Постанова

від 24.06.2021 по справі 914/2614/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2614/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 (судді: Бойко С. М. - головуючий, Матущак О. І., Якімець Г. Г.) та ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.10.2020 (судді: Артимович В. М. - головуючий, Цікало А. І., Фартушок Т. Б.) у справі

за скаргою Концерну "Військторгсервіс" на дії (бездіяльність) заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сеньківа А. М. та начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савойника Р. П. у справі

за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, - Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс"

до Приватного підприємства "Кардинал"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Фонд державного майна України,

про визнання недійсним договору та повернення до державної власності нежитлових приміщень,

В С Т А Н О В И В:

1. Фабула справи

1.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.10.2013, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2014, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" до Приватного підприємства "Кардинал" (далі - ПП "Кардинал"), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Фонду державного майна України про визнання недійсним договору та повернення до державної власності нежитлових приміщень.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2014 рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2013 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 скасовані, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

1.2. Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014 скасоване, прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 2581,3 м 2 , розташованих за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. б/н, а саме: З-1 - будівля свинарника площею 1969 м 2 ; Б-1 - будівля свинарника маточника площею 498,5 м 2 ; В- 1 - будівля контори, загальною площею 63,4 м 2 ; Д-1 - будівля трансформаторної підстанції площею 23,2 м 2 ; Г-1 - будівля вагової площею 27,2 м 2 , укладений 10.11.08 між ПП "Кардинал" та Концерном "Військторгсервіс". Витребувано у ПП "Кардинал" нежитлові приміщення загальною площею 2581,3 м 2 , розташовані за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. б/н, та повернуто майно до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс". Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" на користь ПП "Кардинал" 619 450,00 грн вартості об`єкта нерухомості. Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" судовий збір. Доручено суду першої інстанції видати накази на виконання цієї постанови.

1.3. Господарський суд Львівської області видав накази про витребування у ПП "Кардинал" нежитлових приміщень загальною площею 2581,3 м 2 , розташованих за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. б/н, а саме: З-1 - будівлі свинарника площею 1969 м 2 ; Б-1 - будівлі свинарника маточника площею 498,5 м 2 ; В-1 - будівлі контори, загальною площею 63,4 м 2 ; Д-1 - будівлі трансформаторної підстанції площею 23,2 м 2 ; Г-1 - будівлі вагової площею 27,2 м 2 та повернення майна до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс".

09.08.2016 до Господарського суду Львівської області надійшла заява Концерну "Військторгсервіс" про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання та видачу дубліката судового наказу.

Згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2016 задоволено заяву Концерну "Військторгсервіс"; поновлено строк пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 у справі № 914/2614/13 на один рік з дня набрання ухвалою суду законної сили; видано дублікат наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 у справі № 914/2614/13 про витребування у ПП "Кардинал" спірних нежитлових приміщень та повернення цих приміщень до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс".

1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.04.2017 прийнято до розгляду заяву ПП "Кардинал" в порядку частини 4 статті 121 Господарського процесуального кодексу України про затвердження мирової угоди від 13.04.2017, укладеної між Міністерством оборони України, Концерном "Військторгсервіс" та ПП "Кардинал".

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 відмовлено у задоволенні заяви ПП "Кардинал" про затвердження мирової угоди з посиланням на те, що затвердження мирової угоди у цьому випадку фактично спрямоване на здійснення іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, у той час як судовим рішенням договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.11.2008, укладений між сторонами, визнано недійсним, отже, використання боржником державного майна відбувається за відсутності законних підстав. Передбачене умовами мирової угоди обмеження стягувачів щодо звернення до органів державної виконавчої служби з приводу примусового виконання судового рішення в частині витребування майна та повернення його державі, відмови боржника (ПП "Кардинал") від відшкодування йому коштів у сумі 619 450,00 грн , присуджених до стягнення судовим рішенням, має на меті вчинення між сторонами купівлі-продажу нерухомого майна, які не були предметом спору у цій справі. Таким чином, оскільки порядок набуття права власності на нерухоме майно (на державне, зокрема) врегульований законом і не може бути змінений за волевиявленням сторін, то мирова угода не може бути затверджена судом.

1.5. У червні 2018 року Концерн "Військторгсервіс" звернувся до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області у справі № 914/2614/13.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.08.2018 скаргу Концерну "Військторгсервіс" (з урахуванням уточнень) задоволено частково; визнано неправомірними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Головного територіального управління юстиції у Львівської області щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу - Концерну "Військторгсервіс" від 18.05.2018, яке стосується примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 у справі № 914/2614/13; визнано недійсним повідомлення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Головного територіального управління юстиції у Львівської області про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 18.05.2018 з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 у справі № 914/2614/13. У частині вимог заявника про зобов`язання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Головного територіального управління юстиції у Львівській області Сеньківа А. М. відкрити виконавче провадження на виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 у справі - відмовлено.

1.6. Згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.10.2018 прийнято до розгляду скаргу ПП "Кардинал" на дії заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Сеньківа А. М. щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.09.2018 № 57217884 про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 у справі № 914/2614/13.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.10.2018 відмовлено ПП "Кардинал" у задоволенні скарги.

1.7. У квітні 2020 року Концерн "Військторгсервіс" звернувся до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії (бездіяльність) заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Шевченківський ВДВС у м. Львові) та начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові, яку згідно з ухвалою від 29.05.2020 прийнято до розгляду.

1.8. Концерн "Військторгсервіс", звертаючись до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) посадових осіб державної виконавчої служби, просив:

- визнати неправомірними дії заступника начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Сеньківа А. М., які полягають у винесенні постанови від 10.03.2020 про закінчення виконавчого провадження № 57217884;

- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 57217884, винесену 10.03.2020 заступником начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Сеньківим А. М.;

- визнати неправомірними дії начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Савойника Р. П. про винесення постанови від 07.04.2020 № 57217884 про результати перевірки законності виконавчого провадження;

- скасувати постанову від 07.04.2020 № 57217884 про результати перевірки законності виконавчого провадження, яка винесена начальником Шевченківського ВДВС у м. Львові Савойником Р. П.;

- зобов`язати державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Сеньківа А. М. і начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Савойника Р. П. поновити порушене право заявника та здійснити всі виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" без присутності боржника - ПП "Кардинал";

Обґрунтовуючи скаргу, Концерн "Військторгсервіс" зазначив, що державний виконавець передчасно закрив виконавче провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" з виконання наказу про витребування від боржника індивідуально визначеного майна, вказуючи лише на те, що виконавчий документ не може бути виконано без участі боржника.

Разом з цим державний виконавець безпідставно не застосував положення статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", якою регулюється передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі.

Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен був встановити строк на добровільне виконання рішення суду з боку боржника - ПП "Кардинал", який не перевищує 10 робочих днів, перевірити стан його виконання та у випадку невиконання рішення суду у добровільному порядку здійснити примусове виконання рішення суду шляхом виконання його без участі боржника та витребування на користь Концерну "Військторгсервіс" нежитлових приміщень і повернути їх до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс".

1.9. Шевченківський ВДВС у м. Львові, заперечуючи проти задоволення скарги Концерну "Військторгсервіс", акцентував увагу на тому, що державним виконавцем вжито всіх необхідних та передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 № 914/2614/13 про витребування у ПП "Кардинал" нежитлових приміщень, а постанову від 10.03.2020 про закінчення виконавчого провадження прийнято державним виконавцем в порядку пункту 11 частини 39 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з тим, що вжиті державним виконавцем заходи не дали результату.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.10.2020, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021, скаргу задоволено частково, а саме:

- визнано неправомірними дії заступника начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Сеньківа А. М. щодо винесення постанови від 10.03.2020 про закінчення виконавчого провадження № 57217884;

- скасовано постанову від 10.03.2020 про закінчення виконавчого провадження ВП № 57217884, винесену заступником начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Сеньківим А. М.;

- визнано неправомірними дії начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Савойника Р. П. про винесення постанови від 07.04.2020 № 57217884 щодо результатів перевірки законності виконавчого провадження;

- скасовано постанову від 07.04.2020 № 57217884 про результати перевірки законності виконавчого провадження, яка винесена начальником Шевченківського ВДВС у м. Львові Савойником Р. П.;

- зобов`язано державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові здійснити виконавчі дії з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 у справі № 914/2614/13 в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У частині вимог про зобов`язання державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Львові Сеньківа А. М. та начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Савойника Р. П. поновити порушене право заявника та здійснити всі виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", без присутності боржника - ПП "Кардинал" відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на правову позицію, викладену, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 314/738/15-ц, зазначив, що виконання судового рішення про витребування земельної ділянки має виконуватись державним виконавцем в порядку пункту 3 частини 1 статті 10 та статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), а тому закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 зазначеного Закону в цьому випадку суперечить нормам права.

Суди установили, що, як убачається з матеріалів виконавчого провадження № 57217884 та не заперечується державним виконавцем, він при виконанні наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 № 914/2614/13 про витребування у ПП "Кардинал" нежитлових приміщень та повернення їх до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс" вчиняв дії згідно з розділом 9 "Виконання рішень немайнового характеру" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, де передбачено, що виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження". Тобто фактично всі дії державного виконавця були спрямовані на розшук боржника/керівника боржника ПП "Кардинал", що спростовує доводи державного виконавця про вчинення ним виконавчих дій у повному обсязі.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Шевченківський ВДВС у м. Львові у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.10.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та залишити без задоволення скаргу Концерну "Військторгсервіс", обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 286/1810/17, від 28.11.2019 у справі № 821/362/17, від 04.12.2019 у справі № 552/3995/17, від 29.01.2020 у справі № 127/2606/17 стосовно того, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) є належними та достатніми заходами виконання судового рішення, а постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання не в повній мірі стосуються спірних правовідносин, оскільки у них є наявні такі обставини:

- складання процесуального документа (актів державного виконавця за місцем вчинення таких дій);

- винесення постанов про накладення штрафу в сумі 5100,00 грн та 10 200,00 грн;

- надіслання запитів з метою ідентифікації об`єктів, які слід було витребувати у боржника;

- направлено подання (повідомлення) про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно боржника за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України;

- направлено подання до Шевченківського районного суду міста Львова про оголошення в розшук керівника юридичної особи;

- винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не досліджували питання про можливості виконання наказу суду без наявності боржника та за невизначеної адреси нежитлових приміщень, що підлягають поверненню боржником згідно з наказом, виданим судом, відсутність дій стягувача щодо сприяння у виявленні приміщень, які підлягають поверненню, неможливості внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тощо.

Заявник касаційної скарги акцентує увагу на тому, що після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання наказу, виданого на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 914/2614/13, за відсутності боржника та адреси нежитлового приміщення, що витребовується, а тому й неможливості внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у державного виконавця було достатньо підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження згідно з абзацом 3 частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження".

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України просить відмовити в її задоволенні з огляду на безпідставність доводів скаржника та недоведення ним наявності правових підстав для скасування судових рішень у справі.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. За змістом статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі статтями 326, 327 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установлено судом апеляційної інстанції, яким залишено без змін ухвалу суду першої інстанції, згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 914/2614/13 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014 про відмову в позові прокурора і в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" до ПП "Кардинал". Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 2581,3 м 2 , розташованих у м. Львові, вул. Шевченка, буд б/н, а саме: З-1 - будівля свинарника площею 1 969 м 2 ; Б-1 - будівлі свинарника маточника площею 498,5 м 2 ; В-1 - будівлі контори, загальною площею 63,4 м 2 ; Д-1 - будівлі трансформаторної підстанції площею 23,2 м 2 ; Г-1 - будівлі вагової площею 27,2 м 2 та повернення майна до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс". Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" на користь ПП "Кардинал" 619 450,00 грн вартості об`єкта нерухомості. Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" судовий збір. Доручено суду першої інстанції видати накази на виконання цієї постанови. Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" 13 536,00 грн та 6768,00 грн судового збору в доход Державного бюджету України за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

27.02.2015 на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 914/2614/13 Господарський суд Львівської області видав відповідні накази.

4.4. Суди попередніх інстанцій установили, що в провадженні Шевченківського ВДВС у м. Львові перебувало на виконанні виконавче провадження № 57217884 з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 у справі № 914/2614/13 про витребування у ПП "Кардинал" на користь Концерну "Військторгсервіс" нежитлових приміщень загальною площею 2581,3 м 2 , розташованих у м. Львові, вул. Шевченка, буд б/н.

4.5. Суди установили також такі обставини:

- 10.03.2020 заступник начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 57217884 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з надісланням виконавчого документа до суду, який його видав, оскільки рішення не може бути виконано без участі боржника;

- 07.04.2020 начальник Шевченківського ВДВС у м. Львові виніс постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження № 57217884, якою визнано дії заступника начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові Сеньківа А. М. такими, що вчинені із дотриманням вимог статей 10, 18, 26, 27, 40, 42, 60 ,63 ,75 Закону України "Про виконавче провадження".

4.6. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Виконання рішень немайнового характеру передбачене у розділі VІІІ Закону України "Про виконавче провадження" та визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення; виконання рішення про відібрання дитини; виконання рішення про поновлення на роботі; виконання рішення про виселення боржника; виконання рішення про вселення стягувача (статті 63- 67 Закону України "Про виконавче провадження").

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 цього Закону).

За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частини 5, 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").

4.7. Судами встановлено, що судовий наказ від 27.02.2015 у справі № 914/2614/13, виданий Господарським судом Львівської області, передбачає захід примусового виконання рішення - витребування в особи на користь держави нерухомого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на яку посилався суд апеляційної інстанції, зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Згідно зі статтею 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою (частина 2 статті 399 Цивільного кодексу України).

4.8. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, постанову від 10.03.2020 про закінчення виконавчого провадження № 57217884 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 № 914/2614/13 про витребування у ПП Кардинал нежитлових приміщень та повернення їх до державної власності в особі Міністерства оборони України винесено на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 63 цього Закону.

Статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження" встановлений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а частиною 3 визначено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

4.9. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 18.09.2018 заступник начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 57217884 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 № 914/2614/13, в якій боржникові надано строк 10 робочих днів для виконання рішення суду;

- 23.11.2018, 28.03.2019, 01.10.2019 державний виконавець в межах виконавчого провадження складав акти про те, що за адресою: м. Львів, вул. Шевченка б/н та за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Рясне-Руське, вул. Джерельна, 8 боржника - ПП "Кардинал" не виявлено;

- 18.04.2019 державний виконавець склав акт про те, що місцезнаходження боржника - ПП "Кардинал" не відоме, а зі слів стягувача, боржником рішення суду не виконане, нежитлові приміщення загальною площею 2581,3 м 2 до державної власності в особі Концерну "Війсьторгсервіс" не передано;

- 22.04.2019 заступник начальник Шевченківського ВДВС у м. Львові виніс постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду в сумі 5100,00 грн, а 03.10.2019 - постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі у сумі 10 200,00 грн за невиконання рішення суду;

- 04.10.2019 заступник начальника Шевченківського ВДВС у м. Львові направив подання (повідомлення) про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно боржника за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, а 09.10.2019 направив подання про винесення ухвали про оголошення у розшук боржника (керівника юридичної особи - ПП "Кардинал");

- 18.10.2019 ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/8247/19 у задоволенні подання про оголошення в розшук боржника - керівника ПП "Кардинал" Валявки Олега Ярославовича відмовлено.

4.10. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, установив, що, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № 57217884 та не заперечується державним виконавцем, він при виконанні наказу Господарського суду Львівської області від 27.02.2015 № 914/2614/13 про витребування у ПП "Кардинал" нежитлових приміщень та повернення їх до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс" вчиняв дії згідно з розділом 9 "Виконання рішень немайнового характеру" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, яким передбачено, що виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження".

Тобто суди дійшли висновку, а державним виконавцем не спростовано, що фактично всі дії державного виконавця були спрямовані на розшук боржника - керівника боржника ПП "Кардинал".

4.11. При цьому відповідно до пункту 3 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

За змістом частини 1 статті 60 зазначеного Закону під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що судове рішення про витребування нежитлових приміщень у боржника - ПП "Кардинал" та повернення їх до державної власності не визначає імперативно лише спосіб добровільного виконання рішення та може бути виконано із застосуванням іншого порядку з урахуванням положень статей 10, 60 Закону України "Про виконавче провадження", положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 для відновлення порушених прав стягувача.

Ураховуючи принцип обов`язковості виконання судових рішень, суди дійшли висновку, що державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження з примусового виконання наказу, виданого Господарським судом Львівської області 27.02.2015 у справі № 914/2614/13 мав вжити заходи, передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", з метою примусового виконання судового рішення, яке є обов`язковим для виконання.

Суди також звернули увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

4.12. Як свідчить зміст касаційної скарги, Шевченківський ВДВС у м. Львові просить скасувати судові рішення у справі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, через необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 286/1810/17, від 28.11.2019 у справі № 821/362/17, від 04.12.2019 у справі № 552/3995/17, від 29.01.2020 у справі № 127/2606/17 стосовно того, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) є належними та достатніми заходами виконання судового рішення, а постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, не в повній мірі стосуються спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі № 914/2614/13.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Разом з цим, оскаржуючи судові рішення у справі на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Шевченківський ВДВС у м. Львові, не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, вважає висновки судів щодо застосування норм матеріального права необґрунтованими та безпідставними, та такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства, вказуючи на необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах від 04.09.2019 у справі № 286/1810/17, від 28.11.2019 у справі № 821/362/17, від 04.12.2019 у справі № 552/3995/17, від 29.01.2020 у справі № 127/2606/17.

Однак скаржник не навів при цьому вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах, а саме не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення), а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. При цьому зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника із судовими рішеннями у справі.

4.13. Ураховуючи наведене, з огляду на положення Закону України "Про виконавче провадження" та беручи до уваги установлені судами обставини, колегія суддів вважає правильним висновок судів про часткове задоволення скарги Концерну "Військторгсервіс" на дії (бездіяльність) посадових осіб державної виконавчої служби.

4.14. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для часткового задоволення скарги, і зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

За змістом частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. Ураховуючи викладене, беручи до уваги обставини, встановлені судами, а також те, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми права, а скаржником не доведено наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі абзацу 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування оскаржених судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги, а судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.10.2020 у справі № 914/2614/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак