Постанова

від 19.05.2021 по справі 2-65/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 2-65/11

провадження № 61-22342св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , державний реєстратор Кагарлицької міської ради Київської області Нацевич Людмила Віталіївна,

треті особи: сектор державної реєстрації відділу адміністративних послуг Кагарлицької районної державної адміністрації, Ржищівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Надія Анатоліївна,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Стайківська сільська рада Кагарлицького району Київської області, Ржищівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 березня 2019 року у складі судді Кириченка В. І., додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 травня 2019 року у складі судді Кириченка В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Мараєва Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_4 , треті особи: Кагарлицьке бюро технічної інвентаризації, Ржищівська міська державна нотаріальна контора в Київській області, про визнання права власності на спадковий житловий будинок.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 , яка до смерті проживала в будинку АДРЕСА_1 .

Зазначений будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ОСОБА_5 побудувала його за час шлюбу з ОСОБА_4 (батьком позивача).

Шлюб між батьками був розірваний 14 травня 2003 року.

Оформити свої спадкові права на 1/2 частку житлового будинку позивач не має можливості, оскільки спірний будинок зареєстрований за ОСОБА_4 , а мати за життя не виділила у встановленому законом порядку свою частку у спільному майні подружжя, не оформила та не зареєструвала право власності на будинок у БТІ.

Просив визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в поряду спадкування.

У вересні 2017 року позивач збільшив позовні вимоги та просив:

виділити із спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним, спадкоємцем першої черги за законом після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування, право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 з належними будівлями та спорудами,

визнати за ним в порядку набуття права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2499 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку кадастровий номер 3222287601:01:030:0004, яка розташована в с. Стайки Кагарлицького району Київської області.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , державного реєстратора Кагарлицької міської ради Київської області Нацевич Л. В., третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Н. А., про визнання договору дарування житлового будинку недійсним та скасування рішення державного реєстратора.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 його батько ОСОБА_4 помер.

Позивач своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

25 червня 2015 року ОСОБА_2 також звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

15 жовтня 2008 року ОСОБА_4 заповів житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

При розгляді справи ОСОБА_1 стало відомо, що на підставі договору дарування від 17 грудня 2010 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок був спільною сумісною власністю його батьків. Частка померлої матері ОСОБА_5 перейшла до ОСОБА_1 як спадкоємця.

ОСОБА_4 , при укладенні договору дарування, ввів в оману нотаріуса та обдаровану, приховавши наявність судового спору щодо предмета дарування, право іншого із подружжя та її правонаступника (спадкоємця) на 1/2 частку подарованого ним будинку.

На підставі викладеного просив:

визнати недійсним та скасувати укладений 17 грудня 2010 року ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1 , який був посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 3662 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою H. A.;

скасувати рішення державного реєстратора Кагарлицької міської ради Київської області Нацевич Л. В. від 04 жовтня 2016 року індексний № 31707760 про державну реєстрацію прав щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості реєстраційний номер 626884132222 житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року провадження по справах за поданими ОСОБА_1 позовними заявами об`єднано в одне провадження та присвоєно цивільній справі № 2-65/11.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічною позовною заявою про визнання довідки сільської ради такою, що містить недостовірні відомості, визнання позивача таким, що не прийняв спадщини, зобов`язання нотаріуса скасувати реєстраційний запис про відкриття спадкової справи.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 постійно не проживав із спадкодавцем ОСОБА_5 , а тому не може бути спадкоємцем в розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати довідку № 497 від лютого 2006 року, видану Стайківською сільською радою такою, яка містить недостовірні відомості,

визнати ОСОБА_1 таким, що не прийняв спадщину шляхом фактичного проживання разом з спадкодавцем на момент відкриття спадщини,

зобов`язати нотаріуса Ржищівської державної нотаріальної контори Отькало С. В. скасувати реєстраційний запис у Державному спадковому реєстрі про відкриття спадщини за № 130 від 17 вересня 2010 року після померлої ОСОБА_5 .

Короткий зміст судових рішень

Справа неодноразово розглядалась судами.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 січня 2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, - Кагарлицьке бюро технічної інвентаризації, Ржищівська міська державна нотаріальна контора в Київській області, про визнання права власності на спадковий житловий будинок, задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування, право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішення апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 січня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Кагарлицьке бюро технічної інвентаризації, Ржищівська міська державна нотаріальна контора в Київській області, про визнання права власності на спадковий житловий будинок відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 січня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду мотивована тим, що відмова у задоволенні позову судом апеляційної інстанції не мотивована, не надана оцінка тому, що позивач звернувся до суду як спадкоємець першої черги за законом. З 17 грудня 2017 року ОСОБА_2 стала власником спірного житлового будинку та земельних ділянок. Суд першої інстанції не з`ясував, чи належав спірний будинок на праві власності відповідачу ОСОБА_4 на момент ухвалення рішення та не вирішив питання про залучення належного відповідача у справі.

Короткий зміст оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 березня 2019 року позовну заяву задоволено.

Визнано недійсним та скасовано укладений 17 грудня 2010 року ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1 , який був посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 3662 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою H. A.

Скасовано рішення державного реєстратора Кагарлицької міської ради Київської області Нацевич Л. В. від 04 жовтня 2016 року індексний № 31707760 про державну реєстрацію прав щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості реєстраційний номер 626884132222 житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Виділено із спільної сумісної власності подружжя та визнано за ОСОБА_1 , спадкоємцем першої черги за законом після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування, право власності на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 , який згідно технічної характеристики складається з самого будинку, літер А та ганку, літер а, рік побудови -1985 та господарських будівель та споруд:

- Погріб, літер Б, рік побудови -1986;

- Сарай, літер В, рік побудови -1986;

- Сарай, літер Г, рік побудови-1985;

- Туалет, літер Д, рік побудови -1985;

- Навіс, літер Е, рік побудови-1985;

- Ворота, літер h, рік побудови -1988;

- Криниця, літер 1, рік побудови -1986.

- Вимощення, літер t, рік побудови -1986.

Визнано за ОСОБА_1 , в порядку набуття права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2499 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку кадастровий номер 3222287601:01:030:0004, яка розташована в с. Стайки Кагарлицького району Київської області.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок був спільною сумісною власністю подружжя, батька та матері ОСОБА_1 . 24 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_4 із позовом про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 навмисно ввів в оману обдаровану щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, запевнивши обдаровану про відсутність судового спору щодо предмету дарування, права іншого із подружжя та її спадкоємця на 1/2 частку подарованого ним будинку. Вказаним договором дарування та реєстрацією права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок порушено права ОСОБА_1 на спадщину після смерті матері ОСОБА_5 .

За життя спадкодавця - матері ОСОБА_1 її право власності на частку в спільному майні подружжя не порушувалося, необхідності звертатися за його захистом не було. За життя ОСОБА_4 станом на 13 січня 2011 року визнавав право позивача на спадкування 1/2 частки спірного будинку після смерті матері позивача. Право власності на 1/2 частку житлового будинку, визнану за рішенням суду першої інстанції від 13 січня 2011 року за позивачем було зареєстровано Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 20966890 від 28 квітня 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту постійного проживання позивача ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_5 безпосередньо перед смертю спадкодавця не менше трьох місяців, що суд вважав достатнім строком для встановлення судом відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Додатковим рішенням Кагарлицького районного суду від 31 травня 2019 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про винесення додаткового рішення задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 101,73 грн у відшкодування сплаченого судового збору та 120,00 грн у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави 498,63 грн судового збору.

Додаткове рішення суду обґрунтовано тим, що в рішенні Кагарлицького районного суду Київської області від 13 березня 2019 року не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 залишені без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 березня 2019 року та додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 травня 2019 року залишені без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено із урахуванням всіх обставин справи, цим рішенням права відповідача по первісному позову не порушено, оскільки відповідач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за заповітом майна померлого ОСОБА_4 , спадщину прийняла шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса та не позбавлена можливості звернутися до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину.

Враховуючи, що судом першої інстанції задоволено первісний позов ОСОБА_1 та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у повному обсязі, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 березня 2019 року, додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 травня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову, направити уточнений зустрічний позов ОСОБА_2 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що скасувавши договір дарування всього житлового будинку суд позбавив ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку майна, яка належала ОСОБА_4 на праві власності та якою за законом він мав право розпоряджатися на власний розсуд. Вважає, що відсутні правові підстави скасовувати договір дарування всього житлового будинку, якщо суд вважав, що ОСОБА_1 має право лише на 1/2 частку житлового будинку. Суд першої інстанції незаконно визнав право власності на 1/2 частку земельної ділянки, оскільки на теперішній час договір дарування земельної ділянки від 17 грудня 2010 року не скасовано, він є чинним. Наведені в апеляційній скарзі доводи та докази залишилися поза увагою апеляційного суду. Уточнений зустрічний позов ОСОБА_2 фактично судами першої та апеляційної інстанції не розглядався. Суди не взяли до уваги показання свідків. Суди не зазначили правових підстав та доказів, на підставі яких дійшли висновку, що ОСОБА_4 ввів в оману нотаріуса та обдаровану в момент укладення договору дарування житлового будинку та земельних ділянок. Суди не дослідили обставини та не з`ясували, чи був обізнаний ОСОБА_4 про існування судового спору щодо спірного будинку саме в момент укладення договору дарування. ОСОБА_2 не вважає себе введеною в оману ОСОБА_4 . Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. ОСОБА_1 не є стороною договору дарування. Він не довів, які саме його законні інтереси було порушено вчиненням спірного правочину, оскільки відчуження ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 житлового будинку, набутого ним у власність правомірно, не спростовано в ході судового розгляду справи та здійснено на його вільний розсуд згідно статей 319, 328 ЦК України. ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження заявлених ним вимог та доведення факту оману, зловмисної домовленості відповідача і наявність їх безпосереднього зв`язку із волевиявленням вчинити договір дарування від 17 грудня 2010 року. Волевиявлення ОСОБА_2 було вільним та відповідало її внутрішній волі та спричинило для неї настання в подальшому юридичних наслідків. Позивач не конкретизував підстави для визнання договору дарування недійсним. Вважає, що ОСОБА_1 своєчасно не прийняв спадщину після померлої ОСОБА_5 Нотаріусом незаконно заведено спадкову справу, оскільки згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 його батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Право власності на житловий будинок і земельну ділянку було оформлено після смерті ОСОБА_5 . Станом на момент смерті ОСОБА_5 спірний житловий будинок не було введено в експлуатацію, а тому право власності у ОСОБА_5 не могло виникнути. За час свого життя ОСОБА_5 не бажала виділити свою частку та належним чином оформити житловий будинок та земельні ділянки, хоча мала на це час та можливості.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі № 2-65/11, витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справа призначена до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що батьки позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зареєстрували шлюб 23 березня 1974 року.

Шлюб між ними було розірвано відділом РАЦС Кагарлицького районного управління юстиції 14 травня 2003 року на підставі спільної згоди подружжя.

07 липня 2003 року батько позивача ОСОБА_4 і відповідач у справі ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 , яка до дня смерті проживала в будинку АДРЕСА_1 .

Спадкоємець ОСОБА_1 постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини і вважається таким, що прийняв спадщину, так як протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини після смерті матері не заявив про відмову від неї.

17 грудня 2010 року ОСОБА_4 , як дарувальник, уклав з ОСОБА_6 , як обдарованою, договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1 , який був посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 3662 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою H.A.

Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В частині вирішення первісного позову.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя його батьків, тому він має право на спадкування його частини після смерті матері.

Отже, визначальною обставиною, яка підлягала встановленню та доведенню під час розгляду справи та від якої залежить її вирішення, було чи є спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірний будинок відповідно до положень частини першої статті 22 КпШС України є спільною сумісною власністю подружжя - батька позивача ОСОБА_4 та матері позивача ОСОБА_5 , так як вказане майно набуто подружжям за час шлюбу, а саме побудоване, що підтверджується будівельним паспортом на земельну ділянку, технічним паспортом на житловий будинок про рік побудови житлового будинку 1985 рік і за спільні кошти та спільною працею подружжя, оскільки відповідач не оспорює вказаної обставини .

Колегія суддів з такими висновками не погоджується.

Кагарлицьким районним судом Київської області замінено відповідача ОСОБА_4 на ОСОБА_2 (т. 1 арк. спр. 240).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 на протязі всього розгляду справи заперечувала проти заявленого позову, надавала заперечення (т. 2 арк. спр.13).

Висновок суду першої інстанції про те, що будинок відповідно до положень частини першої статті 22 КпШС України є спільною сумісною власністю подружжя на тій підставі, що відповідач, зокрема, не оспорює вказаної обставини є безпідставним також і тому, що та чи інша позиція сторони у справі не може визначати правовий режим власності на спірне майно.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Для віднесення певного майна до спільного майна подружжя доведенню підлягає факт набуття цього майна подружжям у період шлюбу у спільну сумісну власність. За відсутності підтвердження придбання або набуття у власність іншим чином такого майна спільно подружжям, немає підстав для висновку про належність їм цього майна на праві власності.

Проте, суди не з`ясували коли та ким був побудований спірний житловий будинок, кому та коли був виданий правовстановлюючий документ на житловий будинок АДРЕСА_1 .

На підставі частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Під час розгляду справи суди повно, всебічно й об`єктивно не дослідили докази по справі та не надали їм належної правової оцінки та дійшли передчасного висновку про задоволення первісного позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Ураховуючи викладене, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про виділ і визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування рішення державного реєстратора підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також суди не звернули уваги, що згідно договору дарування земельної ділянки від 17 грудня 2010 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 розміром 0,2499 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії КВ № 051121, виданого Стайківською сільською радою Кагарлицького району Київської області 09 січня 2004 року, на підставі рішення виконкому Стайківської сільської ради від 09 жовтня 2003 року.

Спірні правовідносини у цій справи виникли фактично щодо права власності на частину будинку та земельної ділянки, і позивач шляхом оскарження рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості реєстраційний номер 626884132222 житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 фактично намагається визнати за ним право власності на спірне нерухоме майно та відсутність такого права у ОСОБА_2 .

Належним відповідачем у такому спорі має бути особа, реєстрацію речового права якої оскаржує позивач ОСОБА_1 , тобто ОСОБА_2 Державний реєстратор Кагарлицької міської ради Київської області Нацевич Л. В. є неналежним відповідачем.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне нагадати, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права (пункт 5.17 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18); пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18); пункт 28.3 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 813/1462/17 (провадження № 11-997апп18); постанова від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження 11-474апп19).

В частині вирішення зустрічного позову

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з доведеності факту постійного проживання позивача ОСОБА_1 із спадкодавцем на момент смерті ОСОБА_5 .

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 суди виходили з доведеності факту постійного проживання позивача ОСОБА_1 із спадкодавцем на момент смерті ОСОБА_5 .

З таким висновком погодитись неможливо, оскільки суди не звернули уваги на те, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання довідки № 497 від лютого 2006 року, виданої Стайківською сільською радою такою, яка містить недостовірні відомості, не забезпечує реального захисту прав, тобто не є ефективним, тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, але помилились щодо мотивів такої відмови.

Оскільки інші вимоги є похідними, в задоволенні зустрічної позовної заяви слід було відмовити саме з цих підстав.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про виділ і визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування рішення державного реєстратора, слід скасувати, в задоволенні позовних вимог до державного реєстратора Кагарлицької міської ради Київської області відмовити, в частині позовних вимог до ОСОБА_2 направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 змінити мотиви судових рішень.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення суду втрачає силу.

Керуючись статтями 400, 411, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного реєстратора Кагарлицької міської ради Київської області Нацевич Людмили Віталіївни, треті особи: сектор державної реєстрації відділу адміністративних послуг Кагарлицької районної державної адміністрації, Ржищівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Надія Анатоліївна, про виділ і визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування рішення державного реєстратора, та додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 травня 2019 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Кагарлицької міської ради Київської області Нацевич Людмили Віталіївни відмовити.

Справу № 2-65/11 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ і визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування рішення державного реєстратора передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Стайківська сільська рада Кагарлицького району Київської області, Ржищівська державна нотаріальна контора,про визнання довідки сільської ради такою, що містить недостовірні відомості, визнання позивача таким, що не прийняв спадщини, зобов`язання нотаріуса скасувати реєстраційний запис про відкриття спадкової справи, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 березня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року в скасованій частині, додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 травня 2019 рокувтрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук