Постанова

від 03.06.2021 по справі 606/1105/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1105/18Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В. Провадження № 22-ц/817/310/21 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 302070000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2021 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Бершадська Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2020 року (ухвалене суддею Малярчук В.В., дату складання повного тексту не зазначено) у цивільній справі № 606/1105/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Теребовлянська міська рада, ФОП ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про усунення порушень права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом. На обґрунтування позову вказує про те, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Суміжним землевласником є ОСОБА_3 , який самовільно зайняв частину її земельної ділянки, шляхом встановлена паркану.

На підставі наведеного просить зобов`язати ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту частину її земельної ділянки та відновити знищені межові знаки.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (ділянка за кадастровим номером 6125010100:03:003:0935), на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки розміром 0,0002 га.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на визначені ст. 376 ЦПК України підстави скасування судового рішення, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вказує, що обгрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції посилався на постанови Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, якими його притягнуто до відповідальності за самовільне зайняття частини земельної ділянки позивача, однак рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14.05.2021 року у справі №607/13572/18 скасовано зазначені постанови, а тому їх врахування судом є безпідставним.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги висновки проведеної земельної експертизи, оскільки у висновку експерт не пояснив, з яких фактичних обставин він виходив вказуючи про зміщення його земельної ділянки в сторону ділянки позивача.

Відзиву на апеляційну скаргу не поступало.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат Свірський Т.В. апеляційну скаргу підтримав та додатково пояснив, що між земельними ділянками сторін не встановлено межові знаки. ОСОБА_3 почав встановлення загородження на своїй земельній ділянці зі сторони вулиці та встановив замощення з боку позивача на відстані 1,5 метра. Загородження встановлював з врахуванням ширини своєї ділянки згідно правовстановлюючих документів.

В подальшому від представника ОСОБА_3 - адвоката Свірського Т.В. надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності апелянта.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечила і навела доводи аналогічні викладеним в позовній заяві. Додатково пояснила, що земельні ділянки сторін межують і відповідач почав встановлення загородження між ними, яке по довжині 1,5 метри влаштоване на земельній ділянці позивача. Крім того, відповідач висипав камінь на земельну ділянку позивача. Враховуючи вказане позовна вимога і була заявлена відносно 2м/кв, які зайняв відповідач.

Вказала, що земельні ділянки сторін є зміщеними і позивач пропонувала відповідачу розділити ширину їх земельних ділянок порівну, однак відповідач відмовився і почав влаштовувати загородження змістивши межу в сторону її земельної ділянки та захопивши частину її ділянки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно державного акта серії ЯИ №569741 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельній ділянці ОСОБА_1 присвоєно кадастровий номер 6125010100:03:003:0935 (а.с. 12 т.1).

В технічній документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 наявний акт погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки, підписаний ОСОБА_3 ..

Суміжним землевласником є ОСОБА_3 , якому на підставі державних актів серії ЯЛ №923980 і серії ЯЛ №923979 належать земельні ділянки з кадастровими номерами 6125010100:03:003:0769 і 6125010100:03:003:0810.

ОСОБА_6 звернулася із заявою до Головного управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області про вжиття заходів необхідних для визначення відповідної земельної ділянки та її меж, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Підперигорою І.М. 05 грудня 2017 року та 04 січня 2018 року проведено позапланові перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки як об`єкта перевірки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і видано приписи № 541-ДК/0415ПР/03/01/-17 та № 694-ДК/0451ПР/03/01/-17 в яких поставлені вимоги усунути порушення земельного законодавства.

03 березня 2018 року складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки № 115-ДК/72/АП/09/01/-18 та протокол про адміністративне правопорушення № 115-ДК/22П/07/01/-18 .

За результатами розгляду адміністративного протоколу державним інспектором винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 14 березня 2018 року № 115-ДК/0027-ПЮ/08/01/-18, про порушення ОСОБА_3 вимог ст. 188-5 КУпАП, визнано його винним та накладено штраф у розмірі 204 грн.

За результатами розгляду даного протоколу винесено постанову №694-ДК/0028ПО/08/01/-18 про притягнення позивача ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України на підставі статті 53-1 КУпАП, з накладенням штрафу у розмірі 510 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 травня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено. Постанову №115-ДК/0027ПО/08/01/-18 по справі про адміністративне правопорушення від 14.03.2018 року, якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 188-5 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 204 грн - скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення. Постанову №694-ДК/0028ПО/08/01/-18 по справі про адміністративне правопорушення від 14.03.2018 року, якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. - скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведеної земельно- технічної експертизи від 22 листопада 2019 року № 640/19-22 порушення межових знаків прилеглої земельної ділянки ОСОБА_1 (зокрема їхнього можливого знищення) особою (відповідачем) по справі, експерту дослідити не вбачається за можливе, оскільки встановлених межових знаків не виявлено, а межові знаки могли і не встановлюватися, однак, експертом встановлено, що існує зміщення земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_3 в сторону земельної ділянки, яка закріплена за ОСОБА_1 (ділянка за кадастровим номером 6125010100:03:003:0935). Розмір накладення становить 0,0016 га, що відображено у додатках 1 та 2 до висновку. Існують розбіжності між розмірами земельних ділянок, якими фактично користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з розміром земельних ділянок, якими повинні користуватися згідно правовстановлюючих документів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що існує порушення майнового права позивача зі сторони відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до положень Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції кваліфікував дії відповідача як самовільне зайняття земельної ділянки.

Встановивши, що відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки позивача шляхом самочинного встановлення замощування паркану на ній та взявши до уваги висновок земельно-технічної експертизи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність усунення перешкод власнику у користуванні земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги висновки проведеної земельної експертизи, оскільки у висновку експерт не пояснив, з яких фактичних обставин він виходив вказуючи про зміщення його земельної ділянки в бік ділянки позивача, колегія суддів оцінює критично виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Враховуючи те, що земельні ділянки сторін є сформованими у відповідності до норм ЗК України, то відповідно для встановлення обставин справи експертом здійснювалося дослідження меж земельних ділянок внесених до Державного земельного кадастру у порівнянні з реальними обмірами земельних ділянок. Дослідження проведено методом зіставлення відомостей про фактичні межі земельних ділянок сторін із відомостями згідно правовстановлюючих документів.

У висновку експерта зазначено чим користувався експерт та на підставі чого ним зроблено висновки по кожному питанню.

Згідно зі статтями 76, 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції враховує і той факт, що відповідач, заперечуючи висновки земельно-технічної експертизи, не звертався до суду із клопотанням про призначення повторної чи додаткової експертизи.

Таким чином безпідставними є доводи апеляційної скарги про відсутність даних щодо накладення земельних ділянок позивача та відповідачів, оскільки вказане спростовується висновками земельно-технічної експертизи.

Критичній оцінці підлягають і доводи апеляційної скарги про те, що обгрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції посилався на постанови Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, якими його притягнуто до відповідальності за самовільне зайняття частини земельної ділянки позивача, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що суд встановив такі обставини, зокрема і ті, які стосуються скасування постанов про накладення адміністративного стягнення на відповідача, однак в основу свого рішення такі обставини не використовував.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну оцінку наявним у справі доказам.

Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу заявника, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на сторони в межах ними понесених.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2020 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року.

Головуючий Бершадська Г.В.

Судді: Гірський Б.О.

Костів О.З.