Ухвала

від 31.05.2021 по справі 350/1588/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

31 травня 2021 року

м. Київ

справа № 350/1588/19

провадження № 61-2296ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Берлогівська сільська рада, ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки і піклування Рожнятівської районної державної адміністрації в особі Служби у справах дітей Рожнятівської районної державної адміністрації,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2020 року у складі судді Калиній Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Горейко М. Д., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Берлогівської сільської ради, ОСОБА_2 , третя особа орган опіки і піклування Рожнятівської районної державної адміністрації в особі Служби у справах дітей Рожнятівської районної державної адміністрації, про визнання недійсними та скасування рішень виконавчого комітету Берлогівської сільської ради та ордера на право отримання житлового приміщення.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є матір`ю чотирьох дітей, з якими зареєстрована у своїх родичів за адресою: АДРЕСА_1 . У цьому будинку ще зареєстровані та фактично проживають 8 осіб, а тому не було можливості проживати.

Рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 12 травня 2009 року № 14 на неї та трьох її малолітніх дітей була виділена однокімнатна квартира АДРЕСА_2 . На підставі цього рішення 21 травня 2009 року позивачці видано ордер на вселення у дане житлове приміщення під № 1. Проте, виділена квартира не була придатна для проживання без виконання ремонтних робіт, оскільки протікав дах, прогнила підлога, не було входу у квартиру. Маючи на утриманні трьох малолітніх дітей, позивачка не мала фінансових можливостей провести ремонт даної квартири. Однак, внесла у квартиру речі, установила пластикові вікна, облаштувала стяжку у кімнатах та викопала криницю, зробила часткове переобладнання квартири, заготовила дошку на ремонт підлоги та даху. Після народження четвертої дитини у 2012 році ОСОБА_1 подала у Берлогівську сільську раду заяву на збільшення житлової площі за рахунок житлової кімнати площею 15 кв. м, суміжної з її коридором, яка звільнилася у зв`язку зі смертю особи, що там проживала. Рішенням виконкому Берлогівської сільської ради від 09 квітня 2013 року № 12 позивачці виділено житлову площу 15 кв. м, та допоміжну площу 9,9 кв. м у вказаному будинку, а також видано ще один ордер без дати, але з посиланням на рішення виконкому сільської ради від 09 квітня 2013 року № 12. На підставі ордера ОСОБА_1 вселилась у цю кімнату, проте в ній також слід було робити ремонт. У зв`язку з відсутністю коштів, не змогла зробити повний ремонт цієї кімнати, однак внесла туди два дивани, тумбочки, морозильну камеру та в ній ночувала. Фактично сім`ї надано житло, в якому без проведення капітального ремонту неможливо проживати, станом на 2013 рік вартість таких робіт становила 66 463,00 грн. Через відсутність власного житла та неможливість проживати у наданій квартирі без ремонту, позивач змушена була разом з дітьми тимчасово проживати у селищі Брошнів-Осада.

З метою приватизації квартири у селі Берлоги ОСОБА_1 неодноразово зверталася до сільського голови погодити документи на приватизацію. Проте голова відмовилася підписувати документи, а також відмовляється зареєструвати її на проживання у квартирі АДРЕСА_3 , мотивуючи тим, що квартира не приватизована.

Весною 2019 року ОСОБА_1 звернулася до сільського голови з проханням надати їй ще одну суміжну з її помешканням нежилу кімнату (кухню), яка стояла у резерві сільської ради і ніким не використовувалася. Сільський голова підтвердила, що ця кімната була у резерві для бабці, яка раніше там жила, але переселилась в інше помешкання і вже померла. Одночасно остання повідомила, що раніше виділена їй житлова кімната площею 15 кв. м вже передана її сусідові по будинку ОСОБА_2 у зв`язку зі збільшенням його сім`ї.

Позивачка зазначала, що до народження другої дитини у ОСОБА_2 вже була приватизована квартира загальною площею 55,3 кв. м, у той час як для позивачки та трьох її дітей у 2009 році була виділена житлова кімната площею 15 кв. м, а після народження четвертої дитини була виділена житлова кімната площею 15 кв. м та допоміжна площа 9,9 кв. м Отже, загальна площа виділеного їй житла складає 39,9 кв. м ОСОБА_1 вважає, що існує явна неспіврозмірність кількості членів їх сімей відносно кількості виділеної житлової площі.

Крім того, під час розгляду даної справи, позивачці стало відомо про рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 16 серпня 2019 року № 28, яким внесено зміни у рішення виконкому Берлогівської сільської ради від 09 квітня 2013 року № 12. Відповідно до цього рішення, їй надано додатково кухню орієнтовною площею 11,8 кв. м, коридор та кладову орієнтовною площею 9,9 кв. м, частину господарської споруди орієнтовною площею 30,00 кв. м та погріб. Пунктом 1.1 цього рішення її зобов`язано відремонтувати дах, так як він аварійний та протікає, чим наносить шкоду сусіду по квартирі. У пункті 2 зазначено, що кімнату в комунальному будинку у АДРЕСА_4 площею 15,54 кв. м залишити за сільською радою.

З урахуванням того, що житлова кімната площею 15 кв. м була передана їй на підставі рішення виконавчого комітету від 09 квітня 2013 року № 12, а потім ще раз ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету від 11 вересня 2018 року № 20, їй не зрозуміло, яка житлова кімната площею 15,54 кв. м залишається за сільською радою у відповідності до рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 16 серпня 2019 року № 28.

Позивачка зазначила, що це рішення по суті скасовує передачу їй у користування житлової кімнати площею 15 кв. м, тим більше, що на цю кімнату у неї є ордер, який не визнаний у встановленому законом порядку недійсним і не анульований. Щодо ОСОБА_2 , то на двох його дітей вже була виділена у два рази більша житлова площа.

З урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 11 вересня 2018 року № 20 про виділення ОСОБА_2 кімнати житловою площею 15,54 кв. м у будинку АДРЕСА_5 ; визнати недійсним та скасувати ордер № 4 серії БС від 18 вересня 2018 року, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Берлогівської сільської ради від 11 вересня 2018 року № 20, на приміщення житловою площею 15,54 кв. м, яке складається з 1 кімнати, в якості поширення житлової площі квартири АДРЕСА_6 ; визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 16 вересня 2019 року № 28 Про внесення змін у рішення виконкому № 12 від 09 квітня 2013 року Про розгляд заяв громадян .

У січні 2020 року Берлогівська сільська рада звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 зареєстрована у АДРЕСА_1 , а фактично проживає у смт Брошнів-Осада. ОСОБА_1 разом із дітьми не проживають та ніколи не проживали у квартирі АДРЕСА_3 , тому їх слід визнати такими, що втратили право на користування даним житловим приміщенням.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 29 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову Берлогівської сільської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення виконавчого комітету жодним чином не зменшує та не змінює фактичний розмір житлової площі, що була додатково виділена позивачці у 2013 році. Крім того, в пункт 2, яким спірну житлову кімнату залишено за сільською радою, цим рішенням не змінювався. Отже, залишивши ще в 2013 році спірну кімнату в комунальній власності, сільська рада діяла в межах своїх повноважень, передаючи її у 2018 році ОСОБА_2 , крім того, останнім лише частково реалізовано право на приватизацію житла. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову Берлогівської сільської ради суд вказав, що представник сільради не надав суду будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 не проживає у спірному житлі без поважних причин понад шість місяців.

Додатковим рішенням Рожнятівського районного суду від 05 серпня 2020 року стягнуто з Берлогівської сільської ради в дохід держави 2 102,00 грн судового збору.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2020 року залишено без змін.

ОСОБА_1 у лютому 2021 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у вищевказаній справі.

Разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 подала клопотання про звільнення від сплати судового збору, з посиланням на статтю 136 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та статтю 8 Закону України Про судовий збір . Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року в задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору відмовлено, оскільки надані нею документи не характеризують її майновий стан та не можуть беззаперечно свідчити про недостатність її доходів для сплати судового збору за подання касаційної скарги. Цією ж ухвалою залишено касаційну скаргу без руху з наданням стоку для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору у розмірі 8 454,40 грн та надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

ОСОБА_1 надіслано матеріали на усунення недоліків, зокрема клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтовує тим, що сукупний розмір її доходу за 2020 рік складає 136 137,73 грн, що підтверджується довідкою Головного управління державної податкової служби в Івано-Франківській області від 23 березня 2021 року про суми виплачених доходів та утриманих податків. У клопотанні ОСОБА_1 зазначає, що у разі відсутності підстав для звільнення її від сплати судового збору, просить зменшити його розмір. В частині належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявником не виконано вимоги ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Зменшено розмір судового збору, що підлягає сплаті ОСОБА_1 за подання касаційної скарги з 8 452,40 грн до 1 536,80 грн, касаційну скаргу залишено без руху для сплати судового збору до 17 травня 2021 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали. В частині належного обґрунтування підстав касаційного оскарження продовжено строк для усунення недоліків до 17 травня 2021 року.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема квитанцію від 29 квітня 2021 року про сплату судового збору у розмірі 1 536,80 грн та уточнену касаційну скаргу.

В уточненій касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 58, 59, 60 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), частини третьої статті 397 та статті 398 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Постанови Ради міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР а також без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що видача ОСОБА_2 ордера на право отримання житлового приміщення, у той час, як позивач раніше отримала ордер на це ж саме приміщення, який не визнано судом незаконним, суперечить положенням статті 58 ЖК України та правовому висновку щодо застосування цієї статті, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 344/5092/15-ц.

Зазначає, що суди прийняли судові рішення на підставі показань свідків, з порушенням положень статті 91 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв. ОСОБА_1 разом із дітьми зареєстрована у АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 12 травня 2009 року № 14 виділено житлову площу сім`ї ОСОБА_1 , на утриманні якої перебувало троє дітей, у зв`язку з відсутністю житлової площі в сім`ї, яка перебувала на першочерговому квартирному обліку у виконкомі сільської ради як одинока і багатодітна мати, що підтверджується копією вказаного рішення виконкому.

На підставі вказаного рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради 21 травня 2009 року сім`ї ОСОБА_1 у складі заявниці та трьох її дітей виданий ордер на житлове приміщення № 1 серії БС на право отримання житлового приміщення площею 18,00 кв. м, яке складається з однієї кімнати в квартирі комунальної власності за адресою АДРЕСА_7 .

Рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 10 січня 2012 року № 3 надано дозвіл ОСОБА_2 оформити право власності в цілому на двокімнатну квартиру загальною площею 56,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , що підтверджується витягом з рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 10 січня 2012 року № 3.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 лютого 2012 року та витягу про державну реєстрацію прав від 23 лютого 2012 року № 33269613 ОСОБА_2 є власником житлової квартири АДРЕСА_9 , яка складається з двох кімнат, кухні та коридору, що підтверджується копією технічного паспорта, виготовленого станом на 31 грудня 2012 року. Загальна площа 55,3 кв. м, житлова площа 35,7 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 09 квітня 2013 року № 12 Про розгляд заяв громадян виділено ОСОБА_1 житлову площу 15 кв. м та допоміжну площу 9,9 кв. м і господарську будівлю загальною площею 30 кв. м по АДРЕСА_10 . Пунктом 2 цього рішення одну кімнату в комунальному будинку в АДРЕСА_4 площею 15,54 кв. м залишено за сільською радою.

На підставі вказаного рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради сім`ї ОСОБА_1 у складі заявниці та чотирьох її дітей виданий ордер на житлове приміщення № 3 серії БС на право отримання житлового приміщення площею 15 кв. м, яке складається з однієї кімнати (поширення житлової площі) за адресою: АДРЕСА_7 .

Рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 11 серпня 2018 року № 20 Про розгляд заяв громадян виділено ОСОБА_2 кімнату в будинку по АДРЕСА_4 , житловою площею 15,54 кв. м у зв`язку зі збільшенням сім`ї, що підтверджується копією вказаного рішення виконкому та копією заяви ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 16 серпня 2019 року № 28 Про внесення змін в рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 09 квітня 2013 року № 12 Про розгляд заяв громадян відповідно до статті 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та у зв`язку з допущеними помилками вирішено внести зміни у рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 09 квітня 2013 року № 12.

Відповідно до цього рішення ОСОБА_1 надано додатково кімнату (кухню) орієнтовною площею 11,8 кв. м, коридор та кладову орієнтовною площею 9,9 кв. м, частину господарської споруди орієнтовною площею 30 кв. м та погріб. Пунктом 1.1 зобов`язано ОСОБА_1 відремонтувати дах, так як він аварійний та протікає, що спричиняє обвал штукатурки та стель і наносить шкоду сусіду по квартирі. Пунктом 2 зазначено, що кімнату в комунальному будинку у АДРЕСА_4 , площею 15,54 кв. м залишено за сільською радою.

Встановлено, що 16 серпня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до Берлогівської сільської ради із заявою, в якій просила не вносити зміни у рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 09 квітня 2013 року № 12, однак рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 16 серпня 2019 року № 27 у задоволенні заяви відмовлено.

На підставі рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 11 серпня 2018 року № 20 ОСОБА_2 (склад сім`ї - 4 особи) видано ордер № 4 серія БС на право отримання житлового приміщення житловою площею 15,54 кв. м, яке складається з 1 кімнати з метою поширення житлової площі, за адресою: АДРЕСА_10 .

Як убачається з листа Рожнятівської районної державної адміністрації від 05 серпня 2019 року на звернення ОСОБА_1 , адресоване на урядову гарячу лінію , з приводу відмови сільського голови погодити технічну документацію для виготовлення технічного паспорта з метою приватизації квартири Рожнятівська районна державна адміністрація надала письмову відповідь, про те, що відповідно до листа Берлогівської сільської ради від 01 серпня 2019 року № 341, рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 21 травня 2009 року № 14 заявниці було надано квартиру загальною площею 45,24 кв. м. У 2013 році рішенням виконавчого комітету додатково виділено ще 20,00 кв. м площі. Загальна площа квартири становить 65,24 кв. м. При обмірах на виготовлення технічного паспорта квартири була включена кімната, яка заявниці не надавалась і відповідно не входила у загальну площу квартири. У зв`язку з цим технічна документація не була погоджена сільським головою.

Відповідно до пояснень сільського голови Берлогівської сільської ради у листі від 21 жовтня 2019 року № 455 щодо надання житлової кімнати ОСОБА_1 площею 15 кв. м у 2013 році та житлової кімнати ОСОБА_2 площею 15,54 кв. м у 2018 році, то сільською радою розкомплектовано однокімнатну квартиру та надано по одній кімнаті двом громадянам. Однак, пізніше стало відомо, що квартира не підлягає розподілу.

Згідно з довідкою Комунального підприємства Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро від 15 жовтня 2019 року № 6/01-15/1 для збільшення загальної та житлової площі однієї з квартир у комунальному житловому будинку АДРЕСА_5 можливо при необхідності провести реконструкцію даного будинку в межах існуючого будівельного об`єму одноповерхової будівлі без ослаблення несучої здатності внутрішніх несучих цегляних стін, для чого необхідно виготовити проектну документацію.

Відповідно до акта обстеження комунальної квартири від 25 березня 2013 року, комунальна квартира АДРЕСА_11 , згідно рішення виконавчого комітету Берлогіської сільської ради від 12 травня 2009 року № 14 виділена одинокій багатодітній матері ОСОБА_1 складається з двох житлових кімнат, кухні, кладової і коридору. Вказана квартира знаходиться у незадовільному стані і потребує капітального ремонту, що підтверджується копією акту.

З витребуваної апеляційним судом копії інвентарної справи будинку АДРЕСА_5 , вбачається, що станом на 2006 рік будинок складається з 3 квартир: квартира в„– 1 має загальну площу 36,9 кв. м та складається з житлової кімнати площею 15,2 кв. м, кухні, комори та коридору; квартира в„– 2 загальною площею 36,00 кв. м складається з житлової кімнати площею 14,8 кв. м коридору, комори та кухні; квартира в„– 3 загальною площею 55,3 кв. м, складається з двох житлових кімнат площею 20,1 кв. м та 15,6 кв. м, комори, кухні та коридору.

Також зі схеми розміщення житлових та нежитлових приміщень, суди встановили, що кімнати у квартирі в„– 2 , які сільська рада виділила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мають площу 11,00 кв. м та 14,8 кв. м. Житлова кімната площею 15,00 кв. м чи 15,54 кв. м на схемі відсутня.

Рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради № 12 від 09 квітня 2013 року, яким ОСОБА_1 виділено житлову площу 15 квадратних метрів та допоміжну площу 9,9 кв. м і господарську будівлю загальною площею 30 квадратних метрів по АДРЕСА_10 , кімната площею 15,54 кв. м залишена за сільською радою. Рішенням виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 16 серпня 2019 року № 28 Про внесення змін в рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради №12 від 09 квітня 2013 року Про розгляд заяв громадян внесено зміни у зазначене вище рішення, з метою усунення технічної помилки у зазначенні площі кімнати, яку виділено ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, врахував, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Берлогівської сільської ради від 16 серпня 2019 року № 28 жодним чином не зменшує та не змінює фактичний розмір житлової площі, що була додатково виділена позивачці у 2013 році. Крім того, пункт 2, яким спірну житлову кімнату залишено за сільською радою, цим рішенням не змінено. На підставі зазначеного суди дійшли висновку про те, що сільська рада, передаючи у 2018 році спірне житлове приміщення ОСОБА_2 жодним чином не порушила права ОСОБА_1 .

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів, з огляду на наступне.

Статтею 47 Конституції України кожному гарантовано право на житло.

Згідно з положенням статті 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За змістом статті 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органам, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, а передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.

У відповідності до статті 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності, віднесена до повноважень виконавчих органів сільських рад.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Конституційний Суд України при розгляді справи про скасування актів органів місцевого самоврядування № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року розтлумачив, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 58 ЖК України та пункту 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP , на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Статтями 58, 59 ЖК Української РСР визначені підстави і порядок видачі ордера та визнання ордера на жиле приміщення недійсним. Зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Отже, ордер на жиле приміщення визнається судом недійсним у випадку, коли при вирішенні питання про надання жилого приміщення мали місце: неправомірні дії службових осіб; було порушено порядок та умови їх надання і такий позов заявлений до суду не пізніше трьох років з дня видачі ордера.

Виданий на жиле приміщення ордер у випадках, зазначених у статті 59 ЖК України, підлягає визнанню недійсним з наслідками, передбаченими статтею 117 цього Кодексу.

Відповідно до статті 65-1 ЖК України, наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права.

З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача з діями відповідача щодо видачі ордера іншій особі, що не є тотожним порушенню, невизнанню або оспорюванню права, свободи чи інтересу позивача.

Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 344/5092/15-ц, є безпідставними, оскільки у зазначених справах були суттєво відмінні від справи № 350/1588/19 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, а також відмінний предмет спору.

Наведені в касаційній скарзі інші доводи переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та незгоди із обставинами встановленими судами, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули судові рішення відповідно до такого висновку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції , пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії ).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, статтею 8 Закону України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Берлогівської сільської ради, ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки і піклування Рожнятівської районної державної адміністрації в особі Служби у справах дітей Рожнятівської районної державної адміністрації, про визнання недійсними та скасування рішень виконкому Берлогівської сільської ради та ордера на право отримання житлового приміщення, за зустрічним позовом Берлогівської сільської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , орган опіки і піклування Рожнятівської районної державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик