Ухвала

від 09.07.2021 по справі 120/5473/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 липня 2021 року

м. Київ

справа № 120/5473/20-а

адміністративне провадження № К/9901/22574/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про: визнання протиправними та скасування наказу, припису,

УСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, у якому просив визнати протиправними та скасувати:

- наказ №807-ДК від 21.08.2020 начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області "Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності";

- припис №807-ДК/0367Пр/03/01/-20, яким зобов`язано позивача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку або виготовити документи, що посвідчують право користування на дану земельну ділянку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.02.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021, у задоволенні позову відмовлено.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, суд виходить з такого.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 13 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

Також, частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Частиною ж шостою статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, який, втім не є вичерпним.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина 3 статті 12 КАС України).

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

З урахуванням того, що за предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, тому з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії справ незначної складеності за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З огляду на викладене, обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин 3 та 4 статті 12 КАС України відсутні.

Так, процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи незначної складності можуть переглядатися в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, зазначає нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а також посилається на підпункти а , б , в , г пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на даний час суди всіх інстанцій, в тому числі, Верховний Суд не мають єдиного підходу щодо того, чи розповсюджується на проведення перевірок органів Держгеокадастру Закон України від 05 квітня 2007 року № 877-У Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . Крім того, немає єдиної думки щодо того, що ж вважається перевіркою земельної ділянки, а що перевіркою суб`єкта господарювання.

Колегія суддів критично оцінює вищевказані посилання, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію стосовно вказаних питань, зокрема, в постановах від 17.09.2019 у справі № 806/1723/18, від 31.03.2021 у справі № 240/5335/18, в яких підставою проведення перевірки, винесення припису був факт самовільного захоплення земельної ділянки.

Зокрема, у справі № 240/5335/18 Верховний Суд висловив правову позицію відповідно до якої "Вказаним Законом № 877-V визначено чіткий перелік відносин, на які поширюється його дія. До вказаного переліку не входять відносини, що виникають під час здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Таким чином, особливості та обмеження перевірок визначені у вказаному Законі № 877-V не відносяться до здійснення Держгеокадастром та його територіальними органами перевірок дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель. Враховуючи те, що норми Закону № 877-V стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності суб`єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель, на спірні правовідносини розповсюджуються норми Закону №963-IV".

Судом апеляційної інстанції було враховано вищезгадані висновки Верховного Суду під час розгляду справи, а тому колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від них.

Отже, Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена, шляхом формулювання нової правової позиції.

Також скаржник зазначає про невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, де посилається на ухвалу Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №922/3706/19.

Проте, суд вважає безпідставним таке посилання скаржника, оскільки вказаний процесуальний документ не є джерелом правозастосовчої практики згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України і не є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд не враховує посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду викладених у справі № 817/1155/18, оскільки вони не узгоджуються з застосованою правовою позицією Верховного Суду, зокрема, викладеною у постанові від 31.03.2021 у справі №240/5335/18, які відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, враховано як останню правову позицію під час вирішення тотожних спорів.

Орім того, посилання скаржника на підпункт б пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не заслуговує на увагу з огляду на те, що скаржник не надав доказів, що в даному випадку суди встановлювали обставин, які доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої ці обставини встановлені.

При цьому, скаржником не зазначено, які саме обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, підлягають спростуванню та не вказано в якій справі таке спростування здійснюється (здійснюватиметься).

Також скаржник вказує на те, що розгляд касаційної скарги має для нього виняткове значення.

Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті "в" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. А посилання скаржника на існування таких обставин має загальний характер, тому не може вважатися винятковим випадком.

Щодо зазначення скаржником того, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, Верховний Суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Так, хоча у розумінні частини шостої статті 12 КАС ця справа і не належить до справ незначної складності, проте водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

Відтак, з огляду на те, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, вона може бути розглянута за правилами загального позовного провадження, якщо суд першої інстанції дійде такого висновку.

Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах, які розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України).

Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до Кодексу адміністративного судочинства України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

Натомість скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Водночас аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не містить жодних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою та п`ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, які б дали можливість Верховному Суду дійти висновку про необхідність перевірки викладених у скарзі аргументів скаржника та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, оскільки передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене також у пункті 7 частини 3 статті 2 та частини 1 статті 13 КАС України, а також частини 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, розглядає спори, що мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.

Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткові обставини відсутні і обґрунтувань щодо їх наявності в касаційній скарзі не обґрунтовано, тому у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) 19 грудня 1997 року, згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Крім того, Суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09.10.2018 (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про: визнання протиправними та скасування наказу, припису.

Надіслати заявнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Н.В. Коваленко Т.Г. Стрелець