Постанова

від 09.07.2021 по справі 600/512/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 600/512/18Головуючий у 1-й інстанції Гриновець О.Б. Провадження № 22-ц/817/207/21 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 302000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2021 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Щавурська Н.Б.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

секретаря - Сович Н.А.

сторін - позивача ОСОБА_1 , представника відповідача

Купчинецької сільської ради Тернопільської

області Кузіва Р.Я.,

розглянувши у відкритому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2020 року, постановлене суддею Гриновець О.Б. у цивільній справі № 600/512/18 за позовом ОСОБА_1 до Купчинецької сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання незаконними дій сільської ради та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду до відповідача Денисівської сільської ради, заміненого в подальшому судом на Купчинецьку сільську раду, з позовом про визнання незаконними дій сільської ради та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, в обґрунтування якого вказав, що 18.04.2006 року рішенням сесії Денисівської сільської ради за № 12 йому були передані у безоплатну приватну власність земельні ділянки площею 0,20 га для обслуговування житлового будинку та 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в с. Денисів на масиві Кути . 02.10.2017 року він звернувся до сільського голови з заявою про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою на вказані земельні ділянки, однак листом від 03.10.2017 року за № Р168/020-023/2-19 за підписом сільського голови йому було повідомлено, що з невідомих причин земельна ділянка площею 2,0 га, яка була йому надана для ведення особистого селянського господарства на масиві Кути не була виділена на місцевості, не була внесена в господарську та кадастрову книги, протягом 2006 - 2017 років ним не сплачувався земельний податок за земельну ділянку площею 2,0 га й на даний час вільних ділянок на масиві Кути немає. З урахуванням того, що його право власності на земельну ділянку з підстав, передбачених главою 22 ЗК України не припинялося, а внаслідок протиправних дій сільської ради, пов`язаних з передачею у власність інших осіб раніше переданої йому земельної ділянки його позбавлено права приватизації останньої, просив визнати незаконними дії Денисівської сільської ради щодо передачі земельної ділянки виділеної йому на масиві «Кути» у власність інших осіб і витребувати вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним і необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, без повного з`ясування обставин справи та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, що стосуються порушення норм процесуального права посилається на порушення строків розгляду даної справи, не прийняття судом заочного рішення за наявності такої можливості, що на його думку свідчить про небажання судом ухвалювати рішення.

Також, вважає, що протокол засідання сесії сільської ради від 18 квітня 2006 року, який зданий в архів - підроблений, оскільки на останній сторінці текст не можливо прочитати; замість прізвища ОСОБА_2 , якому теж рішенням сільської ради від 18.04.2006 року надавалася земельна ділянка, вписано прізвище ОСОБА_3 , щодо якого жодних рішень в цей день не приймалося. Однак, судом не було вжито належних заходів (притягнення представника відповідача до відповідальності за зловживання процесуальними правами, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, винесення окремої ухвали з приводу введення представником відповідача суду в оману) для припинення протиправних дій зі сторони відповідача, які полягали в приховуванні доказів та факту підробки документів, а також не було виконано власну ухвалу щодо витребування доказів (протоколу засідання Денисівської сільської ради від 18.04. 2006 року) з архіву.

На думку апелянта, суд не вправі був приймати рішення у даній справі доки не буде надана правова оцінка фактам приховування та підробки документів, що мають значення для справи, з боку відповідача.

Крім цього, посилається на не зазначення судом мотивів прийнятого рішення та не встановлення обставин зникнення виділеної йому у 2006 році земельної ділянки.

Звертає увагу на невідповідність фактичним обставинам викладеної у листі Денисівської сільської ради за № 168/020-023/2-19 від 17.11.2017 року інформації щодо не виділення на місцевості наданої йому у 2006 році земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була йому виділена після того, як інша особа відмовилася від права користування на неї. При цьому, посилається на ненадання належної правової оцінки показанням свідка ОСОБА_4 з даного приводу, який вказав і місце розташування земельної ділянки, і особу, яка нею користувалася раніше, і площу цієї ділянки.

Також, посилається на ненадання судом відповідної правової оцінки факту неналежного виконання працівниками органу місцевого самоврядування своїх службових обов`язків, з вини яких надана йому земельна ділянка не була внесена до земельно-кадастрової документації.

Зазначає, що добросовісно сплачував земельний податок по всіх квитанціях, які йому надходили, доказом чого є відсутність відомостей щодо застосування до нього штрафних санкцій за несплату земельного податку.

З урахуванням змісту рішення Денисівської сільської ради № 240 від 07.02.2014 року, яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення селянського господарства ОСОБА_5 (площею 1 га), ОСОБА_6 (площею 2 га), ОСОБА_7 (площею 2 га), ОСОБА_8 (площею 2 га); рішення № 253 від 07.04.2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_9 (площею 1 га); рішення № 332 від 20.03.2015 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_10 (площею 1, 70 га) вважає його земельна ділянка входить до числа тих, що були передані вищевказаними рішеннями відповідним громадянам. До 03.11.2017 року про існування вищевказаних рішень йому не було відомо, а з прийняттям таких вважає ним було втрачено право не приватизацію переданої йому органом місцевого самоврядування 18.04.2006 року земельної ділянки.

З урахуванням того, що в протоколах сесій Денисівської сільської ради від 07.04.2014 року та від 20.03.2015 року не зазначено, яким саме громадянам припинено право користування земельними ділянками, вважає безпідставним посилання суду в рішенні на дані протоколи, як на доказ припинення безпосередньо його права користування на земельну ділянку, передану рішенням від 18.04.2006 року.

Наголошує, що добровільно від наданої йому ділянки не відмовлявся, письмових заяв з цього приводу не подавав, а доказів припинення його права власності чи користування у спосіб, передбачений ст.ст. 140, 141 ЗК України матеріали справи не містять. При цьому, посилається на незастосування судом до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України за № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року, відповідно до якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Відзив від Купчинецької сільської ради Тернопільської області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної скарги не надходив.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладені в ній.

Представник відповідача Купчинецької сільської ради Тернопільської області Кузів Р.М. апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає. Додатково пояснив, що з урахуванням тієї обставини, що право на приватизацію земельної ділянки за рішенням Денисівської сільської ради від 18.04.20206 року ОСОБА_1 так і не було реалізоване, то органом місцевого самоврядування не заперечується наявність у нього відповідного права на даний час з числа вільних земельних ділянок, що знаходяться на території Купчинецької сільської ради не на масиві «Кути» , а в іншому місці, однак позивач з відповідною заявою не бажає звертатися. Вільних земельних ділянок на місиві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не було ні час звернення позивача з заявою у жовтні 2017 року, ні на даний час.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Судом встановлено, що рішенням Денисівської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 18 квітня 2006 року № 12 ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність із земель запасу сільської ради, які знаходяться в межах населеного пункту, земельні ділянки площею 0,20 га для обслуговування житлового будинку та 2,00 га ріллі для ведення особистого селянського господарства на масиві Кути (а.с. 5).

З приводу звернення 05.10.2017 року ОСОБА_1 з заявою до сільського голови с. Денисів Козівського району про затвердження відповідно до ст. 81 ч. 1 п. ґ ЗК України виділеної йому в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 2 га за підписом сільського голови 03.11.2017 року було отримано повідомлення № 168/020-023/2-19, зі змісту якого вбачається, що рішення Дениівської сільської ради від 18.04.2006 року за № 12 про передачу заявнику у власність, в тому числі, земельної ділянки площею 2, 00 га ріллі для ведення особистого селянського господарства на масиві Кути приймалося першою сесією п`ятого скликання Денисівської сільської ради й у ньому не вказані суміжні власники (користувачі) земельних ділянок, в той час як масив Кути займає загальну площу 138 га. З невідомих причин земельна ділянка площею 2,00 га не була виділена в натурі (на місцевості) на масиві ІНФОРМАЦІЯ_1 та не внесена секретарем сільської ради в кадастрову та погосподарську книги. Відповідно до ст. 91 ч. 1 п. в Земельного кодексу України ОСОБА_1 на протязі 2006 - 2017 років за земельну ділянку площею 2,00 га не сплачував земельного податку, а земельних ділянок, які б не перебували в користуванні чи приватній власності громадян площею 2,00 га на масиві Кути немає (а.с. 7).

Згідно протоколів сесії Денисівської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 7 квітня 2014 року, від 20 березня 2015 року вбачається, що на порядок денний виносилося ряд питань, серед яких, розглянуто питання щодо припинення права постійного користування земельними ділянками та надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) для передачі у власність земельних ділянок громадянам, однак у даних протоколах не зазначено, яким саме громадянам припинено право користування земельними ділянками (а.с. 73-77, 79-83).

Згідно виписок з рішення Денисівської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 7 лютого 2014 року № 240, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність наступним громадянам, а саме:

- ОСОБА_5 орієнтовною площею 1, 00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Денисів на масиві Кути з земель запасу сільської ради, не наданих у власність та користування (рілля);

- ОСОБА_6 орієнтовною площею 2, 00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Денисів на масиві Кути з земель, наданих у користування (рілля);

- ОСОБА_7 орієнтовною площею 2, 00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Денисів на масиві Кути з земель, наданих у користування (рілля);

- ОСОБА_8 орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с.Денисів на масиві Кути з земель, наданих у користування (рілля) (а.с. 86-88, 90).

Рішенням Денисівської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 7 квітня 2014 року № 253 ОСОБА_9 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею 1, 00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Денисів на масиві Кути з земель, наданих у користування (рілля) (а.с. 78).

Рішенням Денисівської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 20 березня 2015 року № 332 ОСОБА_10 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) для передачі у власність земельних ділянок орієнтовною площею 1,70 га для ведення особистого селянського господарства в с. Денисів на масиві Кути з земель сільськогосподарського призначення (сіножаті) (а.с. 72).

Рішенням Денисівської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 04 червня 2018 року № 236 ОСОБА_1 з приводу поданої ним 11.05.2018 року заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) для передачі у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2, 00 га на масиві Кути було відмовлено з причини відсутності вільних земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (а.с. 4, 11).

Також, у ході апеляційного розгляду справи за клопотанням позивача оголошувалася перерва для надання можливості сторонам врегулювання спірного питання мирним шляхом - прийняття за заявою позивача органом місцевого самоврядування рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку з числа вільних, що знаходяться на території Купчинецької сільської ради. Однак за час оголошеної судом перерви позивач ОСОБА_1 не звертався з відповідною заявою до Купчинецької сільської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частинами 1 - 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га (ст. 121 ЗК України).

За ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (ч. 2 ст. 118 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

Згідно вимог ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно вимог ч. 4 ст. 18 Закону державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.

Відповідно до п.п. 10) п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, в тому числі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Частиною 9 ст. 21 ЗУ «Про державний земельний кадастр» передбачено, що відомості про розподіл земель за формами власності і видами речових прав вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, лише після внесення відповідних відомостей щодо нерухомого майна до Державного реєстру прав та передачі зазначеної інформації кадастровому реєстратору Територіального органу Держгеокадастру в порядку інформаційної взаємодії є можливим внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

У відповідності до ч. 10 ст. 24 Закону з наступними змінами державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

поділу чи об`єднання земельних ділянок;

якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Не можуть передаватись у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством (ст.ст. 140, 141 ЗК України).

За ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Віндикація (від лат. Vindicatio захист) витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Відповідно до ст. 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що таке майно поза її волею вибуло з її володіння і знаходиться у володінні відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту вибуття земельної ділянки з його володіння та заволодіння і користування іншими особами належною йому земельною ділянкою, а тому вимога про визнання незаконними дій відповідача щодо передачі земельної ділянки виділеної ОСОБА_1 на масиві ІНФОРМАЦІЯ_1 у власність іншій особі та витребування такої ділянки з чужого незаконного володіння є необґрунтованою та безпідставною.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, що стосується підстави відмови у позові про витребування позивачем земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Так, встановивши, що передана ОСОБА_1 на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 18.04.2006 року земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства на масиві Кути не була сформована, як об`єкт права власності відповідно до вимог закону, суд першої інстанції, на думку колегії суддів прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для витребування вказаної земельної ділянки на користь ОСОБА_1 .

Разом із тим, відмова суду з вказаних підстав у позові ОСОБА_1 до Купчинецької сільської ради про визнання дій неправомірними не ґрунтується на вимогах закону.

Так, частина 1 ст. 16 ЦК України передбачає перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, у тому числі є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб (п. 10).

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно вимог п. г) ч. 3 цієї ж статті до числа способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки віднесено, в тому числі, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу для захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Так, заявляючи вимогу про визнання незаконними дій органу місцевого самоврядування в частині передачі іншим особам виділеної позивачу у 2006 році у власність земельної ділянки площею 2, 00 га, ОСОБА_1 не враховано в належній мірі положень ст. 116 ЗК України, відповідно до якої правовою підставою передачі громадянам земельних ділянок у власність є відповідне рішення органу місцевого самоврядування; вимог ч. 10 ст. 118 ЗК України в частині можливості оскарження до суду відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність; вимог ст. 152 ч. 2 цього ж Кодексу, відповідно до якої до числа способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки віднесено, в тому числі, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Разом із тим, судом не надано належної правової оцінки тій обставині, що рішення Денисівської сільської ради Козівського району Тернопільської області № 236 від 04.06.2018 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви від 11.05.2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) для передачі у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2, 00 га на масиві «Кути» для ведення особистого селянського господарства, ним у судовому порядку не оскаржувалось.

Крім цього, посилаючись на незаконність дій сільської ради з підстав передачі спірної земельної ділянки, що перебувала у його (позивача) користуванні іншим особам ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) з посиланням на наявність відповідних рішень сільської ради від 7 лютого 2014 року № 240, від 7 квітня 2014 року № 253 та від 20 березня 2015 року № 332, яким вищевказаним особам надавалися дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, позивачем ОСОБА_1 не ставиться питання в даній справі про визнання в судовому порядку перелічених рішень органу місцевого самоврядування незаконними; не залучаються до участі в справі, як відповідачі особи, яких такі рішення стосуються; не обґрунтовуються посилання на порушення його (позивача) прав усіма вищезгаданими особами, загальна площа земельних ділянок відносно яких приймалися відповідні рішення складає 9,7 га (1+2+2+2+1+1,7=9,7 га), в той час як площа земельної ділянки, переданої безпосередньо позивачу у 2006 році складає всього 2 га і є майже у 5 разів меншою, ніж передана цим особам.

Також, позивачем ОСОБА_1 у заявленому ним позові не наводяться жодні обставини, що мають значення для прийняття законного рішення, а саме: в частині набуття у встановленому земельним законодавством України порядку вищезгаданими особами права власності на земельні ділянки щодо яких їм надавався дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Тому, беручи до уваги те, що рішення Денисівської сільської ради Козівського району Тернопільської області № 236 від 04.06.2018 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви від 11.05.2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) для передачі у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2, 00 га на масиві «Кути» для ведення особистого селянського господарства, ним у судовому порядку не оскаржувалось, як і не оскаржувались рішення органу місцевого самоврядування від 7 лютого 2014 року № 240, від 7 квітня 2014 року № 253 та від 20 березня 2015 року № 332, якими ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .Й надавалися дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за рахунок земельної ділянки, якою користувався позивач, а також не оспорювалось право власності та державна реєстрація такого права (за умови набуття та проведення таких у встановленому законом порядку) жодної з вищеперелічених осіб, за рахунок прийняття рішень на користь яких, на думку позивача, його було позбавлено права на приватизацію земельної ділянки площею 2, 00 га на масиві «Кути» , переданої йому згідно рішення Денисівської сільської ради від 18.04.2006 року та вищевказані особи не залучалися до участі в даній справі, колегія суддів приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права що стосується визнання дій Купчинецької сільської ради в частині передачі належної позивачу на праві користування земельної ділянки на користь інших осіб та витребування такої земельної ділянки в інших осіб без конкретизації таких осіб і за умови не заявлення до них відповідного позову, не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а відтак не є ефективним у розумінні ч. 1 ст. 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення права, яке позивач вважає порушеним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Правовим наслідком розгляду заявлених ОСОБА_1 вимог у даній справі є відмова судом у їх задоволенні з мотивів, викладених колегією суддів у даній постанові, а зокрема, - з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту в частині визнання дій органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність іншим особам земельної ділянки, яка раніше була передана йому та у встановленому законом порядку не вилучалася, а не з підстав недоведеності факту порушення прав позивача.

Разом із тим, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача ОСОБА_1 права на звернення з іншим позовом (про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними, скасування державної реєстрації права власності іншої особи чи осіб з залученням їх до участі в справі як відповідачів (у випадку набуття ними права власності у встановленому законом порядку) та припинення відповідного права.

На відсутності у суду обов`язку перевіряти доводи сторін у випадку застосування неналежного способу захисту з підстав, що відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту, звертається увага Великою Палатою Верховного Суду у п. 86 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 918/3156/17. Відтак, у колегії суддів відсутні правові підстави надавати оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині не з`ясування судом обставин, що мають значення для справи (зникнення виділеної йому у 2006 році земельної ділянки, обставин виділення йому у 2006 році земельної ділянки, пов`язаних з відмовою іншої особи від права користування нею); неналежної оцінки судом наявних у справі доказів (неврахування факту підробки протоколу засідання сесії сільської ради від 18.04.2006 року; відсутності у суду права прийняття рішення у даній справі до моменту надання правової оцінки фактам приховування та підробки документів, що мають значення для справи, з боку відповідача.; показанням свідка ОСОБА_4 ; неналежному виконанню працівниками органу місцевого самоврядування своїх службових обов`язків, з вини яких надана йому земельна ділянка не була внесена до земельно-кадастрової документації; сплаті земельного податку; змісту рішень Денисівської сільської ради № 240 від 07.02.2014 року, № 253 від 07.04.2014 року, № 332 від 20.03.2015 року та порушенню фактом їх прийняттям його права на приватизацію землі; відсутності в протоколах сесій Денисівської сільської ради від 07.04.2014 року та від 20.03.2015 року прізвищ осіб, яким було припинено право користування земельними ділянками; доводам, що стосуються відсутності доказів припинення його права власності чи користування у спосіб, передбачений ст.ст. 140, 141 ЗК України тощо).

Разом із тим, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в частині порушення норм процесуального права, що полягає у порушенні судом визначених законом строків розгляду даної справи, не прийняття заочного рішення, не зазначення судом мотивів прийнятого рішення, як підстави для скасування останнього, колегія суддів відхиляє, оскільки перелічені порушення не входять до переліку таких, що встановлені ч. 3 ст. 376 ЦПК України та є обов`язковими для скасування судового рішення, в той час як з урахуванням вимог ч. 2 цієї ж статті порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а в подана позивачем апеляційна скарга не містить інформації про наявність таких порушень.

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати у доповненні або в зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, а висновки суду в частині відмови у позові про визнання дій Купчинецької сільської ради неправомірними з недоведеності заявлених вимог є передчасними та зроблені з порушенням норм матеріального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , і як наслідок - для зміни оскаржуваного рішення шляхом зміни його мотивувальної частини й викладення такої в редакції даної постанови.

В решті - рішення суду зміні не підлягає.

Керуючись ст.ст. 35 ч. 1; 259 ч.ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 4; 381 ч.ч 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 1; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 4 ч. 1, 15 ч. 1, 16 ч. 1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 116 ч.ч. 1-3, 118 ч. 2, 125 ч. 1, 152 ч. 3 Земельного кодексу України, ст.ст. 2 ч. 1 п. 1; 18 ч. 4; 26 ч.ч. 1, 3; 27 ч. 1 п.п. 3, 8, 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2020 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В решті - рішення залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення до 15 липня 2021 року.

Головуючий

Судді