Рішення

від 17.06.2021 по справі 951/1102/20

КОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 951/1102/20

Справа № 2/951/115/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року Козівський районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Чорного І.А., при секретарі судових засідань Карнас М.З., за участю представника позивача - адвоката Мартищук Л.П., представника відповідача - адвоката Рибачка А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя ,

В С Т А Н О В И В:

22 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 10.06.2014 року між сторонами було зареєстровано шлюб, про що Кривенською сільською радою Козівського району Тернопільської області видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 16.05.2015 року. У даному шлюбі у сторін народився малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час подружнього життя подружжям було придбано майно, що відповідно належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та за згодою подружжя така зареєстрована за ОСОБА_2 .. Сімейні відносини у сторін фактично припинилися. Добровільної згоди щодо розподілу квартири сторони у добровільному порядку не дійшли, зокрема відповідач відмовився оформити на позивача Ѕ частку спірної квартири.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 29 січня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та справу призначено до підготовчого судового засідання.

10.03.2021 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Рибачком А.М. подано відзив на позов, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, зазначивши, що для придбання спірної квартири відповідачем та його матір`ю - ОСОБА_4 , у жовтні 2018 року були укладені кредитні договори з ПАТ "ПУМБ" та за надані останнім, а саме відповідачу у розмірі 28000 грн. та його матері у розмірі 32000 грн. кредитні кошти була придбана спірна квартира. Також зазначив, що згідно договору купівлі продажу квартири від 29 жовтня 2018 року, оціночна вартість вищезазначеної квартири становить 92730 грн.

23.03.2021 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Мартищук Л.П. подано відповідь на відзив, у якій зазначається, що спірна квартира була придбана сторонами в період шлюбу за їх спільні кошти. При цьому, не заперечується, що відповідач та його мати дійсно уклали указані кредитні договори з метою отримання частини необхідних коштів, яких подружжю бракувало для купівлі спірної квартири. Також зазначається, що за попередньою домовленістю сторони взяли на себе зобов`язання погашати кредит і відсотки по обом кредитам. Вказується на те, що коли відповідач працював в Республіці Польща на заробітках, щоб погасити кредит на квартиру, позивач доглядала їх спільну дитину.

24.03.2021 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Рибачком А.М. подано заперечення щодо відповіді на відзив, у яких з твердженнями представника позивача не погодився, вказавши, що мати відповідача отриманий кредит погашала виключно за власні кошти, а саме за кошти, отримані від продажу корови, отримані за пай на землю, та які вона позичила у своєї сестри. Також зазначив, що в жовтні 2018 року відповідач поїхав на роботу в Республіку Польща і з того часу перестав спілкуватися із позивачкою та із сином, їх сім`я фактично перестала існувати, перебування у шлюбі носило формальний характер.

30 березня 2021 року ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин разом із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою суду від 24.05.2021 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 09.06.2021 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Рибачка А.М. від зустрічного позову; провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин закрито у зв`язку з відмовою представника позивача від позову.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Мартищук Л.П. позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просила такі задовольнити.

Представник відповідача - адвокат Рибачок А.М. у судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечував, що спірна квартира набута подружжям за час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Також додатково зазначив, що кошти на покупку квартири частково були сплачені шляхом залучення кредитних коштів, які були надані відповідачу та його матері ОСОБА_4 і погашені останніми самостійно.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що у жовтні 2018 року вона отримала у банку кредит у розмір 32000 гривень з метою подальшої передачі даних коштів своєму синові та його дружині для купівлі квартири. Погашення даного кредиту нею здійснювалося самостійно за власні кошти. Повернення даних коштів нею ні від сина, ні від невістки не вимагалося, оскільки між ними була домовленість, що ОСОБА_4 буде спільно проживати разом з останніми у придбаній ними квартирі.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.06.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, який рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 12.01.2021 року розірвано.

Як зазначено у вказаному судовому рішенні Судом встановлено, що сторони не підтримують шлюбно-сімейні стосунки, не спілкуються, спільного господарства не ведуть, в жовтні 2018 року відповідач поїхав на роботу в Республіку Польща і з того часу перестав спілкуватися із позивачкою та із сином, їх сім`я фактично перестала існувати, перебування у шлюбі носить формальний характер .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

В період шлюбу подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 29.10.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Козівського районного нотаріального округу Боднарук Н.М. та зареєстровано в реєстрі за №1327. Титульним власником квартири є ОСОБА_2 ..

Відповідно до п. 4 вказаного Договору оціночна вартість даної квартири становить 92730,00 грн. відповідно до звіту про оцінку майна, зробленого суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно пункту 12 вказаного Договору купівля вищевказаної картири вчинена за згодою дружини ОСОБА_1 .

Статтею 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Норми СК України у ст.ст.57,60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Установлено, що спірна квартира набута подружжям ОСОБА_6 в період подружніх відносин.

Коштами, за які придбано спірну квартиру є спільні заощадження подружжя, наявні в останніх на час придбання квартири, та кредитні кошти отримані відповідачем у розмірі 28000 грн. та його матір`ю ОСОБА_4 у розмірі 32000 грн.

Вказані обставини у судовому засіданні сторонами не заперечувалися, а відтак є встановленими.

Згідно зі ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що […] майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує .

Тобто ті, кошти, які отримує чоловік/дружина є їхньою особистою власністю лише в тому випадку, якщо їх отримання не було спрямовано на витрату в інтересах сім`ї.

Разом з тим, відступити від засади рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ майна суд може на підставі ч.2,3 ст.70 СК України за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до норм ч.1 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші чи інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч.3 ст.61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

У постанові від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц (провадження № 61-12957св19) Верховний Суд дійшов висновку, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям під час шлюбу, відтак, право на це майно в рівних частках набули і позивач, і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв`язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя

У цьому ж контексті Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19) зазначає, що наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого під час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов`язань не мають правового значення, оскільки в розумінні вимог ст.57 СК України спірне майно не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Верховний Суд указує, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах.

Враховуючи вищенаведене, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення.

З приводу доводів представника відповідача про те, що у подружжя наявні і борги, які виникли з договорів кредиту, що укладалися відповідачем та його матір`ю, й були погашені ними особисто за їх власні кошти, то слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є виключно поділ квартири АДРЕСА_1 . Боргові зобов`язання сторін не є предметом даного спору, відповідні позовні вимоги про їх поділ ніким не пред`являлися (в тому числі шляхом подання зустрічного позову), а тому виходячи з принципу диспозитивності цивільного процесу та приписів ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд не вправі розглядати такі вимоги та надавати їм правову оцінку.

Крім цього суд вважає за необхідне зазначити, що якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку ч.1 ст.544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.

Відповідно до ч. 4 ст. 77 ЦПК України, суд не бере до розгляду всі інші докази, подані сторонами, оскільки такі не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст.176 ЦПК України, ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Предметом позову у даній справі є поділ майна подружжя.

Згідно Договору купівлі-продажу від 29.10.2018 року, вартість спірної квартири становить 92730,00 грн.

Оскільки позивач просила про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірної квартири, тому ціна позову за таку вимогу становить 46365,00 грн. (92730:2).

Відповідно до ст. 4 Закону України Про судовий збір , ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру становить 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Станом на 01 січня 2021 року, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в Україні становить 2 270 гривень.

Таким чином, розмір судового збору, який підлягає сплаті становить 908,00 грн.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України встановлено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки при подачі позову до суду позивач звільнена від сплати судового збору, рішення прийнято на користь позивача, тому судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 908,00 грн. слід стягнути з відповідача в дохід держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 65 кв. м. , і в порядку поділу майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп. (отримувач коштів: ГУК у м.Києві 22030106, код банку отримувача 899998, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) (код класифікації доходів бюджету : 22030106).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Козівський районний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 25 червня 2021 року.

Суддя І.А. Чорний