Постанова

від 02.06.2021 по справі 492/920/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 492/920/16-ц

провадження № 61-21752св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Арцизьке бюро технічної інвентаризації , приватний нотаріус Арцизького районного нотаріального округу Міцул Оксана Вадимівна, Арцизька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Громадський Олексій Васильович, на постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Комунальне підприємство Арцизьке бюро технічної інвентаризації , приватний нотаріус Арцизького районного нотаріального округу Міцул О. В., Арцизька міська рада, про визнання договору дарування частково недійсним, зобов`язання знести самочинно збудовану будівлю.

На обґрунтування позову посилався на таке. Позивачу належить 20/50 частини будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 травня 2008 року. Рішенням народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року визначено порядок користування присадибною ділянкою між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , згідно з генеральним планом присадибної ділянки, у вигляді проїзду у двір шириною 2,5 м. Користувачами земельної ділянки на АДРЕСА_1 зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . На підставі договору купівлі-продажу 29 червня 1991 року ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_5 частину зазначеного будинку, де самочинно збудувала на земельній ділянці, переданій у користування ОСОБА_1 відповідно до рішення суду від 14 липня 1972 року, літню кухню, навіс і каналізаційній вигріб. Рішенням Виконавчого комітету Арцизької міської ради Одеської області від 17 грудня 2004 року № 635 залишено у власності ОСОБА_6 самочинно збудовані будівлі (літню кухню та навіс). 29 грудня 2004 року ОСОБА_6 подарувала на підставі договору дарування ОСОБА_2 23/50 частини житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_6 не набула права власності на самочинно збудовані будівлі на підставі рішення суду, тому відчуження майна у розмірі 23/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 29 грудня 2004 року є незаконним і такий договір необхідно визнати частково недійсним.

Посилаючись на те, що самочинне будівництво у вигляді літньої кухні і навісу, яке здійснила ОСОБА_6 на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 на підставі рішення народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року, порушує його права, позивач просив визнати договір дарування від 29 грудня 2004 року частково недійсним та зобов`язати відповідача знести самочинно збудовану будівлю у вигляді літньої кухні і навісу на прибудинковій території, розташованій на АДРЕСА_1 .

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року позов задоволено.

Визнано частково недійсним договір дарування від 29 грудня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Арцизького районного нотаріального округу Міцул О. В., у частині дарування літньої кухні літ. Д .

Зобов`язано ОСОБА_2 знести самочинно збудовані будівлі літньої кухні літ. Д та навісу літ. д , на прибудинковій території, розташованій на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року вирішено спір між співвласниками будинку АДРЕСА_1 щодо користування присадибною земельною ділянкою та визначено порядок користування земельною ділянкою між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до генерального плану, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 рокурішення Арцизького районного суду Одеської області від 06 листопада 2018 рокускасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів про визначення судовим рішення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками будинку та що самочинно збудовані літня кухня та навіс знаходяться на частині земельної ділянки, яка виділена саме позивачу, як і не надано доказів про те, що внаслідок наявності самочинно збудованих на присадибній ділянці попереднім співвласником будинку ОСОБА_6 у період з 1992 року до 2002 року літньої кухні та навісу збільшило вартість домоволодіння в цілому і належної йому частки, що зменшило реальну можливість продажу позивачем належної йому частки і збільшило розмір сплати йому як іноземному громадянину державного мита у розмірі 30 % від оціночної вартості всього об`єкта у разі продажу ним власної частки будинку. Отже, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання договору дарування частково недійсним та зобов`язання знести самочинно збудовану будівлю.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Громадський О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права , просив постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року скасувати, рішення Арцизького районного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року залишити в силі .

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не застосував частину четверту статті 376, статті 391, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 103 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Суд порушив вимоги статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки рішенням народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року визначено право користування присадибною ділянкою між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до генерального плану, а зазначене рішення має преюдиційне значення для цієї справи.

У березні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Суди встановили, що будинок АДРЕСА_2 має статус майна, що належить співвласникам на праві спільної часткової власності. Ідеальна частка у спільній власності ОСОБА_4 становить 20/50 частини, а ідеальна частка у спільній власності колишнього власника ОСОБА_5 - 23/50 частини, що стверджується копією розрахунку від 06 квітня 1963 року.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Арцизької міської ради Одеської області (далі - ВК Арцизької міської ради) від 24 липня 2012 року № 1489 житловому будинку АДРЕСА_3 .

Рішенням народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року визначено право користування присадибною ділянкою між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до генерального плану присадибної ділянки, у вигляді проїзду у двір шириною 2,5 м. Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , між ними виник спір щодо порядку користування присадибною ділянкою. ОСОБА_5 систематично забруднювала частину двору напроти квартири ОСОБА_4 , який згодний виділити зі своєї земельної ділянки 2,5 м для того, щоб зробити проїзд у двір для ОСОБА_5 та огородити частину двору напроти його квартири.

Як зазначив суд першої інстанції у цій справі, у технічному паспорті від 24 квітня 1991 року визначено план земельної ділянки житлового будинку АДРЕСА_1 , на виконання рішення народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року за рахунок земельної ділянки, яка передана у користування ОСОБА_4 , зроблено проїзд у двір для ОСОБА_5 , у технічному паспорті 1991 року під літ. Д позначена будівля у вигляді сараю, площа якої відрізняється від площі будівлі, що позначена літ. Д - літня кухня, згідно з генеральним планом станом на 2005 рік, і яка також розташована на частині земельної ділянки, що передана у користування ОСОБА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 червня 1991 року, посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Мотуз С. В., зареєстрованого в Арцизькому бюро технічної інвентаризації в реєстрі за № 761, ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 купила 23/50 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 3 506 кв. м. На зазначеній земельній ділянці розташовані: кам`яний житловий будинок літ. А ; житлова прибудова літ. А1 ; 4 сараї: літ. Б , Г , Д ; три вбиральні: літ. В , Е , К ; гараж літ. З ; погріб літ. И ; літня кухня літ. Л ; надвірні споруди № 1-6; інші споруди - І-ІІ.

Згідно з повідомленням КП Арцизьке БТІ від 15 жовтня 2004 року № 1253, у будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6 самочинно збудувала літню кухню літ. Д , навіс літ. д . Вартість самовільно збудованих будівель складає 16 484 грн.

Рішенням ВК Арцизької міської ради від 17 грудня 2004 року № 635 ОСОБА_6 залишено у власність самочинно збудовані будівлі: літня кухня літ. Д , навіс літ. д , розташовані на АДРЕСА_1 . Залишкова вартість самочинно збудованих будівель складає 16 484 грн.

Відповідно до договору дарування від 29 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Арцизького районного нотаріального округу Одеської області Міцул О. В., зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстровим номером 3292, ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 23/50 частини житлового будинку з частиною надвірних будівель та споруд, що знаходяться на АДРЕСА_1 , в цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 271,30 кв. м, житловою площею 140,20 кв. м, житлової прибудови - літ. А , літньої кухні - літ. Д , сараю - літ. Ж , погреба - літ. И , вбиральні - літ. К , літньої кухні - літ. Л , гаража - літ. З , літньої кухні - літ. М , дворових та інших споруд. Вказана частина житлового будинку (з частиною надвірних будівель та споруд) належить дарувальнику ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Арцизькою державною нотаріальною конторою від 29 червня 1991 року № 761, зареєстрованого в КП Арцизьке БТІ 03 лютого 1993 року у реєстровій книзі № 13 під № 253.

ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на 23/50 частини житлового будинку, подаровані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП Арцизьке БТІ від 01 липня 2008 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 травня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області Бучацьким В. Я., спадкоємець ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з 20/50 частини житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 як спадкоємець за законом зареєстрував своє право власності на вказану частину житлового будинку, що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП Арцизьке БТІ від 27 серпня 2010 року.

Відповідно до змісту рішення ВК Арцизької міської ради від 03 грудня 2007 року № 465 на земельній ділянці на АДРЕСА_1 самовільно зведено: гараж літ. З , підвал літ. И , літню кухню літ. Л , веранду літ. л .

09 вересня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Арцизької міської ради із заявою, в якій зазначав, що ОСОБА_2 без його згоди побудував літню кухню на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 .

Рішенням ВК Арцизької міської ради від 15 вересня 2011 року № 345 скасовано рішення ВК Арцизької міської ради від 17 грудня 2004 року № 635 Про затвердження самочинно збудованих будівель .

Згідно з повідомленням КП Арцизьке БТІ від 03 вересня 2012 року випливає, що відповідно до рішення Арцизької міської ради від 15 вересня 2011 року до технічної документації на нерухоме майно на АДРЕСА_1 внесено зміни. На підставі цього рішення ВК Арцизької міської ради від 21 вересня 2011 року № 1411, від 29 серпня 2012 року № 1437 ОСОБА_2 винесені приписи про зобов`язання демонтувати літню кухню літ. Д та навіс літ. д , що побудовані без згоди ОСОБА_1 на присадибній ділянці, яка перебуває у його користуванні, та засипати каналізаційний вигріб на ділянці ОСОБА_1 , надалі використовувати присадибну ділянку на АДРЕСА_1 відповідно до рішення народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року.

Зі змісту актів обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 30 травня 2012 року, від 01 жовтня 2012 року, складених спеціалістом із благоустрою Арцизької міської ради Маєвою І. І., випливає, що при проведенні перевірок виконання приписів виявлено, що зазначені приписи ОСОБА_2 не виконані.

Зі змісту акта Інспекції архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 14 серпня 2012 року, складеного інспектором Лапчук Т. М. при проведенні перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил у присутності ОСОБА_2 , випливає, що інспектором виявлено самочинне будівництво літньої кухні літ. Д та навісу літ. д на АДРЕСА_1 без дозвільних документів, з порушенням статті 34 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до довідки ВК Арцизької міської ради від 24 липня 2012 року № 1488 земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_1 , знаходиться в комунальній власності Арцизької міської ради.

Згідно з повідомленням КП Арцизьке БТІ від 13 серпня 2012 року № 226, вартість будівель літньої кухні літ. Д та навісу літ. д , які знаходяться на АДРЕСА_1 , станом на 19 вересня 2011 року складала 39 429 грн.

Відповідно до договору дарування від 16 грудня 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області Бучацьким В. Я., зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за реєстровим номером 4806890, ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар 7/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Відчужувані 7/50 частини будинку належали дарувальнику на підставі дубліката договору довічного утримання, посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області від 28 липня 1976 року, за реєстровим номером 1308, зареєстрованого в Арцизькому бюро технічної інвентаризації від 19 вересня 2011 року у реєстровій книзі № 13 за реєстровим № 9374497.

ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на вказану частину житлового будинку, що стверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Арцизьким бюро технічної інвентаризації від 27 грудня 2011 року.

Відповідно до повідомлення КП Арцизьке БТІ від 14 травня 2013 року № 32 за заявою ОСОБА_6 у 2004 році техніком КП Арцизьке БТІ ОСОБА_9 проводилась поточна інвентаризація житлового будинку з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 . За результатами інвентаризації виявлено, що знесено сарай літ. Д та самовільно збудовану літню кухню. На час проведення інвентаризації нерухомого майна в інвентарній справі не було рішення Арцизького народного суду від 14 липня 1972 року про порядок користування присадибною ділянкою. Співвласник нерухомого майна ОСОБА_4 вже помер і не міг погодити межі земельної ділянки. На підставі рішення Арцизької міської ради Одеської області від 17 грудня 2004 року № 635 до технічних документів були внесені зміни. Співвласники нерухомого майна питання про зміну часток у спільному майні перед КП Арцизьке БТІ не ставили.

Знесений сарай мав площу 15,1 кв. м. Новозбудована літня кухня має площу 56,9 кв. м, навіс біля кухні має площу 16,6 кв. м. Знесений сарай та новозбудована літня кухня розміщені в різних частинах земельної ділянки.

У 2008 році ОСОБА_1 прийняв спадщину.

12 грудня 2011 року у КП Арцизьке БТІ зареєстровано рішення ВК Арцизької міської ради від 15 вересня 2011 року № 345 про скасування свого рішення від 17 грудня 2004 року № 635. Арцизька міська рада винесла таке рішення на підставі заяви ОСОБА_1 та рішення Арцизького народного суду Одеської області від 14 липня 1972 року. На підставі цього рішення до технічних документів були внесені відповідні зміни. Самовільно збудована кухня літ. Д знаходилась на тій частині земельної ділянки, якою за рішенням суду від 14 липня 1972 року мав користуватись ОСОБА_4 .

Рішенням ВК Арцизької міської ради від 13 березня 2015 року № 43 скасовано рішення ВК Арцизької міської ради від 15 вересня 2011 року № 345 Про скасування рішення ВК Арцизької міської ради від 17 грудня 2004 року № 635 .

Рішенням ВК Арцизької міської ради від 19 лютого 2016 року № 230 вирішено вважати недійсними: 1) рішення ВК Арцизької міської ради від 17 грудня 2004 року № 635; 2) рішення ВК Арцизької міської ради від 15 вересня 2011 року № 345; 3) рішення ВК Арцизької міської ради від 13 березня 2015 року № 43 (т. 1, а. с. 42).

Рішенням ВК Арцизької міської ради від 06 травня 2016 року № 267 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , про внесення змін до рішення ВК Арцизької міської ради від 19 лютого 2016 року № 230 (т. 1, а. с. 43).

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 11 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2014 року, позов Арцизької міської ради задоволено частково. Визнано частково недійсним договір дарування від 29 грудня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Арцизького районного нотаріального округу Міцул О. В., в частині дарування літньої кухні літ. Д . Зобов`язано ОСОБА_2 знести самочинно збудовані будівлі літньої кухні літ. Д та навісу літ. д на прибудинковій території, розташованій на АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог Арцизької міської ради відмовлено. Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 07 липня 2015 року заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 11 лютого 2014 року задоволено. Скасовано рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 лютого 2014 року за нововиявленими обставинами у справі № 1502/2379/2012 за позовом Арцизької міської ради до ОСОБА_2 про визнання договору дарування частково недійсним, зобов`язання знести самочинно збудовані будівлі та вчинити інші дії.

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 20 липня 2016 року провадження у справі за позовом Арцизької міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: КП Арцизьке БТІ , приватний нотаріус Арцизького районного нотаріального округу Міцул О. В., ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання договору дарування частково недійсним, зобов`язання знести самочинно збудовані будівлі та вчинити інші дії закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Частинами четвертою, сьомою статті 376 ЦК України визначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_6 здійснила самочинне будівництво у вигляді літньої кухні і навісу на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивача на підставі рішення суду від 14 липня 1972 року, а тому це порушує його права як спадкоємця після смерті батька і створює додаткові перешкоди у продажу належної йому частки, оскільки внаслідок самочинного будівництва збільшилася вартість будинку, чим утруднено його продаж і одночасно у разі ймовірного продажу частки позивачем, для нього як для іноземного громадянина збільшується розмір державного мита, яке становить 30 % від оціночної вартості всього об`єкта.

Суд першої інстанції погодився з такими доводами, давши певну оцінку доказам, на які посилався позивач.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про те, що рішенням народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року та генеральним планом не визначено конкретного порядку користування колишніми співвласниками житлового будинку земельною ділянкою, тому відсутні підстави для задоволення вимог про визнання договору дарування частково недійсним та зобов`язання знести самочинно збудовану будівлю.

Проте повністю з таким рішенням апеляційного суду погодитись не можна з огляду таке.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

На порушення зазначеної норми права апеляційний суд вибірково дослідив наявні у справі докази, зокрема лише на підставі власного аналізу змісту рішення народного суду Арцизького району Одеської області від 14 липня 1972 року та генерального плану дійшов висновку, що між співласниками житлового будинку на АДРЕСА_1 не визначено конкретного порядку користування колишніми земельною ділянкою, тому відсутні підстави для задоволення вимог про визнання договору дарування частково недійсним та зобов`язання знести самочинно збудовану будівлю.

Проте апеляційний суд не врахував та не дослідив усіх наявних у справі доказів, які оцінював суд першої інстанції, у тому числі доказів, наявних у матеріалах справи № 1502/2379/2012, на які посилався суд першої інстанції, та дійшов висновку, що ОСОБА_1 як спадкоємець є користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Зокрема, апеляційний суд не дослідив планів земельної ділянки за різні роки, не з`ясував конкретного місця знаходження літньої кухні літ. Д та навісу літ. д на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 порівняно із місцем знаходження відповідних частин житлового будинку та господарських будівель, які належать на праві власності сторонам у справі, періоду зведення будівель.

Дійшовши висновку про відсутність визначеного порядку користування спірною земельною ділянкою, апеляційний суд не врахував, що у випадку відсутності такого визначеного порядку, позивач як користувач земельної ділянки в цілому також має також право вимагати усунення перешкод у користуванні такою спільною земельною ділянкою, в тому числі шляхом знесення самочинно збудованих будівель.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, у порушення вимог частин першої та другої статті 367 ЦПК України, не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не дослідив доказів, що стосуються фактів, на які учасники справи посилалися в апеляційній скарзі та відзиву на неї, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 чинної редакції ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно повно та всебічно дослідити обставини справи, дати належну оцінку доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін, ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

З урахуванням наявних у справі доказів та характеру правовідносин, що виникли між сторонами, апеляційний суд у межах доводів апеляційної скарги має перевірити доводи сторін щодо права користування спільною земельною ділянкою, надати оцінку доказам, в тому числі планам земельної ділянки за різні роки та періоду побудови та місця знаходження на них літньої кухні літ. Д та навісу літ. д , зробити висновок про те, чи ці будівлі є самочинно збудованими чи порушуються їх зведенням права позивача та чи є підстави для їх знесення.

Необхідно врахувати, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Водночас знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатГромадський Олексій Васильович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року скасувати .

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко