Ухвала

від 12.07.2021 по справі 606/1105/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 606/1105/18

провадження № 61-11069ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Теребовлянська міська рада, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про усунення порушень права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Теребовлянська міська рада, фізична особа-підприємець

ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про усунення порушень права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 . Суміжним землевласником є ОСОБА_1 , який самовільно зайняв частину її земельної ділянки, шляхом встановлена паркану.

На підставі наведеного просить зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину її земельної ділянки та відновити знищені межові знаки.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,1000 га, кадастровий номер 6125010100:03:003:0935 що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки розміром 0,0002 га. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

02 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі міститься клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтоване тим, що розмір судового збору за подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника. До клопотання додано копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, згідно з якими дохід заявника за 2020 рік складає 2 740,00 грн.

Відповідно до статті 8 Закону України Про судовий збір суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Враховуючи те, що розмір судового збору за подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення ( 1 409,60 грн ) перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік ( 137,00 грн ), тому суд дійшов висновку про задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 133/2783/15-ц, від 06 квітня 2021 року у справах № 380/375/17.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 6125010100:03:003:0935 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом серії ЯИ № 569741.

Суміжним землевласником є ОСОБА_1 , якому на підставі державних актів серії ЯЛ № 923980 та серії ЯЛ № 923979 належать земельні ділянки з кадастровими номерами 6125010100:03:003:0769 та 6125010100:03:003:0810.

В технічній документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 міститься акт погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки, підписаний ОСОБА_1 .

ОСОБА_6 звернулася із заявою до Головного управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області про вжиття заходів необхідних для визначення відповідної земельної ділянки та її меж, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Підперигорою І. М. 05 грудня 2017 року та 04 січня 2018 року проведено позапланові перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки як об`єкта перевірки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та видано приписи № 541-ДК/0415ПР/03/01/-17 та № 694-ДК/0451ПР/03/01/-17, в яких поставлені вимоги усунути порушення земельного законодавства.

03 березня 2018 року складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки № 115-ДК/72/АП/09/01/-18 та протокол про адміністративне правопорушення № 115-ДК/22П/07/01/-18.

За результатами розгляду адміністративного протоколу державним інспектором винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 14 березня 2018 року № 115-ДК/0027-ПЮ/08/01/-18 про порушення ОСОБА_1 вимог статті 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), визнано його винним та накладено штраф у розмірі 204,00 грн.

За результатами розгляду зазначеного протоколу винесено постанову № 694-ДК/0028ПО/08/01/-18 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення статтями 125, 126 Земельного кодексу України на підставі статті 53-1 КУпАП, з накладенням штрафу у розмірі 510,00 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Постанову № 115-ДК/0027ПО/08/01/-18 у справі про адміністративне правопорушення від 14 березня 2018 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-5 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 204,00 грн скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення. Постанову № 694-ДК/0028ПО/08/01/-18 у справі про адміністративне правопорушення від 14 березня 2018 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн скасовано та закрито справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведеної земельно-технічної експертизи від 22 листопада 2019 року № 640/19-22 порушення межових знаків прилеглої земельної ділянки ОСОБА_3 (зокрема їхнього можливого знищення) особою (відповідачем) у справі експерту дослідити не вбачається за можливе, оскільки встановлених межових знаків не виявлено, а межові знаки могли і не встановлюватися, однак, експертом встановлено, що існує зміщення земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 у сторону земельної ділянки, яка закріплена за ОСОБА_3 (ділянка за кадастровим номером 6125010100:03:003:0935). Розмір накладення становить 0,0016 га, що відображено у додатках 1 та 2 до висновку. Існують розбіжності між розмірами земельних ділянок, якими фактично користуються ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з розміром земельних ділянок, якими повинні користуватися згідно з правовстановлюючими документами.

Згідно з частиною другою статті 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України ).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що факт самовільного захоплення відповідачем частини земельної ділянки, яка належить позивачу, підтверджується висновком експерта за результатами проведеної земельно-технічної експертизи від 22 листопада 2019 року № 640/19-22. Судами встановлено, що експертом здійснювалося дослідження меж земельних ділянок внесених до Державного земельного кадастру у порівнянні з реальними обмірами земельних ділянок. Дослідження проведено методом зіставлення відомостей про фактичні межі земельних ділянок сторін із відомостями згідно з правовстановлюючих документів. У висновку експерта зазначено чим користувався експерт та на підставі чого ним зроблено висновки по кожному питанню.

Встановивши, що відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки позивача шляхом самочинного встановлення замощування паркану на ній, що підтверджується висновком земельно-технічної експертизи, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Наведе узгоджується із правовими висновками, зробленими Верховним Судом у постановах від 17 вересня 2018 року у справі № 570/6058/14-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 362/5092/14-ц.

Посилання заявника у касаційній скарзі на не врахування судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків, зроблених Верховним Судом у постановах від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 09 червня 2021 року у справі № 133/2783/15-ц, про те, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу; відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні,є необґрунтованими, оскільки судами не порушено зазначеного висновку Верховного Суду. Так, висновок експерта як доказ оцінюється судом у кожній окремій справі із урахуванням інших доказів. Наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки, зроблені Верховним Судом у постановах від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 09 червня 2021 року у справі № 133/2783/15-ц.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не є повноваженнями суду касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Оскільки правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою та про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Теребовлянська міська рада, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про усунення порушень права власності на земельну ділянкувідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик