Постанова

від 30.06.2021 по справі 644/2793/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 644/2793/16

провадження № 61-3555св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Могильовою Іриною Анатоліївною, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року у складі судді Матвієвської Г. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності у порядку розподілу майна колишнього подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 07 листопада 2003 року до 03 березня 2016 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

У період з 2006 року до жовтня 2014 року подружжям було розпочато та проведено будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який не було введено до експлуатації й на нього не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку з небажанням та ухиленням від реєстрації права власності з боку ОСОБА_2 для уникнення розподілу цього майна між колишнім подружжям.

Житловий будинок побудовано сторонами у шлюбі за спільні грошові кошти, він повністю придатний для проживання. Сторони проживали у будинку до розірвання шлюбу. Всі будівельні роботи були здійснені нею та відповідачем у період шлюбу та за спільні сумісні грошові кошти подружжя, починаючи з фундаменту, закінчуючи внутрішніми роботами.

Багато будівельних робіт допомагали здійснювати її сини від першого шлюбу та її рідний брат своїми особистими трудовими зусиллями. 04 листопада 2008 року ОСОБА_2 був отриманий Державний акт на право власності на земельну ділянку, цільове призначення ділянки: будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розмір земельної ділянки - 0,1100 га за адресою: АДРЕСА_1 . Кошти по оформленню права власності на земельну ділянку також витрачались зі спільного сімейного бюджету, а саме виготовлення проектної технічної документації на земельну ділянку, присвоєння кадастрового номеру, підготовка всієї технічної документації по оформленню права власності на земельну ділянку здійснювалось подружжям у період з 2005 року до 2008 рік.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: визнати спільною сумісною власністю подружжя: будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи (у виді фундаменту-бетону, стін-цегли, перекриття-дерево, підлоги-бетон, покрівлі-метал, стін підвалу - бетонних блоків, перекриття підвалу-залізобетонних плит, а також матеріалів використаних у внутрішніх ремонтно-будівельних роботах), які були використані в процесі будівництва за час шлюбу нею та ОСОБА_2 й існують у вигляді домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будівельна вартість яких складає 427 481 грн; визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначених будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, які були використані в процесі будівництва та існують у вигляді домоволодіння, житлового будинку, загальна площа якого складає 44 кв. м; житлова площа - 29, 7 кв. м; допоміжна площа - 14,3 кв. м; площа літніх приміщень - 33,6 кв. м (з яких підвал - 31,4 кв. м, тамбур - 2,2 кв. м); загальна площа приміщень - 77,6 кв. м; та надвірних споруд, а саме: гаража літ. Б , літнього душу літ. В (у виді фундаменту-бетону, стіни-цегла, покрівля-метал) огорожі № 1 (у виді бетонних плит), хвіртки № 2 (у виді металу), ворота № 3 (у виді металу), зливної ями № 4 ( у виді бетонних кілець), дворового водопроводу № 5 (у виді крану та труб), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна будівельна вартість яких складає 427 481 грн, що побудовані на земельній ділянці з цільовим призначенням: будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розміром - 0,1100 га, у порядку розподілу майна подружжя.

Іншу частину будівельних матеріалів просила залишити у власності ОСОБА_2 .

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 , як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину будівельних матеріалів.

Позовна заява мотивована тим, що він протягом 2014-2016 років брав участь у будівництві спірного будинку та витратив 44 418 грн на будівельні матеріали та самостійно виконав будівельні роботи на суму 12 000 грн, а отже, сума його вкладу у будівництво склала 56 418,15 грн. Вкладені ним особисті кошти у будівельні матеріали для будівництва спірного будинку та його власний трудовий вклад не може бути об`єктом поділу подружжя та не є спільною власністю подружжя, тому просить суд визнати за ним право власності на 15/100 частин будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані у процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на 15/100 частин будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані у процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 44 кв. м, житловою площею 29,7 кв. м, на загальну суму 56 418,15 грн.

Протокольною ухвалою від 27 жовтня 2016 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова прийняв позов ОСОБА_3 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи (у вигляді фундаменту (бетону), стін (цегли), перекриття (дерево), підлоги (бетон), покрівлі (метал), стін підвалу (бетонних блоків), перекриття підвалу (залізобетонних плит), а також матеріалів використаних у внутрішніх ремонтно-будівельних роботах), які були використані у процесі будівництва під час шлюбу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та існують у вигляді домоволодіння - житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будівельна вартість яких складає 427 481 грн спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів (фундаменту (бетону), стін (цегли), перекриття (дерево), підлоги (бетон), покрівлі (метал), стін підвалу (бетонних блоків), перекриття підвалу (залізобетонних плит), а також матеріалів використаних у внутрішніх ремонтно-будівельних роботах), які були використані у процесі будівництва та існують у вигляді домоволодіння - житлового будинку, загальною площею 44 кв. м, житловою площею 29,7 кв. м, допоміжною площею 14,3 кв. м, площею літніх приміщень 33,6 кв. м (з яких: підвал - 31,4 кв. м., тамбур - 2,2 кв. м), загальна площа приміщень - 77,6 кв. м, та надвірних споруд, а саме: гаража літ. Б , літнього душу літ. В (у вигляді фундаменту (бетону), стіни (цегла), покрівля (метал) огорожі № 1 (у вигляді бетонних плит), хвіртки № 2 (у вигляді металу), ворота № 3 (у вигляді металу), зливної ями № 4 (у вигляді бетонних кілець), дворового водопроводу № 5 (у вигляді крану та труб), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна будівельна вартість яких складає 427 481 грн та побудованих на земельній ділянці з цільовим призначенням - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розміром 0,1100 га у в порядку розподілу майна подружжя, а іншу частину залишити у власності ОСОБА_2 .

У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням наданих сторонами доказів, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю використаних у його будівництві будівельних матеріалів, результатів виконаних робіт, тобто речей як предметів матеріального світу, тому такий об`єкт є майном, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між сторонами у справі. Будинок фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації з вини відповідача, а позивач позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу спірного майна.

Щодо позову третьої особи, суд зазначив, що для задоволення позову відсутня правова підстава для визнання права на частку майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, третьою особою не було доведено належними та допустимими доказами, що вказані будівельні матеріали купувались за його власні кошти та придбані матеріали були використані саме у спірному житловому будинку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, щосуд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним належними, допустимими доказами, що житловий будинок було побудовано позивачем та відповідачем у період шлюбу й будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, які були використані в процесі будівництва, є спільною сумісною власністю, так як побудовано спільними зусиллями та на спільні кошти у період з 2006 року до жовтня 2014 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду , представник ОСОБА_2 - адвокат Могильова І. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року, постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову третьої особи - ОСОБА_3 , ним не оскаржуються, тому колегією суддів відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки наявним у справі доказам, не встановлено факт наявності у подружжя майна, набутого ними у шлюбі, яке підлягає поділу, не встановлено вартість майна, що підлягає поділу, відсоток готовності об`єкта незавершеного будівництва, які будівельні матеріали були використані під час будівництва та на яку суму було придбано цих матеріалів, яка вартість будівельних матеріалів та проведених робіт, що підлягає поділу на час припинення фактичних шлюбних відносин.

Зазначає, що суди не врахували, він розпочав будівництво спірного будинку ще у 1996 році: почалася закладка фундаменту, будівництво стін та прилеглого льоху, частину будівельних матеріалів та частину робіт було придбано та зроблено за його власні кошти, ще до укладання шлюбу з позивачем.

Вказує, що суди не врахували також того, що будинок, який фактично є предметом спору, є самочинним будівництвом, а тому будівельні матеріали, які були використані при його будівництві не підлягають поділу. При цьому, суди помилково вказали, що будинок є об`єктом незавершеного будівництва та не встановлювали обставин, чи є він самочинною забудовою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що її доводи є безпідставними, не відповідають встановленим судами обставинам, не підтверджуються жодними доказами, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

06 травня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 07 листопад 2003 року, актовий запис № 483.

У період з 2006 року до жовтня 2014 року учасниками справи було розпочато та проведено будівництво житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , але не введено до експлуатації, що підтверджується: матеріалами інвентаризаційної справи (том 1, а. с. 198-207), відомостями технічного паспорта, виготовленого станом на 12 листопада 2015 року (том 1, а. с. 17-21), ухвалою суду про забезпечення доказів у справі № 644/1728/15 від 29 жовтня 2015 року, відомостями технічної документації на земельну ділянку станом на 2005 рік, де відсутні будь-які дані про наявність на земельній ділянці будь-яких будівель чи споруд.

Житловий будинок не введено до експлуатації та право власності на нерухоме майно не зареєстровано, що підтверджується відсутністю даних в державному реєстрі речових прав, інформація з реєстру (том 1, а. с. 50-51).

Адреса вказаного житлового будинку змінилась у зв`язку із включенням с. Заїки до меж Орджонікідзевського району міста Харкова та змінена із АДРЕСА_3 на АДРЕСА_1 . Зміна адреси підтверджується рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради Про зміну та впорядкування адрес об`єктам нерухомого майна на території, що включена до меж міста Харкова від 24 квітня 2013 року № 271.

Земельна ділянка, на якій було розпочато та проводилось будівництво житлового будинку сторонами за час перебування в зареєстрованому шлюбі, була виділена рішенням Виконавчого комітету Кулінічивської селищної ради від 14 липня 1993 року № 270 Про можливість відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 .

04 листопада 2008 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, цільове призначення ділянки: будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розмір земельної ділянки становить 0,1100 га, кадастровий номер земельної ділянки 6325157305:00:001:0055.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 03 березня 2016 року у справі № 644/1728/15-ц шлюб між сторонами розірвано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 334/8276/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 364/1309/17, від 25 березня 2019 року у справі № 530/1155/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 755/10645/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/2933/14-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення у справі додаткової судової будівельно-технічної експертизи та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом , може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12 , частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що сторонами за час шлюбу, у період з 2006 року до жовтня 2014 року, було розпочато та проведено будівництво житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , але не введено до експлуатації, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю використаних у його будівництві будівельних матеріалів, результатів виконаних робіт, тобто речей як предметів матеріального світу, тому такий об`єкт є майном, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що ним побудовано основну частину будинку до шлюбу з ОСОБА_1 , тобто будівельні матеріали повинні ділитися між сторонами не у рівних частинах, є необґрунтованими, оскільки він не довів вказаних обставин, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, та презумпцію спільності майна подружжя не спростував.

Натомість, суди дослідили всі зібрані у справі докази, зокрема, матеріали інвентаризаційної справи, відомості технічного паспорта, виготовленого станом на 12 листопада 2015 року, ухвалу суду про забезпечення доказів у справі № 644/1728/15 від 29 жовтня 2015 року, відомості технічної документації на земельну ділянку станом на 2005 рік, де відсутні будь-які дані про наявність на земельній ділянці будь-яких будівель чи споруд, показання свідків та надали цим доказам належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та дійшли висновку, що сторони разом почали будувати вказаний будинок, який на час розгляду справи не введено до експлуатації, за час їх шлюбу.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про те, що будинок, який побудовано зі спірних будівельних матеріалів, є самочинним будівництвом, оскільки це спростовуються встановленими судами обставинами та дослідженими, наведеними вище, доказами.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва чи його поділу не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) у розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України , оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не обґрунтовані приписами статті 376 ЦК України, а визнання судовим рішенням в порядку поділу спільного майна подружжя права власності цієї особи на 1/2 частки будівельних матеріалів, ні за яких умов не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання таким майном (сукупністю будівельних матеріалів) статусу новоствореного нерухомого майна.

Також варто додати, що вказані доводи касаційної скарги не мають правового значення та не є предметом доказування у цій справі, оскільки предметом поділу між сторонами у цій справі є будівельні матеріли, обладнання, придбані подружжям у шлюбі та використані при будівництві, а питання щодо поділу саме об`єкта нерухомості, у справі не вирішувалося.

Безпідставними є й доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення у справі додаткової судової будівельно-технічної експертизи, оскільки ухвалою суду від 16 липня 2020 року була призначена у справі будівельно-технічна експертиза, але згідно з повідомленням експертної установи від 22 вересня 2020 року проведення експертизи неможливо у зв`язку з давністю проведення робіт, відсутністю проектної документації на проведені роботи, актів приймання виконаних робіт з відомістю про ресурси.

Крім того, ухвалою апеляційного суду від 21 січня 2021 року було обґрунтовано відмовлено Могильовій І. А. , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , у клопотанні про призначення судової будівельно-технічної експертизи, оскільки питання, які ставилися заявником не входили до предмету доказування.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Могильовою Іриною Анатоліївною - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк