Постанова

від 02.06.2021 по справі 160/4481/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року

м. Київ

справа №160/4481/20

адміністративне провадження №К/9901/35564/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/4481/20

за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про скасування постанови про стягнення виконавчого збору

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стрижак Євгеній Юрійович

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Чумака С.Ю., суддів Чабаненко С.В., Юрко І.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач, Південно-Східне МУ МЮ (м.Дніпро), у якому просив:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову від 23 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням № 58162291 у розмірі 37657,85 доларів США, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Клименко Наталією Олександрівною за виконавчим документом № 201/10079/16-ц від 15 січня 2019 року.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23 січня 2019 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Клименко Н.О. було відкрито виконавче провадження про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованості за кредитним договором № 291003/1-USD від 29 жовтня 2003 року у сумі 376578,58 доларів США, а в 2020 році стягувачем самостійно було задоволено вимоги, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, без участі державного виконавця, реалізацією такого майна було частково погашено заборгованість за кредитним договором, а залишкову частину боргу прощено. У лютому 2020 року АТ "Банк Кредит Дніпро" звернувся до відповідача із заявою про повернення виконавчого документу без виконання, в результаті чого, 10 лютого 2020 року постановою державного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу.

2.1. Позивач зауважує, що 23 січня 2019 року відповідачем було також винесено постанову про арешт коштів та майна боржника, проте фактичного виконання рішення суду з боку позивача в рамках виконавчого провадження не відбулось, а відповідачем фактично не було стягнуто з боржника суми заборгованості за кредитним договором та не перераховано на рахунок стягувача. Тобто, виконавче провадження закінчено у зв`язку із самостійними діями з боку стягувача та прощенням банком заборгованості. Водночас відповідачем 23 січня 2019 року було винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 37657,85 доларів США, яку позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову від 23 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №58162291 у розмірі 37657,85 доларів США (USD), винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Клименко Н.О. за виконавчим листом №201/10079/16-ц від 15 січня 2019 року.

4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, пославшись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, виходив з того, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника суми виконавчого збору без реального виконання рішення суду. Суд указав, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду, а також не стягував у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, відтак дійшов висновку що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIIІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

5. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом № 1404-VIII, а саме 23 січня 2019 року, то в даному випадку підлягають застосуванню положення саме цього закону, з урахуванням змін, які вносились до законодавства України, станом на час винесення оскарженої постанови, а саме Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року. Оскільки у спірних відносинах виконання рішення відбулось після відкриття виконавчого провадження, то виконавчий збір підлягає стягненню з боржника, тобто позивача у цій справі. При цьому, суд апеляційної інстанції указав на безпідставність посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі 2540/3203/18, оскільки предметом спору в означеній справі була постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка винесена 03 серпня 2018 року, тобто до набуття чинності зазначеними вище змінами у частині 2 статті 27 Закону № 1404-VIII.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

8. 22 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стрижак Євгеній Юрійович, у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року у справі № 160/4481/20 змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині це рішення суду першої інстанції залишити без змін.

9. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 2 статті 27 Закону № 1404-VIII та без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 620/3270/19, від 16 квітня 2020 року № 640/8425/19 та від 28 квітня 2020 року у справі № 520/11908/18.

9.1 . Скаржник указує, що при винесенні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не було застосовано до спірних правовідносин норм матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме пункти 9, 20, 21 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". На думку скаржника, зазначені норми права підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на те, що дії виконавців під час вчинення виконавчих дій, до яких належить і порядок винесення постанов, в тому числі про стягнення виконавчого збору, регламентуються не лише Законом № 1404-VIII, а й Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5, розроблено відповідно до Закону № 1404-VIII та Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" №1403-VIII від 02 червня 2016 року. Скаржник указує на те, що законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив обов`язок державного виконавця вказати у постанові про повернення виконавчого документа стягувану результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі проставити відмітку щодо залишку нестягнутої суми боргу. Проте, судом апеляційної інстанції не були досліджені усі матеріали виконавчого провадження, в тому числі виконавчий лист, а також не було взято до уваги, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, та на виконавчому листі відповідач не указав суму, що була фактично стягнута державним виконавцем у рамках виконавчого провадження № 5816221 та не проставив відмітку щодо залишку нестягнутої суми боргу, оскільки не були застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

9.3. Також, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції були недостатньо досліджені докази, які мають істотне значення для вирішення справи, що потягло за собою порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, частини 4 статті 9, пункту 1 частини 1 статті 244 КАС України, згідно з якими суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

10. 22 грудня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 травня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

13. 10 березня 2021 року від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняте судом апеляційної інстанції залишити без змін. Вказує на те, що на виконанні у відділі правового виконання рішень перебувало ВП №58162291 з виконання виконавчого листа, виданого 15 січня 2019 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 201/10079/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованості у сумі 376578,58 доларів США. Державним виконавцем за заявою представника стягувача 23 січня 2019 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, а також 23 січня 2019 року було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 37657,85 доларів США. Наголошує, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом лише у тому випадку, якщо відповідне рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а у даному випадку, на підставі заяви стягувача від 10 лютого .2020 року, виконавче провадження було закінчено шляхом винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, викладених у пункті 1 статті 37 Закону 1404-VIII. Відповідач не заперечує, що позивач фактично не виконав рішення суду в межах відкритого виконавчого провадження, водночас наголошує, що при виконанні цього виконавчого провадження державним виконавцем вживалися заходи примусового виконання, а саме направлення запитів, винесення постанов про накладення арешту на майно боржника, накладення арешту на грошові кошти боржника, які було направлено до відповідних органів та установ, що посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, а також до банківських установ. Зазначають, що закінчення виконавчого провадження не відміняє обов`язку державного виконавця щодо стягнення з боржника виконавчого збору, вважають оскаржувану постанову від 23 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору правомірною, оскільки рішення не виконано боржником до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

14. У письмових поясненнях, поданих 24 березня 2021 року представником позивача до Верховного Суду, викладено пояснення, аналогічні обґрунтуванню касаційній скарзі, наголошено, що обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення суду, та фактичне стягнення суми боргу, тобто виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми, але державним виконавцем не було вжито заходів примусового виконання рішення в межах ВП №58162291.

Установлені судами фактичні обставини справи

15. 04 грудня 2018 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська розглянуто цивільну справу № 201/10079/16-ц за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Рішення набрало законної сили 10 січня 2019 року.

16. 15 січня 2019 року видано виконавчий лист № 201/10079/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованості за кредитним договором від 29 жовтня 2003 року № 291003/1-USD у сумі 376578,58 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 376578,58 доларів США.

17. 23 січня 2019 року за заявою стягувача старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Клименко Н.О. (далі - державний виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 201/10079/16-ц.

18. Також, 23 січня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору, якою стягувачем (Відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області) стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 37657,85 доларів США (USD).

19. За змістом повідомлення АТ "Банк Кредит Дніпро" від 18 жовтня 2019 року №34-4533, 16 жовтня 2019 року АТ "Банк Кредит Дніпро" набув право власності на майно: нежитлове приміщення в житловому будинку літ.Б-9 приміщення магазину у підвалі поз.1-4, ХХІІІ площею - 54,4 кв.м., на І поверсі поз.1-7,І площею - 140,8 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі застереження, що містися в договорі застави № 291003/І-USD-з виданого 29 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Кохан Л.Г. За рахунок даного майна було частково погашено заборгованість за кредитним договором № 291003/1-USD від 29 жовтня 2003 року в розмірі 182674,66 доларів США (еквівалент за курсом НБУ за 16 жовтня 2019 року становить 4527730,00 грн), в тому числі: 182674,66 доларів США - прострочена заборгованість за процентами. У зв`язку з цим повідомлено про звільнення від виконання обов`язків по сплаті решти заборгованості за кредитним договором № 291003/1-USD від 29 жовтня 2003 року, внаслідок припинення зобов`язань (прощення) залишку заборгованості у розмірі 543459,52 доларів США, в тому числі: 376578,58 доларів США - анульований борг заборгованості за кредитом; 166880,94 доларів США - анульований борг заборгованості за процентами.

20. Отже, стягувачем самостійно було задоволено вимоги, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, реалізацією такого майна було частково погашено заборгованість за кредитним договором, а саме анульовано борг за кредитом у розмірі 376578,58 доларів США, а залишкову частину боргу прощено.

21. 10 лютого 2020 року відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, за змістом якої до Відділу примусового виконання рішень надійшла заява представника стягувача (за довіреністю) від 10 лютого 2020 року про повернення виконавчого листа по справі № 201/10079/16-ц, виданого 15 січня 2019 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська стягувачу. У зв`язку з цим відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII постановлено виконавчий документ № 201/10079/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 376578,58 доларів США та авансовий внесок у розмірі 41730,00 грн повернути стягувачу. Припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 58162291 від 23 січня 2019 року та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 58162291 від 10 лютого 2020 року підлягають подальшому виконанню згідно вимог чинного законодавства.

22. Законність та обґрунтованість винесеної державним виконавцем постанови від 23 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору за ВП № 58162291 у розмірі 37657,85 доларів США за виконавчим документом № 201/10079/16-ц від 15 січня 2019 року стали підставою звернення позивача до суду із цим позовом.

Нормативне регулювання

23. За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" №1403-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1403-VIII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

25. Статтею 1 Закону № 1403-VIII визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

26. Згідно зі статтею 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

27. Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

28. Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що одним із виконавчих документів є постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

29. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

30. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

31. Згідно з пунктом 1 частини першої, частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

32. Частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (із змінами внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набув чинності 28 серпня 2018 року).

33. За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої, частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

34. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

35. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

36. Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

37. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

38. Підпунктом 5 пункту 27 Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (далі - Закон № 2475-VIII), який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, а саме: у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінити словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

40. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 11 лютого 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

41. Предметом спору у цій справі є правомірність винесення відповідачем постанови від 23 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 58162291 у розмірі 37657,85 доларів США, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

42. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

43. Спірні правовідносини у цій справі врегульовані частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII, у редакції Закону № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року.

45. Так, у цій справі оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору за ВП № 58162291 у розмірі 37657,85 доларів США прийнята державним виконавцем 23 січня 2019 року.

46. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин норми статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачали, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

47. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла лише до 28 серпня 2018 року, а після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.

48. Тому, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом № 1404-VIII, а саме 23 січня 2019 року, то в даному випадку підлягають застосуванню положення саме цього закону, з урахуванням внесених змін.

49. Отож, після набуття чинності змінами до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII стягнення виконавчого збору не пов`язується із фактично стягнутою виконавцем сумою, а обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню. Єдиною підставою нестягнення виконавчого збору є виконання рішення до відкриття виконавчого провадження.

50. При цьому, Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 200/13920/19-а зазначив, що законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням ним певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.

51. У свою чергу у Законі № 1400-VIII початок примусового виконання рішення визначається статтею 26, відповідно до частини першої якої виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

52. За змістом цієї норми передбачено, що початок примусового виконання рішення починається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

53. Щодо доводів скаржника про те, що при винесенні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не було застосовано до спірних правовідносин Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

54. Згідно із частиною восьмою розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція) про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

55. Отже, як приписами статті 27 Закону № 1404-VІІІ так і положеннями Інструкції чітко визначено обов`язок державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору при надходженні виконавчого документа державному виконавцю одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження.

56. При цьому, положення Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог, зокрема Закону № 1404-VІІІ, та такі, що не можуть йому суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

57. В силу наведених положень виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

58. Таким чином виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" державного виконавця.

59. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

60. Враховуючи зазначене, державний виконавець при винесенні постанови №58162291 від 23 січня 2019 року про стягнення виконавчого збору діяв в межах і спосіб встановлений приписами Закону № 1404-VІІІ та Інструкції.

61. Виходячи з наведеного, доводи скаржника щодо не застосування до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції положень Інструкції є безпідставними, оскільки судом прийнято рішення із застосуванням приписів Закону № 1404-VІІІ яким і кореспондують положення Інструкції.

62. Щодо доводів касаційної скарги з приводу відсутності підстав для стягнення виконавчого збору у зв`язку з тим, що державним виконавцем фактично не виконано рішення суду в межах відкритого виконавчого провадження, при виконанні якого державним виконавцем не було вжито заходів примусового виконання, Верховний Суд зазначає таке.

63. Слід зауважити, що після зміни правового регулювання відповідно до Закону №1404-VIII стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення без винесення відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

64. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору.

65. Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні, тому ним правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження прийнято постанову про стягнення виконавчого збору. Жодних обґрунтованих доводів з цього приводу, які б заслуговували на увагу та спростовували висновки суду позивачем не наведено, законність цієї спірної постанови не спростовано.

66. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Клименко Н.О. діяла на підставі та в межах своїх повноважень, тому вимога позивача про скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП 58162291 від 23 січня 2019 року є необґрунтованою, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

67. У касаційній скарзі скаржник стверджує про те, що розмір виконавчого збору виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

68. На підтвердження цієї позиції скаржник наводить постанови Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 620/3270/19, від 16 квітня 2020 року № 640/8425/19 та від 28 квітня 2020 року у справі № 520/11908/18, вважаючи, що обставини його справи є подібними до тих, які розглядалися Верховним Судом.

69. У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 520/11908/18 та від 30 червня 2020 року № 620/3270/19, суд касаційної інстанції досліджував питання стягнення виконавчого збору відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VIII (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року), яка передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

70. При цьому, у справах № 620/3270/19, № 520/11908/18 суд касаційної інстанції досліджував питання на стадії вже коли було закінчено виконавче провадження, а стягнення виконавчого збору виведено в окреме виконавче провадження.

71. Варто наголосити, що у цій справі доводи скаржника стосуються іншої стадії виконавчого породження, оскільки оскаржується постанова про стягнення виконавчого збору, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

72. На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини у цій справі та у справах № 620/3270/19, № 520/11908/18 не є подібними та мають різне правове регулювання, тому доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки не враховано висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 620/3270/19, від 28 квітня 2020 року у справі № 520/11908/18, слід відхилити.

73. Крім того, у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 640/8425/19 Суд надавав оцінку застосуванню статей 40, 45 Закону № 1404-VIII в частині стягнення основної винагороди приватним виконавцем у виконавчому провадженні. При цьому, у цій справі, приватним виконавцем після повернення виконавчого листа стягувачу, було відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди. Таким чином, колегія суддів вважала за необхідне у справі № 640/8425/19 застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.

74. Так, у згаданому судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, суд зазначив, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

75. Тобто, у справі № 2540/3203/18 Велика Палата Верховного Суду дала оцінку правовідносинам, які виникли у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону.

76. В той же час, колегія суддів наголошує, що не зважаючи на подібність правовідносин, нормативне регулювання у цій справі та справі № 2540/3203/18 здійснюється різними редакціями статті 27 Закону № 1404-VIII.

77. Таким чином колегія вважає необґрунтованими посилання скаржника на необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 640/8425/19, з огляду на те, що суд касаційної інстанції керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі 2540/3203/18, предметом спору у якій була постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка винесена 03 серпня 2018 року, тобто до набуття чинності зазначеними вище змінами у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII.

78. Тобто, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у від 11 березня 2020 року у справі 2540/3203/18 в межах спірних правовідносинах не є релевантними.

79. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні.

80. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

81. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

82. Доводи та аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

83. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

84. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

85. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

86. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

87. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

88. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

89. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стрижак Євгеній Юрійович залишити без задоволення.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 160/4481/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов