Постанова

від 16.06.2021 по справі 466/7825/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 466/7825/16-ц

провадження № 61-2808св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Підприємство Росан-Цінні Папери ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 травня 2019 року у складі судді Свірідової В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р.,

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство Росан-Цінні Папери до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про застосування наслідків недійсності правочину.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування вимог позивач зазначив про те, що між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_1 був укладений договір комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року № 111201-01, за умовами якого ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери , як комісіонер, зобов`язувалось за рахунок та в інтересах ОСОБА_1 , як комітента, здійснити посередницькі послуги з продажу цінних паперів, а саме: 697 394 штук простих іменних акцій ВАТ Бродирембуд загальною вартістю 146 452,74 грн.

На виконання вказаного договору між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів від 02 грудня 2011 року № Б-111202-02, за яким ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери , як продавець, за рахунок та в інтересах ОСОБА_1 зобов`язувалось передати у власність ОСОБА_3 , як покупця, цінні папери, а саме: 697 394 штук простих іменних акцій ВАТ Бродирембуд загальною вартістю 146 452,74 грн.

Вищенаведені договори були виконані в повному обсязі.

Проте, за рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2012 року у справі № 1328/1609/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери про визнання договорів недійсними визнано недійсним договір комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року № Б-111202-01, укладений між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_1 та визнано недійсним договір купівлі-продажу акцій ВАТ Бродирембуд , укладений між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_3 02 грудня 2011 року у зв`язку із ненаданням згоди на укладення правочинів іншим з подружжя, а саме ОСОБА_2 . Вказане рішення залишене без змін апеляційною та касаційною інстанцією.

При цьому питання про застосування наслідків недійсності правочину не порушувалось, у зв`язку з цим виникає необхідність застосувати наслідки недійсності договору комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року № Б-111202-01, укладеного між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_1 , як первісного договору, на виконання якого було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів від 02 грудня 2011 року № Б-111202-02, а тому товариство змушене звернутись до суду з цим позовом.

Крім того, що відповідачами прострочено виконання грошового зобов`язання щодо повернення товариству грошових коштів, сплачених ним за недійсним правочином, у товариства виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери грошову суму в розмірі 146 452,74 грн, інфляційні втрати в розмірі 166 681,21 грн, 3 % річних в розмірі 17 406,00 грн, стягнути з відповідачів усі судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 20 травня 2019 року позов задоволено.

Застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери грошову суму в розмірі 146 452,74 грн, інфляційні втрати в розмірі 166 681,21 грн, 3% річних в розмірі 17 406,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 4 958,10 грн та витрати за надання юридичних послуг в розмірі 30 000,00 грн, а всього 34 958,10 грн, у рівних частинах з кожного (по 17 479,05 грн).

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у зв`язку з визнанням недійсним договору комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року, укладеного між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_1 , а також зверненням ОСОБА_3 до товариства з позовною заявою про застосування наслідків недійсності пов`язаного договору, у відповідачів виникло грошове зобов`язання перед ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери щодо повернення на його користь грошових коштів, які були отримані у спільну сумісну власність відповідачів за недійсним договором комісії, на підставі статті 216 ЦК України.

Початком прострочення грошового зобов`язання відповідачами є 25 липня 2014 року, тобто дата, коли ОСОБА_3 розпочав процес реституції за договором купівлі-продажу цінних паперів, що визнаний недійсним, після скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 16 січня 2013 року, якою було роз`яснено порядок виконання рішення суду про визнання зазначених договорів недійсними, відповідно до якої реституція повинна була здійснюватися безпосередньо між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , без участі ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери , у зв`язку з чим у товариства виникли обов`язки повернути грошову суму у розмірі 146 452,74 грн ОСОБА_3 , а також право вимагати повернення цієї грошової суми у відповідачів. Місцевий суд також дійшов висновку, що ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери дотримано строк позовної давності звернення до суду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 4 958,00 грн та витрати за надання правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн, разом 14 958,00 грн - по 7 479,00 грн з кожного.

В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що початком прострочення грошового зобов`язання відповідачами є 25 липня 2014 року.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом застосування наслідків недійсності правочину та солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери грошової суми в розмірі 146 452,74 грн, інфляційних втрат в розмірі 166 681,21 грн, 3 % річних в розмірі 17 406,00 грн, а всього - 330 539,95 грн.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . З огляду на наведе, апеляційний суд вважав, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери витрати за надання правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Шевченківського районного суду міста Львова.

07 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень задоволено.

Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 травня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 рокудо закінчення касаційного провадження.

На підставі ухвали Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03 червня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявники посилаються на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а також зазначають, що суди попередніх інстанцій проігнорували висновки Верховного Суду в аналогічних справах, які викладені у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18.

Також, касаційна скарга мотивована тим, що сиди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях не обґрунтували підстав солідарного стягнення грошових коштів з відповідачів, зазначивши лише те, що ОСОБА_2 доводиться дружиною ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі вказано, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності правочину (реституції), а також зазначено, що судом апеляційної інстанції не повідомлено відповідачів про судове засідання, яке було призначене на 03 грудня 2020 року.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_1 був укладений договір комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року № 111201-01, за умовами якого ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери , як комісіонер, зобов`язувалось за рахунок та в інтересах ОСОБА_1 , як комітента, здійснити посередницькі послуги з продажу цінних паперів, а саме: 697 394 штук простих іменних акцій ВАТ Бродирембуд загальною вартістю 146 452,74 грн (т. 1 а. с. 8).

На виконання вказаного договору між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів від 02 грудня 2011 року № 5-111202-02, за яким ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери , як продавець, за рахунок та в інтересах ОСОБА_1 зобов`язувалось передати у власність ОСОБА_3 , як покупця, цінні папери, а саме: 697 394 штук простих іменних акцій ВАТ Бродирембуд загальною вартістю 146 452,74 грн (т. 1 а. с. 10).

Вищенаведені договори були виконані в повному обсязі та сторони одна до одної претензій не мали, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 02 грудня 2011 року до договору купівлі-продажу цінних паперів від 02 грудня 2011 року № Б-111202-01 та актом прийому-передачі виконаних робіт від 02 грудня 2011 року до договору комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року № Б-111202-02 (т. 1 а. с. 9, 11).

Відповідач ОСОБА_1 в результаті виконання умов договору комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року № 111201-01 та договору купівлі-продажу цінних паперів від 02 грудня 2011 року № Б-111202-02 за продані цінні папери отримав грошову суму в розмірі 146 452,74 грн. Факт отримання вказаної грошової суми ОСОБА_1 підтверджується видатковим касовим ордером від 02 грудня 2011 року (т. 1 а. с. 12).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2012 року у справі № 1328/1609/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери про визнання договорів недійсними визнано недійсним договір комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року № Б-111202-01, який укладений між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_1 та визнано недійсним договір купівлі-продажу акцій ВАТ Бродирембуд , який укладений між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_3 02 грудня 2011 року, у зв`язку із ненаданням згоди на укладення правочинів іншим з подружжя, а саме ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 13, 14).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо солідарного стягнення грошових коштів з відповідачів

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до усталеної судової практики вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому частинами другою та третьою вказаної статті визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно зі статтею 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з визнанням недійсним за рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2012 року у справі № 1328/1609/12 договору комісії на продаж цінних паперів від 02 грудня 2011 року, укладеного між ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери та ОСОБА_1 , а також зверненням ОСОБА_3 до товариства з позовною заявою про застосування наслідків недійсності пов`язаного договору, у відповідачів виникло грошове зобов`язання перед ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери щодо повернення на його користь грошових коштів, які були отримані у спільну сумісну власність відповідачів за визнаним недійсним договором комісії, на підставі статті 216 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що саме ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою про визнання недійсними правочинів, у зв`язку з відсутністю її згоди на укладення таких та розпорядженням майном, що перебувало у їх спільній власності.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент отримання відповідної грошової суми за договором, перебували у шлюбі, а відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Тому вимога повернення грошової суми обґрунтовано звернена до обох членів подружжя на підставі статті 50 СК України, оскільки можна вважати, що предметом спору є спільні обов`язки відповідачів.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, шо договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, шо виникли в інтересах сім`ї.

У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти, внаслідок укладення договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) та у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі

№ 452/926/16-ц (провадження № 61-45315св18).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд ухвалив правильне по суті рішення, яке відповідає практиці Верховного Суду, про солідарне стягнення з відповідачів грошових коштів на користь ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери .

Щодо строку позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Судами встановлено, 25 липня 2014 року ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу акцій та стягнення коштів в розмірі 146 452,74 грн (справа № 464/1716/14).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відлік строку позовної давності слід рахувати з 25 липня 2014 року, а саме в момент подання ОСОБА_3 позову до ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу акцій та стягнення коштів в розмірі 146 452,74 грн.

Слід зазначити, що правова природа договору комісії, питання про застосування наслідків якого вирішувалося у даному провадженні, обумовлює необхідність укладення іншого договору на виконання договору комісії, а також наявність комісіонера, який виконує роль посередника між комітентом та третьою особою і який не є набувачем майна внаслідок укладення таких договорів.

Суди зазначали, що у даному випадку роль посередника виконувало ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери , а набувачем майна за договором комісії на продаж цінних паперів та договором купівлі-продажу цінних паперів, які визнані недійними, були ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Суд установив, що рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2012 року у справі № 1328/1609/12 про визнання зазначених договорів недійсними набрало законної сили 06 грудня 2012 року.

Шевченківський районний суд м. Львова ухвалою від 16 січня 2013 року у справі № 1328/1609/2012 роз`яснив порядок виконання рішення суду про визнання зазначених договорів недійсними, проте ця ухвала була скасована 19 квітня 2014 року Апеляційним судом Львівської області.

25 липня 2014 року ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери про застосування наслідків недійсності договорів купівлі-продажу акцій та стягнення коштів в сумі 146 452,74 грн, розпочавши при цьому процес реституції за договором купівлі-продажу цінних паперів.

Враховуючи зазначенеТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери звернулося з позовом 07 вересня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги, що строк позовної давності за вимогою про застосування реституції потрібно рахувати з 06 грудня 2012 року, з дня набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2012 року у справі № 1328/1609/12, за фактичних обставин цієї справи Верховний Суд відхиляє, оскільки вказаним рішенням питання застосування реституції вирішене не було, а ТОВ Підприємство Росан-Цінні Папери фактично виступало лише посередником у відносинах між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Щодо належного повідомлення про час і місце розгляду справи

Доводи щодо неповідомлення судом апеляційної інстанції відповідачів про судове засідання є безпідставними, оскільки спростовуються наявною в матеріалах справи заявою відповідачів, зі змісту якої вбачається, що їм було відомо про призначення апеляційним судом справи до розгляду на 15 год 30 хв 03 грудня 2020 року (т. 2 а. с. 249).

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що відсутні обов`язкові підстави для скасування правильного по суті рішення.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій проігнорували висновки Верховного Суду в аналогічних справах, які викладені у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 , колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі вимог касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, а також поновити виконання судових рішень.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 травня 2019 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 20 травня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук