Ухвала

від 13.05.2021 по справі 922/1935/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1935/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н.О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (головуючий суддя Лакіза В. В., судді Бородіна Л. І., Здоровко Л. М.)

у справі № 922/1935/20

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Укренергострой" і 2) фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення 3 841 501,72 грн

(у судовому засіданні взяв участь представник відповідача 2 - Кривуц О. Ю.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Укренергострой" (відповідач 1) та фізичної особи ОСОБА_1 (відповідач 2) заборгованість за договором б/н від 24.07.2013 в розмірі 3 841 501,72 грн, з яких: 500 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 1 131 745,68 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 196 003,98 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; 13 752,06 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.09.2020 у справі № 922/1935/20 позов задоволено частково та стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Укренергострой" та фізичної особи ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" 1 047 666,67 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 2 095 331,10 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 500,00 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 47 152,47 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

3. Рішення суду мотивоване тим, що першим відповідачем у встановлений строк своїх обов`язків за договором не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 ЦК України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню. При цьому, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що він є обґрунтованим та таким, що відповідає положенням договору та приписам законодавства про порядок та строки нарахування, з урахуванням рішення суду від 24.09.2015 по справі № 922/4154/15 у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення пені є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також господарський суд першої інстанції зазначив, що укладення між позивачем та відповідачем 2 договору поруки №від 14.11.2014, підтверджує твердження позивача щодо наявності солідарного обов`язку відповідачів сплати заборгованість за договором банківського обслуговування від 24.07.2013.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 922/1935/20 рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволнні позову відмовлено.

5. Апеляційний господарський суд виходив з того, що з оглдяу на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими до матеріалів справи Умовами та правилами надання банківських послуг/Тарифами Банку ознайомився відповідач 1, підписуючи заяву про відкриття поточного рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, пені та комісії, та, що саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку мають здійснюватися нарахування цих платежів. Відтак, недоведений факт підписання відповідачем 1 Умов та правил надання банківських послуг, які встановлюють умови кредитування, дає підстави стверджувати про недотримання у їх відношенні вимог статті 1055 Цивільного кодексу України щодо письмової форми договору.

6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що раніше Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" вже зверталось із позовом до ТОВ "НПП Укрнргострой" про стягнення з останнього 500 000,00 грн заборгованості за кредитом, 84 079,01 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 50 336,44 грн пені та 13 252,06 грн заборгованості по комісії за користування кредитом за тим самим договором № б/н від 24.07.2013. За результатами розгляду якої рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2015 у справі № 922/4154/15 суд повністю задовольнив вимоги позивача, та стягнув з ТОВ "НПП Укренергострой" заборгованість. Зазначене судове рішення не було оскаржене та є таким, що набрало законної сили.

7. Отже, вищевказаним рішенням суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Укренергострой" на користь Банку було стягнуто, в тому числі, заборгованість за кредитом в розмірі 500 000 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором № б/н від 24.07.2013, який є підставою позову в даній справі №922/1935/20.

8. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Укренергострой" про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 500 000 грн є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

9. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки Умови та правила надання банківських послуг не є складовою частиною договору банківського обслуговування від 24.07.2013 та приймаючи до уваги те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "НПП Укренергострой" не надавало своєї згоди на сплату Акціонерному товариству Комерційний Банк "ПриватБанк" процентів, пені та комісії, а між сторонами відсутні кредитні правовідносини, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 1 заборгованості по процентам в сумі 1 131 745,68 грн, пені в сумі 2 196 003,98 грн та комісії за користування кредитом в сумі 13 752,06 грн.

10. Разом із тим за висновками суду апеляційної інстанції, відсутність кредитних правовідносин між позивачем та відповідачем 1 зумовлює й відсутність правовідносин поруки за договором №від 14.11.2014, який укладено між фізичною особою ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством ПриватБанк (договір поруки вважається неукладеним), адже за змістом статті 553 Цивільного кодексу України для виникнення правовідносин поруки є необхідним існування саме того основного зобов`язання, яке поручитель погодився забезпечувати.

11. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов виснровку про відсутність правових підстав для стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості за кредитом в розмірі 500 000 грн, заборгованості по процентам в сумі 1 131 745,68 грн, пені в сумі 2 196 003,98 грн та комісії за користування кредитом в сумі 13 752,06 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2020 у справі № 922/1935/20.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

13. Позивач не погоджується з ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції зазначаючи, що судом було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

14. При цьому, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17, від 23.12.2019 у справі № 572/1169/17, від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 29.04.2020 у справі № 906/557/19, від 21.01.2020 у справі № 911/3883/16, від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19.

Позиція інших учасників справи

15. Відповідач 2 надав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану рішення і постанову залишити без змін.

16. Відповідач 1 не надав відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Товариством з обмеженою відповідальністю "НПП Укренергострой" (клієнт) було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (заява) у ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідно до умов якої клієнт приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 24.07.2013.

18. Відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.

19. Згідно пункту 3.18.1.16 Умов визначено, що при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

20. Відповідно до пункту 3.18.1.1. Умов, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта.

21. Згідно пункту 3.18.1.3. Умов - кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.

22. Відповідно до пункту 3.18.1.8. Умов, проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").

23. Згідно пункту 3.181.6. Умов, ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

24. Відповідно до розділу 3.18.4 Умов, затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом проценти в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню.

У випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов`язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

25. Згідно пункту 3.18.2.3.4. Умов, Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами", змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

26. Відповідно до пункту 3.18.5.1. Умов та правил надання банківських послуг при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.18.2.2.2., 3.18.4.1, 3.18.4.2., 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.18.1.8., 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченого пунктами 3.18.2.2., 3.18.4.4, 3.18.4.5., 3.18.4.6 Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному в пункті 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

27. Пунктом 3.18.6.1. Умов зазначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та / або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитної Ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов`язань сторонами.

28. 14.11.2014 між ОСОБА_1 (поручитель) та Публічним акціонерним товариством "ПриватБанк" (кредитор) було укладено договір поруки №, за умовами пункту 1.1. якого предметом даного договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "НПП Укренергострой" (боржник) зобов`язань за угодами приєднання до:

1.1.1. розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.1, "Угоди 1" - 0% (нуль) річних;

- за період користування кредитом згідно п. З.2.1.4.1.2. "Угоди 1" - 36% (тридцять шість) річних;

- за період користування кредитом згідно п. З.2.1.4.1.З. "Угоди 1" - 56% (п`ятдесят шість) річних;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17. "Угоди 1" в розмірі 3% від суми перерахувань;

в) винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 500 000,00 грн (п`ятисот тисяч гривень нуль копійок ).

Якщо під час виконання "Угоди 1" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

1.1.1 до розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг "Угода 2", по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 "Угоди 2" - 36% (тридцять шість) річних;

- за період користування кредитом у разі прострочки згідно п. 3.2.2.2 "Угоди 2" - 56% (п`ятдесят шість) річних;

- винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності до порядку та строки, зазначені у "Угоді 2";

- кредиту в розмірі 500 000,00 грн;

Якщо під час виконання "Угоди 2" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується і обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 2" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

29. У пункті 1.2 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1" та "Угодою 2" в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

30. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

32. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у судовому рішенні, яке оскаржується.

33. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови, що оскаржуються, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 14 цієї ухвали).

34. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/1935/20 з огляду на таке.

35. Так, предметом позову у даній справі є вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам, пені та комісії за користування кредитом, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем 1 взятих на себе зобов`язань за договором банківського обслуговування № б/н від 24.07.2013.

36. Як зазначалося у пунктах 5-11 цієї ухвали, підставою для відмови у задоволенні позову слугувало те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими до матеріалів справи Умовами та правилами надання банківських послуг/Тарифами Банку ознайомився відповідач 1, підписуючи заяву про відкриття поточного рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем 1 кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, пені та комісії, та, що саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку мають здійснюватися нарахування цих платежів. При цьому, рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2015 у справі № 922/4154/15 з відповдіача 1 на користь Банку було стягнуто, в тому числі, заборгованість за кредитом в розмірі 500 000 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за спірним договором, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитом у цій справі. Разом з тим, оскільки Умови та правила надання банківських послуг не є складовою частиною договору банківського обслуговування від 24.07.2013 та приймаючи до уваги те, що відповдіач 1 не надавав своєї згоди на сплату позивачу процентів, пені та комісії, а між сторонами відсутні кредитні правовідносини, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 1 заборгованості по процентам, пені та комісії за користування кредитом. Також суд апеляційної інстанції вказав, що відсутність кредитних правовідносин між позивачем та відповідачем 1 зумовлює й відсутність правовідносин за договором поруки, який укладено між відповідачем 2 та позивачем (договір поруки вважається неукладеним), адже за змістом статті 553 Цивільного кодексу України для виникнення правовідносин поруки є необхідним існування саме того основного зобов`язання, яке поручитель погодився забезпечувати.

37. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

38. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

39. Так, постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14, на яку посилається скаржник, ухвалена у спорі, в якому позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним договору про надання консультаційних послуг і застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів. У наведеній справі, рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановами суду апеляційної та касаційної інстанції у задоволенні позову відмовлено, при цьому суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення місцевого суду та дійшов висновку про те, що спірний договір є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Верховний Суд України у своїй постанові зазначив, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами, відтак оскільки у цій справі встановлено виконання умов спірного договору сторонами суди апеляційної та касаційної інстанції помилково визнали спірний договір неукладеним, у зв`язку з чим Верховний Суд України скасував постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишив в силі рішення місцевого суду.

40. Постанова Верховного Суд України від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14 ухвалена у спорі, в якому позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості та пені внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди. Рішенням місцевого господарського суду у наведеній справі позов задоволено частково та стягнуто з відповідача основну заборгованість та частину суми нарахованої пені. Постановою суду апеляційної інстанції, залишеною без змін постановою суду касаційної інстанції, рішення місцевого господарського суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено, при цьому суди дійшли висновку, що спірний договір не містить істотних умов та є неукладеним. Верховний Суд України, скасовуючи постанови судів апеляційної та касаційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого суду виходив з того, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами, а відтак суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли помилкових висновків про неукладеність спірного договору та відсутність підстав для стягнення орендної плати.

41. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 ухвалена у спорі, в якому позивачем за первісним позовом заявлені вимоги до фізичної особи, яка раніше здійснювала підприємницьку діяльність, про стягнення безпідставно одержаних коштів. Разом з тим, у наведеній справі розглядались позовні вимоги за зустрічним позовом вимоги фізичної особи про визнання укладеним договору підряду та стягнення заборгованості за поставлені будівельні матеріали. Місцевий господарського суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про залишення без розгляду первісного позову та задоволення зустрічного позову, при цьому зазначив, що позивач перерахувавши відповідачу кошти як частину авансу за будівельні матеріали, підтвердив укладення з ним договору підряду, а відтак, оскільки позивач відмовився від підписання акту виконаних робіт не заявивши про їх недоліки, позивач не був звільнений від обов`язку оплатити роботи. Також суди дійшли висновку про те, що у разі припинення діяльності фізичної особи-підприємця її права та обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, у зв`язку з чим даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, зокрема досліджувала питання юрисдикції даного спору та зазначила, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15.12.2017 не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалась нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, відтак оскільки первісний позов було подано 09.02.2017, а зустрічний - 03.05.2017, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність розгляду справи за правилами цивільного судочинства. Разом з тим, стосовно вимоги за зустрічним позовом про визнання укладеним договору підряду, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача про визнання укладеним договору підряду.

42. Постанова Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17 ухвалена у справі за первісним позовом підприємства до фізичної особи про стягнення заборгованості за тристороннім договором надання послуг зі здійснення інформаційного забезпечення та сприяння в укладенні між фізичними особами договору купівлі-продажу, а також за зустрічним позовом фізичної особи про встановлення нікчемності правочину. Рішенням суду першої інстанції було задоволено первісний позов та відмовлено у задоволенні зустрічного позову, при цьому місцевий суд виходив з того, що підприємство виконало свої зобов`язання перед відповідачем та надало обумовлені договором послуги. Також суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість зустрічного позову, оскільки позивач при укладенні спірного договору був ознайомлений та погодився з його умовами, добровільно підписавши останній. Суд апеляційної інстанцій скасував рішення місцевого суду, відмовив у задоволенні первісного позову та задовольнив зустрічний позов, визнавши неукладеним спірний договір. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір, укладений між сторонами, є попереднім, а тому до спірних відносин застосовуються статті 635, 637 ЦК України. Спірний договір не було нотаріально посвідчено, а тому згідно статті 220 ЦК України він нікчемний. Згідно змісту договору сторони не досягли домовленості про зміст та обсяг інформаційних послуг (інформаційне забезпечення) надання яких позивачем мало відповідати ефективне, в цілях набуття права власності на квартиру, споживання їх відповідачем з відповідною оплатою цих послуг після укладення основного договору. Верховний Суд у своїй постанові скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення місцевого суду посилаючись на те, що сторони можуть укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) при цьому, в частині регулювання відносин між позивачем та відповідачем спірний договір є договором про надання послуг, нотаріальне посвідчення якого законом не вимагається. Також Верховний Суд зазначив, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту. Відтак, за встановлених обставин справи, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

43. Постанова Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17 ухвалена у спорі за позовом товариства про стягнення з відповідача заборгованості та нарахованих штрафних санкцій, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору на розроблення проєктної документації. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції у задоволенні позову було відмовлено, зокрема з огляду на те, що сторони спірного договору не узгодили усіх істотних умов договору, у зв`язку з чим договір є неукладеним, а зобов`язання між сторонами за ним не виникли. Верховний Суд у своїй постанові скасував рішення місцевого та апеляційного судів та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанцій зазначивши, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки наявним у справі доказам. Разом з тим, Суд зауважив, що якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

44. Постанова Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18 ухвалена у справі за вимогами позивача про визнання недійсним договору підряду. Місцевий та апеляційний господарські суди, відмовили у задоволення позову зазначивши, що у матеріалах справи немає належних доказів виконання договору сторонами, за спірним договором сторони не узгодили умов щодо об`єму, характеру, вартості матеріалів і робіт, які повинні узгоджуватися сторонами у проектно-кошторисній документації, а тому цей договір суди визнали неукладеним, оскільки відсутність зазначених істотних умов не може бути підставою для визнання договору недійсним. Верховний Суд у своїй постанові змінив мотивувальну частину судових рішень першої та апеляційної інстанції зазначивши, що якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. При цьому Верховний Суд врахував обставини, встановлені у іншій судовій справі, які свідчили про виконання сторонами умов оскаржуваного договору у наведеній справі.

45. Постанова Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18 ухвалена у справі за вимогами позивача про стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди. Місцевий та апеляційний господарський суд дійшли висновку про порушення відповідачем зобов`язань за договором в частині сплати орендної плати, у зв`язку з чим задовольнили позов. Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень у наведеній справі, відхилив доводи скаржника стосовно того, спірний договір оренди в редакції наданій позивачем є неукладеним, оскільки не містить істотної умови - ціни договору. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що у разі доведення, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника про неукладення договору, з огляду на встановлені судами обставини щодо того, що сторони договору досягли згоди щодо усіх його істотних умов, а також вчиняли дії спрямовані на його виконання.

46. Постанова Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/411/19 ухвалена у спорі за позовом товариства до фізичної особи-підприємця про стягнення безпідставно отриманих коштів. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що між сторонами було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг, який підписано сторонами та який містить всі ознаки щодо форми правочину та щодо порядку укладення господарських договорів, містить всі умови, визначені як обов`язкові для договору про надання послуг. Грошові кошти, про повернення яких йдеться в позові, перераховано позивачем відповідачеві на підставі низки платіжних доручень, які містять посилання на цей договір. Відтак, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у касаційному порядку, дійшов висновків про те, що наявність договору між сторонами є тією правовою підставою, яка виключає можливість застосування до спірних правовідносин правил ст. 1212 ЦК України, а наявні матеріали свідчать про те, що дії позивача щодо сплати відповідачу грошових коштів стосуються виконання обов`язку про оплату отриманих послуг, порядок виконання якого визначено позивачем самостійно. Крім іншого, колегією суддів було відхилено доводи позивача стосовно неукладеності спірного договору, при цьому Суд зазначив, що виконання сторонами зобов`язань за договором виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

47. Постанова Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18 ухвалена у справі за позовом іпотекодавця до банку про визнання іпотеки припиненою з огляду на зміну основного зобов`язання за кредитним договором без згоди позивача, як майнового поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності іпотекодавця, а також внаслідок пропуску іпотекодержателем строку позовної давності, закінчення строку дії іпотечного договору та повного погашення позичальником та поручителем заборгованості. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що (1) Законом України "Про іпотеку", який містить вичерпний перелік підстав припинення іпотеки, не визначено такої підстави як зміна зобов`язання, що призводило б до збільшення обсягу відповідальності Іпотекодавця; (2) норми глави 50 ЦК України (Припинення зобов`язання) не передбачають такої підстави для припинення зобов`язання як сплив позовної давності; (3) матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що основне зобов`язання за кредитним договором є погашеним чи припиненим, тому відсутні правові підстави для припинення правовідносин, які виникли у сторін з метою забезпечення виконання вказаного зобов`язання. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у наведеній справі, зокрема відхилив посилання скаржника на те, що у зв`язку з відсутністю в іпотечному договорі такої істотної умови як порядок виконання основного зобов`язання, такий договір вважається неукладеним, відтак відносини іпотеки між сторонами не виникли. Колегія суддів касаційної інстанції, окрім іншого зазначила, що з матеріалів справи не вбачається та сторонами не доведено визнання судом недійсним іпотечного договору з підстав відсутності однієї з істотних умов, чим спростовується безпредметне посилання скаржника і позичальника на неукладеність цього договору. Крім того, оформлене відповідними договорами внесення змін та доповнень до іпотечного договору і направлення банком на адресу іпотекодавця вимоги протягом 30 днів з моменту її отримання повернути кредитні кошти та погасити заборгованість за кредитним договором можуть свідчити про часткове виконання сторонами іпотечного договору, тоді як у разі доведеності виконання спірного договору його сторонами, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

48. З огляду на викладене у пунктах 39-47 цієї ухвали, Верховний Суд зазначає про відмінність правовідносин у зазначених справах у порівнянні зі справою, яка переглядається, з огляду, зокрема, на відмінність предмету і підстав позову, а також встановлені фактичні обставини справи, доказову базу і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

49. При цьому, колегія суддів зазначає, що у справі яка переглядається, на відміну від наведених вище постанов, судами попередніх інстанцій не розглядалось питання неукладеності договору банківського обслуговування № б/н від 24.07.2013, на підставі якого і виник спір у цій справі та такі обставини (неукладення договору) не слугували підставою для відмови у задоволенні позову. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність кредитних правовідносин між Банком та відповідачем 1, при цьому наведений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Також судами попередніх інстанцій не було встановлено факту вчинення дій спрямованих на виконання умов договору поруки. Окрім цього, суди прийшли до висновку, що відсутність кредитних правовідносин зумовлює й відсутність правовідносин поруки (саме цей висновок як окрему підставу для відмови в позові в частині до поручителя скаржник не спростовує доводами з посиланнями на відповідні пункти частини другої статті 287 ГПК України).

50. Разом з тим, постанова Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 572/1169/17, на яку також посилається скаржник, ухвалена у справі за позовом Банку до фізичної особи, про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованих відсотків та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що позивачем не доведено, що саме відповідач виявив бажання отримати кредитні кошти, оскільки надані відповідачем документи спростовують дані, які містяться в анкеті-заяві, долученої позивачем до позовної заяви, а саме є невідповідність даних паспорта, дівочого прізвища матері та місця народження. Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у касаційному порядку зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позову з тих підстав, що позивачем не доведено факту підписання саме відповідачем анкети-заяви на отримання кредитних коштів, оскільки такі висновки судів попередніх інстанцій спростовуються матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою, яка в установленому законом порядку недійсною не визнана. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що у заяві позичальника сторони узгодили базову процентну ставку по кредитному ліміту на момент підписання договору в розмірі 2,5 % на місяць з розрахунком 360 днів в році, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності штрафів за порушення зобов`язання. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Також Верховний суд із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 зазначив, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим Банком у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

51. Так, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у наведеній справі та справі, яка переглядається з огляду на те, що (1) у наведеній справі не розглядалось питання можливості солідарного стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитом; (2) у справі, яка переглядається підставами для відмови у задоволенні позову слугувало (І) наявність рішення суду в іншій справі про стягнення з боржника суми основного зобов`язання (тіла кредиту) яка також була заявлена до стягнення під час розгляду цієї справи, нарахованих відсотків та штрафних санкцій, (ІІ) матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими до матеріалів справи Умовами та правилами надання банківських послуг/Тарифами Банку ознайомився Відповідач 1, підписуючи заяву про відкриття поточного рахунку, (ІІІ) а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, пені та комісії, та, що саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку мають здійснюватися нарахування цих платежів.

52. За таких обставин, наведена скаржником постанова Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 572/1169/17 хоча і ухвалена у спорі з аналогічним предметом, проте за відмінних встановлених фактичних обставин справи та доказової бази, а відтак не є подібною до справи, яка переглядається.

53. Суд касаційної інстанції також відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 911/3883/16 (закрито провадження в частині вимог про визнання неправомірними дій приватного нотаріуса та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з тих мотивів, що рішенням суду в іншій справі встановлено преюдиційні факти для цієї справи; Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про преюдиціальність обставин, встановлених під час розгляду інших справ по відношенню до позивача, оскільки останній не був учасником у інших справах, також зазначив про необхідність розрізнення преюдиціальних фактів від оцінки іншим судом певних обставин), постанову Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18 (позов про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) відповідача; суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем наявності у листі (заяві) відповідача волевиявлення останнього на припинення зустрічних вимог зарахуванням; апеляційний господарський суд задовольнив позов пославшись на судове рішення в іншій справі, яким встановлено що спірний лист (заява) відповідача за змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог, недотримання усіх вимог, необхідних для зарахування однорідних зустрічних вимог, а також, що задоволення вимог відповідача шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі спірного листа (заяви) суперечить вимогам чинного законодавства; Верховний Суд залишив в силі рішення суду першої інстанції з інших мотивів, викладених у постанові, зазначивши про обов`язковість преюдиціальних фактів, встановлених судовим рішенням в іншій справі по відношенню до учасників даного спору) постанову Верховного Суду у справі № 906/557/19 (спір (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення неустойки та витрат з утримання орендованого майна за договором оренди; судами відмовлено у задоволенні позову з мотивів недоведеності обставин, на які посилається позивач як на підставу стягнення грошових коштів, при цьому, суди дійшли до висновків про продовження терміну дії договору також (не тільки на підставі рішення суду в іншій справі) на підставі дослідження доказів у справі; Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанції, зазначивши про преюдиціальність фактів, встановлених при розгляді іншої справи) оскільки, по-перше, фактично-доказова база і зміст спірних правовідносин у цих справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, по-друге, скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтовує, яким чином висновки судів попередніх інстанцій, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених постановах.

54. Окрім цього, навіть якщо не брати до уваги викладене у пунктах 39-53 цієї ухвали, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій у цій справі правовим позиціям, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, про неврахування яких зазначає скаржник у касаційній скарзі. За таких обставин, немає підстав вважати, що висновки суду апеляційної інстанції не узгоджуються з відповідними висновками наведених постанов Верховного Суду, ухвалених за інших встановлених фактичних обставин.

55. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки суду апеляційної інстанції концептуально узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1812/18, від 10.11.2020 у справі № 904/762/16 та від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, щодо різниці між преюдиціальними фактами і оцінкою іншим судом певних обставин. Більше того, зміст оскаржуваної постанови (пункти 6-8 цієї ухвали) свідчить про те, що апеляційний господарський суд не залишив поза своєю увагою судове рішення у справі № 922/4154/15 в частині стягнення заборгованості з відповідача 1 (а позивач сам подавав заяву про зменшення позовних вимог в цій частині, не оскаржував судове рішення суду першої інстанції, яким зазначена заява була врахована, у своїй касаційній скарзі це рішення просить залишити без змін).

56. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

57. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження позивач не обґрунтовував у поданій касаційній скарзі, Суд на підставі частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 922/1935/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 922/1935/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил