Рішення

від 18.06.2021 по справі 235/6483/20

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/235/2078/20

Справа № 235/6483/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2021 року м.Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі головуючого судді Хмельової С.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

відповідачки ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Плотнікової К.М.

секретаря судового засідання Лебеденко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О.,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 квітня 2014 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_3 (надалі відповідач 1) договір позики, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Акімовою О.В., реєстр № 208.

Згідно зазначеного договору позивач надав відповідачу 1 грошові кошти в розмірі 100000 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути до 03.09.2019 року.

З метою повного забезпечення виконання зобов`язання відповідачем 1 перед ОСОБА_1 за договором позики від 17.04.2014 року, відповідач ОСОБА_4 (надалі відповідач 2) передала йому в іпотеку нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303582114132), належний їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області № 18420518 від 28.02.2014 року, уклавши з позивачем договір іпотеки, який 17.04.2014 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Акімовою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 209. Укладений договір, набув чинності з моменту його нотаріального посвідчення (п. 31).

Відповідно до п. 16 договору іпотеки, сторони договору дійшли згоди заборону відчуження не накладати, в реєстрі заборон не реєструвати (п. 16).

Згідно п. 10 договору іпотеки, відповідач 2 мала право на відчуження предмету іпотеки або його частину виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Пунктом 22 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення умов договору позики, та/або умов даного договору іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої обов`язки, письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менше тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до даного договору та/або чинного законодавства України.

Відповідно до п. 19 договору іпотеки у відповідності до статті 36 закону України Про іпотеку цей договір є змішаним договором, який одночасно містить умови договору про задоволення вимог іпотекодержателей, який надає іпотекодержателям право на власний розсуд: звернення стягнення на предмет іпотеки здійснити одним з таких способів на вибір іпотекодержателя: (1) за рішенням суду; (2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; (3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених даним договору застережень про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно п. 25 договору іпотеки у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомлені має міститися підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, розмір вимог за зобов`язанням за договором позики та вимог щодо відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя прав власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

12 серпня 2019 року позивач направив відповідачам 1 та 2 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з тим, що станом на 12.08.2019 року відповідач1 не виконує свої боргові зобов`язання, строк яких сплине 03.09.2020 року. Повідомлення було вручене відповідачам під їх особистий підпис.

Таке ж повідомлення про порушення зобов`язань за договором позики відповідачам 1 та 2 було вручене 05 та 19 вересня 2020 року, вже після спливу терміну повернення відповідачем 1 боргу, а саме 03.09.2019 року. В своєму повідомленні позивач вказав, що ним обраний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

На свої повідомлення від цих відповідачів позивач отримав повідомлення, зі змісту яких вбачається згода на реєстрацію за ним права власності на предмет іпотеки.

У зв`язку з тим, що відповідачем 1 не були виконанні боргові зобов`язання позивач прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - цілісний майновий комплекс у відповідності до п. 25 договору та 20 вересня 2019 року звернувся до державного реєстратора КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу Дніпропетровська обл. Гладкова з заявою про реєстрацію права на нерухоме майно.

Рішенням державного реєстратора Гладковим Ю.В. КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу Дніпропетровська обл., індексний номер 48858766 від 25.09.2019 року, була проведена державна реєстрація предмету іпотеки, у відповідності до якого позивач став власником цілісного майнового комплексу (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею).

Станом на 27.05.2020 року даний об`єкт нерухомості зареєстрований на ім`я позивача, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Після звернення до реєстратора та до отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 23.09.2020 року у позивача були вкрадені оригінали правовстановлюючих документів, а саме договори позики та іпотеки, про що міститься інформація в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань.

Отримати дублікати зазначених документів не вбачається можливим так як документи приватного нотаріуса Акімової О.В. були знищені в результаті проведення антитерористичної операції, про що свідчить інформація нотаріуса.

За захистом своїх порушених прав позивач звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом про визнання права власності на об`єкт нерухомості.

В ході слухання справи № 235/4641/20, провадження № 2/235/1626/20 відповідачем ОСОБА_5 (надалі відповідач 3) було заявлено клопотання про залучення до справи його в якості третьої особи, так як відповідачем 2 в його власність та власність ОСОБА_3 був переданий спірний об`єкт нерухомості, кожному по Ѕ частині на підставі договору дарування, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. від 20 серпня 2019 року, реєстр № 4311.

За цих обставин позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду.

Позивач вважає, що договір дарування, укладений 20 серпня 2019 року між відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які є членами однієї сім`ї, у відповідності до якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_5 та ОСОБА_3 цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є фіктивним і таким, що порушує права позивача, оскільки дії сторін договору під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, а на фіктивний перехід права власності на майно з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення як на предмет іпотеки, враховуючи наступне:

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Позивач вважає, що при розгляду справи слід врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого чоловіка та сина після отримання повідомлення від позивача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірне нерухоме майно, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, на думку позивача, необхідно врахувати наступне:

Відповідач 2 відчужив майно, яке було забезпечене виконанням відповідачем 1 зобов`язань перед позивачем за договором позики від 17.04.2014 року, договором іпотеки від 17.04.2014 року;

-відчуження мало місце після отримання від позивача відповідачем 2 12.08.2019 року повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки;

-майно відчужене на підставі безвідплатного договору;

-майно відчужене на користь членів своєї сім`ї - чоловіка та сина;

-після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Таким чином, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач 2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Позивач просить суд визнати недійсним договір дарування цілісного майнового комплексу (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею) за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 серпня 2019 року між ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 з другого боку, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. та зареєстрованого за № 4311.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження та розпочате підготовче провадження.

Ухвалою суду від 11.11.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву зазначив, що проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі.

Договір дарування від 20.08.2019 року є правочином, який укладений у відповідності до законодавства, що діяло на момент його укладення та посвідчення.

При здійсненні правочину нотаріусом перевірялись у реєстрі наявність іпотек, заборон на відчуження, арештів, податкових заставних щодо цілісного майнового комплексу (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), адреса: АДРЕСА_1 , про що зазначено у договорі дарування. Жодних заборон на відчуження майна не виявлено.

А саме у пункті 7 Договору дарування зазначено, що факт відсутності заборони відчуження нерухомого майна, арешту та податкової застави підтверджується відповідними витягами та інформаційними довідками, виданими 20.08.2019 року приватним нотаріусом Швець Р.О.

Також сам позивач підтверджує той факт, що заборони на відчуження цілісного майнового комплексу не існувало.

У Державному реєстрі іпотек відсутні будь-які відомості про те, що вказане майно є предметом іпотеки, тобто державна реєстрація іпотеки не проводилась. Сторони договору дарування не зареєстровані у Єдиному реєстрі боржників, що підтверджує відсутність будь-яких невиконаних боргових зобов`язань або стягнень, що перешкоджають укладенню правочину.

Відтак договір дарування вчинено сторонами згідно законодавству та волі сторін. Нотаріусом вчинено всі необхідні дії щодо встановлення дійсної волі сторін, дотримано порядку вчинення нотаріальної дії та державної реєстрації права власності у зв`язку із вчиненням правочину.

Будь - яких доказів фіктивності вказаного правочину позивачем не надано.

Пунктом 10 договору дарування зазначено, що сторони підтверджують, що цей договір вчинюється за відсутності впливу тяжкої обставини, та обставин, що спонукають укласти даний договір на вкрай невигідних умовах та не є фіктивним та удаваним.

На виконання правочину відповідач отримав нерухоме майно, оригінали документів на вказане майно. Дарувальник з моменту укладення договору дарування вказаним майном не володіє та не користується. Реєстрація вказаного майна підтверджує настання відповідних правових наслідків.

На момент укладення договору дарування дарувальник не є членом сім`ї відповідача (не є його дружиною). Щодо дарувальника не було відкрито будь-яких виконавчих проваджень щодо стягнення боргу тощо, відомості щодо дарувальника відсутні в Єдиному реєстрі боржників.

Натомість позивач по справі не є стороною договору дарування. Позовна заява не містить будь-яких доказів порушення прав позивача. Тобто право власності відповідача, що зареєстровано у встановленому законом порядку, не перешкодило йому здійснити реєстрацію права власності за собою. В матеріалах, доданих до позовної заяви, відсутня письмова відмова державного реєстратора або іншого органу влади, з якої б вбачалось, що його права порушені і він не може звернути стягнення на нерухоме майно. Навпаки, позивач подав докази, що звернення стягнення на нерухоме майно відбулось шляхом здійснення реєстрації права власності на позивача державним реєстратором Гладковим Ю.В. КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу Дніпропетровська обл.

Таким чином, на думку відповідача, відсутній спір про право, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Що стосується поданих позивачем документів, то у відповідача є сумніви у достовірності наданих до суду копій договору позики та договору іпотеки. Насамперед такий сумнів обумовлений тим, що по-перше у позивача відсутні оригінали цих документів.

Договір іпотеки не міг укладатися у м. Донецьку та посвідчуватись приватним нотаріусом Донецького нотаріального округу, оскільки частиною 4 ст.55 ЗУ Про нотаріат (в редакції, що діяла станом на 17.04.2014 року) посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гараж, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Згідно з наданої ксерокопії договору іпотеки місцезнаходження нерухомого майна - м.Красноармійськ (нині- м.Покровськ Донецької області; місцезнаходження іпотекодержателя АДРЕСА_2 .

Таким чином нотаріальна дія щодо посвідчення договору іпотеки нерухомого майна не могла вчинюватись приватним нотаріусом м.Донецька, що суперечило б вимогам ч. 4 ст. 55 ЗУ Про нотаріат .

Крім того, як вбачається з наданих копій реєстрація за позивачем права власності відбулась у м.Дніпро, тобто поза межами місцезнаходження нерухомого майна (яке знаходиться в м.Покровськ Донецької області), що порушує ч. 5 ст. 3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з ч. 5 ст. 3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень реєстраційна дія мала відбуватися в межах області знаходження нерухомого майна, тобто на території Донецької області. Така умова запроваджена з метою захисту прав власників від рейдерських схем перереєстрації майна в інших областях, за допомогою кишенькових реєстраторів.

Відповідачу не зрозуміло, чому позивач звернувся аж до м.Дніпро, в той час як у Донецькій області є достатньо державних реєстраторів, в тому числі державний реєстратор є й у м.Покровську. Напевне, на думку відповідача, місцевий реєстратор відмовився здійснювати реєстрацію без оригіналів відповідних документів.

Як вбачається, реєстраційну дію здійснено на підставі копії договору позики та копії договору іпотеки, що не допускається згідно з законодавством. Вказане випливає з того, що рішення про державну реєстрацію прав за позивачем прийняте державним реєстратором Гладковим Юрієм Володимировичем 25.09.2019 року, в той час як оригінали договору позики та договору іпотеки були вкрадені зі слів позивача у м.Покровську 23.09.2019 року. Тобто на момент прийняття рішення державним реєстратором у м.Дніпро 25.09.2019 року оригіналів документів не було і державний реєстратор приймав рішення по копіям.

Окрім того, згідно з відповіді нотаріуса Акімової О.В від 21.05.2020 року, місце провадження нотаріальної діяльності якої зазначено м.Донецьк, що є наразі непідконтрольною територією, документи нібито згоріли в пожежі, причому жодних доказів цього факту немає (відсутні повідомлення про вчинення кримінального правопорушення з цього факту). В архів документи також не передавались.

При здійсненні державної реєстрації 25.09.2019 року державний реєстратор мав можливість переконатись про наявність у державному реєстрі речових прав вже зареєстрованого права власності на вказане майно на відповідача та ОСОБА_3 . Згідно з п.5 ч.1 ст.24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями є підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Після встановлення власників майна, які не є стороною договору позики, договору іпотеки, державний реєстратор, встановивши суперечності щодо зареєстрованих прав, мав відмовити у реєстрації прав позивача.

Крім цього з пункту 22 ксерокопії договору іпотеки вбачається, що процедура звернення стягнення на предмет іпотеки можлива лише після спливу тридцятиденного строку після отримання вимоги про усунення порушення умов договору позики або договору іпотеки.

Тобто спочатку має бути надіслана вимога про усунення порушення договору позики, а після спливу 30 днів можлива процедура звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивачем вимога про усунення порушень взагалі не надсилалась, а зразу було надано повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З повідомлення від ОСОБА_4 , яке датоване 16 вересня 2019 року вбачається, що отримавши від позивача повідомлення від 05.09.2019 року, вона просить не очікувати спливу 30 денного терміну з дня повідомлення про порушення договору позики.

З цього приводу відповідач зазначає, що вимога щодо 30 денного терміну визначена у пункті 22 ксерокопії договору іпотеки.

Зміни і доповнення даного договору підлягають нотаріальному посвідченню, що визначено пунктом 34 копії договору іпотеки. Таким чином, зміна умов, передбачених пунктом 22 копії Договору іпотеки, можлива лише шляхом укладення додаткової угодіу між сторонами договору, яка має бути посвідчена нотаріально. Як вбачається Додаткова угода про зміну пункту 22 (щодо недотримання 30-денного терміну) не укладалась та нотаріусом не посвідчувалась.

Всі вищенаведені факти та порушення, на думку відповідача, свідчать про застосування позивачем певних незаконних схем, якими позивач намагається по підробним документам захопити право власності на належне відповідачу нерухоме майно.

Підтвердженням цього є також те, що з Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що позивач до цього позову вже двічі подавав позови про визнання права власності, при цьому жодного разу він не залучав відповідача власника майна, в якості третьої особи або відповідача.

У позовній заяві позивач вказує, що у боржника відсутнє майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язання перед кредитором.

Вказане спростовується наступним. Позивач протягом 5 років навіть не намагався стягнути з боржника за договором позики кошти у розмірі 100 000 доларів США, які нібито він винен (ні в судовому порядку, ні за виконавчим написом нотаріуса, що визначено пунктом 9 ксерокопії Договору позики). Боржник ОСОБА_3 є фізичною особою підприємцем, тобто займається підприємницькою діяльністю, має у власності майно - земельну ділянку, кадастровий номер 1422786000:03:000:2195, зареєстровану 07.08.2019 року в Державному реєстрі прав. Тобто боржник за договором позики має у власності земельну ділянку, має банківські рахунки як підприємець, однак з невідомих причин позивач не звертається до суду або нотаріуса за примусовим стягненням боргу за договором позики, не звертає стягнення на належну боржнику на праві власності земельну ділянку.

Все це свідчить про штучність вимог позивача, його недобросовісність, та намагання заволодіти належним відповідачу майном.

Відповідач ОСОБА_5 просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_4 надала суду пояснення в яких зазначила, що позовні вимоги визнає та вважає їх обґрунтованими, у зв`язку з чим надає у справі свої пояснення:

Відповідач ОСОБА_5 являється колишній чоловіком ОСОБА_4 , з яким вона розірвала шлюб 2.12.2011 року, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 - її синами.

Відносини між ними до серпня 2019 року були нормальними.

Відповідачка являлася власницею цілісного майнового комплексу (побутова будівлі з лазнею, складами та огорожею) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно 28.02.2014 року.

В березні 2014 року відповідачка разом зі своїм сином ОСОБА_3 , так як саме він мав намір в подальшому займатися підприємницькою діяльністю, вирішили провести капітальний ремонт майнового комплексу. Для цього їм необхідні були значні кошти, які надав в позику ОСОБА_1 в розмірі 100000 доларів США. Враховуючи похилий вік відповідачки, договір позики ОСОБА_1 запропонував укласти з ОСОБА_3 , а в якості забезпечення грошових зобов`язань запропонував укласти договір іпотеки належного їй майнового комплексу.

Задля нотаріального посвідчення договорів звернулися до нотаріуса в місто Донецьк, бо за місцем їхнього проживання, нотаріуси відмовили в нотаріальному посвідченні договору позики та договору іпотеки.

Грошові кошти в розмірі 100000 доларів США передавалися при відповідачці, перед підписанням договору позики в місті Донецьку в нотаріальній конторі.

Підписуючи договори, між ними було досягнуто згоди, що грошові кошти будуть повернуті ОСОБА_1 до 03.09.2020 року, в протилежному випадку, належний відповідачці цілісний майновий комплекс буде передано у власність ОСОБА_1 .

За час користування грошовими коштами ОСОБА_1 , які були вкладені саме в належний майновий комплекс, вони з сином так і не змогли зібрати для ОСОБА_1 грошові кошти.

12 серпня 2019 року відповідачка отримала від ОСОБА_1 повідомлення про повернення йому 100000 доларів США, в протилежному випадку буде звернуто стягнення на її майно.

Про цю обставину стало відомо колишньому чоловікові ОСОБА_5 . Дізнавшись про це, ОСОБА_5 став спонукати відповідачку до передачі йому та іншому синові ОСОБА_3 цілісного майнового комплексу. Зокрема ОСОБА_5 наполягав на тому, що без відчуження майнового комплексу, їх сім`я залишиться без засобів існування.

Врешті решт під постійним натиском ОСОБА_5 і ОСОБА_3 відповідачка погодилася укласти договір дарування майна на їх користь. При цьому приховала свій намір від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Для того щоб приховати факт відчуження майна, бо в місті Покровську їх прізвище відомо, ОСОБА_5 домовився з родичами, які проживають в місті Києві, про її тимчасову реєстрацію міста проживання. Відповідачку 15.08.2019р. зареєстрували за адресою: АДРЕСА_3 , в гуртожитку, а вже 18.09.2019р. було знято з реєстрації.

Після укладення договору дарування відповідачка приховала від ОСОБА_1 та свого сина ОСОБА_6 факт укладення договору. Та коли отримала повторне повідомлення про повернення боргу, відповідачка надала згоду на відчуження майнового комплексу ОСОБА_1 .

Відповідачка ОСОБА_4 підтверджує, що договір дарування майнового комплексу було укладено задля уникнення звернення стягнення на її майно.

Окрім того, фактичної передачі майна на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не відбувалося.

Відповідач ОСОБА_3 надав суду пояснення в яких зазначив, що позовні вимоги визнає та вважає їх обґрунтованими, у зв`язку з чим надає у справі свої пояснення:

Матір відповідача ОСОБА_4 являлася власницею майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , який використовується під будівельну базу.

На момент отримання матір`ю свідоцтва про право власності на майновий комплекс в лютому 2014 року будівельна база потребувала капітального ремонту. Грошових коштів на ремонт не було, а без капітального ремонту експлуатувати базу було не можливо.

Грошових коштів ні у відповідача ні у матері не було. ОСОБА_5 та ОСОБА_3 справами бази не займалися.

Тому відповідач вирішив вкласти в базу значні кошти, для можливості в подальшому самому займатися підприємницькою діяльністю.

На той момент у нього склалися приятельські стосунки з ОСОБА_1 , в якого він попросив зайняти 100000 доларів.

Для особистих гарантій ОСОБА_1 попросив у відповідача укласти договір позики у нотаріуса та в забезпечення позики - майновий склад. Визначили з ОСОБА_1 дату повернення коштів - вересень 2019 року.

Для нотаріального посвідчення договору позики та договору іпотеки поїхали до нотаріуса в місто Донецьк, клієнтами якого являлися вони та їх знайомі.

Гроші ОСОБА_1 передавав відповідачу та ОСОБА_4 в приміщенні нотаріальної контори.

Проти отримання позики та передачі майнового комплексу матір не заперечувала, а навпаки підтримала цю ідею для можливості в подальшому використовувати майновий комплекс для отримання достойного прибутку.

Після отримання коштів були здійсненні наступні ремонтні роботи майнового комплексу: перекладка стін та основи фундаменту, сто відсоткове перекриття покрівлі близько 1200 кв.м., укладка плитами території бази близько 4000 кв.м., утеплення та оздоблення фасаду офісного приміщення 160 кв.м., заміна двох котлів опалення, будівництво нового складу 300 кв.м., встановлення освітлення та відеоспостереження периметра (100м х 100м х 100 м) території бази, встановлення нових воріт складів, пластикових вікон, ремонт електродроту та освітлення приміщень, ремонт та встановлення нових фрагментів огородження території бази, утеплення складу під магазин 300 кв.м., встановлення конвекторів опалення складу магазину.

Однак, як планувалося повернути кошти ОСОБА_7 вони не змогли, справи як планувалося не пішли. Про неможливість повернення коштів відповідач почав говорити ОСОБА_7 ще навесні 2019 року, на початку серпня 2019 року відповідач однозначно сказав ОСОБА_7 , що гроші повернуті в зазначений строк не будуть.

12 серпня 2019 року відповідач отримав від ОСОБА_1 перше повідомлення про повернення коштів або перехід права власності на майновий комплекс. Потім ще неодноразово він отримував аналогічні повідомлення і вже 16 вересня 2019 року він та матір дали ОСОБА_7 повідомлення проте, що не заперечують проти звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після чого, ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на майновий комплекс.

З вересня 2019 року ОСОБА_1 володіє базою до теперішнього часу, частину якої орендує відповідач.

Про ту обставину, що ОСОБА_4 уклала договір дарування в серпні 2019 року відповідачу нічого не відомо.

Відповідач ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву.

У відзиві відповідач зазначив, що 20 серпня 2019 року у місті Києві був укладений договір дарування нерухомого майна, де ОСОБА_4 - дарувальник, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - обдаровані. Відповідно до умов договору дарування у власність обдарованих перейшов цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею складах огорожею), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1150,7 кв.м., розташований на земельній ділянці 0,9539 - кадастровий номер земельної ділянки: 1413200000:13:006:0077. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем, та зареєстрований в реєстрі під № 4311. Даний правочин 20.08.19 17:32:04 (дата, час державної реєстрації) був внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (реєстраційний номер нерухомого майна 303582114132), державний реєстратор: приватний нотаріус Швець Руслан Олегович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48322860 від 20.08.2019. Таким чином, до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у приватну власність повністю перейшов вищевказаний об`єкт нерухомості по Ѕ частці кожному.

Так, відповідно до пункту 7 вищевказаного договору, дарувальник стверджував, що від обдарованих не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору, зазначене нерухоме майно до цього часу нікому іншому не відчужене за будь-яким правочином, не заставлене у будь-якому спорі, під забороною або арештом не перебуває, не обтяжене ніякими іншими зобов`язаннями перед третіми особами, відчуження майна здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства.

Факт відсутності заборони відчуження нерухомого майна, арешту та податкової застави (згідно п.7 договору дарування) було підтверджено відповідними витягами та інформаційними довідками виданими 20.08.2019 ОСОБА_8 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Разом з тим, вказане нерухоме майно отримане після підписання договору дарування було повністю прийнято до володіння та розпорядження ОСОБА_3 та його співвласником. Даний факт підтверджується укладеним договором оренди нежитлових приміщень від 02.09.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , а також аналогічним договором укладеним із співвласником нерухомого майна ОСОБА_5 . Таким чином, вказаній об`єкт нерухомості був переданий іншій особі в оплатне користування вже після укладанню договору дарування. Вказане підтверджується і тим, що по даним договорам оренди, орендар - ОСОБА_3 здійснював оплату (безготівковими перерахунками грошових коштів) на банківські рахунки відповідно до умов укладених договорів.

Наведене доводить, що передання майна за договором дарування відбулось, а також доводить реальне настання правових наслідків, що були обумовлені договором дарування.

Позивач у своїй позовній заяві посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), однак обставини зазначеної справи відрізняються від обставин викладених у позові, на час укладення договору дарування вказаного майнового комплексу, право власності на даний об`єкт нерухомого майна будь-якою особою не оспорювалося, під арештом, забороною в іпотеці не перебувало, будь-якого рішення суду про стягнення боргу ухвалено не було, у зв`язку з чим на момент укладення правочину були відсутні підстави для заборони власнику розпоряджатися належним йому майном та вчиняти щодо майна будь-які угоди.

ОСОБА_3 на момент укладання договору дарування стосовно нібито існуючого договору іпотеки, або інших обставин які могли б перешкодити укладанню договору дарування не знав.

Навпаки, дарувальник стверджував, що від обдарованих не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору. Дарувальник стверджував, що зазначене нерухоме майно до цього часу нікому іншому не відчужене за будь-яким правочином, не заставлене у будь-якому спорі, під забороною або арештом не перебуває, не обіщане, не обтяжене ніякими іншими зобов`язаннями перед третіми особами, відчуження майна здійснюється за її доброю волею.

Також позивачем не надано доказів того, що правочин вчинено відповідачами з порушенням норм чинного законодавства, тобто не підтверджено та жодним чином не доведено його фіктивність.

Також, позовна заява ОСОБА_1 не містить будь-яких доказів порушення його права власності. Тобто право власності ОСОБА_3 та його співвласника, що було зареєстровано у встановленому законом порядку, не перешкодило ОСОБА_1 здійснити державну реєстрацію права власності за собою.

На момент звернення стягнення на вказане нерухоме майно, ОСОБА_4 у власності мала, та на даний момент в її власності знаходиться декілька об`єктів нерухомості, а також земельні ділянки та долі в іншій нерухомості, однак ОСОБА_1 звернув стягнення саме на вищевказаний об`єкт - цілісний майновий комплекс.

В матеріалах, які додані ОСОБА_1 до позовної заяви, відсутні докази, з яких би вбачалось, що права ОСОБА_1 порушені і він не може звернути, чи не міг раніше звернути стягнення на нерухоме майно. Навпаки, позивач надав докази, що звернення стягнення відбулось шляхом здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_1 , яке здійснив державний реєстратор Гладков Ю.В. (Комунальне підприємство Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу Дніпропетровська область), право власності йому перейшло в повному обсязі без жодних заборон. ОСОБА_1 на даний час володіє та має повне право розпоряджатися вказаним нерухомим майном.

Тобто вже відбулось скасування раніше набутого права власності ОСОБА_3 та його співвласника, та стався перехід права власності до ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на нерухоме майно. Вказане і було передбачено в договорі іпотеки копію якого ОСОБА_1 долучив як доказ до позову.

Таким чином, відсутність спору про право є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стосовно поданого позову.

Разом з тим, відповідач звертає увагу суду на документи подані ОСОБА_1 , як докази його права власності які раніше також послужили йому при оформленні права власності шляхом звернення стягнення на вказане нерухоме майно.

Стосовно нібито укладеного договору позики та іпотеки та наданих до суду сфальсифікованих доказів та підроблених документів.

При з`ясуванні обставин виникнення вказаних договорів іпотеки та позики, на підставі яких Державний реєстратор ОСОБА_9 надав право власності ОСОБА_1 , було здійснено усний запит нотаріусу ОСОБА_10 (за телефоном НОМЕР_1 , на даний час нотаріус перебуває в м. Київ), яка повідомила, що згідно реєстру нотаріальних дій за 2014 рік, реєстровий номер 209 був наданий документу від 28.01.2014 року (однак вказаний номер значиться на договорі іпотеки ОСОБА_1 від 17.04.2014р.).

В свою чергу, на нотаріальних бланках ВТТ № НОМЕР_2 , ВТТ № 936379, ВТТ № 936380, ВТТ № 936381, ВТТ № 936382, (на яких нібито було викладено договір іпотеки та позики) в дійсності за інформацією нотаріуса був оформлений договір застави автомобіля під реєстровим номером нотаріальної дії № 1127 з іншими прізвищами. Нотаріусу ОСОБА_10 за допомогою засобів мобільного зв`язку (з використанням мобільного додатку вайбер) для огляду було надіслано копію договору іпотеки від 17.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Здійснивши огляд копії даного договору іпотеки, ОСОБА_10 повідомила, що підпис на договорі іпотеки не її. Іншу інформацію стосовно реальних нотаріальних дій, ОСОБА_10 надати відмовилась посилаючись на нотаріальну таємницю ст. 8 Закону України Про нотаріат .

Разом з тим, при перевірці реєстрів обтяжень рухомого майна (пошуку нотаріальних дій нотаріуса Акімовой О.В. від 17.04.2014р.) було отримано Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № витягу Р69349, у даному витязі зазначено що 17.04.2014 року нотаріусом Акімовой О.В. був посвідчений договір застави транспортного засобу 175АІ10140417001-ЗАСТ укладений між фізичною особою ОСОБА_11 та юридичною особою ПАТ Укрсоцбанк на даний час правонаступником якого є Альфа- Банк. Вказаний договір застави транспортного засобу № 175АІ10140417001 -ЗАСТ 17.04.2014 року, був укладений в трьох примірниках два з яких укладено на нотаріальних бланках ВТТ № 936378, ВТТ № 936379, ВТТ № 936380, ВТТ № 936381, ВТТ № 936382, ВТ № 936383, зареєстрованого в реєстрі під номером 1127. Примірник даного договору наданий Публічному акціонерному товариству УКРСОЦБАНК був виготовлений на спеціальній нотаріальних бланках ВТТ № 936381, ВТТ № 936382, ВТТ № 936383.

Водночас, ксерокопія договору іпотеки від 17.04.2014 р., нібито укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яку ОСОБА_1 долучив до позову про визнання права на нерухоме майно (судова справа № 235/4641/20, провадження № 2/235/1626/20 розглядалась у Красноармійському міськрайонному суді Донецької області 27.07.2020р., а також до позову по справі про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна № 235/6483/20), нібито була також укладена на нотаріальних бланках ВТТ № 936379, ВТТ № 936380, ВТТ № 936381, ВТТ № 936382, на яких в той же час був укладений договір застави транспортного засобу № 175АІ10140417001-ЗАСТ під 17.04.2014 року, засвідчений нотаріусом Акімовою О.В.

Вказаний підроблений договір іпотеки та позики (або його копію), нібито укладений на нотаріальних бланках ВТТ № 936379, ВТТ № 936380, ВТТ № 936381, ВТТ № 936382, виходячи з вищевикладеного, було надано ОСОБА_1 і для проведення Державної реєстрації для переходу права власності на своє ім`я - Державному реєстратору Гладкову Юрію Володимировичу - Комунальне підприємство Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу , Дніпропетровська обл., місто Дніпро, яку він здійснив на користь ОСОБА_1 25.09.2019р.

Стосовно нотаріальних бланків ВТТ № 936378, ВТТ № 936379, ВТТ № 936380, ВТТ .N2 936381, ВТТ № 936382, ВТТ № 936383 (на яких було укладено договір застави транспортного засобу № 175АІ10140417001-ЗАСТ від 17.04.2014 року) та нібито укладено договори іпотеки та позики від 17.04.2014р, за якими ОСОБА_1 набув право власності, було здійснено перевірку в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів через web сайт rnb.nais.gov.ua Державного підприємства Національні інформаційні системи . При перевірці встановлено, що вищевказані бланки витрачені 17.04.2014 року, код витрачання бланку 3 - Інші договори. Однак при перевірці вказаних нотаріальних бланків (з кодом витрачання бланку 3 - Інші договори) в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів від 17.04.2014 року, виявлено, що існує всього 6 (шість) бланків, коли в той же час договір іпотеки від 17.04.2014р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , повинен був укладатися на 8 (вісьмох) бланках, 4 (чотири) з яких у кожній зі сторін договору, що також вказано у копії самого договору іпотеки, яку ОСОБА_1 надавав на Державну реєстрацію права та до суду.

Таким чином, виходячи з отриманої інформації в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів, також підтверджується той факт, що на нотаріальних бланка ВТТ № 936378, ВТТ № 936379, ВТТ № 936380, ВТТ № 936381, ВТТ № 936382, ВТТ № 936383 був укладений договір застави транспортного засобу № 175АІ10140417001-ЗАСТ, який було укладено на 6 (шістьох) спеціальних нотаріальних бланках (3 бланка для кожної сторони) та один примірник в справу нотаріуса не на спеціальних бланках, а договору іпотеки та позики від 17.04.2014 року не існувало.

Враховуючі викладене, спростовується і надання реєстраційних номерів НОМЕР_3 , які нібито були надані договору іпотеки та позики від 17.04.2014 року, так як станом на 17.04.2014 року нотаріусом Акімовою О.В. вже надавався реєстраційний номер 1127 (договір застави транспортного засобу № 175АІ10140417001-ЗАСТ), тобто зареєстрованих нотаріальних дій в реєстрі нотаріуса Акімовой О.В. станом на 17.04.2014р. було вже більше ніж 1127 (одна тисяча сто двадцять сім).

Таким чином ОСОБА_1 надав на Держану реєстрацію права власності підроблені документи нібито укладені між останнім та ОСОБА_4 , ОСОБА_12 в місті Донецьк та посвідчені нотаріусом Акімовой О.В.

Вказані протиправні дії ОСОБА_1 та Державного реєстратора Гладкова Ю.В. призвели до переходу права власності на цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею складами та огорожею), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1150,7 кв.м., розташований на земельній ділянці 0,9539 га., кадастровий номер земельної ділянки: 1413200000:13:006:0077 (реєстраційний номер нерухомого майна 303582114132), яким на даний час володіє ОСОБА_1 , шляхом рейдерського захвату об`єкту нерухомості.

Також, ОСОБА_1 до позову про визнання права на нерухоме майно (судова справа № 235/4641/20, провадження № 2/235/1626/20 розглядалась у Красноармійському міськрайонному суді Донецької області 27.07.2020р), та позову про визнання договору дарування недійсним (судова справа № 235/6483/20), долучає копію листа вих. №16/01-20 від 21.05.2020 року (нібито виданого та завіреного підписом і печаткою приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Акімовою О.В.) на ім`я ОСОБА_1 . Даний лист, за повідомленням нотаріуса Акімової О.В., не видавався, а інформація яка вказана у листі не відповідає дійсності, тому що пожежі в приміщенні нотаріуса ОСОБА_10 ніколи не було, що її офіс знаходиться в центрі міста Донецьк та бойових дій і обстрілів в тому районі Донецька не відбувалось. Нотаріус ОСОБА_10 , за допомогою мобільного зв`язку, повідомила, що вказаний лист є підробкою. Додатково нотаріус Акімова О.В повідомила, що на ту дату якою був виданий даний лист, вона перебувала на території міста Донецька (що є територією яка непідконтрольна українській владі) та пункти перетину з територією України були зачинені у зв`язку з карантинними обмеженнями, так що вона фізично не змогла б надати чи надіслати ОСОБА_1 даний лист. Також на адвокатський запит нотаріус Акімова О.В. повідомила, що в 2020 році ніяких листів не писала, в тому числі ОСОБА_1 на запити не відповідала.

На даний час за вказаними фактами, за заявою ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесені матеріали кримінального провадження за № 12020055410000550 від 06.11.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 192 Кримінального кодексу України стосовно протиправних дій щодо вищевказаного нерухомого майна - цілісного комплексу. Ухвалою слідчого судді Красноармійського міськрайонного суду від 20.10.2020 року, ухвалено накласти арешт шляхом заборони відчуження на цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею складами та огорожею), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1150,7 кв.м.

Таким чином ОСОБА_1 , намагається ввести судові органи в оману надаючи до суду підроблені та сфальсифіковані докази з метою легалізувати свої протиправні дії по захопленню майна шляхом винесення відповідних рішень суду на його користь.

Відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович про визнання договору дарування недійсним - відмовити в повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. до судового не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи без його присутності.

Суд, вислухавши позивача та його представника, відповідачів, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках

порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13), про це зазначено у рішенні Конституційного суду України від 30.01.2003 року за № 3-рп/2003.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В матеріалах цивільної справи наявна копія договору позики від 17.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 - позикодавець та ОСОБА_12 - позичальник. Предметом даного договору є те, що позикодавець при укладенні даного договору передав у власність позичальникові, а позичальник прийняв від позикодавця у власність грошові кошти в розмірі 100000 доларів США. Позичальник зобов`язався повернути цю суму до 03.09.2019 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу О.В. Акімовою, зареєстровано в реєстрі за № 208 (а.с.5).

ОСОБА_1 - іпотекодержатель з одного боку та ОСОБА_4 - іпотекодавець з іншого боку, 17.04.2014 року уклали договір іпотеки. Відповідно до п.2 даного договору, цим договором забезпечується виконання зобов`язання ОСОБА_6 перед іпотекодавцем за договором позиви від 17.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме повернення позики в розмірі 100000,00 доларів США до повного виконання своїх зобов`язань.

Погашення заборгованості ОСОБА_6 за договором позики здійснюється на умовах, визначених договором позики, але не пізніше 3 вересня 2019 року.

Предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303582114132.

Об`єкт нерухомості належить ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області № 18420518 від 28.02.2014 року.

Пунктом 10 договору передбачено, що предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні іпотекодавця протягом всього строку дії даного договору. Іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: знищувати або проводити капітальний ремонт предмета іпотеки чи здійснювати істотні поліпшення предмета іпотеки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки або його частку; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

У п. 18 договору зазначено, що іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця в таких випадках: у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язання за договором позики; незалежно від настання строку виконання зобов`язання за договором позики у випадку смерті іпотекодавця боржника за договором позики; незалежно від настання строку виконання зобов`язання за договором позики у випадку будь-якого порушення умов договору позики; незалежно від настання строку виконання зобов`язання за договором позики у випадку будь-якого порушення іпотекодавцем умов даного договору; незалежно від настання строку виконання зобов`язання за договором у випадку, коли предмет іпотеки використовується іпотекодавцем не за призначенням; незалежно від настання строку виконання зобов`язання за договором позики , коли іншою особою розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки; в інших випадка, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України.

Пунктом 22 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення умов договору позики, та/або умов даного договору іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої обов`язки, письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менше тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до даного договору та/або чинного законодавства України. Положення цього пункту не є перешкодою для реалізації прав іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 25 договору у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомлені має міститися підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, розмір вимог за зобов`язанням за договором позики та вимог щодо відшкодування всіх витрат Іпотекодержателя, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя прав власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

В матеріалах справи наявна копія договору іпотеки (а.с.6-8). За твердженням позивача оригінали договору позики та договору іпотеки були викрадені.

12 серпня 2019 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_4 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке нею отримане 12.08.2019 року (а.с.9).

05 вересня 2019 року ОСОБА_1 вдруге направив ОСОБА_4 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке нею отримане 05.09.2019 року (а.с.10).

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_4 підтвердила, що дійсно отримувала повідомлення від ОСОБА_1 , але приховала від нього факт укладання договору дарування предмету іпотеки.

16 вересня 2019 року ОСОБА_4 направила ОСОБА_1 повідомлення в якому зазначила, що у зв`язку з тим, що її син не повернув позику в сумі 100000,00 доларів США, чим порушив пункти 1, 3, 4 договору позики від 17.04.2014 року, вона не заперечує проти того, що ОСОБА_1 відповідно до пунктів 18, 19, 20, 22, 25 договору іпотеки здійснить звернення стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_4 зазначила, що вона не заперечує проти того, щоб ОСОБА_1 шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки зареєстрував право власності на предмет іпотеки на своє ім`я. ОСОБА_4 відомо, що її син не має грошових коштів для повернення позики. Вона не буде придбавати у свою власність предмет іпотеки. Окрім того, ОСОБА_4 просить у разі прийняття ОСОБА_1 рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, не очікувати спливу 30 - денного терміну з дня повідомлення про порушення її сином договору позики та звернути стягнення на предмет іпотеки, перереєструвати право власності на своє ім`я. ОСОБА_4 погодилась з визначеною вартістю предмету іпотеки та зазначила, що не має та не буде мати претензії до ОСОБА_1 . Дане повідомлення отримане ОСОБА_1 16.09.2019 року (а.с.11).

В судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтвердили, що така переписка між ними мала місце, і саме після отримання повідомлення ОСОБА_1 звернувся до реєстратора для перереєстрації на себе предмету іпотеки, про наявність договору дарування ОСОБА_1 не знав, в свою чергу ОСОБА_4 від нього це приховала.

16 вересня 2019 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_1 повідомлення в якому зазначив, що не має грошових коштів у сумі 100000,00 доларів США, тому не може повернути ОСОБА_1 зазначену суму відповідно до умов договору позики. ОСОБА_3 розуміє, що порушив пункти 1, 3, 4 договору позики та стверджує, що не може повернути цю суму у подальшому. ОСОБА_3 також розуміє, що ОСОБА_1 має право здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить його матері. Окрім того, ОСОБА_3 просить ОСОБА_1 не очікувати спливу 30 - денного терміну з дня повідомлення про порушення ним договору позики та звернути стягнення на предмет іпотеки, перереєструвати право власності на своє ім`я. ОСОБА_3 погодився з визначеною вартістю предмету іпотеки та зазначив, що не має та не буде мати претензій до ОСОБА_1 . Дане повідомлення отримане ОСОБА_1 16.09.2019 року (а.с.12).

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 пояснив, що не знав про те, що його мати подарувала майновий комплекс його батьку та брату. На час укладання договору дарування від 20.08.2019 року він перебував у від`їзді, оригінал свідоцтва про право власності, на підставі якого майновий комплекс належить його матері, перебував у нього в сейфі. Договір дарування майнового комплексу було посвідчено на підставі копії свідоцтва про власность.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 182399783 від 25.09.2019 року державним реєстратором КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу Гладковим Ю.В. за заявою ОСОБА_1 на підставі договору позики ВТТ 936378 від 17.04.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Акімовою О.В. та договору іпотеки ВТТ 936379 від 17.04.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Акімовою О.В., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48858766 від 25.09.2019 року. Цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_4 , 20.09.2019 року зареєстровано за власником ОСОБА_1 (а.с.13).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 210386532 від 27.05.2020 року на підставі договору позики ВТТ 936378 від 17.04.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Акімовою О.В. та договору іпотеки ВТТ 936379 від 17.04.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Акімовою О.В., цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_4 , 20.09.2019 зареєстровано за власником ОСОБА_1 (а.с.14).

Згідно листа Донецького обласного державного нотаріального архіву від 13.05.2020 року документи приватного нотаріуса Акімової О.В. до архіву не передавались, тому видати дублікати договорів, за якими ОСОБА_1 є стороною, не виявляється можливим (а.с.15).

Згідно листа приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Акімової О.В. від 21.05.2020 року на ім`я ОСОБА_1 , під час проведення антитерористичної операції, з 14.04.2014 року по 30.04.2018 року, офісне приміщення приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу за адресою: АДРЕСА_5 , було обстріляне, внаслідок чого у приміщенні сталася пожежа та усі документи, в тому числі договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 17.04.2014 р., зареєстрований в реєстрі за № 209 - були знищені. Не вбачається можливим надати дублікат даного договору (а.с.16). В матеріалах цивільної справи наявна копія даного листа, яка посвідчена підписом судді після огляду в судовому засіданні оригіналу даного листа.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 18420518 від 28.02.2014 року, цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває у приватній власності ОСОБА_4 (а.с.17). Оригінал даного свідоцтва оглянуто в судовому засіданні та копія, яка наявна в матеріалах цивільної справи, посвідчена підписом судді.

В судовому засіданні встановлено, що оригінал свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 18420518 від 28.02.2014 року, перебував у відповідача ОСОБА_6 як на момент укладання спірного договору дарування так і на час розгляду справи у суді. Оригінал свідоцтва не передався сторонам договору дарування, як наслідок його не вилучено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. під час посвідчення договору дарування 20.08.2019 року. Також судом з пояснень учасників справи встановлено, що під час укладання договору дарування використовувалась копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до договору дарування нерухомого майна від 20.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., зареєстрованого в реєстрі за № 4311, ОСОБА_4 - дарувальник, та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - обдаровувані, уклали цей договір про таке: дарувальник подарувала, а обдаровувані прийняли в дар по Ѕ частці кожен нерухоме майно - цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.19).

ОСОБА_4 - дарувальник, відповідно до договору дарування, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3

ОСОБА_3 - обдарований, відповідно до договору дарування, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

Відповідно до інформації, наданої Міністерством соціальної політики на запит суду, ОСОБА_3 з 19.08.2019 року перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управлінні праці та соціального захисту населення Святошинського району, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_7 (а.с.52).

Представником відповідача ОСОБА_3 до відзиву на позов надано копію адвокатського запиту приватному нотаріусу Акімовій О.В. з прохання підтвердити інформацію щодо видачі листа № 16/01-20 від 21.05.2020 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с.79). Як відповідь на цей запит надано копію листа, без вихідного номеру та дати (а.с.81). У цьому листі приватний нотаріус зазначає, що до 12 серпня 2020 року була зареєстрована її приватна нотаріальна діяльність по Донецькому міському нотаріальному округу. В 2020 році вона ніяких листів не писала, в тому числі ОСОБА_1 , на запити не відповідала. Приміщення за адресою: АДРЕСА_8 , обстріляне не було, пожежі в ньому не було, архів не був знищений (а.с.81). Аналогічна інформація викладена у листі від 01.12.2020 року (а.с.102). Оригіналів даних листів суду для огляду не надано.

Наказом Міністерства юстиції України від 15.01.2021 року за № 176/5 задоволено скаргу ОСОБА_5 від 21.09.2020 року, скасовано рішення від 25.09.2019 року № 48858766, 48858622, прийняті державним реєстратором КП Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу Дніпропетровської області Гладковим Ю.В. (а.с.103).

Колегія міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції у висновку від 01.12.2020 року зазначила, що з відомостей державного реєстру прав встановлено, що на підставі оскаржуваного рішення державним реєстратором Гладковим Ю.В. внесено запис про право власності № 33387930 ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна. Колегією встановлено, що державним реєстратором на підставі рішення від 25.09.2019 року № 48858622 припинено право власності скаржника ( ОСОБА_5 ) на Ѕ частину об`єкта нерухомого майна. Оскаржуване рішення та рішення від 25.09.2019 № 48858622 прийняті державним реєстратором за результатами розгляду заяв про державну реєстрацію права власності від 20.09.2019р. № 36032999, 36032065, до яких додано договір іпотеки від 17.04.2014, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Акімовою О.В. за реєстровим № 209, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Колегія зазначає, що до заяв не додано документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не назначений у відповідній письмовій вимозі.

Колегія посилається на пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127, яким передбачено, що для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). На думку колегії міністерства, під час розгляду заяв державний реєстратор Гладков Ю.В. належним чином не перевірив документи, на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та здійснив державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна без необхідних документів, передбачених законодавством (а.с.103-104).

Такими чином, причиною скасування державної реєстрації стало те, що державним реєстратором не витримано 30-денний термін після отримання іпотекодавцем та боржником вимоги іпотекодержателя. Разом з тим, колегія міністерства не досліджувала питання відповідності бланків, на яких виконані договори позики та іпотеки, достовірність відомостей, які надавала приватний нотаріус Акімова О.В. на запити позивача та представника відповідача, та не ставила питання щодо недійсності договору позики та договору іпотеки.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 241105182 від 20.01.2021 року цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору дарування від 20.08.2019 року на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по Ѕ частині кожному (а.с.105,106).

Представник відповідача ОСОБА_3 стверджуючи, що договір іпотеки є підробленим, надала до матеріалів цивільної справи, копію договору застави транспортного засобу від 17.04.2014 року, який виготовлено на нотаріальних бланках ВТТ 936378, ВТТ № 936379, ВТТ 936380, ВТТ № 936381, ВТТ 936382, ВТТ 936383 (а.с.75-77). Разом з тим, договір іпотеки від 17.04.2014 року виготовлений на нотаріальних бланках ВТТ № 936379, ВТТ № 936880, ВТТ № 936881. На думку представника, це свідчить про недійсність договору іпотеки. В даному випадку суд зазначає, що питання щодо дійсності або недійсності договору іпотеки та договору позики в межах цієї цивільної справи не розглядається, оскільки не є предметом позовних вимог. Також, на дату ухвалення даного рішення, такий спір відсутній в провадженні суду.

Покровським відділом поліції 03.12.2020 року направлено запит щодо надання інформації на адресу приватного нотаріусу Акімової О.В. з якого вбачається, що сектором дізнання проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12020055410000550 від 06.11.2020 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 192 КК України за фактом заподіяння майнової шкоди шляхом обману у великих розмірах (а.с.143). В межах даного кримінального провадження дізнавач запитував інформацію щодо посвідчення договорів позики та іпотеки від 17.04.2014 року. Інформації про те, на якій стадії перебуває дане кримінальне провадження на час розгляду справи суду не надано.

Згідно витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021052410000227 від 15.04.2021 року та № 12021052410000226 від 15.04.2021 року внесено відомості за ст. 206 та ч. ст. 358 КК України, відповідно (а.с.159, 160). Відомостей про стан кримінальних проваджень суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені у ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваним правочин).

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Системний аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що для визнання правочину, зокрема договору дарування, недійсним, судом має бути встановлено недотримання при його укладанні однієї з вимог, визначеної частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно частини третьої статті 215 ЦПК України правом заперечувати дійсність правочину наділені сторони такого правочину або особи, прав та інтересів яких він стосується.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка здійснила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

За змістом ч.1 ст. 202, ч.3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягає установленню судом у цій справі, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування.

Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

У відповідності до ч.3 ст. 215 ч.1 ст. 216 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Крім того, згідно статей 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення.

При цьому, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року по справі № 369/11268/16-ц погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року по справі № 369/11268/16-ц зазначила, що відсутні правові підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, а також з метою формування єдиної правозастовної практики у подібних правовідносинах зазначила наступне.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від цих висновків.

Велика Палата Верховного Суду врахувала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним .

З матеріалів справи вбачається, що відповідачці ОСОБА_4 на праві власності належить цілісний майновий комплекс (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), розташований за адресою: АДРЕСА_4 . Ії син, відповідач по справі ОСОБА_3 17.04.2014 року укладає договір позики з позивачем ОСОБА_1 , відповідно до якого останній передає йому 100000,00 доларів США строком повернення до 03.09.2019 року. Укладання даного договору позики, а також його виконання в частині передання коштів, підтверджується позивачем ОСОБА_1 , відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_12 . В рахунок забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 перед ОСОБА_1 , останній та ОСОБА_4 укладають договір іпотеки. Сторони договору іпотеки не заперечують факту укладання даного договору, а навпаки наполягають на факті його укладання, та на тому, що сторони договору повинні виконати зобов`язання зазначені у ньому. Відповідачка ОСОБА_4 підтверджує, що вона обізнана про те, що її син ОСОБА_3 не виконав умови договору позики, та не має можливості повернути борг у визначений договором строк. Відповідачка в судовому засіданні стверджувала, і це не спростовано ані іншими учасниками справи, ані матеріалами справи, що скориставшись відсутністю сина ОСОБА_6 , вона під впливом колишнього чоловіка - відповідача по справі ОСОБА_5 та іншого сина ОСОБА_3 , погодилась укласти договір дарування щодо спірного нерухомого майна, саме з метою уникнути звернення стягнення на нерухоме майно. Її запевнили, що цей майновий комплекс, таким шляхом залишиться у розпорядженні синів. Оскільки оригінал свідоцтва про власності на майновий комплекс перебував у сина - відповідача по справі ОСОБА_6 , але повідомляти його про намір укладання договору дарування вони не планували, тому звертались до нотаріусів міста Покровська з проханням посвідчити договір дарування на підставі копії свідоцтва, проте жоден нотаріус у місті не погодився посвідчувати договір дарування на підставі копії правовстановлюючого документу. З метою укладання договору дарування у іншому місті, на декілька днів було змінено місце реєстрації відповідачки з м. Покровськ на місто Київ, оскільки саме там нотаріус погодився посвідчити договір дарування на підставі копії правовстановлюючого документу. Відповідачка стверджує, і це також не спростовано, що безпосередньо приватного нотаріуса, який посвідчував договір дарування, вона не бачила, з ним не спілкувалась, їй винесли договір та вона його підписала, але весь час перебувала під впливом сина та колишнього чоловіка, які фактично примусили її це зробити. Після отримання від ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, ані сину ОСОБА_3 , ані ОСОБА_1 , не повідомила про існування договору дарування, що свідчить про навмисне приховування цього факту від заінтересованих осіб. Відповідач ОСОБА_5 в судому засіданні стверджував, що погодився отримати в дар Ѕ частину майнового комплексу, з метою в подальшому передачі її на користь сина ОСОБА_6 , але станом на час розгляду справи цього не зробив.

Щодо реального наслідків укладання договору дарування. Представник відповідача ОСОБА_3 у відзиві на позов стверджує, що нерухоме майно було повністю прийнято до володіння та користування ним та ОСОБА_5 . На підтвердження цього зазначає про наявність договору оренди, відповідно до якого ОСОБА_3 є орендарем спірного майна, та перераховує орендну плату. На підтвердження надано копію договору оренди від 02.09.2019 року, укладеного між ОСОБА_3 - орендодавцем та ОСОБА_12 - орендарем. Пунктом 5.1 даного договору передбачено розмір орендної плати 18630 гривень щомісячно. Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 заперечує факт укладання такого договору, а також здійснення будь-якої оплати за цим договором. Доказів, що підтверджують здійснення оплати за договором оренди, суду не надано. Також відповідач у цьому ж відзиві вказує, що спірним об`єктом на даний час користується та володіє саме ОСОБА_1 .

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що користуватися спірним нерухомим майном продовжує саме ОСОБА_1 , тому судом не встановлено факту настання реальних наслідків укладання договору дарування.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись статтями 2, 13, 76-83, 259, 263-265 ЦПК України, 202, 203, 204, 215, 216, 229-233, 717 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування цілісного майнового комплексу (побутова будівля з лазнею, складами та огорожею), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 серпня 2019 року між ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 з другого боку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. та зареєстрованого за № 4311.

Стягнути з ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду, в рівних долях в розмірі 210,20 гривень з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду або через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 . Адреса: Донецька область, Покровський район, село Солоне. РНОКПП НОМЕР_4 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса здійснення адвокатської діяльності: АДРЕСА_9 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 1912 від 27 грудня 2017 року.

Відповідач: ОСОБА_3 . Адреса: АДРЕСА_10 . РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 . Адреса: АДРЕСА_11 . РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_13 . Адреса: АДРЕСА_12 . РНОКПП НОМЕР_7 .

Відповідач: ОСОБА_3 . Адреса: АДРЕСА_13 2. РНОКПП НОМЕР_8 .

Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович. Адреса: АДРЕСА_14 . Номер ліцензії 7626.

В судовому засіданні 18 червня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення виготовлено 29.06.2021 року.

Суддя: