Постанова

від 09.06.2021 по справі 522/17518/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5874/21

Номер справи місцевого суду: 522/17518/19

Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Грицак Катерини Василівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 березня 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської Ольги Василівни ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), третя особа ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ), про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації, припинення іпотечного обтяження, -

в с т а н о в и в:

16 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської Ольги Василівни, ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації, припинення іпотечного обтяження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року цивільну справу передано на розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року відкрито провадження у справі.

19 березня 2020 року позивачка ОСОБА_2 надала заяву про забезпечення позову, в якій просить: накласти арешт на дачний будинок АДРЕСА_5 , загальною площею 121,8 кв. м; на земельну ділянку АДРЕСА_6 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:34:010:0093; заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії (в тому числі відчуження) щодо дачного будинку АДРЕСА_5 , загальною площею 121,8 кв. м, та земельної ділянки № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:34:010:0093.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 березня 2020 року заяву представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської Ольги Василівни, ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації, припинення іпотечного обтяження задоволено. Суд наклав арешт на дачний будинок АДРЕСА_5 , загальною площею 121,8 кв. м.; наклав арешт на земельну ділянку № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:34:010:0093; заборонив будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії (в тому числі відчуження) щодо дачного будинку АДРЕСА_5 , загальною площею 121,8 кв. м, та земельної ділянки № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:34:010:0093.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2020 року виправлено описку в ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 23 березня 2020 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Запольської Ольги Василівни, ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації, припинення іпотечного обтяження, вказати вірно адресу земельної ділянки №1 - АДРЕСА_7 .

В апеляційній скарзі адвоката Грицак Катерини Василівни в інтересах ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та скасувати ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на те, що вказана ухвала суду про забезпечення позову стосується його прав та обов`язків, оскільки арешт накладений на нерухоме майно, яке належить йому на праві власності, але його не залучили до участі справі, а також на порушення судом норм процесуального права.

У частині 1 статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті та правового висновку Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-885цс15, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги адвоката Грицак Катерини Василівни в інтересах ОСОБА_1 - особи, яка не брала участь у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішив суд оскаржуваним рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 .

Встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить дачний будинок АДРЕСА_5 , загальною площею 121,8 кв. м. та земельна ділянка № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:34:010:0093, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29 грудня 2020 року №239333420 (а.с. 68-71).

Тому, вказаним судовим рішенням вирішені питання щодо прав, свобод, інтересів та або обов`язків ОСОБА_1 .

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались неодноразово належним чином та завчасно. Крім того, інтереси позивача ОСОБА_2 та апелянта ОСОБА_1 представляють їх адвокати.

Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є прийнятною та підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частини 2 статті 149 ЦПК України , забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

В силу вимог частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків .

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про зняття арешту з майна від 03 червня 2016 року №5).

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, що …суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24- 25, п. 57) .

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Аналізуючи зазначені норми права та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду України, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не враховано, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, але власника нерухомого майна, відносно якого вжиті заходи забезпечення позову, ОСОБА_1 не залучено до участі у справі, чим суттєво порушено його права на доступ до суду та у незаконний спосіб обмежує його право власності на арештоване майно.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів рівності вихідних умов , дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та передчасно вирішив питання про задоволення заяви про забезпечення позову, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції й постановлення нового рішення про залишення заяви про забезпечення позову без задоволення.

За таких обставин і заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду від 23 березня 2020 року, шляхом накладення арешту на дачний будинок АДРЕСА_5 , загальною площею 121,8 кв. м.;

накладення арешту на земельну ділянку № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:34:010:0093;

заборона будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії (в тому числі відчуження) щодо дачного будинку АДРЕСА_5 , загальною площею 121,8 кв. м, та земельної ділянки № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:34:010:0093 підлягають скасуванню.

У зв`язку із скасуванням ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, втрачає чинність й ухвала про виправлення описки від 01 квітня 2020 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Гриценко Катерини Василівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Київського районного суду від 23 березня 2020 року про забезпечення позову скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 17 червня 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д.Громік