що у разі самостійного вселення особи у приміщення, з якого вона була примусово виселена повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про її виселення. Виконавче провадення в такому разі підлягає поновленню (ч. 11 ст. 78 Закону України Про виконавче провадження в діючий на той час редакції). Також у листі зауважено, що ОСОБА_4 самостійно поновлене порушене право на власність (т.1 а. с. 83).

Згідно з повідомленням про розірвання договору ПЦО-1/14603/14 від 15.05.2014 року, Управління державної служби охорони повідомило ОСОБА_1 про розірвання договору на надання послуг охорони приміщення АДРЕСА_1 у зв`язку з незабезпеченням приміщення електроживленням і не підключенням сигналізації (т. 2 а. с.187).

Згідно з відповіддю ПАТ Енергопостачальна компанія Одесаобленерго від 10.09.2014 року на адресу ОСОБА_1 вбачається, що розглянуто його звернення щодо постачання нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 та повідомлено, що за технічними умовами приєднання до електричних мереж компанії не є стандартним та порекомендовано звернутися до Центрального РЕМ ПАТ ЕК Одесаобленерго (т. 1 а. с. 84).

Згідно з договором підряду від 20.05.2014 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (замовники) та ТОВ Антарес (виконавець) замовники доручають, а виконавець приймає зобов`язання виконати влаштування туалетних кімнат на кожному поверсі, влаштувати комунікації: вода, каналізація, прокласти електромережу по всьому приміщенню, влаштувати клітинні сходи, здійснити оздоблювальні роботи, укладку підлогового покриття (т.1 а. с. 238-240).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2014 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову в межах цивільної справи № 2-7385/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 задоволено. Накладено арешт на нежилу будівлю АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 до розгляду справи по суті (т.1 а. с. 236-237).

Крім того арешти на дану будівлю накладалися також у 2015-2016 роках в межах розгляду справи, рішення в якій переглядається в апеляційному порядку.

Виходячи з встановлених у справі обставин, колегія суддів доходить висновку, що:

- з набуттям ОСОБА_4 права власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 площею 342,1 кв.м, яке складається з приміщень підвального, першого, другого, третього та мансардних поверхів, право власності яке зареєстроване реєстраційною службою 20.09.2013 року, припинилося право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на будівлю АДРЕСА_1 , одноособовим власником якої залишився ОСОБА_2 ;

- в подальшому ОСОБА_4 05.05.2014 року подарувала будівлю по АДРЕСА_1 площею 342,1 кв.м. ОСОБА_1 , а той 22.05.2015 року подарував Ѕ частину даної будівлі ОСОБА_3 . Тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками нежитлової будівлі АДРЕСА_1 в рівних частках;

- у період з травня 2014 року по липень 2015 року право власності на приміщення по АДРЕСА_1 площею 342,1 кв.м. мали: ОСОБА_4 (з 01.05.2014 по 05.05.2014 року), ОСОБА_1 (з 05 травня 2014 року по липень 2015 року) та ОСОБА_3 (з 22 травня 2015 року по липень 2015 року).

Оскільки право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на будівлю АДРЕСА_1 припинилося 20.09.2013 року і станом на 01.05.2014 року не існувало, у суду першої інстанції не було підстав для відшкодування з відповідачів на користь позивачів здійсненої оплати за водопостачання та електричну енергію із застосуванням ст. 360 ЦК України.

Надання послуг водопостачання та електричної енергії здійснюється виключно на договірних засадах.

Проте позивачем не надано доказів про досягнення згоди з відповідачами на постачання води та світла, а також про обсяги поставок тощо.

Вважаючи, що відповідачами здійснено самовільне захоплення частини будинку позивача ОСОБА_2 , останній будучи обізнаним про те, що зазначена частина була виділена ОСОБА_4 в натурі і на неї видано свідоцтво про право власності, як на окремий об`єкт нерухомості, без будь-яких домовленостей з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо постачання води та електрики в їх частину будівлі, та щодо відшкодування плати за електроенергію та воду, вимагає таке відшкодування посилаючись на ст. 360 ЦК України, яка регулює відносини співвласників щодо утримання майна, яке належить їм на праві спільної часткової власності, яка не може бути застосованою до правовідносин, що виникли між сторонами.

В даному випадку неодмінною умовою відшкодування комунальних послуг є договірні відносини між співвласниками окремих об`єктів нерухомості, відповідно до яких визначальним є погодження умов поставки комунальних послуг з вказівкою обсягів такої поставки, фіксації обсягів, оплати тощо.

Відповідачами не визнається споживання ними води та електрики у період з травня 2014 по липень 2015 року, а позивачем не доведено факт такої поставки і фіксація споживання зазначених послуг відповідачами у зазначений період.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про відшкодування вартості оплати за водопостачання та електричну енергію не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог, а також про відмову у вимогах про стягнення інфляційних втрат та 3% річних через прострочення відшкодування цих платежів, які є похідними від вимог про відшкодування вартості оплати за водопостачання та електричну енергію.

Що стосується вимог про відшкодування витрат на земельний податок, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки(паї), які перебувають у власності. Плата за землю віднесена до місцевих податків і є однією із складових податку на майно.

З набуттям ОСОБА_4 права власності на самостійний об`єкт нерухомості, ОСОБА_2 мав отримати свідоцтво про право власності на будівлю АДРЕСА_1 з уточнюючою площею (меншою на 342,1 кв.м.) та відкоригувати розмір земельного податку, що підлягає сплаті до бюджету.

В свою чергу правовідносини щодо плати за землю, як складової податку на майно, виникли між Державою в особі Державної фіскальної служби України та власниками нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 площею 342,1 кв. м.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_2 та ТОВ СКФ про відшкодування сплаченого податку на землю підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення даних вимог без задоволення, а також про відмову у вимогах про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які є похідними від вимог про відшкодування сплаченого податку на землю.

Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у вимогах ОСОБА_2 , ТОВ „СКФ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення витрат на утримання будівлі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю „СКФ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення витрат на утримання будівлі - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у вимогах ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю „СКФ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення витрат на утримання будівлі .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 12 травня 2021 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

О.В. Князюк

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Постанова Одеського апеляційного суду від 20.04.2021 року

набрала законної сили - 20.04.2021 року.

Суддя Одеського апеляційного суду

Помічник судді

Дата засвідчення: 12.05.2021 року