Постанова

від 02.06.2021 по справі 379/1437/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 379/1437/18

провадження № 61-11751св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство Даценко ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 рокуу складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест (далі - ТОВ Інтерагроінвест ) звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Даценко (далі - ФГ Даценко ) про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, посилаючись на те, що воно є правонаступником Сільськогосподарського підприємства Світанок (далі - СП Світанок ) та спеціалізується на вирощуванні сільськогосподарських культур. В господарській діяльності підприємство використовує орендовані земельні ділянки (земельні частки-паї) фізичних осіб. 31 липня 2012 року між СП Світанок та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки № 256, за умовами якого ОСОБА_1 передав СП Світанок в оренду земельну ділянку площею 3,0572 га, кадастровий номер 3224487700:02:014:0082, що розташована в адміністративних межах Калиновецької (раніше Чапаєвської) сільської ради Таращанського району Київської області. Зазначений договір було укладено строком на 5 років, а 29 грудня 2012 року зареєстровано в управлінні Держкомзему в Таращанському районі Київської області за № 322440004005355. Термін дії вказаного договору, з урахуванням дати його державної реєстрації, закінчився 29 грудня 2017 року. Пунктом 3.3 договору оренди земельної ділянки від 31 липня 2012 року № 256 передбачено, що після закінчення строку договору орендар має першочергове право поновлення його на новий строк в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. Маючи намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки, 03 червня 2017 року СП Світанок направило ОСОБА_1 лист-повідомлення з підписаним проектом додаткової угоди від 03 квітня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 31 липня 2012 року № 256 (три примірники), за умовами якої строк оренди пролонгується на 7 років, до 31 грудня 2024 року. Вказаний лист з проектами додаткових угод ОСОБА_1 отримав 06 червня 2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення. При цьому 29 березня 2017 року та 20 червня 2017 року СП Світанок отримало заяви ОСОБА_1 , в яких він просив повернути земельну ділянку в його власне користування. Жодних інших звернень або письмових повідомлень від ОСОБА_1 на адресу підприємства не надходило. У жовтні 2018 року ТОВ Інгерагроінвест як правонаступник СП Світанок отримало з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про те, що 03 січня 2018 року, тобто через кілька днів після закінчення строку дії договору оренди з СП Світанок , ОСОБА_1 та ФГ Даценко уклали договір оренди № 115 тієї самої земельної ділянки. Право оренди за вказаним договором 24 лютого 2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 25073687. В подальшому договір оренди земельної ділянки від 03 січня 2018 року № 115 було розірвано, натомість 25 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ Даценко було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), з якого вбачається, що строк користування земельною ділянкою встановлюється до 31 грудня 2029 року, розмір орендної плати складає 14 340 грн. Таким чином, ОСОБА_1 надав СП Світанок недостовірну інформацію про свої наміри самостійно використовувати належну йому земельну ділянку, оскільки мав намір укласти договір з іншим орендарем. При цьому у 2017 році СП Світанок пропонувало ОСОБА_1 укласти договір оренди землі на значно кращих умовах. Враховуючи викладене, ТОВ Інтерагроінвест просило: визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, площею 3,0572 га, кадастровий номер 3224487700:02:014:0082, укладений 25 квітня 2019 між ОСОБА_1 та ФГ Даценко ; визнати поновленим договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № 256 , розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, площею 3,0572 га, кадастровий номер 3224487700:02:014:0082, укладений 31 липня 2012 року між ОСОБА_1 та СП Світанок , на умовах, викладених в додатковій угоді від 03 квітня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 31 липня 2012 року № 256, строком на 7 років. Судові витрати покласти на відповідачів.

Також у листопаді 2018 року ТОВ Інтерагроінвест звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , ФГ Даценко про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, в якому просило: визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, площею 3,038 га, кадастровий номер 3224487700:02:014:0083, укладений 25 квітня 2019 між ОСОБА_1 та ФГ Даценко ; визнати поновленим договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № 255 , розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, площею 3,038 га, кадастровий номер 3224487700:02:014:0083, укладений 31 липня 2012 року між ОСОБА_1 та СП Світанок , на умовах, викладених в додатковій угоді від 03 квітня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 31 липня 2012 року № 255, строком на 7 років. Судові витрати покласти на відповідачів. Позовні вимоги ТОВ Інтерагроінвест обґрунтовані тими ж обставинами, що і в попередньому позові, який стосувався земельної ділянки площею 3,0572 га, кадастровий номер 3224487700:02:014:0082.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 13 серпня 2019 року об`єднано цивільну справу № 379/1437/18 за позовом ТОВ Інтерагроінвест до ОСОБА_1 , ФГ Даценко про визнання недійсним договору оренди та поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк в одне провадження з цивільною справою № 379/1440/18 за позовом ТОВ Інтерагроінвест до ОСОБА_1 , ФГ Даценко про визнання недійсним договору оренди та поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Присвоєно об`єднаній справі єдиний унікальний номер 379/1437/18.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 21 листопада 2019 року у складі судді Зінкіна В. І. в задоволенні позову відмолено. Скасовано заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою цього суду від 12 серпня 2019 року, а саме - заборону всім державним реєстраторам та нотаріусам у розумінні Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відносно земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , кадастровий номер 3224487700:02:014:0082, площею 3,0572 га, розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області. Скасовано заходи забезпечення позову встановлені ухвалою цього суду від 12 серпня 2019 року, а саме - заборону всім державним реєстраторам та нотаріусам у розумінні Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відносно земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , кадастровий номер 3224487700:02:014:0083, площею 3,0380 га, розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що орендодавець письмово повідомив орендаря про відмову в поновленні договорів оренди земельних ділянок, тому переважне право позивача на продовження цих договорів не порушено.

26 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 та ФГ Даценко - керуючий адвокатського бюро Архипенка (далі - АБ Архипенка ) ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 47 750 грн. Заява мотивована тим, що під час розгляду цієї справи судом він заявив про стягнення судових витрат, однак рішенням Таращанського районного суду від 21 листопада 2019 року не вирішено питання про судові витрати, які відповідачі понесли у зв`язку з розглядом справи судом. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_1 та ФГ Даценко - керуючий АБ Архипенка ОСОБА_2. надав виписки з банківського рахунку АБ Архипенка , копію договору про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018 з додатками, акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 25 листопада 2019 року, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та скріншот з інтернет-сторінки https://www.google.com.ua/maps/.

Додатковим рішенням Таращанського районного суду Київської області від 06 лютого 2020 року відмовлено у стягненні з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко витрат, пов`язаних з професійною правничою (правовою) допомогою.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що з наданих представником ОСОБА_1 та ФГ Даценко - керуючим АБ Архипенка ОСОБА_2. документів, а саме ордера, договору, платіжних доручень не вбачається, в якій саме справі надано правову допомогу та отримані кошти. З меморіальних ордерів випливає, що кошти виплачені за юридичні послуги згідно з договором без зазначення номера справи, в якій надавалася правова допомога. Крім того, платіжні доручення від 15 лютого 2019 року № 67, від 25 березня 2019 року № 91, від 16 травня 2019 року № 108 не містять інформації про те, що зазначені в них суми є оплатою послуг адвоката саме в цій справі. Вимоги про стягнення транспортних витрат адвоката на поїздки до Таращанського районного суду Київської області не підлягають задоволенню з огляду на правовий висновок, викладений в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 9901/264/19, в якій зазначено, що виїзд адвоката до Касаційного адміністративного суду для подання позову до канцелярії суду (500 гривень) та подання позову безпосередньо до канцелярії Касаційного адміністративного суду (500 грн. гривень) не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Інтерагроінвест залишено без задоволення, а рішення Таращанського районного суду Київської області від 21 листопада 2019 року - без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а додаткове рішення Таращанського районного суду Київської області від 06 лютого 2020 року - без змін.

Судові рішення апеляційного суду мотивовані тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору та про відмову у стягненні з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко витрат, пов`язаних з професійною правничою (правовою) допомогою, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

01 липня 2020 року представник ОСОБА_1 та ФГ Даценко - керуючий АБ Архипенка ОСОБА_2. звернувся до Київського апеляційного суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 043 грн. Заява мотивована тим, що апеляційним судом не було вирішено питання про судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом цієї справи судом апеляційної інстанції, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 043 грн, які складаються з: 4 000 грн - вивчення матеріалів апеляційної скарги позивача, підготовка відзиву, формування документів та відправка сторонам; 3 000 грн - представництво інтересів ФГ Даценко в суді апеляційної інстанції 24 червня 2020 року (з урахуванням часу очікування в суді); 1 043 грн - фактичні витрати, понесені ФГ Даценко на забезпечення прибуття 24 червня 2020 року адвоката в судове засідання з міста Черкаси до міста Києва та у зворотному напрямку.

ТОВ Інтерагроінвест заперечило проти заяви представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - керуючого АБ Архипенка ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з нього на користь ФГ Даценко витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 043 грн, посилаючись на те, що договір про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018, укладений між ФГ Даценко та АБ Архипенка , не містить переліку послуг, які надаються адвокатським бюро. Заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу, яка полягала у вивченні матеріалів апеляційної скарги позивача, підготовці відзиву, формуванні документів та відправці сторонам, в розмірі 4 000 грн (за 4 години) є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданої послуги, що по суті зводиться до подання відзиву на апеляційну скаргу. Позиція відповідачів протягом всього часу розгляду справи не змінювалася, а доводи відзиву на апеляційну скаргу не відрізнялися від доводів відзиву на позовну заяву. Тому обсяг часу на вивчення матеріалів апеляційної скарги та підготовку відзивуне міг бути таким значним - 4 години. Загальна тривалість судового засідання, яке відбулося 24 червня 2020 року, не перевищила 20-25 хвилин, а виступ адвоката ОСОБА_2 - 5-7 хвилин. Тому заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу, яка полягала у представництві інтересів ФГ Даценко в суді апеляційної інстанції 24 червня 2020 року (з урахуванням часу очікування в суді) в розмірі 3 000 грн, є необґрунтованою. Фактичні витрати, понесені ФГ Даценко на забезпечення прибуття 24 червня 2020 року адвоката в судове засідання з міста Черкаси до міста Києва та у зворотному напрямку, документально не підтверджені, а відтак не підлягають задоволенню. Враховуючи викладене, ТОВ Інтерагроінвест просило відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - керуючого АБ Архипенка ОСОБА_2, а в разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення вказаної заяви, - зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року клопотання представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - ОСОБА_2 задоволено. Прийнято додаткову постанову, якою стягнуто з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 043 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що 27 листопада 2018 року між ФГ Даценко та АБ Архипенка укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 01/12-2018, а 06 січня 2019 року - додаток № 5 до цього договору. Згідно з додатком № 5 транспортні витрати адвокатського бюро тарифікуються 5 грн - 1 км, а вартість 1 години роботи складає 1 000 грн. За актом приймання-передачі, складеним 25 червня 2020 року, загальна вартість витрат на професійну правничу допомогу складає 8 043 грн. Крім того, згідно з рахунком від 25 червня 2020 року № 42 та платіжним дорученням від 26 вересня 2020 року № 284 ФГ Даценко сплатило АБ Архипенка кошти в розмірі 8 043 грн. Тому суд дійшов висновку про стягнення з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко витрат на правничу допомогу в розмірі 8 043 грн, оскільки саме ця сума фактично сплачена відповідачем на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

06 серпня 2020 року ТОВ Інтерагроінвест подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в:

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц (провадження № 61-3416св18), в якій зазначено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17 (провадження № 61-30494св18), згідно з якою, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження);

- додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2018 року у справі № 911/3386/17, в якій зазначено, що правова позиція позивачів не змінювалася в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, відтак адвокату, який надавав правову допомогу відповідачу в судах першої та апеляційної інстанції, не потрібно було вивчати додаткові джерела права, оскільки останній не міг бути не обізнаним про позицію позивачів, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги та інші обставини, тобто підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17 (провадження № 61-10774св18), в якій судом враховано, що правова позиція позивача в судах апеляційної та касаційної інстанцій не змінювалась, тому не підтверджується існування об`єктивної та нагальної необхідності для адвокатів, які надавали правову допомогу відповідачу в суді апеляційної інстанції, вивчати додаткові джерела права, оскільки вони не могли бути не обізнаними про позицію позивача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги та інші обставини, тобто підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, в якій зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;

- додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, в якій зазначено, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах всіх інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення. Колегія суддів також критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом послуги з аналізу судової практики, оскільки доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалися, а доводи відзивів на касаційні скарги не відрізняється від доводів позовної заяви, та відзивів на апеляційні скарги. Таким чином, враховуючи, що правова позиція представника позивача у судах всіх інстанцій не змінювалася, об`єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката, який надав правову допомогу позивачу в судах попередніх інстанцій, втретє вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводи, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, а отже, підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, з огляду на що розмір таких витрат також підлягає зменшенню;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, в якій зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, апеляційний суд не дослідив доказів понесених ФГ Даценко витрат на професійну правничу допомогу, а встановив лише їх наявність, не звернув увагу на заперечення ТОВ Інтерагроінвест проти заяви представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - керуючого АБ Архипенка ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, і безпідставно не вирішив клопотання ТОВ Інтерагроінвест про зменшення розміру судових витрат.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Таращанського районного суду Київської області.

27 серпня 2020 року справа № 379/1437/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону оскаржувана додаткова постанова апеляційного суду не відповідає.

Матеріалами справи підтверджується, що разом із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі представник ОСОБА_1 та ФГ Даценко - ОСОБА_2. подав до Київського апеляційного суду укладені між ФГ Даценко та АБ Архипенка договір про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018, додаток № 5 та додаток № 6 до цього договору, акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 25 червня 2020 року, а також розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, складений АБ Архипенка , та платіжне доручення від 26 червня 2020 року № 284 про сплату ФГ Даценко на користь АБ Архипенка коштів у розмірі 8 043 грн.

Згідно з пунктом 1.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018 ФГ Даценко доручило, а АБ Архипенка прийняло на себе зобов`язання надавати адвокатські (юридичні) послуги за замовленням клієнта щодо захисту його прав та інтересів, пов`язаних з участю в адміністративних, господарських судах, судах загальної юрисдикції під час розгляду цивільних справ або справ про адміністративні правопорушення.

За пунктом 3.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018 вартість послуг адвокатського бюро, умови оплати та відшкодування витрат згідно з умовами договору, погоджені сторонами, визначаються у додатках до договору.

06 січня 2019 року між ФГ Даценко та АБ Архипенка було укладено додаток № 5 та додаток № 6 до договору про надання професійної правничої допомоги від 27 листопада 2018 року № 01/12-2018, якими визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги, представництво інтересів ФГ Даценко у цивільній справі № 379/1440/18 та цивільній справі № 379/1437/18 (відповідачі ОСОБА_1 , ФГ Даценко ), а також погоджено, що вартість 1 години роботи складає 1 000 грн і транспортні витрати адвокатського бюро тарифікуються 5 грн - 1 км.

Відповідно до розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, складеного АБ Архипенка , розмір витрат, понесених ФГ Даценко під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі на правову допомогу, надану адвокатським бюро, та інших витрат складає 8 043 грн.

За актом приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги, складеним 25 червня 2020 року АБ Архипенка та ФГ Даценко , АБ Архипенка виконало вивчення матеріалів апеляційної скарги позивача, підготовку відзиву, формування документів та відправку сторонам - 4 000 грн, представництво інтересів ФГ Даценко в суді апеляційної інстанції 24 червня 2020 року (з урахуванням часу очікування в суді) - 3 000 грн, а також ФГ Даценко понесло фактичні витрати на забезпечення прибуття 24 червня 2020 року адвоката в судове засідання з міста Черкаси до міста Києва та у зворотному напрямку - 1 043 грн, а всього - 8 043 грн. Виконані АБ Архипенка роботи (надані послуги) ФГ Даценко прийняті та повністю оплачені.

ФГ Даценко перерахувало на рахунок АБ Архипенка грошові кошти в сумі 8 043 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 26 червня 2020 року № 284.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 138 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що представником ФГ Даценко - керуючим АБ Архипенка ОСОБА_2. надані належні та допустимі докази на підтвердження заявленого розміру витрат на правничу допомогу адвоката, а також витрат, пов`язаних з переїздом представника з міста Черкаси до міста Києва та в зворотному напрямку.

Однак наведений висновок суду апеляційної інстанції зроблений з порушенням норм процесуального права та є передчасним з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, 15 липня 2020 року ТОВ Інтерагроінвест подало до Київського апеляційного суду заперечення на заяву представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - керуючого АБ Архипенка ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з нього на користь ФГ Даценко витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 043 грн, в яких заявила клопотання про зменшення розміру цих витрат.

Однак, дійшовши висновку про обґрунтованість заяви представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - ОСОБА_2, апеляційний суд безпідставно не розглянув клопотання ТОВ Інтерагроінвест про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Також поза увагою апеляційного суду залишилося дослідження питання щодо відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема переїздом представника до іншого населеного пункту (стаття 138 ЦПК України).

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Верховний Суд зауважує, що запровадження законодавцем граничного розміру (верхньої межі) компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані з прибуттям до суду, покликане насамперед запобігти завищенню розміру цих витрат та попередженню зловживання правом.

Граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави , згідно з додатком до якої витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

У свою чергу, питання, пов`язані з відшкодуванням витрат на відрядження унормовані постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59.

За змістом пунктів 7, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються, окрім іншого, витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Витрати на проїзд державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, у м`якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу, фактичні витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення та на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з підтвердними документами.

Відповідно до пунктів 6, 7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Пунктом 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 визначено, що підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та Податкового кодексу України.

В абзаці сімнадцятому статті 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

В той же час, як пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98, так і пунктом 12 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 передбачено, що у разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.

Таким чином, сторона, яка не є суб`єктом владних повноважень і на користь якої ухвалене судове рішення, має право на компенсацію здійснених нею та підтверджених документально витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, які не можуть перевищувати встановлені законодавством, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59.

Водночас, вищевказані нормативно-правові акти органів виконавчої влади передбачають можливість відшкодування витрат на проїзд в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), або ж витрат на пально-мастильні матеріали, які відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.

Отже, вирішуючи питання про відшкодування стороні витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалася особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.

Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті затверджено наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43 і призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про компенсацію витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, погодився з доводами представника ФГ Даценко - керуючого АБ Архипенка ОСОБА_2 про те, що витрати, понесені на забезпечення прибуття 24 червня 2020 року адвоката в судове засідання, складають 1 043 грн, з розрахунку 5 грн за 1 км дороги і відстані з міста Черкаси до міста Києва та в зворотному напрямку - 410 км. При цьому апеляційний суд не з`ясував, яким видом транспорту користувався представник ФГ Даценко - ОСОБА_2. для прибуття до міста Києва з міста Черкаси та в зворотному напрямку, не встановив наявність документів, що засвідчують вартість понесених витрат.

Без належного і повного з`ясування вищенаведених обставин справи та перевірки їх доказами, висновки апеляційного суду про розподіл судових витрат є передчасними.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним в постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), в якій спірні правовідносини були аналогічними (розглянуто касаційну скаргу ТОВ Інтерагроінвест на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2020 року, якою було задоволено заяву представника ФГ Даценко про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко судові витрати в розмірі 8 310 грн).

Отже, доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц (провадження № 61-3416св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17 (провадження № 61-30494св18), в додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2018 року у справі № 911/3386/17, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17 (провадження № 61-10774св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, в додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, знайшли своє підтвердження.

Суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката, а також витрат, що пов`язані з явкою до суду, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_1 та ФГ Даценко - ОСОБА_2, прийняття додаткової постанови, та стягнення з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Даценко витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 043 грн.

У рішенні ЄСПЛ у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

В оскаржуваній додатковій постанові суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких вона базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не має можливості вирішити спір щодо витрат на правничу допомогу адвоката, а також витрат, що пов`язані з явкою до суду, за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що внаслідок невирішення клопотання ТОВ Інтерагроінвест про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу , а також - неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини справи, ухвалена ним додаткова постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест задовольнити частково.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук