Постанова

від 24.06.2021 по справі 182/2926/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/277/21 Справа № 182/2926/19 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТВК",

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Турфірми "Мир" в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТВК" про захист прав споживачів, визнання усного договору, укладеного на відстані, недійсним та примусового стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2019 року до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Турфірми "Мир" в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТВК" про захист прав споживачів, визнання усного договору, укладеного на відстані, недійсним та примусового стягнення коштів.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Турфірми "Мир" в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТВК" про захист прав споживачів, визнання усного договору, укладеного на відстані, недійсним та примусового стягнення коштів - задоволено.

Визнано усний договір, укладений на відстані, 28.04.2018 року між ОСОБА_1 , Турфірмою ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариством з обмеженою відповідальністю ТТВК - недійсним.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТТВК на користь ОСОБА_1 сплачені кошти у розмірі 34000,00 грн. (тридцять чотири тисячі грн.) та 48081,00 грн. (сорок вісім тисяч вісімдесят одна грн.), неустойки, а всього 82081 грн. (вісімдесят дві тисячі вісімдесят одну грн.)

Стягнуто з Турфірми Мир в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100,00 грн. (сто грн.).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТТВК на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.)

Стягнуто з з Турфірми Мир в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.)

В апеляційній скарзі ТОВ "ТТВК" просить скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року по справі №182/2926/19 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

У відзивах ОСОБА_1 та Турфірма Мир на апеляційну скаргу ТОВ ТТВК на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року просять рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.04.2018 року ОСОБА_1 разом з її чоловіком, ОСОБА_3 , маючи намір придбати у туристичного оператора Товариства з обмеженою відповідальністю ТТВК тур до Туреччини у готель Pegasos Resort з 23.09.2018 року на 11 ночей за 34100 грн. на умовах раннього бронювання та з послугою, у разі потреби, з заміною туристів, звернулися до ОСОБА_4 Мир в особі туристичного агента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 з метою придбати обраний ними тур.

За вказівкою фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 28.04.2018 року було перераховано трьома платежами на картку у Монобанку повну вартість туру у розмірі 34100 грн. (а.с. 5, 67).

В обґрунтування вимог позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що у вересні 2018 року її чоловік, ОСОБА_3 став скаржитися на стан свого здоров`я, тому вона 20.09.2018 року звернулася до туристичного агента ОСОБА_5 з питанням щодо надання ваучера, авіаквитків, страховки тощо.

21 вересня 2018 року на електронну адресу ОСОБА_1 було надіслано ваучер, пам`ятку туриста, авіаквитки та страховий поліс (а.с. 72).

Також ОСОБА_1 посилалася на те, що 22.09.2018 року її чоловіку ОСОБА_3 стало погано, вона вирішила нікуди не летіти, про що одразу повідомили туристичного агента ОСОБА_5 та просила здійснити заміну туристів, яка була заявлена на сайті туристичного оператора, оскільки залишилося більше суток до вильоту та були покупці, однак отримала відповідь, що Товариством з обмеженою відповідальністю ТТВК було відмовлено у заміні туристів (а.с. 64).

Згідно виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 450, ОСОБА_3 перебував на лікуванні у амбулаторії за місцем мешкання з 22.09.2018 року (а.с. 56).

Згідно свідоцтва про смерть від 24.10.2018 року, виданого Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 57).

Позивач зверталася до відповідачів з проханням повернути сплачені кошти (а.с. 58-59), але безрезультатно, кошти, сплачені за тур ОСОБА_1 повернуто не було.

Пунктом 11 постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі Hirvisaari v. Finland ( Хірвісаарі проти Фінляндії )).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen v. Finland ( Суомінен проти Фінляндії ) від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland ( Гірвісаарі проти Фінляндії ) від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 2ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму, спрямованої на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров`я, на безпечне для життя і здоров`я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей, визначені в Законі України Про туризм від 15 вересня 1995 року.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про туризм , учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Відповідно до положення частини 1 статті 5 Закону України Про захист прав споживачів , держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Згідно роз`яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів від 12.04.1996 року №5 (із змінами), вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону України Про захист прав споживачів держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов`язання продавців, виготівників, виконавців.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів , договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та Турфірмою ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариством з обмеженою відповідальністю ТТВК було укладено усний договір, підтвердженням вчинення якого, у відповідності п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів є надані позивачем копії квитанцій про сплату вартості туру у розмірі 34100 грн.

Отже, позивач погодилася на придбання туру на умовах раннього бронювання та з послугою, у разі потреби, з заміною туристів, яка була заявлена на сайті туроператора (а.с. 65).

Однак, у здійсненні заміни туристів, яка була заявлена на сайті туристичного оператора на час бронювання ОСОБА_1 туру, останній було відмовлено, оскільки до вильоту залишилася доба (а.с. 64), незважаючи на те, що туристичного агентства було завчасно повідомлено про обставини, що склалися з її чоловіком, ОСОБА_3 .

Також турагентом - фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 було роз`яснено позивачу, що страховий поліс не оплачений, тому неможливо скористатися опцією страхування у зв`язку зі скасуванням туристичної подорожі.

При цьому, відповідно до п. 17 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів , послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч. 3 вказаної статті, несправедливими є, зокрема, умови договору про:……

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

У відповідності до ч. 8 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Також згідно ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів , права споживача вважаються у будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Згідно ч. 15 ст. 20 Закону України Про туризм , якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до умов ст. 19? Закону України Про туризм , будь-яка інформація, надана туроператором (турагентом), повинна містити достовірні відомості про умови договору на туристичне обслуговування. Туроператор (турагент) зобов`язаний додержуватися умов надання комплексу туристичних послуг, про які був поінформований споживач до укладення договору на туристичне обслуговування, крім випадків, коли про зміну таких умов повідомлено споживача до укладення договору або якщо зміни внесено на підставі угоди, укладеної між сторонами договору.

До укладення договору на туристичне обслуговування споживачеві туристичного продукту надається інформація про: порядок забезпечення туроператором обов`язкового та/або добровільного страхування туристів, розмір, порядок і умови виплати страхового відшкодування, а також можливість та умови добровільного страхування витрат, пов`язаних з розірванням договору на туристичне обслуговування за ініціативою туриста, страхування майна.

Крім того, відповідно ст. 16 Закону України Про туризм , страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов`язковим і забезпечується суб`єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками. Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов`язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Інформація про умови обов`язкового страхування має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання недійсним усного договору, укладеного на відстані, 28.04.2018 року між сторонами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачами було надано позивачу нечітку інформацію щодо усіх основних умов договору, якими врешті не змогла скористатися позивач.

Згідно положень ч.1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 33 Закону України Про туризм , суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У відповідності до п. 9 ст. 12 Закону України Про захист прав споживачів , якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що з Турфірми Мир в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , ТОВ ТТВК на користь ОСОБА_1 повинно бути стягнуто суму сплачених коштів на тур у розмірі 34100 та неустойку у розмірі 48081 грн.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на практику судових рішень різних інстанцій, щодо факту нез`явлення туристів на рейс, де рішеннями суддів відмовлено позивачам-туристам у поверненні коштів через відміну турів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивач не з`явилась на рейс, а за півтори доби до нього просила про послугу заміна туриста , у зв`язку з виниклою хворобою її чоловіка, у чому їй було відмовлено.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи та доказів встановлених судом першої інстанції, на сайті туристичного оператора ТОВ ТТВК ТUІ Ukraine, в умовах рекламної акції раннього бронювання, була розміщена інформація, що у разі потреби, оператор надає послугу із заміни туристів, і дійсно, як вказала позивачка, там не було зазначено проміжок часу, у який це можна зробити.

Однак, при зверненні до туристичної компанії ТUІ Ukraine для заміни туристів (з необхідними документами), останнім була надано відмову (а.с. 20).

Також, згідно ст. 15 Закону України Про туризм ваучер є договором на туристичне обслуговування, котрий повинен бути виданий при сплаті коштів за тур, однак ТОВ ТТВК надіслало його, коли туристи повідомили про те, що не зможуть нікуди їхати через несподівану хворобу ОСОБА_3 .

Отже, посилання ТОВ ТТВК на турагента є необґрунтованими, оскільки ним було виконано свою роботу, а саме: заброньовано тур та переведено за нього грошові кошти ТОВ ТТВК .

Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам зазначеним у позові, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

Отже, висновки місцевого суду є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи позивача необхідності немає.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТВК" - залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова