Постанова

від 31.05.2021 по справі 308/2974/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2021 року

м. Київ

справа № 308/2974/15-ц

провадження № 61-7135св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_20 ,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Підзамок , ОСОБА_21 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_20 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Гошовського Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_22 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 звернулись до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_20 , у якому просили:

- визнати незаконним рішення ХХ сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 14 березня 2014 року № 1231 в частині передачі ОСОБА_20 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0089 га, для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0089 га, за вказаною адресою, виданий ОСОБА_20 .

Позов мотивований тим, що вони є мешканцями житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Вказані житлові будинки є єдиним житловим комплексом, до них примикає та закріплена огороджена автономна земельна ділянка, загальною площею 0,059 га.

Прибудинкова територія використовуються ними та іншими мешканцями трьох будинків, на ній відпочивають літні люди, проводять дозвілля малолітні діти. Крім того, вказана територія є єдиним заїздом для автомобільного транспорту мешканців будинку.

Рішенням XX сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 14 березня 2014 року № 1231 частина прибудинкової території, площею 0,0089 га, передана у приватну власність ОСОБА_20 для індивідуального гаражного будівництва. На підставі вказаного рішення відповідач отримав державний акт на право власності на частину прибудинкової території.

Посилаючись на те, що оскаржуване рішення суперечить вимогам частини п`ятої статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , частині третій статті 42 ЗК України, які передбачають використання прибудинкової території лише за згодою усіх співвласників житлового будинку, у той час як вони такої згоди не надавали, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_22 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 просили завдовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивачі не є власниками або користувачами прибудинкової території, зокрема, спірної земельної ділянки, дійшов висновку про відсутність порушення їхніх прав діями відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 задоволено, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним рішення ХХ сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 14 березня 2014 року № 1231 в частині передачі ОСОБА_20 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0089 га, для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0089 га, за вказаною адресою, кадастровий номер 2110100000:08:001:0027, виданий ОСОБА_20 .

Апеляційний суд виходив з того, що нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Встановивши, що позивачі, які є мешканцями житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , не надавали згоди на зменшення прибудинкової території або передачі її одному з співвласників квартири, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ХХ сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 14 березня 2014 року № 1231 в частині передачі ОСОБА_20 у приватну власність земельної ділянки та виданий на його підставі державний акт суперечать вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2020 року ОСОБА_20 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що на час розгляду справи реєстрація прав ОСББ щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 не проведена. Права позивачів оскаржуваним рішенням не порушені, оскільки вони не довели, що є власниками або користувачами прибудинкової території.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У вересні 2020 року представник ОСОБА_15 - адвокат Гомза В. І. подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Заперечення мотивовані тим, що оскаржуваний рішенням Ужгородської міської ради порушені права позивачів на користування прибудинковою територією, належною мешканцям трьох житлових будинків, а тому вона має бути визнане незаконним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу № 308/2974/15-ц з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивачі є мешканцями житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Житлові багатоквартирні будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 конструктивно є однією будівлею.

До вказаних житлових будинків примикає та закріплена земельна ділянка, площею 0,059 га.

05 грудня 2013 року ОСОБА_20 звернувся до голови Ужгородської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у приватну власність для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1 .

З проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_20 видно, що площа земельної ділянки становить 0,0089 га, на ній розташований гараж, який належить ОСОБА_20 . Під`їзд до земельної ділянки здійснюється по вулиці.

Рішенням XX сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 14 березня 2014 року № 1231 затверджено ОСОБА_20 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Частину прибудинкової території, площею 0,0089 га (89 кв. м), передано у приватну власність ОСОБА_20 для індивідуального гаражного будівництва.

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_20 видано державний акт на право власності на частину прибудинкової території.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що у разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 Про реалізацію Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 368/513/16-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 461/3647/16-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 295/7193/15-ц, від 03 листопада 2020 року в справі № 526/86/19.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, врахував, що позивачі, які є мешканцями житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 не надавали згоди на зменшення прибудинкової території та передачі її одному з власників квартири, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що рішення ХХ сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 14 березня 2014 року № 1231 в частині передачі ОСОБА_20 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0089 га, для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1 та виданий на його підставі державний акт суперечать статті 42 ЗК України.

При цьому апеляційний суд правильно врахував, що позивачі є належними користувачами земельної ділянки, що підтверджується генеральними планами (схемами), відповідно до яких житлові багатоквартирні будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 знаходяться на земельній ділянці, загальною площею 1 360 кв. м, з яких 458 кв. м відноситься до земель під двором.

За таких обставин, правильним є висновок апеляційного суду, що оскаржуване рішення міської ради порушує права позивачів, оскільки передана відповідачу земельна ділянка є прибудинковою територією, якою спільно користуються мешканці трьох навколишніх будинків.

Факт відсутності реєстрації ОСББ не свідчить про правомірність дій Ужгородської міської ради під час прийняття рішення ХХ сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 14 березня 2014 року № 1231 та не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду- без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_20 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко