Постанова

від 17.06.2021 по справі 523/7006/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2261/21

Номер справи місцевого суду: 523/7006/19

Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія: 52

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Філії Державної установи Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області - Прилепського Івана Анатолійовича на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 липня 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Філії Державної установи Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботу та стягнення грошової суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу , -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення особи на роботу та стягнення грошової суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

07 липня 2020 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси (головуючий -суддя Сувертак І.В.) позов ОСОБА_1 до Філії Державної установи Центр Охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області (65031, м. Одеса, вул. Паркова, 7) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення особи на роботу та стягнення грошової суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області від 17.12.2018 року № 10/к-тр, яким ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) звільнено з посади лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини. Поновлено ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини або на рівнозначних посадах. Стягнуто з філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 42378394) середній заробіток у розмірі 97 728,40 грн., за час вимушеного прогулу (з 18.12.2018 року по 07.07.2020 року). Допущено негайне виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини або на рівнозначних посадах (а.с. 104-110).

12 серпня 2020 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 липня 2020 року. Апелянт вважає, що вказане рішення підлягає скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Апелянт вважає, що ОСОБА_1 був присутній на роботі 17.12.2018 року, був ознайомлений із наказом №10/к-тр від 17.12.2018 року, проте 16:00 год. 17.12.2018 року відмовився ставити свій підпис про ознайомлення з цим наказом, отримувати трудову книжку, повертати службове посвідчення, про що посадовими особами філії було складено акт №2 від 17.12.2018 року. Крім того, апелянт зазначає, що в судовому засіданні 07.07.2020 року суд першої інстанції справу розглянув нібито за відсутності представника відповідача, однак це не є правдою, оскільки суддя Сувертак І.В. була відсутня та не могла розглянути справу у відкритому судовому засіданні. Також судом не було розглянуто клопотання про виклик та допит свідків, про допит у якості свідка позивача, про надання часу для надання додаткових доказів присутності позивача на роботі 17.12.2018 року, відкладення судового засідання через карантинні обмеження в Україні, яке було подане представником відповідача у зв`язку із додатковими поясненнями представника позивача про нібито складання посадовими особами філії недостовірних актів №1 та №2 від 17.12.2018 року. Також в судове засідання прибув представник позивача, однак секретар судового засідання повідомив його про те, що він може подати на електронну пошту заяву про розгляд справи за його відсутності. Апелянт просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07.07.2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи з незалежних від суду причин.

З клопотанням апелянта в судовому засіданні 29.04.2021 року були допитані свідки в судовому засіданні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В судовому засіданні 17.06.2021 року представник апелянта - ОСОБА_4 просив задовольнити апеляційну скаргу, представник позивача - ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося в період його тимчасової непрацездатності, тобто з порушенням вимог трудового законодавства щодо заборони звільнення працівника в цей період. Тому суд вирішив задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції та, відхиляючи доводи апеляційної скарги, вважає за потрібне зазначити наступне

Як вбачається з матеріалів справи наказом Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області від 09.08.2018 року № 191/к-тр ОСОБА_1 був прийнятий на посаду лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Центру охорони здоров`я філії Державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області (а.с. 80).

03.12.2018 року наказом філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області № 5-ОД було притягнуто ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану в зв`язку з несумлінним виконанням посадових обов`язків (а.с. 77).

05.12.2018 року Прокуратура Одеської області направила начальнику філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області вказівку про усунення порушень вимог ЗУ Про попереднє ув`язнення та Про Державну кримінально-виконавчу службу України , зокрема, в частині дотримання вимог організації медичного забезпечення в державних установах Одеський слідчий ізолятор та Ізмаїльський слідчий ізолятор (а.с. 78-79).

17.12.2018 року наказом філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області № 6-ОД було притягнуто ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану в зв`язку з неналежним виконанням своїх посадових обов`язків, в тому числі, на підставі вказівки Прокуратури Одеської області від 05.12.2018 року щодо додержання вимог кримінально-виконавчого законодавства щодо організації медичного забезпечення в державних установах Одеський слідчий ізолятор та Ізмаїльський слідчий ізолятор (а.с. 76).

Наказом від 17.12.2018 року № 10/к-тр позивач був звільнений за статтею 43-1 КЗпП України з посади лікаря-терапевта медичної частини № 21 філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області за основною посадою та за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді фельдшера цієї ж медичної частини 17.12.2018 року. Підстава: 1. Вказівка прокуратури Одеської області від 05.12.2018 року № 16-909-18 Про усунення порушень вимог Закону України Про попереднє ув`язнення та Про Державну кримінально-виконавчу службу України ; 2. Копія наказу філії Державної установи Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області від 03.12.2018 року № 5-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ; 3. Акт про відмову ознайомлення з наказом філії від 17.12.2018 року № 6-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 (а.с. 6).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 17.12.2018 року по 22.03.2019 року перебував на лікарняному, що підтверджується: листками непрацездатності від 17.12.2018 року серії НОМЕР_2 , від 25.01.2019 року серії АДЖ № 506869, від 28.01.2019 року серії АГЮ № 802532, від 13.02.2019 року серії АГЮ № 839896, листком непрацездатності від 14.02.2019 року серії АГЮ № 802804 (а.с. 7-12). Вказані листки направлялись позивачем відповідачу, від отримання яких останній відмовився, на підтвердження чого позивачем були надані копії накладних кур`єра (а.с. 12-16).

25.03.2019 року позивач подав заяву про ознайомлення з наказом про звільнення. 01.04.2019 року позивача було ознайомлено з Наказом від 17.12.2018 року № 10/к-тр та надано його копію. Вказані обставини не заперечувались сторонами в процесі розгляду справи.

Кодекс законів про працю України встановлює вичерпний перелік підстав для звільнення працівника з роботи за ініціативою роботодавця - статті 40-41 КЗпП України.

Відповідач звільнив позивача з займаної посади на підставі ст. 43-1 КЗпП України, яка лише визначає право роботодавця звільнити працівника без згоди профспілкової організації. Положення вказаної статті регламентують процедуру звільнення у визначених випадках без згоди органу профспілкової організації та не визначають самостійних підстав для звільнення працівника. А тому відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом.

При цьому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що 17.12.2018 року до позивача з одних і тих самих підстав (вказівка прокуратури за результатами перевірки) було застосовано стягнення у вигляді догани - наказ № 6-ОД Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та у вигляді звільнення - наказ № 10/к -тр Про кадрові питання .

За ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до положень ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення . За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Отже, відповідач, порушив вимоги ст. 147,149 КЗпП України, застосувавши до позивача два види стягнення і догану, і звільнення відповідно до наказів від 17.12.2018 року № 5-ОД та № 6-ОД.

Як було вище зазначено ОСОБА_1 було звільнено з посади наказом від 17.12.2018 року. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 17.12.2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному (а.с. 7).

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 в своїй постанові Про практику розгляду судами трудових спорів , а саме п. 17 правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина четверта статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Отже, відповідач звільнив позивача з займаної посади в період перебування позивача на лікарняному, чим порушив норми діючого законодавства, що є самостійною підставою для скасування наказу та поновлення позивача на роботі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що наявність актів про відмову ОСОБА_1 в отриманні наказу про звільнення не спростовують факту перебування позивача на лікарняному в день звільнення, а тому відхиляються апеляційним судом.

Щодо інших доводів апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).Інші доводи апеляційної скарги зводяться до формальних міркувань та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції за результатами розгляду спору. Апеляційним судом було надано відповідачу право на доступ до суду апеляційної інстанції, справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в тому числі задоволено клопотання апелянта про виклик до судового засідання свідків.

Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України та залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Філії Державної установи Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Одеській області - Прилепського Івана Анатолійовича - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

Повний текст цієї постанови складений 05 липня 2021 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

17.06.2021 року м. Одеса