Рішення

від 17.03.2021 по справі 379/1012/19

ТАРАЩАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 379/1012/19

Провадження № 2/379/15/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року Таращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Зінкіна В.І.,

за участю секретаря судового засідання Гопкало О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Таращі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачки звернувся до суду з даним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд: розділити майно, що спільною сумісною власністю подружжя між ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 в рівних частинах виділивши позивачу (визнавши право власності) майно, а саме:

одну другу частину земельної ділянки, кадастровий номер 3224410100:01:001:0010, загальною площею 0,1 га з цільовим призначенням 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

одну другу частину земельної ділянки, кадастровий номер 3224410101:01:216:0011, загальною площею 0,173 га з цільовим призначенням 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості однієї другої рухомого майна в сумі 85742,97 грн, а саме автомобіля SUBARU LEGACY 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який 28.07.2012 зареєстрований в Територіальному сервісному центрі № 3249 МВС в Київській області на ім`я ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову зазначає, що з 04.09.2005 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Таращанського районного суду Київської області від 14.09.2018 розірвано. Спільні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають з позивачкою, відповідач аліменти добровільно не сплачує. За час спільного проживання сторонами набуте спільне майно, а саме: автомобіль SUBARU LEGACY 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який 28.07.2012 зареєстрований в Територіальному сервісному центрі № 3249 МВС в Київській області на ім`я ОСОБА_2 ; земельні ділянки кадастровий номер 3224410100:01:001:0010, 3224410101:01:216:0011, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що відповідач не бажає в добровільному порядку розділити спільно набуте у шлюбі майно, тому позивачка вимушена вирішувати дане питання у судовому порядку.

Представником відповідача подано відзив, в якому він зазначає, що відповідач не заперечує той факт, що він з позивачкою перебував у шлюбі. В той же час зазначає, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль SUBARU LEGACY 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачем. Вказаний транспортний засіб відповідач придбав у попереднього власника з умовою часткового погашення вартості транспортного засобу, за кошти, які взяв в борг у свого знайомого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 10000 тис. дол. США, про що свідчить копія розписки від 06.09.2012. Кошти взяті в борг, поверталися з особистих коштів відповідача, оскільки автомобіль ним був придбаний для забезпечення його особистих потреб у пересуванні. Рішення про придбання автомобіля, взяття коштів в борг відповідач приймав особисто, без участі колишньої дружини, подальше погашення боргу здійснював особисто за власні кошти. В інтересах сім`ї вказаний автомобіль не використовувався. В той же час на згаданому автомобілі в 2014 році відповідач потрапив в дорожньо-транспортну пригоду (без повідомлення про дану подію органів поліції та страхової компанії), автомобіль зазнав значних пошкоджень та потребував капітального ремонту. Для забезпечення капітального ремонту автомобіля, відповідачем, 13.01.2016 року було взято кредит в Публічному акціонерному товаристві "ПЛАТИНУМ БАНК" на суму 20000 тис. грн та відповідно його відремонтовано. Вказаний кредит відповідачем особисто, частково, відповідно до термінів погашення заборгованості сплачується до банку. Позивач жодної участі щодо купівлі транспортного засобу, його ремонту, погашення заборгованості за купівлю та ремонт не приймала. За таких обставин вважає, що спірний автомобіль є особистою приватною власністю відповідача. В той же час зазначає, що ринкова вартість вказаного транспортного засобу згідно копії експертного висновку 7/08-ТЗ про дійсну ринкову вартість транспортного засобу від 08.08.2019 становить 128 510,83 грн, що спростовує доводи позивачки про вартість транспортного засобу в розмірі 234 000,00 грн. (двісті тридцять чотири тисячі гривень). В даному випадку позивачкою на надається жодного підтвердження набуття права власності на транспортний засіб відповідачем саме за суму вказану в позовній заяві, такі ж докази і не наведені у відповіді Регіонального сервісного центру 3249 наданої 14.06.2019 року №591 наданої за адвокатським запитом. Вказана відповідь не може в даному випадку слугувати підтвердженням для визначення ціни транспортного засобу. Таким чином є підстави вважати, що ціна на транспортний засіб SUBARU LEGACY 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 позивачкою просто видумана на власний розсуд. Стосовно двох земельних ділянок, які на переконання позивачки є спільною сумісною власністю подружжя на тій підставі, що це майно було набуте відповідачем під час шлюбу. Проте, в даному випадку знову ж таки позивачкою не надається жодного підтвердження набуття права власності на земельні ділянки відповідачем саме за суми вказану в позовній заяві (50 000 тис. гнр. та 25 000 тис. грн.), такі ж докази і не наведені у відповіді Головного управління держгеокадастру у Київській області наданої 11.06.2019 року №29-10-0.222-7828/2-19 за адвокатським запитом. Вказана відповідь не може в даному випадку слугувати підтвердженням вартості земельних ділянок зазначених в позові. Вважає, що позов може бути задоволений лише частково з урахуванням дійсної вартості земельних ділянок відповідно до договорів їх купівлі продажу. В зв`язку з чим, просить суд відмовити в задоволенні позовної вимоги щодо визнання права власності на одну другу рухомого майна, автомобіля марки SUBARU LEGACY 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 та відмовити в стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації однієї другої частини вартості автомобіля в сумі 117 000,00 грн; визнати за відповідачем право особистої приватної власності на автомобіль; визнати право спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку з кадастровим номером: 3224410100:01:001:0010, вартістю 19770,00 грн (1/2 становить 9885,00 грн), на земельну ділянку з кадастровим номером: 3224410101:01:216:0011 вартістю 4327, 00 грн (1/2 становить 2163,50 грн; стягнути з позивачки на користь відповідача судові витрати в розмірі 1200,00 грн витрачені на оцінку транспортного засобу та витрати за надання правничої допомоги адвокатом в сумі 3200,00 грн.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про день час та місце розгляду справи повідомлена належно.

Представник позивачки - адвокат Якименко О.В. у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день час та місце розгляду справи повідомлений належно.

Представник відповідача - адвокат Поліщук Р.А. у судовому засіданні погодився з висновком експерта щодо ринкової вартості транспортного засобу, не заперечував щодо стягнення компенсації за автомобіль. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на земельні ділянки за позивачкою, залишити за ним та стягнути компенсацію з нього компенсацію.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони з 04.09.2005 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Таращанського районного суду Київської області від 14.09.2018 справа № 379/581/18 розірвано. Рішення набрало законної сили 16.10.2018 (а.с.9).

За час перебування у шлюбі сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу проживають з позивачкою.

За час перебування сторін у шлюбі, відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу від 20.09.2013, посвідчених приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Київської області Федкевич Н.М., зареєстрованих в реєстрі за №№ 1191, 1193 відповідно, було придбано земельні ділянки:

кадастровий номер 3224410100:01:001:0010 площею 0,1 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), номер запису про право власності: 2576863 (а.с.44-45);

кадастровий номер 3224410100:01:001:0011 площею 0,0075 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності: 2577863 (а.с.43, 46).

Крім того, як вбачається із копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 дата реєстрації 28.07.2012, відповідач є власником транспортного засобу SUBARU LEGACY 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 (а.с.128).

Згідно висновку судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № 19/13/1-28/СЕ/20 від 14.09.2020 складеного за наслідками проведення судової товарознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду від 26.12.2019, ринкова вартість колісного транспортного засобу Subaru Legasy , номер кузова НОМЕР_4 , 2008 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 14.09.2020, складає 171 485, 94 грн (а.с. 157-164).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ч.1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.3 ст.71 СК України).

При поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК(2947-14), ч.3 ст.368 ЦК (45-15), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Позивачеві достатньо підтвердити, що спірний об`єкт набутий під час шлюбу. І тоді вже тягар доказування покладається на відповідача, який повинен доводити, що цей об`єкт не є спільною сумісною власністю подружжя. Приклад застосування такого підходу викладено в Постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 та від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.

Відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 03.04.2020 року у справі № 286/1537/16-ц, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що спірні земельні ділянки та автомобіль придбані сторонами у період шлюбу за спільні кошти, а тому вони є спільною сумісною власністю подружжя.

Стосовно вимог представника відповідача про визнання за відповідачем права особистої приватної власності на автомобіль, суд зазначає наступне.

Випадки, коли співвласник майна має намір припинити права стосовно належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються статтею 364 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи необхідно було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду необхідно було ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Таким чином, суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 15 травня 2019 року справа № 623/5351/15-ц провадження № 61-7570св18.

Отже, виділ автомобіля є неможливим, так як відповідач користується цим майном, відповідач спроможний виплатити позивачу компенсацію і це не становитиме для нього надмірний тягар.

Крім того, судом не сприймаються заперечення представника відповідача щодо сплати компенсації за земельні ділянки, оскільки відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо річ є неподільною або частка є незначною і не може бути видалена в натурі.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2013 № 6-37 цс 13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо необхідності залишення земельних ділянок у власності відповідача, оскільки відповідного зустрічного позову подано не було, крім того частки позивачки є значними і можуть бути виділені у натурі, річі є подільними і припинення права завдасть істотної шкоди інтересам позивачки, крім того не внесені кошти на депозитний рахунок суду.

Суд також зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Також статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Серявін та інші проти України , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Оцінка надається як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що уточнений позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а згідно з п.1 ч.3 ст. 133 цього Кодексу - до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачка у поданому позові просить стягнути понесені нею судові витрати, крім того 12.01.2021 позивачкою подано клопотання про розподіл судових витрат.

Так, позивачкою за подання позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 1545,00 грн (квитанція № 27514045-1 від 18.07.2019) та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 384,20 грн (квитанція № 27364950-1 від 08.07.2019).

Позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а тому сплачений судовий збір підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачкою подано:

договір № 81/19/Д про надання правничої допомоги адвокатом від 03.06.2019 (а.с.201);

акт № 81/19/2021 від 12.01.2021 приймання-передачі виконаних робіт відповідно до договору про надання правничої допомоги за № 811/19/Д від 03.06.2019 (а.с.199);

розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 12.01.2021 (а.с.198);

копію квитанції № 81/19/21 про оплату гонорару за надання правничої допомоги адвокатом в розмірі 10 000,00 грн (а.с.200);

копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3207/10 (а.с.202).

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Суд вважає, що вказані документи можна визнати належними доказами на підтвердження понесених позивачкою витрат на правову допомогу, а тому вимоги щодо відшкодування витрат за надання юридичної допомоги в розмірі 10 000,00 грн з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до частин 7, 8 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 09.07.2019 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 4, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 141, 158, 258, 259, 263-2650, 268, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Уточнений позов задовольнити у повному обсязі.

Розділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах виділивши ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею право власності на:

одну другу частину земельної ділянки, кадастровий номер 3224410100:01:001:0010, загальною площею 0,1 га з цільовим призначенням 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

одну другу частину земельної ділянки, кадастровий номер 3224410101:01:216:0011, загальною площею 0,173 га з цільовим призначенням 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , компенсацію вартості однієї другої рухомого майна в сумі 85742,97 грн (вісімдесят п`ять тисяч сімсот сорок дві гривні дев`яності сім копійок), а саме автомобіля SUBARU LEGACY 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який 28.07.2012 зареєстрований в Територіальному сервісному центрі № 3249 МВС в Київській області на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1929,2 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять дев`ять гривень двадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , витрати, пов`язані з професійною правничою (правовою) допомогою в розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.).

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 19.07.2019, а саме накладений арешт на майно, яке набуте сторонами в період шлюбу, а саме на автомобіль SUBARY LEGACY 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який 28.07.2012 року, зареєстрований в Територіальному сервісному центрі № 3249 МВС в Київській області на ім`я ОСОБА_2 , вартістю 234 000 грн. (двісті тридцять чотири тисячі гривень); земельну ділянку, кадастровий номер 3224410100:01:001:0010, загальною площею 0.1 га. з цільовим призначенням 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), вартістю 50000 грн., яка обліковується за ОСОБА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3224410101:01:216:0011, загальною площею 0,173 га, з цільовим призначенням 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, погосподарських будівель і споруд (присадибна ділянка), вартістю 25000 грн, яка обліковується за ОСОБА_2 , продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Повне рішення складено 19.03.2021.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивні частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Таращанський районний суд Київської області.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Головуючий:В. І. Зінкін