Ухвала

від 13.07.2021 по справі 203/2969/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі колегії: головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з секретарем: ОСОБА_4

за участю: прокурора ОСОБА_5

представника потерпілої сторони ОСОБА_6

захисників адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8

обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі клопотання прокурора ОСОБА_5 про арешт майна, заявленого в об`єднаному кримінальному провадженні № 203/2969/20 (пр. № 1-кп/201/444/2021), відомості про які внесені 15 серпня 2019 року та 29 травня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000639, № 12020040000000474 стосовно:

- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка Донецької області, громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України;

- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться об`єднане кримінальне провадження стосовно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурором ОСОБА_5 були подані письмові клопотання про арешт майна обвинувачених, в обґрунтування яких прокурор зазначила, що враховуючи той факт, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні злочину пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає покарання з конфіскацією майна, тож з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, необхідно накласти арешт шляхом заборони відчуження майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_9 , а саме: земельної ділянки площею 0,0748 га., кадастровий номер 1210100000:0005, розташована за адресою: АДРЕСА_3 .; земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:05:009:0127 площею 0,165 га, за адресою: АДРЕСА_4 ; земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:464:0170, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_5 ; земельної ділянки з кадастровим номером 1223781400:08:001:0055, площею 0,234 га, за адресою: АДРЕСА_6 ; гаража на 20 автомашин загальною площею 598,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_7 .; ОСОБА_10 , а саме: квартири за адресою АДРЕСА_8 ; автомобілю марки «Mirsubishi Outlander», д/з НОМЕР_1 , VIN- НОМЕР_2 .

Представник потерпілої сторони ОСОБА_6 підтримала клопотання прокурора та просила його задовольнити.

Обвинувачені та їх захисники заперечували проти клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість та невідповідність вимогам Кримінального процесуального законодавства, вказавши, що прокурором не було надано доказів на підтвердження факту володіння обвинуваченими майном визначеним в клопотанні на час його подання, а також не враховано стороною обвинувачення, що майно може перебувати у обвинувачених на праві спільної сумісної власності, арешт якого може порушити законні права та інтереси третіх осіб, крім того захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_7 в поданих письмових запереченнях зазначив, що на стадії досудового роздування в рамках кримінального провадження № 12019040000000639 ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2020 року було накладено арешт на майно обвинуваченого, а відтак повторне накладення арешту на те саме майно не допускається, у зв`язку з чим просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора в повному обсязі.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши клопотання і долучені до них матеріали, колегія суддів доходить до наступних правових висновків.

Відповідно до Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основна мета статті 1 Першого протоколу це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції кожна Договірна держава «гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права та свободи, визначені в Конвенції». Дотримання цього загального обов`язку може включати виконання позитивних зобов`язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого протоколу ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності («Алішіч та інші проти Боснії та Герцеговини, п. 100; «Саргсян проти Азербайджану», п. 219).

Для того, щоб бути сумісним з цим положенням, втручання має бути законним, відповідати загальним інтересам суспільства і бути пропорційним, тобто забезпечувати «справедливу рівновагу» між вимогою дотримання загальних інтересів суспільства і необхідністю захисту основних прав особистості. Оцінюючи пропорційність втручання, суд повинен брати до уваги, з одного боку, важливість визначеної мети, а з іншого боку, тягар, що накладається на заявника, у тому числі характер втручання, поведінку заявника та дії державних органів («Суханов та Іщенко проти України», п. 34; «Лавречов проти Чеської Республіки», п. 44).

Втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне. Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» («Андрій Руденко проти України», п. 38; «Ятрідіс проти Греції [ВП]», п. 58).

Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в мирне володіння майном і бездіяльність повинні забезпечити справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Іншими словами, в кожному випадку, пов`язаному зі стверджуваним порушенням статті 1 Першого протоколу, суд повинен встановити, чи вимушена була певна особа понести непропорційний та надмірний тягар з причини дії держави. При оцінці дотримання цієї вимоги суд повинен дати загальну оцінку різних інтересів, що розглядаються, не забуваючи при цьому, що Конвенція покликана гарантувати права, які є «реальними і ефективними» («Зеленчук та Цицюра проти України», п. 101).

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воноє доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Частиною 7 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Положеннями ч. 11 ст.170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Так, згідно ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено:1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна;2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

Як було встановлено під час підготовчого судового засідання на стадії досудового розслідування кримінального провадження № 12019040000000639 на майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_9 , був накладений арешт, а відтак повторне накладення арешту цього майна, яке зазначено в клопотанні прокурора не відповідає вимогам Кримінального процесуального законодавства.

Крім того, визначена в клопотанні прокурора земельна ділянка з кадастровим номером 1221486200:05:009:0127 площею 0,165 га, за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві власності Новоолександрівській сільській раді, й відповідно до Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 2 від 09 листопада 2009 року знаходиться на праві користування у ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , а відтак згідно положень ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Положеннями ст. 73 Сімейного кодексу України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Тож враховуючи той фат, що майно зазначене в клопотанні прокурора належить обвинуваченому ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності, у зв`язку з чим задоволення клопотання прокурора може порушити права та законні інтереси третьої особи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Таким чином, викладені обставини на даний час свідчать про необґрунтованість поданих клопотань прокурора ОСОБА_5 про арешт майна обвинувачених, які з цих підстав задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131-132, 170-173, 315, 395 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_5 про арешт майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у об`єднаному кримінальному провадженні № 203/2969/20 (пр. № 1-кп/201/444/2021), відомості про яке внесені 15 серпня 2019 року та 29 травня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000639, № 12020040000000474, стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчинені злочинів передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України відмовити.

Повний текст ухвали суду буде складений і оголошений о 12.30 годині 14 липня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя: ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_2

Суддя: ОСОБА_3