Постанова

від 02.06.2021 по справі 606/969/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/969/17Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В. Провадження № 22-ц/817/404/21 Доповідач - Сташків Б.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2021 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та сторін - представника позивача ПП «Гарт Плюс» Авдєєнка В.В., представника відповідача Тернопільської обласної державної адміністрації Вербіцького А.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 606/969/17 за апеляційною скаргою Тернопільської обласної державної адміністрації на заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 листопада 2020 року, ухваленого суддею Малярчук В.В., у цивільній справі за позовом Приватного підприємства "Гарт Плюс" до Тернопільської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року позивач ПП Гарт Плюс звернулося до суду із позовною заявою до Тернопільської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку розміром 1,1276 га призначена" для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована на території Микулинецької селищної ради, Теребовлянського району Тернопільської області.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач вказував, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.05 року позивач набув право власності на нежитлову будову (цех по виготовленню скла), яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Розпорядженням голови Теребовлянської РДА №7 від 06.01.05 року земельна ділянка, па якій було розташовано вказану вище нежитлову будівлю, була незаконно передана до земель запасу. Однак, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.03.16 року по справі № 921/1 171/15-г/4 зазначене розпорядження було визнано незаконним в частині передачі до земель запасу земельної ділянки площею 1.1276 га на якій розташований об`єкт нерухомості позивача. На час укладення вказаного договору купівлі-продажу відповідний будинок був розташований на земельній ділянці, право власності на яку належало ПАП Надзбруччя на підставі державного акту серії ТР №33, як правонаступнику колгоспу Надзбруччя , що було встановлено рішенням Теребовлянського районного суду від 04.1 1.2010 року по справі №.2-767/2010.

Заочним рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 листопада 2020 року позов задоволено повністю.

Визнано за приватним підприємством "Гарт Плюс", право власності на земельну ділянку площею 1,1276 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, кадастровий номер .25055400:01:001:1521 розміщеної на території Микулинецької селищної ради Теребовлянського району.

Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 13 січня 2021 року заяву Тернопільської обласної державної адміністрації про перегляд заочного рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 листопада 2020 року- залишено без задоволення.

Від Тернопільської обласної державної адміністрації поступила апеляційна скарга на заочне рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 листопада 2020 року, у якій апелянт просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ПП Гарт Плюс відмовити .

У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи.

Зокрема вказує, що оскаржуване рішення суду суперечить вимогам статті 120 Земельного Кодексу України, щодо переходу права власності на земельну ділянку у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно. Зазначає, що оскільки було укладено договір оренди сторонами якого є Теребовлянська районна державна адміністрація та ПП Гарт Плюс на земельну ділянку площею 1,1276 га, з кадастровим номером 6125055400:01:001:1521 терміном на 5 років відповідно до розпорядження ОДА від 10 червня 2010 року №391. Договір оренди було зареєстровано встановленому законом порядку 17.04.2012 року, право оренди закінчилось 17.04.2017 року. Вважає, що розпорядником даної земельної ділянки була та є Тернопільська обласна державна адміністрація.

Також вказує, що згідно витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 6113709272020 від 04 листопада 2020 року земельна ділянка розміром 1,1276 га призначена для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташована на території Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області, належить державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації.

Крім того зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги обґрунтування обласної державної адміністрації щодо перегляду заочного рішення від 05.11.2020 р. по справі за позовом ПП Гарт Плюс до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку площею 1,1276 га, з кадастровим номером 6125055400:01:001:1521, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована на території Микулинецької селищної ради, Теребовлянського району Тернопільської області.

Вказує, що оскільки Тернопільська обласна державна адміністрація, як відповідач у даній справі не була повідомлена про дату судового засідання (05.11.2020), у спосіб, що передбачений главою 7 Цивільно процесуального кодексу України, тому представник Тернопільської обласної державної адміністрації не був присутній, що свідчить про порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням статей 8, 10, 12, 129, 288 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, і врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, що підтверджують, обставину, яка свідчить про відправку судових повісток.

На апеляційну скаргу поступив відзив від ПП «Гарт Плюс» у якому позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Зокрема зазначає, що доводи апелянта в апеляційній скарзі є помилковими.

Вказує,що на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.05 позивач набув право власності нежитлову будову (цех по виготовленню скла), як знаходиться в АДРЕСА_1 .

Зазначає, що станом на час укладення вказаного договору купівлі-продажу відповідний будинок був розташований на земельній ділянці, право власності на яку належало ПАП «Надзбруччя» на підставі державного акту серії ТР №33, як правонаступнику колгоспу Надзбруччя , що було встановлено рішенням Теребовлянського районного суду від 04.11.10 по справі №2-767/2010.

Вказує, що розпорядженням голови Теребовлянської РДА №7 від 06.01.05 земельна ділянка, на гаї було розташовано вказану вище нежитлову будівлю, була незаконно передана до земель запасу. Однак, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.03.16 по справі №921/1171/15-г/4 зазначене розпорядження було визнано незаконним в частині переди ж земель запасу земельної ділянки площею 1,1276 га (кадастровий номер 6125055400:01:001:1521), на якій розташований об`єкт нерухомості позивача.

Визнання незаконним та скасування обумовленого розпорядження голови Теребовлянської РДА за рішенням суду визнає його недійсним з моменту прийняття, у зв`язку з чим таке розпорядження не могло породити будь-яких правових наслідків.

Таким чином, позивач стверджує, що спірна земельна ділянка не могла перейти у власність держати без її добровільного відчуження власником (ПАП Надзбруччя ).

Ліквідація ПАП Надзбруччя внаслідок банкрутства не заперечує той факт, що спірна земельна ділянка була незаконно вилучена у ПАП Надзбруччя зазначеним розпорядженням голови Теребовлянської РДА, у зв`язку з чим на час ліквідації така земельна ділянка дійсно не обліковувалась за ПАП Надзбруччя .

Однак, недійсність згаданого розпорядження голови Теребовлянської РДА з моменту його прийняття свідчить, що спірна земельна ділянка була власністю ПАП Надзбруччя станом на час укладення договору купівлі-продажу нерухомості від 23.12.05 р..

Таким чином вважає, що якби станом на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.12.05 не існувало розпорядження голови Теребовлянської РДА №7 від 06.01.2005 р. відомості щодо земельної ділянки, на якій розташований відповідний об`єкт нерухомості, були б відображені у згаданому договорі.

А тому стверджує,що при переході до позивача права власності на нерухоме майно за договором за 23.12.05 на підставі ст. 377 ЦК України до позивача перейшло й право власності на земельну ділянку під відповідним нерухомим майном, а також ту її частину, яка була необхідна для обслуговування такого майна.

Розмір цієї земельної ділянки становить 1,1276 га та її межі визначено проектну документацією щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6125055400:01:001:1521, на якій розташований об`єкт нерухомості позивача.

В свою чергу, слід зазначити, що спірна земельна ділянка не була зареєстрована на праві власності за державою у встановленому законодавством порядку, оскільки для такої реєстрації були відсутні правові підстави.

Згідно з апеляційною скаргою, спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за державою на підставі розпорядження голови Тернопільської ОДА №391 від 10.06.10.

Однак, вказаним розпорядженням не передбачено оформлення права власності на земельну ділянку, а лише обумовлено затвердити проект землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки позивачу та передати її позивачу в оренду.

Таким чином, вказана земельна ділянка не є державною власністю і у власність держави не передавалась її власником ПАП Надзбруччя , у зв`язку з чим оспорюване рішення суду жодним чином не порушує прав та охоронюваних законодавством інтереси заявника.

Також, вважає необґрунтованими доводи скаржника про його неналежне сповіщення про час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи наявні докази належного сповіщення Тернопільської ОДА про час та місце розгляду справи 05.11.20.

У судовому засіданні представник відповідача Тернопільської обласної державної адміністрації Вербіцький А.Я. підтримав подану апеляційну скаргу,просив її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній.

Представник позивача ПП «Гарт Плюс» Авдєєнко В.В. в судовому засіданні заперечив проти поданої апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, зіславшишь на мотиви, викладені у поданому відзиві на апеляційну скаргу.

В судове засідання не з`явився відповідач ОСОБА_1 , однак про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, визначених ст. 367 ЦПК України, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовільняючи позов про визнання права власності на земельну ділянку розміром 1,1276 га призначеної для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2005 року ПП « Гарт Плюс» набуло право власності на нежитлову будівлю(цех по виготовлення скла), яка знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка належала колгоспу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » згідно Державного Акту на право колективної власності серії ТРЗ виданого на підставі рішення Микуленецької селищної ради №32 від 01 вересня 1995 року, правонаступником якого була ПАП « Надзбручя» . Посилаючись на ч.2 статті 377 ЦК України, беручи до уваги, що нежитлове приміщення була розміщена на земельній ділянці наданій у користування, а тому після її продажі ПП « Гарт Плюс« набула права власності на цю земельну ділянку на якій розташовані ці об`єкти нерухомості на тих самих умовах на яких вони належали попередньому власнику. У позивача з часу придбання майна, виникло право користування земельною ділянкою, на якій воно роз міщене, земельна ділянка є сформованою, як об`єкт цивільних правовідносин, а межі земельних ділянок узгоджені і відображені в кадастровому плані.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Суд установив, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАП Надзбруччя створене Бойко М.П. 15 лютого 2000 року зі статутним фондом 3 636,00 грн і припинено 13 травня 2013 року за судовим рішенням у зв`язку з визнанням його банкрутом.

Згідно пункту 3.1 статуту ПАП Надзбруччя підприємство було власником майна засновника, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності, отриманих доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством.

Із витягу з державного земельного кадастру від 21 березня 2017 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6125055400:01:001:1521 площею 1,1276 га належить до земель промисловості державної форми власності (т.1;а.с. 16).

Згідно договору купівлі-продажу від 23 грудня 2005 року ПАП Надзбруччя відчужило, а ПП Гарт Плюс придбало нежитлову будівлю (цех по виготовленню скла), яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Ця нежитлова будівля належала ПАП Надзбруччя на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Микулинецької селищної ради Теребовлянського району від 05 грудня 2005 року (т.1а.с. 22).

Як зазначає в позовній заяві позивач та визнає представник ПП Гарт Плюс , нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці, яка належала колгоспу Надзбруччя згідно державного акту на право колективної власності серії ТР33, виданого на підставі рішення Микулинецької селищної ради № 32 від 01 вересня 1995 року , правонаступником якого є ПАП Надзбруччя .(т.1;а.с. 19).

На підтвердження факту правонаступництва позивач та представник ПП Гарт Плюс посилаються на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 листопада 2010 року у справі № 2-767/2010 про видачу пільгової довідки та опису робочого місця, в мотивувальній частині якого зазначено, що відповідно до листа № 351/С-16 від 05 серпня 2010 року Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області колективне господарство За комунізм в 1990 році було перейменовано у колгосп Надзбруччя (протокол від 24 лютого 1990 року № 1), який реорганізовано у сільськогосподарське товариство власників земельних і майнових паїв Надзбруччя (протокол від 30 грудня 1996 року № 1), яке стало правонаступником колгоспу Надзбруччя . Згодом, сільськогосподарське товариство власників земельних і майнових паїв Надзбруччя розпорядженням голови Теребовлянської райдержадміністрації від 15 лютого 2000 року № 42 перереєстровано у ПАП Надзбруччя , яке є правонаступником сільськогосподарського товариства власників земельних і майнових паїв Надзбруччя , про що свідчить виписка із протоколу зборів членів сільськогосподарського товариства власників земельних і майнових паїв Надзбруччя від 25 січня 2000 року та доповнення до статуту ПАП Надзбруччя .(т.1 а.с.1810).

Рішенням господарського суду Тернопільської області у справі № 921/1171/15-г/4 від 01 березня 2016 року визнано незаконним розпорядження голови Теребовлянської районної державної адміністрації Про передачу земель загального користування колишніх КСП до земель запасу сільських рад на території району № 7 від 06 січня 2005 року та запис під № 39 додатку до розпорядження голови Теребовлянської районної державної адміністрації № 7 від 06 січня 2005 року в частині передачі до земель запасу Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області земельної ділянки колективної власності колишнього колгоспу ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 площею 1,1276 га під господарськими будівлями і дворами, кадастровий номер земельної ділянки 6125055400:01:001:1521, на якій знаходиться викуплена ПП Гарт Плюс нежитлова будівля (цех по виготовленню скла).

В цьому ж рішенні господарського суду зазначено, що за колгоспом «Надзбруччя»с. Конопівка Теребовлянського району Тернопільської області згідно Державного акту серії ТРЗЗ було закріплено державою право колективної власності на землю для сільськогосподарського використання площею 1018.7 га. Державний акт на право колективної власності на землю серії від вересня 1995 року, Серії ТРЗЗ виданий на підставі рішення Микуленецької селищної ради від 01.09.1995 року за № 32. зареєстрований в книзі державних актів на право колективної власності на землю за № 33.

Відповідно до даних державного земельного кадастру (книги записів реєстрації державних акті на право власності) реєстрація Державного акту не скасована, рішення Микулинецької селищної ради народних депутатів від 01.09.1995р. за №32 про передачу земель у колективну власність є чинним і виконаним. Будь-яких відомостей щодо рішення про добровільну відмову та переведення даної землі до земель запасу в оскаржуваному розпорядженні не значиться, відповідно суд приходить до висновку, що такі рішення не приймались а ні загальними зборами членів колективного підприємства, а ні власником нерухомого майна, розташованого на цих земельних ділянках.

Цим же рішенням відмовлено приватному підприємству « Гарт Плюс відмовлено у визнанні права власності на земельну ділянку для обслуговування викупленої нежитлової будівлі ( цеху по виготовленню скла0 площею 1, 1276 га. І оскільки договором купівлі-продажу нерухомого майна від 23.12.2005р. розмір земельної ділянки для обслуговування викупленої будівлі не встановлено, і позивачем в установленому законом порядку не вчинено жодних дій для оформлення за собою такого права, відповідно підстав вважати поданий ним позов обґрунтованим не має.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22 січня 2013 року у справі № 11/Б-921/1444/2013 ПАП Надзбруччя визнано банкрутом, а ухвалою від 09 квітня 2013 року затверджено звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс та вирішено ліквідувати ПАП Надзбруччя як юридичну особу, а грошові вимоги вважати погашеними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Частина перша статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ( 23.12.2005 року) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Зміни до статті 120 ЗК України внесені Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України (далі - Закон № 997-V), який набув чинності 20 червня 2007 року.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

На думку об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, свідчать про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, які на ній розміщені, зокрема, застосування положень статті 120 ЗК України у редакції, чинній у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року.

Указана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16; у постановах Верховним Судом України у постановах: від 23 грудня 2015 року у справі № 6-244цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16; від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступу від наведених висновків.

Згідно з підпунктом ґ пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 01 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України в редакції Закону України № 1702-VІ від 05 листопада 2009 року.

Судом встановлено, що ПП « Гарт Плюс»згідно договору купівлі-продажу від 23 грудня 2005 року купило у ПАП « Надзбруччя» нежитлову будову( цех по виготовлення скла), яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Ця нежитлова будівля належить ПП « Гарт Плюс» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Микуленецької селищної ради Теребовлянського району 05 грудня 2005 року та підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 грудня 2005 року номер витягу 9459377, реєстраційний номер 13049514.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв`язку з набуттям позивачами нежитлову будову( цех по виготовлення скла), яка знаходиться в АДРЕСА_1 , вони набули право власності і на частину земельної ділянки, яка знаходиться під нежитловою будівлею та необхідна для його обслуговування, відповідно до норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Суд першої інстанції виходив з правомірності набуття ПП « Гарт Плюс»у власність та в постійне користування спірної земельні ділянки на законних підставах, які посвідчені Державним актом від 01.09.1995 року серії ТРЗЗ виданого на підставі рішення Микуленецької селищної ради від 01 вересня 1995 року за № 32 (до набуття позивачами права власності на нежитлову будову( цех по виготовлення скла), тоді як за загальним правилом, встановленим у статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така позиція узгоджується узгоджується з висновками, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі№ 689/26/17 (провадження № 14-47цс20).(ВС№752/7311/13-ц від 01.10.2020року).(ВС№305/947/18 від 24.03.2021 року-(ВС№369/10454/16-ц від 23.09.2020року).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42).

Представник Тернопільської обласної державної адміністрації посилається на загальне правило щодо підстав та порядку набуття права на землю із земель комунальної власності визначен статтею 116 ЗК України, згідно з частинами 1, 2 якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Однак, такі доводи не заслуговують на увагу, так як в даному випадку, особливості набуття права на земельну ділянку у разі набуття права на нежитлові споруди, будівлю визначені статтею 120 ЗК України та статтею 377 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частини 1 та пункту "а" частини 2 статті 83 цього кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

В судовому засіданні встановлено, що колективне господарство За комунізм в 1990 році було перейменовано у колгосп Надзбруччя (протокол від 24 лютого 1990 року № 1), який реорганізовано у сільськогосподарське товариство власників земельних і майнових паїв Надзбруччя (протокол від 30 грудня 1996 року № 1), яке стало правонаступником колгоспу Надзбруччя . Згодом, сільськогосподарське товариство власників земельних і майнових паїв Надзбруччя розпорядженням голови Теребовлянської райдержадміністрації від 15 лютого 2000 року № 42 перереєстровано у ПАП Надзбруччя , яке є правонаступником сільськогосподарського товариства власників земельних і майнових паїв Надзбруччя , про що свідчить виписка із протоколу зборів членів сільськогосподарського товариства власників земельних і майнових паїв Надзбруччя від 25 січня 2000 року та доповнення до статуту ПАП Надзбруччя

Державний акт на право колективної власності на землю серії від вересня 1995 року. Серії ТРЗЗ виданий на підставі рішення Микуленецької селищної ради від 01.09.1995 року за № 32. зареєстрований в книзі державних актів на право колективної приватної власності на землю за № 33.

Відповідно до даних державного земельного кадастру (книги записів реєстрації державних акті на право власності) реєстрація Державного акту не скасована, рішення Микулинецької селищної ради народних депутатів від 01.09.1995р. за №32 про передачу земель у колективну власність є чинним і виконаним.

23 грудня 2005 року ПАП Надзбруччя відчужило, а ПП Гарт Плюс придбало нежитлову будівлю (цех по виготовленню скла), яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Ця нежитлова будівля належала продавцеві на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Микулинецької селищної ради Теребовлянського району від 05 грудня 2005 року.

Оскільки, ПАП Надзбруччя , була правонаступником сільськогосподарського товариства власників земельних і майнових паїв то земельні ділянки відносяться до категорії земель, які перебувають у приватній, а не у державній власності.

Ця обставина, що управління Держкомзему зареєструвала державну реєстрацію земельної ділянки 17.04.2012 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі і на підставі розпорядження Тернопільської облдержадміністрації від 10.06.2010 року, не можна вважати, як державною формою власності.

Розпорядження Голови обласної Державної адміністрації №391 від 10 червня 2010 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1, 1276 га в оренду на 5 років ПП « Гарт Плюс» для обслуговування нежитлової будівлі(цех по виготовленню скла0 за рахунок земель запасу ( землі сільськогосподарського призначення- під господарськими будівлями і дворами) за межами населених пунктів на території Микулинецької селищної ради Теребовлянського району.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, що рішенням господарського суду Тернопільської області у справі № 921/1171/15-г/4 від 01 березня 2016 року визнано незаконним розпорядження голови Теребовлянської районної державної адміністрації Про передачу земель загального користування колишніх КСП до земель запасу сільських рад на території району № 7 від 06 січня 2005 року та запис під № 39 додатку до розпорядження голови Теребовлянської районної державної адміністрації № 7 від 06 січня 2005 року в частині передачі до земель запасу Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області земельної ділянки колективної власності колишнього колгоспу ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 площею 1,1276 га під господарськими будівлями і дворами, кадастровий номер земельної ділянки 6125055400:01:001:1521, на якій знаходиться викуплена ПП Гарт Плюс нежитлова будівля (цех по виготовленню скла).

Судова колегія також прийшла до висновку, що укладаючи договір купівлі -продажу від 23 грудня 2005 року між ПАП Надзбруччя та ПП Гарт Плюс спрямований на відчуження нежитлового приміщення(цех по виготовлення скла), сторони не могли не розуміти, що користування цим приміщенням не можливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення обслуговування цих будівель .

При визначенні розміру земельної ділянки, яка зайнята спорудами цеху по виготовленню скла, а також для визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування нежитлового приміщення в розмірі 1.1276 га., суд з`ясував і взяв до уваги, що позивач використовує відповідну земельну ділянку і саме для мети яка визначена земельним кадастром і є нормативно визначеною у даній місцевості. Земельна ділянка є сформована, оскільки зареєстрована у державній реєстрації у державному земельному кадастрі, за кадастровим номером 6125055400601:001:1521, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Межі земельної ділянки визначені в натурі( на місцевості) відображені в технічній документації із землеустрою а також умовні позначення зазначені в кадастровому плані за номером земельної ділянки 6125055400:01:00161521.

Не заслуговую на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що власником спірної земельної ділянки є Тернопільська обласна державна адміністрація оскільки датою державної реєстрації речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності здійснено 01.12 2020 року після ухвалення судового рішення, а позивач - ПП « Гарт Плюс» вправі порушувати питання про захист своїх майнових прав шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку.

Суд першої інстанції, правильно виходили з того, що до позивача, як до нового власника нежитлового приміщення за адресою: с.Конопківка Теребовлянського району Тернопільської області, перейшло право на земельну ділянку на умовах, на яких вона належала попередньому власнику вказаного нежилого приміщення, тому й вимоги про визнання права власності на земельну ділянку, з посиланням на цілісність нерухомого майна з землею, є обґрунтованими.

Таким чином, доводи скаржника щодо неправомірності задоволення позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку та скасування рішення суду першої інстанції, не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи.

Висновки суду першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні про задоволення позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 8, 12, 80, 83, 120, 122 ЗК України та статті 377 ЦК України, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.

Також, безпідставними є посилання апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, зазначаючи що Тернопільську обласну державну адміністрацію не було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи на час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки наведене спростовується матеріалами справи. Так, зі справи вбачається, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Тернопільська обласна державна адміністрація була повідомлена на 05 листопада 2020 року належним чином(а.с.61, т.2).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та на правильність зроблених висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільської обласної державної адміністрації - залишити бе задоволення.

Заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 05 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови - 07 червня 2021 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Дикун С.І.

Судді: Парандюк Т.С.