Ухвала

від 27.05.2021 по справі 910/9638/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9638/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н.О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Тищенко А. І., Чорногуз М. Г.)

у справі № 910/9638/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"

до 1) Дочірнього підприємства "Екіп Буд" і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелект-Юг"

про визнання договору недійсним

(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Оксамитний М. М.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелект-Юг" (відповідач 1) та Дочірнього підприємства "Екіп Буд" (відповідач 2) про визнання договору купівлі-продажу частки у праві власності на нерухоме майно від 26.09.2017 недійсним.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що даний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків та містить ознаки фіктивного правочину, оскільки укладання спірного правочину здійснено з протиправною метою - приховування майна відповідача 1 від позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/9638/20 позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу частки в праві власності на нерухоме майно від 26.09.2017, укладений Дочірнім підприємством "Екіп Буд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелект-Юг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. за реєстровим номером 1087.

4. Рішення суду мотивоване тим, що відповідачами не надано суду жодних належних доказів здійснення оплати за спірним договором, також матеріали справи не містять відомостей, що відповідна господарська операція з купівлі-продажу частки нерухомого майна за спірним договором була відображена в бухгалтерському обліку та податковій звітності відповідачів. Жодних доказів ведення відповідачем 2 господарської діяльності у нерухомому майні, яке є предметом договору купівлі-продажу від 26.09.2017 суду також не надано.

5. Місцевий господарський суд зазначив, що, відповідачами не було вчинено всіх необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, які обумовлювалися оспорюваним договором, також відповідач 1, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про судове рішення у справі № 910/14944/13 про стягнення з нього заборгованості, яке станом на день укладення спірного договору було чинним, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

6. За висновками суду, наведені обставини свідчать про умисел сторін спірного правочину приховати справжні наміри його учасників щодо виведення нерухомого майна з власності відповідача 1 без отримання оплати за це майно під час існування невиконаного судового рішення у справі № 910/14944/13, з метою уникнення виконання грошового зобов`язання, а тому спірний правочин може бути визнаний фіктивним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі № 910/9638/20 рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про доведеність заявленого позову, оскільки у порушення норм ГПК України не дав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив доводів та заперечень сторін, зокрема не встановив чим обґрунтовано заявлений позов, чим підтверджено виконання або невиконання договірних зобов`язань за спірним правочином. Висновок про невиконання відповідачами своїх зобов`язань за оскаржуваним договором, суд першої інстанції обґрунтував виключно твердженнями позивача, викладеними у позові.

9. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що судом першої інстанції справа була розглянута за відсутністю відповідачів, які не були повідомлені належним чином.

10. Натомість, відповідачем 2 під час апеляційного провадження до матеріалів справи долучено докази оплати спірного договору на загальну суму 107 403 грн, що відповідає вартості майна, згідно з пунктом 4 оскаржуваного договору.

11. Апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки ТОВ "Інтелект-Юг" не був присутнім в судових засіданнях в суді першої інстанції, а матеріали справи не місять доказів обізнаності відповідача 2 про дати судових засідань, оскільки направлені ухвали місцевого господарського суду були повернуті до Господарського суду міста Києва, що спричинило об`єктивну неможливість у ТОВ "Інтелект-Юг" надати відповідні докази в суді першої інстанції, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції врахував подані ТОВ "Інтелект-Юг" докази оплати за оскаржуваним договором згідно зі статтею 269 ГПК України.

12. При цьому, суд дійшов висновку, що ТОВ "Екіп Буд" здійснило оплатне відчуження майна, тобто, фактично отримало грошові кошти, що спростовує доводи позивача про наявність свідомого наміру не виконувати зобов`язання за договором.

13. Разом з тим, зазначив, що саме лише посилання на факт укладення спірного договору за відсутності наміру відчужити майно без здійснення оплати та з метою уникнення звернення стягнення на нього, є лише припущенням, доки позивачем не буде надано відповідних належних і достатніх доказів того, що такі обставини дійсно існували під час укладення спірного договору. Позивачем не наведено які саме його цивільні права порушені відповідачами та які саме цивільні обов`язки прагне позивач забезпечити виконання відповідачами, в зв`язку з чим не доведено порушення принципу добросовісності.

14. Враховуючи те, що позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, не доведено конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів, позивач не є стороною спірного правочину, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених ЦК України підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в праві власності на нерухоме майно від 26.09.2017.

15. Також судом апеляційної інстанції враховано, що в період з 04.10.2016 по 21.09.2017 коли було накладено арешт на майно відповідача 1 позивач не здійснював ніяких дій в межах прав та обов`язків наданих йому чинним законодавством шляхом оскарження бездіяльності органів Державної виконавчої служби під час виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №910/14944/13 від 11.09.2013. Відтак, саме по собі визнання недійсним оспорюваного правочину не призведе до захисту порушеного права позивача, що в свою чергу є не ефективним способом захисту.

16. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів укладенням спірного правочину, не доведено, що у зв`язку з визнанням недійсним Договору купівлі-продажу частки в праві власності на нерухоме майно від 26.09.2017, будуть задоволені саме його грошові вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/9638/20.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

18. ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" не погоджується з ухваленою постановою суду першої і апеляційної інстанцій, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності. Усі доводи касаційної скарги обґрунтовані посиланнями на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

19. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про неналежність повідомлення відповідачів під час розгляду справи судом першої інстанції та безпідставно прийняв надані відповідачем 2 докази під час апеляційного провадження, оскільки такі докази не подавались відповідачами до місцевого господарського суду. Також вказує, що при ухваленні оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 42, 120, 242, 202, 165, 270 та пункту 3 частини третьої статті 277 ГПК України.

20. Позивач стверджує, що під час дослідження апеляційним судом наданих відповідачем 2 доказів, в підтвердження здійснення оплат за оскаржуваним договором, суд апеляційної інстанції не врахував встановленої законом необхідності підтвердження проведення певних господарських операцій, зокрема таких, як отримання готівкових коштів до каси підприємства та відображення в бухгалтерському обліку, податковій звітності відповідних операцій з продажу майна підприємства. Також зазначає, що в наданому відповідачем платіжному дорученні не міститься інформації про спірний договір, у зв`язку з чим такий доказ не може належним чином підтверджувати факт здійснення відповідачем 2 оплати саме за купівлю майна за спірним договором. У зв`язку з чим, позивач стверджує, що надані відповідачем 2 до суду апеляційної інстанції докази здійснення оплати вартості майна за спірним договором не є належними доказами в розумінні статті 76 ГПК України. Також скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанцій положень статей 74, 79 ГПК України з огляду на ігнорування клопотання позивача про витребування оригіналів доказів.

21. Також ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" зазначає про хибність висновків апеляційного суду про відсутність публічного та суспільного інтересу у даній справі та помилково назвав інтерес позивача приватним, не застосувавши положення чинного законодавства про обов`язковість виконання судових рішень, при цьому помилково пославшись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на час існування невиконаного судового рішення про стягнення з відповідача 1 грошових коштів, останній набув і в подальшому, з метою ухилення від виконання рішення, відчужив на користь відповідача 2 право власності на нерухоме майно, за рахунок якого міг частково задовольнити вимоги позивача.

22. При цьому, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2013 у справі № 0670/3840/12, постановах Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2789цс16, від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 01.02.2017 у справі № 6-2360цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.08.2017 у справі № 359/1654/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 909/548/16, від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19, від 27.03.2019 у справі № 903/439/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 23.01.2019 у справі № 442/3285/16-ц, від 16.04.2018 у справі № 910/11908/16, від 29.03.2018 у справі № 923/333/16, від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14139/18, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 та від 20.01.2021 у справі № 619/562/18.

23. Також, в судовому засіданні, в обґрунтування своїх доводів, скаржник додатково послався на правову позицію, викладену у постанові від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17.

Позиція інших учасників справи

24. Відповідач 2 18.05.2021 подав відзив на касаційну скаргу із запереченнями проти доводів скаржника, який Касаційним господарським судом приєднуються до матеріалів справи без його врахування, відповідно до вимог статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

25. 26.05.2021 від ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" надійшли письмові пояснення на відзив на касаційну скаргу.

26. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

27. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі № 910/14944/13 позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Дочірнього підприємства "Київенергопідряд" про стягнення 2 688 865,70 грн задоволено. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Київенергопідряд" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 2 688 865,70 грн за самовільно спожиту електроенергію та 53 777,31 грн судового збору.

28. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 по справі № 910/14944/13 видано накази.

29. Державним виконавцем Дарницького районного управління юстиції у м. Києві 05.12.2013 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2013, на підставі якого видано накази у справі № 910/14944/13.

30. Постановами № 41121663 та № 41121575 від 04.11.2014 наказ № 910/14944/13 від 02.10.2013 повернуто стягувачу.

31. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі № 910/17042/14 позов Дочірнього підприємства "Екіп Буд" до Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно загальною площею 3 022,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 41 задоволено повністю. Визнано за Дочірнім підприємство "Екіп Буд" право власності на нерухоме майно загальною площею 3 022,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 41-А та складається з: будівлі, літера "А", площею 356,7 кв. м; будівлі, літера "Б", площею 569,2 кв. м; будівлі, літера "В", площею 675,4 кв. м; будівлі, літера "Г", площею 1 210,8 кв. м; будівлі, літера "Д", площею 73,6 кв. м, будівлі, літера "Ж", площею 13,2 кв. м; будівлі, літера "З", площею 13,3 кв. м; будівлі, літера "К", площею 21,9 кв. м; будівлі, літера "Л", площею 29,1 кв. м; будівлі, літера "М", площею 16,2 кв. м; будівлі, літера "Н", площею 21,3 кв. м; будівлі, літера "О", площею 21,9 кв. м.

32. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі № 910/17042/14 встановлено: "Згідно наявної в матеріалах справи копії статуту Дочірнього підприємства "Екіп Буд" (ідентифікаційний код 24592889), зареєстрованого 22.05.2014 року Дочірнє підприємство "Екіп Буд" створено у відповідності з Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", іншим законодавством України. Дочірнє підприємство "Екіп Буд" є новим найменуванням Дочірнього підприємства "Київенергопідряд". Дочірнє підприємство "Екіп Буд" виступає правонаступником всіх прав та обов`язків як майнового, так і не майнового характеру Дочірнього підприємства "Київенергопідряд". При цьому, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ідентифікаційний код позивача співпадає з ідентифікаційним кодом Дочірнього підприємства "Київенергопідряд" (ідентифікаційний код 24592889)".

33. Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

34. Враховуючи наведене, місцевий господарський суд встановив, що Дочірнє підприємство "Екіп Буд" є боржником у виконавчому провадження по справі № 910/14944/13.

35. Державним виконавцем Дарницького районного управління юстиції у м. Києві 09.06.2015 та 10.06.2015 винесено постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказів Господарського суду від 02.10.2013.

36. В межах виконавчого провадження № 47818074 Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у міста Києві винесено постанову від 04.10.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - Дочірньому підприємству "Київенергопідряд".

37. Дочірнє підприємство "Екіп Буд" 16.08.2017 звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 за результатами розгляду справи № 910/14944/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Дочірнього підприємства "Київенергопідряд" про стягнення 2 688 865,70 грн.

38. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 у справі № 910/14944/13 відновлено строк для подання апеляційної скарги Дочірньому підприємству "Екіп Буд" та прийнято апеляційну скаргу ДП "Екіп Буд" до розгляду.

39. Відповідно до постанови Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 21.09.2017 наказ № 910/14944/13, виданий 02.10.2013 про стягнення з Дочірнього підприємства "Київенергопідряд" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 2 688 865,70 грн повернуто до суду, який його видав у зв`язку із поновленням строку для подання апеляційної скарги на рішення та прийняття апеляційної скарги до розгляду. Чинність арешту майна боржника, накладеного постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 47818074 від 04.10.2016 припинено.

40. В подальшому, дочірнє підприємство "Екіп Буд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелект-Юг" 26.09.2017 уклали договір купівлі-продажу частки в праві власності на нерухоме майно, за умовами якого Дочірнє підприємство "Екіп Буд" передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелект-Юг" приймає у власність Ѕ (одну другу) частки в праві власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі, загальною площею 3 022,6 кв. м, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 41А.

41. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Екіп Буд" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі № 910/14944/13 залишено без змін.

42. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 року у виконавчому провадження по справі № 910/14944/13 замінено стягувача Публічне акціонерне товариство "Київенерго" на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі".

43. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за ТОВ "Інтелект-Юг" зареєстровано право власності на Ѕ частки в праві власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі, загальною площею 3022,6 кв. м, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 41А.

44. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "Інтелект-Юг" під час апеляційного провадження до матеріалів справи долучено розписку директора ДП "Екіп Буд" від 11.10.2017 в якій зазначено, що Дмитрович Д.С. директор ТОВ "Екіп Буд" отримав від ТОВ "Інтелект-Юг" грошові кошти в сумі 48 247,20 грн в якості часткової оплати проданої згідно договору купівлі-продажу частки в праві власності на нерухоме майно, посвідченого 26.09.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. за реєстровим номером 1087, Ѕ частки в праві власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі, загальною площею 3 022,6 кв. м, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 41А. Залишок неоплаченої вартості проданого майна становить 59 155,80 грн.

45. Також ТОВ "Інтелект-Юг" надано лист № 1 від 19.10.2017 ТОВ "Екіп Буд" в якому відповідач 1 просив відповідача 2, з метою належного виконання взятих ТОВ "Інтелект-Юг" на себе грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу від 26.09.2017 здійснити розрахунок залишку вартості придбаного майна шляхом перерахування 59 155,80 грн в якості оплати за ДП "Екіп Буд" судового збору за звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі № 910/14944/13 до Київського апеляційного господарського суду.

46. Крім того, ТОВ "Інтелект-Юг" надано платіжне доручення № 312 від 20.10.2017 про сплату судового збору в розмірі 59 155,80 грн за дорученням ДП "Екіп Буд" № 1 від 19.10.2017 в рахунок погашення залишку оплати вартості придбання спірного майна.

47. Колегія суддів зазначила, що відповідно до пункту 4 оскаржуваного договору, сторони домовились, що продаж Ѕ частки в праві власності на об`єкт нерухомого майна вчиняється 107 403,00 грн.

48. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Екіп Буд" здійснило оплатне відчуження майна, тобто, фактично отримало грошові кошти, що спростовує доводи позивача про наявність свідомого наміру не виконувати зобов`язання за договором.

49. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що не ставить під сумнів наявність у відповідача 1 грошових зобов`язань перед позивачем, відповідальність за виконання яких він має нести, в тому числі, всім належним йому майном. Однак такі обставини мають бути доведені належними і достатніми доказами, при цьому лише наявність у боржника непогашених грошових зобов`язань не дає кредитору достатніх підстав оскаржувати будь-які вчинені боржником правочини, тим самим фактично обмежуючи його господарську діяльність за відсутності належних правових підстав.

50. Разом з тим, апеляційний господарський суд зазначив, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави, при цьому обставини даної справи не свідчать про публічний, суспільний інтерес. В даній справі наявний лише приватний інтерес позивача до майна відповідачів. Із аналізу вказаних положень вбачається, що Конвенція має захищати право ТОВ "Екіп Буд" на володіння і розпорядження своїм майном, а після укладення оспорюваного правочину захищати і право ТОВ "Інтелект-Юг", як нового власника майна.

51. При цьому, позивач в момент вчинення оспорюваного правочину не був власником майна, відчуження якого є предметом такого правочину. На момент укладення спірного правочину відповідач 1 був власником відчужуваного майна, в заставі чи арешті майно не перебувало, а тому вчинення спірного договору купівлі-продажу є реалізацією відповідачем 1 свого права власності відносно проданого ним майна.

52. Також, суд зазначив, що позивачем жодним чином не доведено, що грошові кошти, які могли б надійти від реалізації майна відповідача 1, проданого згідно спірного правочину, були б спрямовані саме на погашення грошових вимог позивача, а не інших кредиторів враховуючи при цьому, що виконавчі провадження з виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 по справі № 910/14944/13 тривали ще до набуття права власності відповідачем 1 на спірне майно.

53. Судом апеляційної інстанції були відхилені посилання позивача на те, що відповідно до відомостей у ЄДРПОУ види діяльності відповідача 2 є видання іншого програмного забезпечення (за кодом КВЕД 58.29), оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням (код КВЕД 46.51), роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.41), комп`ютерне програмування (код КВЕД 62.01), консультування з питань інформатизації (код КВЕД 62.02), інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем (код КВЕД 62.09), оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність (код КВЕД 63.11), а тому такий вид діяльності на думку позивача підтверджує факт фіктивності спірного договору, оскільки за оскаржуваним правочином придбано нерухоме майно у м. Києві у фактично недобудованому стані, а це не відповідає інтересам відповідача 2 та місцезнаходженню останнього, якого юридично є місто Одеса.

54. При цьому суд зауважив, що наведені обставини жодним чином не можуть підтверджувати факт наявності при вчиненні договору ознак фіктивності паровичну, встановлений статтею 234 Цивільного кодексу України, адже жодна норма чинного законодавства не ставить можливість набуття права власності на нерухоме майно суб`єктом приватного права у залежність з обов`язковістю здійснення своєї господарської діяльності на базі придбаного майна. Позивачем не наведено які саме його цивільні права порушені відповідачами та які саме цивільні обов`язки прагне позивач забезпечити виконання відповідачами, в зв`язку з чим не доведено порушення принципу добросовісності.

55. Одночасно, позивачем не спростовано, що в момент вчинення оспорюваного правочину, не існувало будь-яких обмежень щодо відчуження майна за спірним правочином. Тобто, на момент вчинення оспорюваного правочину не існувало виконавчого провадження, яке б надавало державному виконавцеві право звернути стягнення на майно ТОВ "Екіп Буд", як і не було інших обтяжень щодо майна, відчуження якого є предметом спірного правочину. Відтак, доводи позивача стосовно того, що він міг задовольнити свої кредиторські вимоги саме за рахунок майна, відчуження якого є предметом оспорюваного правочину, і саме таке відчуження зумовило неспроможність боржника виконати рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2013 по справі № 910/14944/13 є хибними.

56. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідачів, зокрема відсутній правовий зв`язок між оспорюваним правочином та боргом відповідача 1 перед позивачем. У зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним Договору купівлі-продажу частки в праві власності на нерухоме майно від 26.09.2017, укладеного Дочірнім підприємством "Екіп Буд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелект-Юг", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А. В. за реєстровим номером 1087.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

57. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

58. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

59. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у судовому рішенні, яке оскаржується.

60. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень, що оскаржуються, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 22 цієї ухвали).

61. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/9638/20 з огляду на таке.

62. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

63. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

64. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

65. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

66. Посилаючись на постанову від 24.09.2020 у справі № 909/548/16 скаржник зазначає про неврахування апеляційним господарським судом правових висновків щодо застосування статей 42, 120, 242, 165, 270 та пункту 3 частини третьої статті 277 ГПК України, наведених у цій постанові. Так, Верховний Суд у зазначеній постанові скасував постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України, зазначивши, що судом апеляційної інстанції розглянуто справу за відсутності уповноваженої особи учасників ТОВ "Тофі" ОСОБА_1 чи її представника в судовому засіданні, при цьому матеріали справи не містять доказів належного повідомлення вказаного учасника справи про її розгляд апеляційним судом. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що уповноважена особа учасників ТОВ "Тофі" ОСОБА_1 неодноразово брав участь в судових засіданнях під час розгляду справи судом першої інстанції. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, під час вирішення спору по суті, не забезпечив вказаній особі необхідних умов для реалізації його права брати участь у розгляді справи а не забезпечив умов рівності з іншими учасниками судового процесу.

67. Так, Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника у цій частині зводяться виключно до цитування норм ГПК України, зазначених у пункті 66 цієї ухвали та загальних висновків Верховного Суду щодо повідомлення учасників процесу, при цьому, скаржник належним чином не обґрунтовує невідповідність висновків оскаржуваної постанови неведеним вище висновкам Верховного Суду. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що у наведеній постанові Верховного Суду, на відміну від справи, яка переглядається, аналізувалось питання повідомлення учасника справи саме на стадії апеляційного провадження та за відсутності будь-яких доказів повідомлення такого учасника, який був присутнім в судових засіданнях під час розгляду справи місцевим судом. З огляду на викладене, Суд вбачає неоднаковість правовідносин, зокрема в частині встановлених фактичних обставин щодо повідомлення/неповідомлення учасника справи (крім того, у справі, на яку в цій частині посилається скаржник, Верховний Суд також дійшов до висновку про неналежне повідомлення учасника), що свідчить про неподібність правовідносин у зазначеній справі та справі, яка переглядається.

68. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19 скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування статей 80, 269 ГПК України. Так, у наведеній справі судом апеляційної інстанції було відмовлено у прийнятті додаткових доказів від учасника справи, при цьому Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість такої відмови апеляційним судом з огляду на те, що такі докази з`явились вже після ухвалення рішення місцевим судом. Колегія суддів зазначає, що ключовою відмінністю висновків у наведеній постанові від справи, яка переглядається є те, що докази, які були прийняті судом апеляційної інстанції від відповідача, існували на момент ухвалення рішення місцевим господарським судом, проте не могли бути подані до суду з огляду на необізнаність вказаного учасника справи про розгляд справи судом першої інстанції. Таким чином Верховний Суд зазначає, що правовідносини у наведеній справі та справі, яка переглядається не є подібними.

69. Таким чином, доводи скаржника в цій частині зводяться до його незгоди з висновками і процесуальними діями суду апеляційної інстанції (пункт 11 цієї ухвали), проте, обґрунтовуючи їх підставою касаційного оскарження (пункт 18 цієї ухвали), скаржник не наводить протилежних висновків Верховного Суду саме у подібній ситуації.

70. Постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2789цс16 ухвалена у спорі за позовом фізичної особи ОСОБА_2 до ТОВ "Маслоленд" про стягнення коштів за договорами позики. Відмовляючи у задоволенні позову у зазначеній справі, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що ТОВ "Маслоленд" не є належним відповідачем у справі, оскільки боргові розписки ОСОБА_3 видала як фізична особа, належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 діяла в інтересах ТОВ "Маслоленд", а також, що отримані за розписками грошові кошти передані товариству і використані останнім на власні потреби відсутні. Верховний Суд України, переглядаючи судові рішення у цій справі, направив її на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому зазначив, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. При цьому, судами не було досліджено наданих сторонами доказів та не встановлено обставин, що можуть мати значення для правильного вирішення справи, зокрема квитанцій до прибуткових касових ордерів про отримання грошових коштів. Верховний Суд зазначає, що основною підставою для скасування судових рішень у наведеній справі було саме недослідження наявних у справі доказів, натомість, як вбачається з оскаржуваної постанови у справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції було досліджено всі наявні в матеріалах справи докази та за результатами дослідження таких було ухвалено відповідне рішення. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у наведеній справі та справі, яка переглядається (зокрема, в частині встановлених обставин справи, переоцінку яких Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не здійснює).

71. Постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 ухвалена у спорі за позовом ТОВ "Органік Сідс" до ДП "Старокиївський молочний комбінат" про стягнення заборгованості за договором поставки. Рішенням місцевого господарського суд, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено з огляду на недоведеність позивачем наявності заборгованості та неналежного виконання відповідачем свого обов`язку з оплати поставленого товару. Верховний Суд скасував судові рішення першої та апеляційної інстанції, та направив матеріали справи на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому зазначивши про передчасність висновків судів попередніх інстанцій з огляду на недослідження судами усіх доказів у їх сукупності з урахуванням правил критеріїв оцінки доказів, зокрема в частині їх вірогідності. Так, Колегія суддів зазначає про неподібність цієї справи по відношенню до справи, яка переглядається, зокрема з огляду на те, що судом апеляційної інстанції було досліджено усі наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, з урахуванням правил критеріїв оцінки доказів, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність відповідачами своїх заперечень, які останні з об`єктивних причин не могли надати до суду першої інстанції.

72. Щодо посилань скаржника на висновки, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2013 у справі № 0670/3840/12 то вони колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки такі висновки відповідно до норм процесуального закону не є підставою для касаційного оскарження судових рішень.

73. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків, наведених у пунктах 66-70 цієї ухвали, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), не обґрунтовані скаржником посиланням (з належним обґрунтуванням) на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України. Також, колегія суддів зазначає, що у справах, наведених в пунктах 66, 68, 70 цієї ухвали, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень та направлення їх на новий розгляд саме у зв`язку з неналежним дослідженням та оцінкою доказів, що в свою чергу може вплинути на результати вирішення вказаних справ за наслідками їх нового розгляду.

74. Щодо доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 903/439/18, колегія суддів зазначає таке.

75. У наведеній справі розглядався спір за позовом ТОВ "Освіта Плюс" до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та ТОВ "Проінвестком" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції позов задоволено, встановлено ознаки фіктивності правочину, зокрема з огляду на те, що матеріали справи не містили доказів оплати, претензій, судових справ щодо стягнення з покупця заборгованості за спірним правочином. При цьому судами було встановлено наявність відкритих виконавчих проваджень, а також факт продовження користування продавцем проданим ним майном, що полягає у наданні освітніх послуг та продовженні ліцензій на надання таких послуг, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про те, що спірний договір укладено без мети реального настання відповідних наслідків. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність ознак фіктивного правочину та залишив рішення судів без змін.

76. Так, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у наведеній справі та справі, яка переглядається з огляду на те, що у наведеній справі суди дійшли висновку про те, що (1) матеріали справи не містять доказів оплати, (2) продавець майна не здійснив жодних заходів спрямованих на стягнення заборгованості з оплати вартості майна, (3) наявність відкритих виконавчих проваджень, (4) продавець спірного майна продовжує використовувати його у своїй господарській діяльності. При цьому, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановив наявності наведених вище передумов, які б слугували ознакою фіктивності оскаржуваного правочину та підставою для визнання спірного договору недійсним.

77. Верховним Судом також відхиляються посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/11908/16 та від 20.01.2021 у справі № 619/562/18 з огляду на те, що предметом розгляду Верховним Судом у наведених постановах були дії державних виконавців під час виконання судових рішень в примусовому порядку і висновки у наведених постановах стосуються законності/незаконності таких дій виконавців. При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на висновки у наведених постановах щодо обов`язковості виконання судових рішень не звільняє суд від обов`язку, під час розгляду справи про визнання недійсним правочину (навіть за наявності між тими ж сторонами судового рішення про стягнення заборгованості), встановити обставини та ознаки, з якими закон пов`язує недійсність правочину.

78. Також, Судом відхиляються посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, яка ухвалена у спорі про визнання права вимоги, визнання незаконними дій щодо звернення стягнення, визнання недійсними договорів, визнання незаконними та скасування рішення. Так, колегія суддів зазначає, що у наведеній постанові містяться висновки щодо нікчемності правочину, проте зазначені висновки наведені судом касаційної інстанції за інших фактичних обставин справи, доказової бази та змісту спірних правовідносин (у справі, на яку посилається в цій частині скаржник, (основною /однією з) підставою позовних вимог була нікчемність первісного правочину). При цьому доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки наявних доказів та обставин справи, оскільки фактично стосуються доводів про наявність умислу в діях відповідача 2, що не було встановлено як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції.

79. Постанова Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 923/333/16 ухвалена у спорі про визнання недійсним договору з продажу транспортних засобів боржника у межах розгляду справи про банкрутство. Місцевий господарський суд задовольнив заяву ліквідатора, дійшовши висновку про невідповідність оскаржуваного правочину вимогам статей 202, 203, 234 ЦК України, оскільки він не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, має на меті здійснення виведення активів боржника з метою їх збереження від звернення стягнення за наявними грошовими зобов`язаннями перед кредиторами. Постановою суду апеляційної інстанції судове рішення місцевого суду було скасовано з огляду на те, що заявник не довів факту укладення сторонами спірного договору купівлі-продажу як фіктивного правочину. Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у цій справі скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі ухвалу місцевого господарського суду. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що наявні у справі докази підтверджують умисел боржника, а надані докази оплатності оскаржуваного правочину оформлені з порушенням вимог чинного законодавства та не підтверджують того факту, що боржник дійсно отримав грошові кошти за продане майно. Також Верховний Суд зазначив про доведеність обставин заінтересованості певного кола фізичних та юридичних осіб стосовно боржника, з огляду на факт залишення автомобілів, які були предметом спірного правочину у тих же володільців і користувачів, а відтак єдиною метою здійснених майнових дій від імені боржника є введення в оману кредиторів шляхом виведення активів боржника.

80. З огляду на викладене, постанова Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 923/333/16 ухвалена у спорі за відмінних правовідносин (в межах справи про банкрутство), встановлених фактичних обставин справи, доказової бази та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а відтак не є подібною до справи, яка переглядається.

81. Постанова Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17 ухвалена у справі за вимогами за первісним позовом про визнання права власності та скасування арешту, та за зустрічним позовом про визнання договорів недійсними у зв`язку з їх фіктивністю. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову, а у задоволенні зустрічного позову судами було відмовлено з огляду на те, що сторонами оспорюваних правочинів були вчинені всі необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами. При цьому позивачем за зустрічним позовом не доведено умислу обох сторін спірних договорів щодо нестворення правових наслідків, які ними обумовлювались. Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у цій справі в касаційному порядку, зазначив, що суди попередніх інстанцій не розглянули повно і всебічно всі доводи та докази позивача за зустрічним позовом, зокрема в частині пов`язаності осіб за спірними правочинами, укладення спірних договорів в день набрання чинності судовим рішенням про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом грошових коштів, у зв`язку з чим направив матеріали справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

82. Верховний Суд зазначає про неподібність правовідносин у наведеній справі та справі яка переглядається, зокрема з огляду не те, що судами попередніх інстанцій, у справі, яка переглядається, встановлено здійснення продажу спірного майна в період відсутності дії арештів та заборон на його відчуження та відсутність будь-яких доказів пов`язаності відповідачів.

83. Постанова Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 ухвалена у спорі за позовом ТОВ ІЦ "Енергомаш" до ТОВ "Тісмен" про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, укладеного між позивачем та відповідачем, оскільки оспорюваний договір укладено пов`язаними особами з метою ухилення від звернення стягнення на майно позивача та містить ознаки фіктивного правочину. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, при цьому дійшов висновків про те, що сторони, уклали спірний договір саме з метою відчуження майна, а невиконання відповідачем зобов`язання з оплати придбаного майна само по собі не свідчить про фіктивність правочину. Також суд зазначив, що обставини пов`язаності осіб директора позивача з учасниками юридичної особи відповідача не підтверджує наявності у сторін умислу на укладення фіктивного правочину. Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду, при цьому виходив з мотивів наявності у обох сторін правочину умислу приховати справжній намір укладення оспорюваного договору, який полягав в уникненні звернення стягнення на майно позивача за судовим рішенням шляхом виведення нерухомості з власності позивача на користь пов`язаної особи, з огляду на обізнаність про стягнення з позивача заборгованості. Також суд зазначив про невчинення позивачем жодних дій, спрямованих на стягнення з відповідача грошових коштів за придбане ним майно протягом двох років. Суд апеляційної інстанції також врахував обставини укладання оспорюваного договору пов`язаними особами, а також подальше відчуження майна особі, яка обтяжила його іпотекою на користь директора позивача.

84. Суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення у наведеній справі, дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого господарського суду. При цьому Верховний Суд зазначив, що у цій справі позов подано стороною правочину, яка стверджує, що правочин було вчинено з пов`язаною особою з метою уникнути звернення стягнення на належне їй майно, тобто не всупереч її інтересам. Стверджувані позивачем і встановлені судами обставини вказують на те, що договір може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. При цьому, колегія суддів зазначила, що позов про визнання недійсним договору, поданий позивачем, який є стороною цього правочину, що за його ж твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню як такий, що спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила.

85. Так, Верховний Суд зазначає про неподібність правовідносин у справі, яка переглядається та наведеній вище справі з огляду на відмінність встановлених фактичних обставин справи, зокрема з огляду на встановлення судами пов`язаності сторін договору, а також, в частині подання позову учасником оскаржуваного правочину.

86. Щодо посилань скаржника на неврахування висновків Верховного Суду України у постановах від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 (2/202/7607/14-ц), від 01.02.2017 у справі № 6-2360цс16 (175/1274/15-ц), від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.08.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 442/3285/16-ц та від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц колегія суддів зазначає таке.

87. Верховний Суд не може погодитись з доводами скаржника про те, що даний спір є аналогічним зі спорами у викладених вище справах, оскільки обставини, якими керувались суди цивільної юрисдикції, визнаючи доведеним відсутність у сторін договору дарування дійсного наміру, передбаченого таким правочином, суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у даній справі.

88. Так, у зазначених в пункті 86 цієї ухвали справах (1) судами визнано недійсними договори відчуження майна, укладені з метою уникнення звернення стягнення кредитором на таке майно, з огляду на доведення тих обставин, що боржники діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб. При цьому майно відчужене боржниками на підставі безвідплатних договорів, на користь близьких родичів/осіб; після відчуження спірного майна у боржників відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, або (2) з посиланням на ненадання судами оцінки обставинам, наведеним у пункті (1) Верховний Суд направляв справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Сукупність таких обставин достеменно підтверджує відсутність у сторін правочину дійсного наміру та є достатньою підставою для визнання правочину недійсним. Відтак, правовідносини у наведених справах та у справі, яка переглядається не є подібними.

У цій частині Суд також звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18.

89. Також, Судом відхиляються надані в судовому засіданні пояснення скаржника із посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17 з мотивів, викладених у пунктах 86-88 цієї ухвали.

90. Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/14139/18 та від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18, з огляду на те, що зміст оскаржуваної постанови свідчить про врахування судом апеляційної інстанції правових висновків викладених у наведених постановах (в контексті фактичних обставин справи, яка переглядається). При цьому, твердження скаржника про необхідність врахування висновків щодо "умислу сторін правочину" та "зловмисної домовленості сторін" ніяким чином не обґрунтовуються скаржником (з урахуванням встановлених апеляційним судом у цій справі обставин відсутності в діях сторін спірного правочину умислу щодо виведення майна з власності відповідача 1) у зв`язку з чим, Суд зазначає про неподібність зазначених висновків до справи, яка переглядається.

91. Окрім цього, навіть якщо не брати до уваги викладене у пунктах 66-90 цієї ухвали, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій у цій справі правовим позиціям, наведеним у постановах Верховного Суду, про неврахування яких зазначає скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що також не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними.

92. Додатково Суд вважає за необхідне зазначити, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі узгоджуються з висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 20.11.2019 у справі №910/12938/18, від 08.10.2019 у справі № 910/13041/18, від 31.07.2019 у справі № 910/13042/18 та від 16.07.2019 у справі № 904/4514/18 (як і постановах, зазначених у пункті 90 цієї ухвали), від яких колегія суддів не вбачає підстав для відступу.

93. Так згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

94. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (разом з доводами, які нею були обґрунтовані), не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

95. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (на яку сам скаржник посилався в обґрунтування своїх доводів), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші доводи касаційної скарги, зокрема викладені у пунктах 19-21 цієї ухвали, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, (3) частково не були підставою доводів позовних вимог, а також (4) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), Суд на підставі частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі № 910/9638/20. Суд також відхиляє нові викладені у поясненнях на відзив доводи, про які не зазначалося у касаційній скарзі та заяві про усунення недоліків з огляду на положення статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі № 910/9638/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил