Ухвала

від 29.06.2021 по справі 911/559/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/559/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Мочинського А. Р., Кириченка Ю. В.,

відповідача - не з`явилися,

третіх осіб - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 (судді: Хрипун О. О. - головуючий, Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) у справі

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське"

до Білоцерківської районної державної адміністрації,

треті особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Білоцерківське лісове господарство" та Київська обласна державна адміністрація,

про скасування розпоряджень, визнання недійсним акта та скасування реєстрації речових прав,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року Товариство з додатковою відповідальністю "Василівське" (далі - ТДВ "Василівське") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації (далі - Білоцерківська РДА), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Білоцерківське лісове господарство" (далі - ДП "Білоцерківське лісове господарство") та Київська обласна державна адміністрація (далі - Київська ОДА) про:

1) визнання протиправним і скасування розпорядження Білоцерківської РДА від 07.06.2004 № 196 "Про надання в постійне користування земельних ділянок лісового фонду Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території Білоцерківського району" (далі - розпорядження від 07.06.2004) в частині передачі в постійне користування земельної ділянки лісового фонду Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству (далі - Білоцерківський держлісгосп) для ведення лісового господарства на території району згідно з додатком № 1 в межах Василівської сільської ради (далі - Василівська сільрада) площею 111,7 га; розпорядження Білоцерківської РДА від 22.03.2005 № 81 "Про надання земельних ділянок Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Білоцерківського району" (далі - розпорядження від 22.03.2005) в частині надання земельних ділянок Білоцерківському держлісгоспу для ведення лісового господарства загальною площею 34,3617 га в межах Василівської сільради;

2) визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею від 24.11.2005 серії I-КВ № 002492, виданого Білоцерківському держлісгоспу (далі - державний акт на право постійного користування землею від 24.11.2005);

3) скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку , кадастровий номер 3220480800:02:014:0002 , площею 14,3477 га:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44279290 від 27.11.2018, прийнятого державним реєстратором Білоцерківської міської ради Київської області Матушевич О. В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1705388632204; номер запису про право власності - 29135778; власник - Київська ОДА, код ЄДРПОУ - 00022533;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44279559 від 27.11.2018, прийнятого державним реєстратором Білоцерківської міської ради Київської області Матушевич О. В. про право постійного користування земельною ділянкою площею 14,3477 за ДП "Білоцерківське лісове господарство"; номер запису про речове право - 29136045;

4) скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, кадастровий номер 3220480800:02:016:0004, площею 2,2471 га:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44286468 від 28.11.2018, прийнятого державним реєстратором Білоцерківської міської ради Київської області Лепетинською Н. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1705745632204; номер запису про право власності - 29142364; власник - Київська ОДА, код ЄДРПОУ - 00022533.

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44287001 від 28.11.2018, прийнятого державним реєстратором Білоцерківської міської ради Київської області Матушевич О. В. про право постійного користування земельною ділянкою площею 2,2471 га за ДП "Білоцерківське лісове господарство"; номер запису про речове право - 29142728.

На обґрунтування позову позивач послався на незаконність спірних розпоряджень, оскільки відповідно до них Білоцерківський держлісгосп отримав земельні ділянки, які частково накладаються на земельну ділянку, належну ТДВ "Василівське" на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею від 07.06.1996 серії 1-КВ № 001539 (далі - державний акт на право постійного користування землею від 07.06.1996).

Відзиву на позовну заяву від Білоцерківської РДА до суду не надійшло.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.10.2020 (суддя Мальована Л. Я.) позов задоволено повністю.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірні розпорядження ухвалені без дотримання вимог законодавства та порушують права позивача як землекористувача спірних земельних ділянок, якими товариство (як правонаступник Колективного сільськогосподарського підприємства "Жовтень" (далі - КСП "Жовтень")) користується відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 07.06.1996, виданого КСП "Жовтень"; оспорюваний державний акт на право постійного користування землею від 24.11.2005, а також проведена державна реєстрація права державної власності та права постійного користування земельними ділянками за ДП "Білоцерківське лісове господарство" перешкоджають позивачеві зареєструвати за собою речові права на спірні земельні ділянки.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 (судді: Хрипун О. О. - головуючий, Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) скасовано рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2020 та прийнято нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції установив, що, зважаючи на зміст заявлених позовних вимог у цій справі, Білоцерківська РДА є неналежним відповідачем у справі щодо частини позовних вимог, а ДП "Білоцерківське лісове господарство" та Київська ОДА у цій справі повинні мати правовий статус відповідачів, а не третіх осіб, проте суд апеляційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень на стадії апеляційного розгляду справи не має права вчиняти відповідні процесуальні дії (залучення співвідповідачів/заміна неналежного відповідача) та не наділений повноваженнями скасовувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд у зв`язку з пред`явленням позову не до тієї особи. Водночас суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (щодо правонаступництва КСП у разі його реорганізації шляхом перетворення в іншу юридичну особу та можливості надання преюдиціального значення таким обставинам), та дослідивши обставини та наявні у ній докази визнав недоведеним те, що Білоцерківська РДА своїми розпорядженнями від 07.06.2004, від 22.03.2005 розпорядилася землями ТДВ "Василівське", а також те, що на момент державної реєстрації оспорюваних права державної власності та права постійного користування на спірні земельні ділянки ТДВ "Василівське" було землекористувачем зазначених земельних ділянок на законних підставах (правонаступництво ТДВ "Василівське" у земельних правовідносинах КСП "Жовтень" за державним актом на право постійного користування землею від 07.06.1996 позивачем не доведено), а отже, за висновком суду, є недоведеним факт порушення прав позивача, які би у наведеному випадку підлягали судовому захисту.

Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою, ТДВ "Василівське" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2020 і додаткове рішення від 28.10.2020 у цій справі.

Скаржник обґрунтовує підстави для касаційного оскарження постанови у справі посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови у справі не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 5023/4999/12, від 21.01.2020 у справі № 911/3883/16, від 29.04.2020 у справі № 906/557/19, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 щодо преюдиціального значення обставин, встановлених судовими рішеннями в інших справах. Зокрема, скаржник вважає необґрунтованими посилання суду апеляційної інстанції на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність обставин правонаступництва без з`ясування та перевірки обставин, які були встановлені у справі № 911/2981/15.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "Білоцерківське лісове господарство" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову у справі без змін як законну та обґрунтовану, посилаючись, зокрема, на пропуск позивачем позовної давності при зверненні з цим позовом та акцентуючи увагу на правомірності урахування судом апеляційної інстанції останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

Від Білоцерківської РДА відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з розпорядженням Білоцерківської РДА від 07.06.2004 було передано в постійне користування Білоцерківського держлісгоспу земельні ділянки лісового фонду для ведення лісового господарства на території району за додатком № 1, у тому числі в межах Василівської сільради площею 111,7 га; доручено управлінню сільського господарства і продовольства РДА організувати роботу з передачі та уточнення розмірів земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств; визнано таким, що втратило чинність розпорядження Білоцерківської РДА від 30.08.2002 № 228 "Про передачу в оренду полезахисних смуг і інших насаджень за межами населених пунктів району, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств".

На виконання зазначеного розпорядження та наказу директора Білоцерківського держлісгоспу від 08.06.2004 № 37 передано Білоцерківському держлісгоспу землі лісового фонду у постійне користування для ведення лісового господарства на території Василівської сільради площею 80,0 га, про що 14.06.2004 складено відповідний акт.

За розпорядженням Білоцерківської РДА від 22.03.2005 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, переданими Білоцерківському держлісгоспу для ведення лісового господарства загальною площею 1545,8630 га лісових площ, з них за рахунок земель Білоцерківської КЕЧ району - 367,6176 га та 1178,3454 га за рахунок земель запасу в межах 18 сільських рад Білоцерківського району Київської області згідно з додатком (пункт 1). Вилучено із земель запасу в межах 18 сільських рад району 1178,3454 га лісових площ та із земель Білоцерківської КЕЧ району (Міністерства оборони України) - 367,6176 га та надано ці землі, загальною площею 1545,8630 га, Білоцерківському держлісгоспу в постійне користування для ведення лісового господарства (пункт 2). Доручено Білоцерківському районному відділу земельних ресурсів організувати роботи з виготовлення державних актів на право постійного користування землею Білоцерківському держлісгоспу для ведення лісового господарства (пункт 3).

Отже, цим розпорядженням вилучено із земель запасу в межах 18 сільських рад району 1178,3454 га лісових площ та надано Білоцерківському держлісгоспу в постійне користування для ведення лісового господарства, в тому числі в межах Василівської сільради 34,3617 га.

На виконання розпорядження Білоцерківської РДА від 22.03.2005 Білоцерківському держлісгоспу виданий державний акт на право постійного користування землею від 24.11.2005, а саме щодо 34,3617 га землі в межах Василівської сільради згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства. До плану землекористування включені земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220480800:02:014:0002, площею 14,3477 га; 3220480800:02:016:0001, площею 10,7504 га; 3220480800:02:016:0002, площею 3,8350 га; 3220480800:02:016:0003, площею 3,1815 га; 3220480800:02:016:0004, площею 2,2471 га.

Витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджують наявність інформації щодо реєстрації права власності та права постійного користування на: 1) земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:014:0002, площею 14,3477 га - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44279290 від 27.11.2018, прийняте державним реєстратором Білоцерківської міської ради Київської області Матушевич О. В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1705388632204; номер запису про право власності - 29135778; форма власності - державна; власник - Київська ОДА (код ЄДРПОУ 00022533); рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44279559 від 27.11.2018, прийняте державним реєстратором Білоцерківської міської ради Київської області Матушевич О. В. про право постійного користування земельною ділянкою площею 14,3477 за ДП "Білоцерківське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00992119); підстава виникнення речового права - державний акт на право постійного користування землею від 24.11.2005; номер запису про речове право - 29136045; 2) земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0004, площею 2,2471 га - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44286468 від 28.11.2018, прийняте державним реєстратором Білоцерківської міської ради Київської області Лепетинською Н. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1705745632204; номер запису про право власності - 29142364; форма власності - державна; власник - Київська ОДА (код ЄДРПОУ 00022533); рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44287001 від 28.11.2018, прийняте державним реєстратором Білоцерківської міської ради Київської області Матушевич О. В., про право постійного користування земельною ділянкою площею 2,2471 га ДП "Білоцерківське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00992119); підстава виникнення речового права - державний акт на право постійного користування землею від 24.11.2005; номер запису про речове право - 29142728.

Як зазначили суди, станом на час звернення ТДВ "Василівське" до суду з цим позовом інформація щодо державної реєстрації речових прав на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220480800:02:016:0001, площею 10,7504 га; 3220480800:02:016:0002, площею 3,8350 га; 3220480800:02:016:0003, площею 3,1815 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.

Згідно з наданим позивачем висновком експертного дослідження від 17.09.2019 № 23961/19-41, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз за результатами проведення земельно-технічного дослідження на замовлення директора ТДВ "Василівське" ОСОБА_1 , на земельну ділянку № 5 КСП "Жовтень" площею 55,8746 га накладаються такі земельні ділянки:

земельна ділянка за кадастровим номером 3220480800:02:014:0002 (загальна площа 14,3477 га); площа накладення становить 12,0389 га = 12,096 га + 0,0093 га;

земельна ділянка за кадастровим номером 3220480800:02:016:0001 (загальна площа 10,7504 га); площа накладення становить 7,6408 = 7,5643 га + 0,0765 га;

земельна ділянка за кадастровим номером 3220480800:02:016:0002 (загальна площа 3,8350 га); площа накладення становить 3,8007 га;

земельна ділянка за кадастровим номером 3220480800:02:016:0003 (загальна площа 3,1815 га); площа накладення становить 0,5874 га;

земельна ділянка за кадастровим номером 3220480800:02:016:0004 (загальна площа 2,2471 га); площа накладення становить 0,3283 га = 0,2110 га + 0,0142 га + 0,0032 га + 0,0999 га.

Як свідчать матеріали справи та установили суди, ТДВ "Василівське" звернулося до суду з позовом до Білоцерківської РДА про визнання протиправними та скасування розпоряджень Білоцерківської РДА від 07.06.2004 в частині передачі в постійне користування земельної ділянки лісового фонду Білоцерківському держлісгоспу для ведення лісового господарства на території району згідно з додатком № 1 у межах Василівської сільради площею 111,7 га та від 22.03.2005 в частині надання земельних ділянок Білоцерківському держлісгоспу для ведення лісового господарства загальною площею 34,3617 га в межах Василівської сільради; визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею від 24.11.2005, виданого Білоцерківському держлісгоспу; скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку , кадастровий номер 3220480800:02:014:0002 , площею 14,3477 га (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44279290 від 27.11.2018, форма власності - державна; власник - Київська ОДА; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44279559 від 27.11.2018, вид іншого речового права - право постійного користування земельною ділянкою, правокористувач - ДП "Білоцерківське лісове господарство"; власник - Київська ОДА); скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, кадастровий номер 3220480800:02:016:0004, площею 2,2471 га (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44286468 від 28.11.2018, форма власності - державна; власник - Київська ОДА; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44287001 від 28.11.2018, вид іншого речового права - право постійного користування земельною ділянкою, правокористувач - ДП "Білоцерківське лісове господарство"; власник - Київська ОДА).

За твердженням позивача, під час внесення відомостей до Державного земельного кадастру йому стало відомо про те, що за спірними розпорядженнями Білоцерківської РДА у постійне користування ДП "Білоцерківське лісове господарство" для ведення лісового господарства була передана частина земельної ділянки, належної ТДВ "Василівське" на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею від 07.06.1996.

Здійснюючи апеляційний перегляд судового рішення в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, установив, що ТДВ "Василівське" оспорює не лише правомірність прийняття органом державної виконавчої влади спірних актів індивідуальної дії (наявність/відсутність компетенції/повноважень у суб`єкта владних повноважень, дотримання ним вимог закону, порушення цивільних прав та інтересів особи внаслідок прийняття такого рішення), а й законність набуття права постійного користування земельними ділянками ДП "Білоцерківське лісове господарство" згідно з державним актом на право постійного користування землею від 24.11.2005 та права державної власності на перелічені земельні ділянки, зареєстрованого за Київською ОДА, з огляду на їх накладення на земельну ділянку, надану в постійне користування КСП "Жовтень" (правонаступником якого себе вважає ТДВ "Василівське") згідно з державним актом на право постійного користування землею від 07.06.1996.

Отже, за висновком суду апеляційної інстанції ДП "Білоцерківське лісове господарство" та Київська ОДА у цій справі, зважаючи на предмет, підстави позову та зміст і характер спірних правовідносин у цій справі, повинні мати правовий статус відповідачів, а не третіх осіб, що помилково не було враховано судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення про задоволення позову, зверненого виключно до Білоцерківської РДА.

При цьому за змістом положень статті 48 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано залучення до участі у справі співвідповідача/заміна неналежного відповідача та на яку послався суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Таким чином, у розумінні наведених положень процесуального законодавства вирішення питання щодо залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті.

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16 (пункт 41), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15 (пункт 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15 (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. Під час розгляду справи за незмінного складу сторін (відсутності заявленого у встановленому процесуальним законодавством порядку клопотання позивача про заміну неналежного відповідача належним) за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача, оскільки суд за власною ініціативою не має права на вчинення процесуальної дії із заміни відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 23/9076/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно слід розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16 (пункт 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18 (пункт 52), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, провадження № 14-445цс19 (пункт 72).

Водночас, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд, урахувавши, серед іншого, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.03.2019 у справі № 906/920/16, зазначив, що суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Частина 2 статті 95 Земельного кодексу України встановлює, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з вимогами частини 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Звернутися за захистом свого права може, зокрема, особа, законний інтерес або право якої порушено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що на підтвердження порушеного права постійного користування спірною земельною ділянкою ТДВ "Василівське" вказувало на те, що є правонаступником КСП "Жовтень", посилаючись на статут ТДВ "Василівське", затверджений установчими зборами засновників ТДВ "Василівське" від 04.06.2013, та преюдиціальність обставин, встановлених в іншій справі - № 911/2981/15 за позовом ТДВ "Василівське" до Білоцерківської РДА, фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Кутового Г. П. , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів, зобов`язання звільнити земельні ділянки та зобов`язання виключити відомості про земельну ділянку та за зустрічним позовом ФОП Кутового Г. П. до ТДВ "Василівське", Білоцерківської міської ради про визнання таким, що втратив чинність, державний акт та зобов`язання скасувати рішення. При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеним аргументам ТДВ "Василівське", зокрема і щодо преюдиціального значення обставин, установлених судами в іншій господарській справі - № 911/2981/15, урахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (щодо обставин правонаступництва у разі реорганізації КСП шляхом перетворення в іншу юридичну особу та можливості надання преюдиціального значення таким обставинам), навівши у судовому рішенні відповідні мотиви відхилення таких доводів позивача.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 наголосила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (пункти 7.10, 7.11), обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Таким чином, висновок суду про наявність правонаступництва є правовою оцінкою, яка не має преюдиціального значення. Відповідно до частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження установив, що сукупність наявних у цій справі доказів не підтверджує зміну організаційно-правової форми КСП "Жовтень" шляхом його перетворення в ЗАТ "Василівське" та перереєстрації 28.12.1995; перетворення ЗАТ "Василівське" в ТДВ "Василівське" та державної реєстрації 21.06.2013, отже, не доводить правонаступництво ТДВ "Василівське" у земельних правовідносинах КСП "Жовтень" за державним актом на право постійного користування землею від 07.06.1996.

Відповідно до наданого позивачем статуту, затвердженого установчими зборами засновників ТДВ "Василівське" 04.06.2013, ТДВ "Василівське" створено шляхом перетворення ЗАТ "Василівське" відповідно до рішення установчих зборів засновників від 23.11.2012; ТДВ "Василівське" є правонаступником ЗАТ "Василівське", до якого при перетворенні переходить вся сукупність прав та обов`язків; засновниками (первинними учасниками) ТДВ "Василівське" є ОСОБА_1 і ТОВ "Інтертех".

Згідно із внесеними 25.10.2019 рішенням загальних зборів учасників ТДВ "Василівське" змінами у пункт 2.1 статуту зазначено, що ТДВ "Василівське" є правонаступником КСП "Жовтень", зареєстрованого виконавчим комітетом Білоцерківської районної ради народних депутатів 19.06.1990 № 58 на базі колгоспу "Жовтень", у зв`язку із зміною організаційно-правової форми шляхом перетворення в ЗАТ "Василівське" на підставі рішень зборів уповноважених членів КСП "Жовтень" від 15.10.1995 про реорганізацію КСП "Жовтень" в ЗАТ "Василівське" і загальних зборів засновників ЗАТ "Василівське" від 15.11.1995, протокол № 1, та перереєстрації відповідно до розпорядження голови Білоцерківської РДА від 28.12.1995 № 74 "Про реєстрацію, перереєстрацію та зняття з державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності", реєстраційний номер 204-609; державна реєстрація ЗАТ "Василівське" як юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснено 30.08.2005 Білоцерківською РДА, номер запису в Єдиному державному реєстрі - 1 328 120 0000 000426.

Проте зазначених у пункті 2.1 статуту ТДВ "Василівське" документів для дослідження суду надано не було.

Статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою для правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.

Наявність в юридичної особи ідентифікаційного коду, за яким раніше було зареєстроване КСП, саме по собі не вказує на наявність обставин правонаступництва.

Ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою для правонаступництва (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 також зазначала, що Указом Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі майна радгоспів. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з Указом Президента України від 03.12.1999 № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" передбачалося реформування протягом грудня 1999 року-квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Отже, відповідно до зазначених указів паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність, зокрема, колективним сільськогосподарським підприємствам.

Натомість, як установив суд апеляційної інстанції, позивач не пояснив та не підтвердив належними доказами, яким чином у ТДВ "Василівське" могли залишитись землі КСП "Жовтень" за державним актом на право постійного користування землею від 07.06.1996, не обґрунтував порушення своїх прав, враховуючи, що спірні розпорядження відповідача, які стосуються земель лісового фонду - полезахисних смуг та інших насаджень за межами населених пунктів району, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств, датовані 07.06.2004 та 22.03.2005, а державну реєстрацію ЗАТ "Василівське" як юридичної особи здійснено лише 30.08.2005.

Апеляційний господарський суд також звернув увагу на те, що навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП "Жовтень" шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП "Жовтень" автоматично мали би стати учасниками цієї юридичної особи, оскільки перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників. Натомість згідно з наданим позивачем статутом від 04.06.2013 його засновниками (первинними учасниками) є лише одна фізична особа та одна юридична особа, що без належного обґрунтування не доводить твердження позивача про перетворення з КСП "Жовтень".

Таким чином, суд апеляційної інстанції констатував, що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що Білоцерківська РДА своїми розпорядженнями від 07.06.2004, від 22.03.2005 розпорядилася землями ТДВ "Василівське" та що на момент державної реєстрації права державної власності та права постійного користування на спірні земельні ділянки ТДВ "Василівське" було землекористувачем зазначених земельних ділянок на законних підставах.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Разом із тим, вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги те, що встановлені судом апеляційної інстанції обставини не підтверджують того, що на момент звернення позивача з позовом і на час ухвалення судових рішень у справі права позивача оскаржуваними розпорядженнями та рішеннями про реєстрацію речових прав на спірні земельні ділянки порушені не були, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для судового захисту прав позивача у наведеному випадку.

Стосовно заяви про застосування позовної давності, то апеляційний господарський суд виходив із того, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, тобто тільки у разі встановлення наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, чого, проте суд не установив та відмовив у позові у зв`язку з його необґрунтованістю, а не з мотивів спливу позовної давності.

Як уже зазначалося, позивач оскаржив постанову у справі про відмову у позові до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просив її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Як свідчить зміст касаційної скарги, її подано на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної позивачем постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної у справі постанови не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, у постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 5023/4999/12, від 21.01.2020 у справі № 911/3883/16, від 29.04.2020 у справі № 906/557/19, з огляду на таке.

У справах № 5023/4999/12 (за позовом Публічного акціонерного товариства "БМ "Банк" в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснаб-Харків" про визнання недійсними результатів прилюдних торгів і договорів купівлі-продажу), № 906/557/19 (за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" про стягнення 207 498,09 грн неустойки, 10 401,01 грн витрат на утримання орендованого майна та виселення відповідача з орендованого нерухомого майна) суди при вирішенні спорів застосували положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, натомість, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи № 911/559/20 в апеляційному порядку не застосовував зазначених положень наведеної норми, судові рішення у зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та наявних у таких справах доказів, а також іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, різними є предмети і підстави позовів і нормативно-правове регулювання, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Водночас аналіз висновків, зроблених в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції, у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність і висновкам, викладеним Верховним Судом у справах № 917/1345/17 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави), № 911/3883/16 (за позовом Білоцерківської міської ради до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Потапова М. Ю., голови комісії з припинення Публічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми "Ферокерам" Шкабрія М. П., арбітражного керуючого Гусара І. О. про скасування державної реєстрації на нерухоме майно та визнання недійсним і скасування договору купівлі-продажу в межах провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми "Ферокерам"), на які посилається скаржник у поданій касаційній скарзі.

Так, залишаючи без змін судові рішення у справі № 917/1345/17, Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, про те, що посилаючись на частину 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, суди попередніх інстанцій вказали, що надана оцінка матеріалів іншої справи не є преюдиціальним фактом у даній справі, та підставно відмовили у задоволенні позову, поданого на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки дивіденди, виплачені учасникам справи на підставі рішення загальних зборів. Водночас суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про те, що обставини, встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2017 у справі № 922/646/17, є преюдиціальними відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши, що за приписами цієї норми обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, якщо у ній беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини; в той час як склад учасників даної справи і справи № 922/646/17 є різним.

Згідно з постановою Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 911/3883/16 були скасовані судові рішення у справі, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції, зокрема, визнав передчасними висновки судів про преюдиціальність обставин, встановлених під час розгляду справ № 810/2515/16 і № 911/415/18, для розгляду позовної заяви Білоцерківської міської ради в межах справи № 911/3883/16, посилаючись на те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Як уже зазначалося, підставою для скасування судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду та відмови у позові у справі, що розглядається, був неналежний склад учасників справи (визначення позивачем як відповідача виключно Білоцерківську РДА, а ДП "Білоцерківське лісове господарство" та Київську ОДА - як третіх осіб замість визначення їх як співвідповідачів за вимогами у спорі про оспорення речових прав на землю, що в силу вимог Господарського процесуального кодексу України та процесуальних повноважень суду апеляційної інстанції не могло бути самостійно усунуто цим судом), та недоведення позивачем обставин порушення його прав у наведеному випадку, тоді як для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

З викладеного вбачається, що в усіх зазначених справах, що розглядалися Верховним Судом, правовідносини не можна визнати подібними до тих, що є предметом розгляду у справі, щодо якої подана касаційна скарга, отже, підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Відповідно, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Єропейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТДВ "Василівське" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 911/559/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 911/559/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак