Рішення

від 12.07.2021 по справі 390/46/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 390/46/21

Провадження № 2/390/267/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2021 р.Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Терещенка Д.В.,

при секретарі - Абрамовій М.О.,

за участю представника позивача - адвоката Згоди О.О.,

представника відповідачів - адвоката Ботнаренка І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Згода Олексій Олександрович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок,

встановив:

ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Згода О.О., звернулась до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області з позовом, в якому просить: визнати недійсним договір міни земельних ділянок укладений 12.05.2016 між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. та зареєстрований в реєстрі за №848, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,8806 гектарів під кадастровим номером 3522581800:02:000:0285, яка знаходиться на території Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,0100 гектарів під кадастровим номером 3522580600:02:000:2188, яка знаходиться на території Олексіївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області; застосувати, відповідно до ст.216 ЦК України, наслідки недійсності правочину, шляхом повернення обом сторонам, вищевказаного договору міни, у власність земельних ділянок, які належали їм до його укладення, а саме: ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,8806 гектарів під кадастровим номером 3522581800:02:000:0285, яка знаходиться на території Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та зареєстрована під реєстраційним номером 795568835225 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,0100 гектарів під кадастровим номером 3522580600:02:000:2188, яка знаходиться на території Олексіївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та зареєстрована під реєстраційним номером 306006535225 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача судові витрати, які складаються з витрат, пов`язаних зі сплати судового збору та витрат по сплаті правничої допомоги адвоката.

В обґрунтування позову зазначено, що 12.05.2016 між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , на підставі довіреності, посвідченої 21.02.2014 приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П. за реєстровим №330, та ОСОБА_2 укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. та зареєстрований в реєстрі за №848. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,8806 гектарів під кадастровим номером 3522581800:02:000:0285, яка знаходиться на території Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області і належить позивачу на праві власності, в свою чергу ОСОБА_2 передає у власність позивача земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,0100 гектарів під кадастровим номером 3522580600:02:000:2188, яка знаходиться на території Олексіївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та належить йому на праві власності. На підставі укладеного договору міни за ОСОБА_2 12.05.2016 зареєстроване право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522581800:02:000:0285 під реєстраційним номером 795568835225 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а за ОСОБА_1 12.05.2016 зареєстроване право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522580600:02:000:2188 під реєстраційним номером 306006535225 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, земельна ділянка, яка передана ОСОБА_2 , має вартість 214245 грн, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №0582/04-24-16 від 11.05.2016, а земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , має вартість 361 грн, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №0577/04-24-16 від 11.05.2016. Відповідно до пункту 5 вищевказаного договору обмін земельних ділянок проводиться без грошової компенсації. Згідно абзацу 2 пункту 11 вищевказаного договору, ОСОБА_2 стверджує, що договір міни укладається за згодою дружини ОСОБА_3 , з якої він перебуває у шлюбі з 06.09.2011, підпис на заяві засвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г., 12.05.2016 за реєстровим №847, зміст якої доведений до сторони договору, інтереси якої за довіреністю представляє також ОСОБА_3 . Враховуючи те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є подружжям, майнові права, які виникають під час шлюбу регулюються СК України. При переході до ОСОБА_2 права власності на вищевказану земельну ділянку за даним договором міни права власності на неї перейшло також співвласнику ОСОБА_3 , яка також укладала дану угоду від імені позивача. Тобто, як вбачається з тексту вищевказаного договору міни, земельна ділянка площею 0,0100 гектарів під кадастровим номером 3522580600:02:000:2188, яка перейшла у власність ОСОБА_1 , належала на праві спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки право власності ОСОБА_2 на неї було оформлено та отримано її у власність під час шлюбу з ОСОБА_3 . Укладенням оспорюваного договору міни ОСОБА_2 фактично отримано у власність земельну ділянку площею 5,8806 гектарів під кадастровим номером 3522581800:02:000:0285, тобто з значно більшою площею та вартістю ніж земельна ділянка передана позивачу. При переході права власності на земельну ділянку площею 5,8806 гектарів під кадастровим номером 3522581800:02:000:0285 до відповідачів, договором не передбачено сплати компенсації позивачу за різницю у вартості між даними земельними ділянками, що звільнило відповідачів від використання грошових коштів подружжя під час отримання права спільної сумісної власності на дану земельну ділянку значно більшою площею та вартістю ніж та, яка знаходилась у власності подружжя до укладення вищевказаного договору та була передана у власність позивача. Отже, в порушення вимог норм матеріального права, а саме ст.ст.237, 238, 244 ЦК України, ОСОБА_3 укладаючи договір міни від імені ОСОБА_1 фактично діяла, в порушення інтересів довірителя, одночасно діючи в своїх інтересах і в інтересах свого чоловіка, як співвласника земельної ділянки, яка передавалась у власність позивача так і майбутніх співвласників земельної ділянки площею 5,8806 гектарів під кадастровим номером 3522581800:02:000:0285, отримавши вигоду у вигляді земельної ділянки більшою площею та вартістю без сплати будь якої компенсації довірителю. Також, вищевказаними діями ОСОБА_3 , в порушення інтересів довірителя, діючи в своїх особистих інтересах та інтересах свого чоловіка, позбавила подружжя обоюдного зобов`язання сплачувати компенсацію позивачу за різницю у розмірі площі та вартості земельної ділянки, яка передана у власність подружжя за даним договором міни, позбавивши тим самим себе та чоловіка у необхідності витрачання грошових коштів подружжя на сплату компенсації або виконання зобов`язання по сплаті компенсації за рахунок іншого спільного майна. Враховуючи те, що повірений в даному випадку діяв не в інтересах довірителя, а в свої особистих інтересах та інтересах свого чоловіка, в порушення норм ЦК України, а також те, що волевиявлення учасника правочину, а саме позивача, не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, вважає, що у суду є підстави для визнання даного правочину недійсним. Крім того зазначає, що про існування вищевказаного правочину та його наслідки ОСОБА_1 до 15.12.2020 ні чого не знала, повірений та відповідач не надавали інформації про його укладення. Так, 04.01.2012 між позивачем та відповідачем 1 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, яка на той час не мала кадастрового номеру та її межи не були внесені до реєстру Держгеокадастру. З метою визначення її меж та проведення всіх дій щодо отримання кадастрового номеру земельної ділянки відповідач 1 пропонував позивачу надати довіреність на його дружини, на що позивач погодилась та надала вищевказану довіреність, на ім`я ОСОБА_3 . Про порушення своїх прав позивач дізналася коли звернулася до адвоката за наданням правничої допомоги та адвокатом 15.12.2020 отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під №237052004, відповідно до якої встановлено перехід права власності на земельну ділянку позивача до відповідача 1, та при ознайомленні зі змістом оскаржуваємого договору міни, отриманого 15.12.2020 з електронної реєстраційної справи земельної ділянки з кадастровим номером 3522581800:02:000:0285. У зв`язку з чим позивач стверджує, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав не порушено.

Від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15.02.2021 надійшли відзиви на позов, в яких зазначено, що 21 лютого 2014 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_3 , яка зареєстрована в реєстрі за № 330, посвідчена приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Пантілєєвою І.П. Відповідно до даної довіреності Сокуренко Т.Г. надала право ОСОБА_3 купувати, управляти, розпоряджатися всім майном позивача за ціною та на умовах які будуть визначені ОСОБА_3 . В матеріалах справи наявні докази, що не може бути спростовано сторонами про те, що спірний договір підписаний довіреною особою, яка має відповідні повноваження, в тому числі висловлювати своє волевиявлення на підписання спірного договору. Таким чином, твердження позивача, що під час укладання спірного правочину від її імені, ОСОБА_3 не мала права на свій розсуд встановлювати умови оскаржуваного договору є необґрунтованим, оскільки досліджувана довіреність чітко свідчить, зворотне, а саме, що ОСОБА_3 надано право на свій розсуд (умовах) розпоряджатися майном ОСОБА_1 , при цьому визначати особисто без додаткового погодження позивача умови відчуження майна. Під час укладення спірного правочину, ОСОБА_3 діяла в інтересах позивача та не допускала перевищення прав наданих довіреністю. Дана довіреність в судовому порядку не була в цілому або в її частині визнання недійсною. В позові позивач зазначила, що ОСОБА_3 , укладаючи спірний договір, від імені ОСОБА_1 , також була представником свого чоловіка ОСОБА_2 . Проте, в матеріалах справи є наявна довіреність, що ОСОБА_3 була представником та діяла від імені позивача. Жодними доказами не підтверджено, що ОСОБА_3 під час укладення спірного договору міни земельної ділянки була представником ОСОБА_2 . При дослідженні спірного правочину ОСОБА_2 діяв особисто та жодних прав на представництво від його імені, щодо укладення будь-якого правочину з ОСОБА_1 ні кому не надавав. В зв`язку із викладеним відповідачі зазначають, що позивач не довела ті обставини на які посилається як на підставу задоволення позовної заяви, оскільки ОСОБА_3 під час укладення спірного правочину не була одночасно представником, як позивача - ОСОБА_1 так і відповідача - ОСОБА_2 ( том 1, а.с. 86-88, 96-98).

Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до відзиву додано заяви про застосування строків позовної давності до вимог позивача. В мотивування заяв зазначено, що позивач пропустила строк звернення до суду за захистом порушеного права так, як нею подано позовну заяву лише 12 січня 2021 року, а момент відрахування порушеного права почав діяти з 12 травня 2016 року (дата укладення спірного договору), тобто на момент звернення до суду пройшло 4 роки та 8 місяців, чим порушено вимоги ч.1 ст. 257 ЦК України. Власник зобов`язаний знати, який правовий статус його земельної ділянки, які необхідно здійснювати платежі, тощо. Виходячи із даної ситуації, яку зазначає позивач, то вона начебто на протязі 4 років 8 місяців не володіла ситуацію, що відбувається із її власністю, а саме у кого вона в користуванні, в якому вона стані, що є взагалі нелогічним та абсурдним. В зв`язку із викладеним позивач могла дізнатися про порушення свого права, оскільки жодних доказів, які б цьому перешкоджали, в матеріалах справи не має (том 1, а.с. 91-92, 104-105).

18.05.2021 від представника позивача ОСОБА_4 надійшла письмові пояснення щодо відзивів відповідачів та заяв про застосування строків позовної давності . В яких представник позивача зазначає, що ОСОБА_3 дійсно мала право на свій розсуд визначати умови спірного правочину відповідно до довіреності від 21.02.2014, але вона не мала права діяти в порушення інтересів довірителя, тобто ОСОБА_1 , тим паче в своїх інтересах та інтересах свого чоловіка. Саме такими доводами обґрунтована позовна заява, а не зазначеними відповідачами у відзиві на позовну заяву. Довіреність видана 21.02.2014 позивачем на ім`я відповідача - 2, не оскаржувалась позивачем у зв`язку з її відповідністю вимогам діючого законодавства України, а на теперішній час оскаржуються дії не щодо даної довіреності, а дії щодо використання її в порушення прав позивача в своїх особистих інтересах та інтересах відповідача-1. В даному випадку вся філософія позовної заяви ОСОБА_1 направлена на те, що дії ОСОБА_3 були направлені на здійснення дій в своїх інтересах та інтересах свого чоловіка відповідача -1, як іншої особи. Дійсно ОСОБА_3 не була представником свого чоловіка відповідача-1, але при укладенні спірного правочину в інтересах позивача, вона діяла в порушення інтересів останнього, на свою користь та на користь іншої особи, а саме відповідача 1 - ОСОБА_2 . Відповідачі в своїх відзивах на позовну заяву, з метою уникнення цивільної відповідальності, навмисно перекручують обставини та посилання, які визначені у позовній заяві. Щодо доводів відповідачів викладених в заявах про застосування строків позовної давності, представник позивача вказав, що позовна давність це строк, який виникає не на підставі правочину та дій ОСОБА_3 , як представника ОСОБА_1 , щодо укладення договору міни, а позовна давність виникає на підставі закону та з моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тим, паче на теперішній час позивачем оскаржуються дії не лише ОСОБА_2 , а і неправомірні дії ОСОБА_3 , як представника ОСОБА_1 , при укладені оскаржуваного правочину, яка недобросовісно діяла при укладені договору міни, діючи на свою користь та на користь свого чоловіка. При цьому довіреність, на яку посилаються відповідачі, припинила свою дію 21.02.2017, тобто менше ніж через рік після укладення оскаржуваного правочину. Про існування обставин реєстрації права власності, які є предметом спору в даній справі, позивач довідалась лише тільки на прикінці 2020 року, при обставинах зазначених в позові. Відповідачами при подачі заяв про застосування строків позовної давності, не надано доказів обставин, що позивачу було відомо про порушення її прав раніше 2020 року. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 раніше були правовідносини щодо укладеного договору оренди даної земельної ділянки, під час дії вказаного договору оренди було укладено оскаржуваний правочин, про який ОСОБА_1 взагалі не повідомлялась. Позивач вважала, що до кінця 2020 року її земельна ділянка знаходиться в користуванні у ОСОБА_2 та ні яким чином не могла передбачити, що буде проведено її переоформлення, тим паче в порушення її інтересів. Вважає, що доводи викладені у відзивах на позовну заяву та в заявах про застосування строків позовної давності необґрунтовані ( том 2, а.с.92-95).

Представник позивача ОСОБА_4 в судових засіданнях підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов, з підстав викладених у позовній заяві. Також додатково пояснив, що в 2012 році ОСОБА_1 передала в оренду свою земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі. На початку 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією надати довіреність на його дружину ОСОБА_3 з метою встановлення меж земельної ділянки та оформлення інших необхідних документів. ОСОБА_1 погодилась і надала довіреність. Враховуючи, що орендна плата ОСОБА_2 була сплачена позивачці на 10 років наперед, вона протягом тривало часу не зверталась до нього з приводу земельної ділянки. ОСОБА_1 у весь цей час була впевнена в тому, що її земельна ділянка в оренді у ОСОБА_2 . В 2018 році ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з метою отримання свого державного акту на землю та інших документів щодо земельної ділянки, але будь якої реакції з боку ОСОБА_2 не послідувало. У зв`язку з чим, позивач не розуміючи, що відбувається з її земельною ділянкою, звернулась до нього, як до адвоката за правовою допомогою. Він відкривши реєстр речових прав, виявив, що 12.05.2016 було укладено оспорюваний договір міни, у зв`язку з чим, позивач змушена звернутися до суду з відповідним позовом. Наполягав на тому, що ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права на прикінці 2020 року.

Представник відповідачів ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення позову, підтримав позицію відповідачів, викладену у відзивах на позов. Також, підтримав поданні відповідачами заяви про застосування строків позовної давності, які просив задовольнити та надав пояснення по суті справи, зазначив, що ОСОБА_2 ніколи не сплачував та сплачує оренду плату наперед.

Заслухавши представників сторін та дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР №037220, належала земельна ділянка загальною площею 5,88 га, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Володимирівської сільської ради Кропивницького (Кіровоградського) району Кіровоградської області (том 1, а.с. 25, 26-27).

Вказана земельна ділянка перебувала в оренді ПП ОСОБА_2 відповідно до договору оренди від 04 січня 2012 року, який було зареєстровано в управлінні Держкомзему у Кіровоградському районні Кіровоградської області про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 27.03.2012 за №352250004003035. Зазначений договір укладено на 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації ( том 1, а.с.28-29).

21 лютого 2014 року ОСОБА_1 , у зв`язку з укладенням усного договору доручення, уповноважила ОСОБА_3 , купувати, продавати, управляти і розпоряджатися всім її майном, придбаним за ціною і на умовах на її розсуд, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, укладати всі передбачені законом угоди щодо управління і розпорядження майном: купувати, продавати, приймати в дарунок, обмінювати, здавати в оренду і орендувати житлові будинки ті інше нерухоме та рухоме майно, в тому числі земельні ділянки тощо, проводити розрахунки за укладеними угодами, отримувати належне їй майно, гроші(клади), цінні папери, а також документи від усіх осіб, установ, підприємств, організацій, в тому числі із відділень банків, відділень зв`язку і телеграфу по всім підприємствам, підписувати всі необхідні документи, укладати від її імені договори (угоди) купівлі та продажу цінних паперів, договори доручення та інші договори (угоди), пов`язанні з купівлею та продажем цінних паперів, підписувати всі необхідні для цього документи, оформлювати усі необхідні документи та дозволи в податкових органах України, отримувати поштову, телеграфну та іншу кореспонденцію, в тому числі грошову й посилочну; вести від її імені справи у всіх передбачених установах, підприємствах та громадських організаціях, а також вести її справи у всіх судових органах України будь-якої ланки( в місцевих, господарських, адміністративних, апеляційних судах, у Верховному Суді України та інше), з усіма правами, наданими законом потерпілому, позивачу, відповідачу, заявнику, скаржнику, третій особі, здійснювати всі процесуальні дії, в тому числі з правом подачі позовної заяви, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, укладення мирової угоди, оскарження рішень, постанов та інших документів суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна чи грошей. Довіреність видана строком на три роки і дійсна до двадцять першого лютого дві тисячі сімнадцятого року, без права подальшого передоручення повноважень іншим особам. Їй нотаріусом роз`яснено, що уповноважена особа (представник) вправі вчиняти від її імені усі процесуальні дії. Довіреність посвідчена 21.02.2014, приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П. та зареєстрована в реєстрі за №330 (том 1, а.с. 116).

12 травня 2016 року ОСОБА_1 , від імені якої по довіреності, посвідченій приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П. 21 лютого 2014 року за реєстровим №330, діє ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , уклали договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. та зареєстрований в реєстрі за №848. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 , в особі представника, передає у власність належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_2 , в замін передає у власність, належну йому на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У власність ОСОБА_1 переходить земельна ділянка площею 0,0100 гектарів у межах згідно з планом, кадастровий номер 3522580600:02:000:2188, розташована на території Олексіївської сільської ради, Кіровоградського району, Кіровоградської області, за межами населеного пункту, а у власність ОСОБА_2 переходить земельна ділянка площею 5,8806 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер 3522581800:02:000:0285, розташована на території Володимирівської сільської ради, Кіровоградського району, Кіровоградської області, за межами населеного пункту. Обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати. ОСОБА_1 , в особі представника, повідомляє, що відчужувана нею земельна ділянка, не є спільною сумісною власністю, а ОСОБА_2 стверджує, що договір міни укладається за згодою дружини ОСОБА_3 , з якою він перебуває у шлюбі з 06 вересня 2011 року, підпис на заяві засвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г., 12 травня 2016 року, за реєстровим №847 (том 1, а.с. 13-16).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №237052004, від 15.12.2020 13:10:04 слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3522581800:02:000:0285, площею 5,8806 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса Кіровоградська область, Кропивницький район, с/рада Володимирівська, належить на праві власності ОСОБА_2 , підстава державної реєстрації - договір міни, серія та номер: 848, виданий 12.05.2016, видавник приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. (том 1, а.с.17-18).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №237057945, від 15.12.2020 13:28:09 слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3522580600:02:000:2188, площею 0,01 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса Кіровоградська область, Кропивницький район, с/рада Олексіївська, належить на праві власності ОСОБА_1 , підстава державної реєстрації - договір міни, серія та номер: 848, виданий 12.05.2016, видавник приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. (том 1, а.с.19-23).

З копії матеріалів, на підставі яких було посвідчено договір міни земельних ділянок 12.05.2016 за реєстровим №848, які надійшли від приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. слідує, що при вчиненні оспорюваного правочину нею було перевірено належність земельних ділянок сторонам договору, що підтверджено: інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №58935548 від 12.05.2016 14:00:26; свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний номер 18565481 від 04.03.2014; витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №18565676 від 04.03.2014 (том 1, а.с. 72, 73, 74). Також для реєстрації вказано вище правочину, було подано витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, згідно яких вартість земельної ділянки, яка на момент укладення договору належить ОСОБА_1 , складає 214245,26 грн, а вартість земельної ділянки, яка на момент укладення договору належить ОСОБА_2 , складає 361,29 грн (том 1, а.с.75,76). Крім того, враховуючи, що ОСОБА_2 укладав договір, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , останньою було подано нотаріусу заяву, в якій зазначено, що вона надає згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 , з яким вона знаходиться в зареєстрованому шлюбі з 06.09.2011 на укладення договору міни земельної ділянки площею 0,0100 гектарів у межах згідно з планом, кадастровий номер 3522580600:02:000:2188, розташована на території Олексіївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. Підтверджує, що правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та їхньому спільному волевиявленню, підпис на заяві засвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г., 12 травня 2016 року, за реєстровим №847 (том 1, а.с.77).

Факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі, під час укладення договору міни від 12.05.2016, підтверджується копією актового запису про шлюб №437 від 06.09.2011 (том 1, а.с.167 в) та інформацією відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кіровоградській області від 29.03.2021 №1642-05.3-14, з якої слідує, що перевіркою даних по наявним актовим записам по Кіровоградській області та за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян по області, актового запису про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не виявлено (том 1, а.с.182).

З відповіді Балтської міської ради Одеської області слідує, що ОСОБА_1 у період з 2014 по 2020 роки із заявою про надання їй субсидії чи за іншою соціальною допомогою міської ради не зверталась (том 1, а.с.191).

З копій документів, які надійшли від Управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації Одеської області на виконання ухвали про витребування доказів вбачається, що ОСОБА_1 за період з 2014 по 2020 роки неодноразово зверталась до Балтського відділу управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації про надання їй субсидій та призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, проте жодного разу у поданих нею документах, в тому числі, деклараціях не зазначала про наявність в неї будь-якої земельної ділянки на території Кіровоградської області, зокрема в с. Володимирівка Кропивницького району чи в с. Олексіївка Кропивницького району. В зазначених документах міститься відмітка про наявність у ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 0,43 (0,46) га в с. Гольма Балтського району Одеської області ( том 2, а.с. 1, 4-29, 30-84).

Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до пункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. (частини перша-четверта статті 715 ЦК України).

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з указаним позовом, просила визнати недійсними оспорюваний договір міни, зокрема, на підставі ч.3 ст. 238 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 , діючи в своїх інтересах на підставі довіреності, відчужила належне позивачу майно, своєму чоловіку ОСОБА_2 .

Згідно із ч.1 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частина 3 ст.238 ЦК України передбачає, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦПК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою стаття 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом цієї норми майно, набуте за спільні кошти подружжя за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Статтею 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути: будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 оспорюваний договір міни укладав перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , а тому придбане ним майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Отже враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір міни було укладено Орловою Г.О. не в інтересах довірителя ОСОБА_1 , а в своїх інтересах та інтересах своєї сім`ї.

Посилання позивача та його представника щодо нерівного обміну земельних ділянок, оскільки вони відрізняються площею, не є підставою для визнання договору міни недійсним, адже вимогами чинного законодавства не встановлено заборону укладення договору міни земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, які не співмірні за розміром.

З урахуванням вищевказаних вимог закону та обставин справи, наявні підстави для визнання оспорюваного договору міни від 12.05.2016 недійсними, оскільки він був укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час шлюбу, а тому відповідно до ч.3 ст. 238 ЦК України ОСОБА_3 уклала цей договір в своїх інтересах та в інтересах своєї сім`ї, оскільки майно придбане ОСОБА_2 , відповідно до ст. 60 СК України, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові від 06.02.2019 у справі № 154/3223/15.

Разом з цим, відповідачами подано письмові заяви про відмову у задоволенні позову у зв`язку із застосуванням строків позовної давності, які вже сплили на момент звернення до суду.

Право на доступ до суду не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. Установлення строків позовної давності має легітимну мету, а саме - забезпечити правову визначеність і остаточність, а також захистити відповідачів від задавнених претензій.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256 і 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (ч. 4, 3 ст. 267 ЦК України).

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначається в постанові ВС України від 03 лютого 2016 року по справі 6-75цс15, формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не лише з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У позовній заяві позивач зазначила, що нею не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася коли звернулась до адвоката за наданням правничої допомоги та 15.12.2020 адвокатом отримано інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №237052004.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідалася та могла довідатися , що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

До тверджень позивача та її представника, що ОСОБА_1 до кінця 2020 року не зверталася до ОСОБА_2 стосовно своєї земельної ділянки, тому що отримала від нього орендну плату на 10 років наперед та вважала, що її земельна ділянка перебуває в оренді ОСОБА_2 до кінця 2020 року, суд відноситься критично, оскільки з копії договору оренди, яка долучена до позову представником позивача, вбачається, що він укладений в 2012 році на строк - 49 років, а доказів щодо сплати ОСОБА_2 позивачу орендної плати взагалі не надано.

Позиція позивача, що вона ні яким чином не могла передбачити, що ОСОБА_3 буде проведено відчуження (переоформлення) її земельної ділянки, спростовується змістом довіреності від 21.02.2014, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 купувати, продавати, управляти і розпоряджатися всім її майном, придбаним за ціною і на умовах на її розсуд, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, укладати всі передбачені законом угоди щодо управління і розпорядження майном . Тобто, фактично, надаючи довіреність такого змісту, ОСОБА_1 могла передбачити, що її майно може бути відчужене ОСОБА_3 на користь третіх осіб протягом строку дії цієї довіреності.

Отже, 12.05.2016 між ОСОБА_1 , від імені якої по довіреності діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 укладено договір міни. За умовами довіреності від 21.02.2014 вона є дійсною до 21.02.2017, тобто до 21.02.2020 позивач мала право на звернення до суду за захистом своїх прав.

Однак, вона звернувся до суду з позовом лише - 12.01.2021, більше ніж через 4 роки 8 місяців після укладення договори міни та через 3 роки 10 місяців після припинення дії довіреності, тобто зі спливом позовної давності.

З огляду на викладене, та враховуючи зміст та строк дії довіреності, яку ОСОБА_1 надала ОСОБА_3 , та презумпцію можливості і обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, суд приходить до висновку , що ОСОБА_1 мала об`єктивну можливість дізнатися про укладення договору міниу межах строку позовної давності.

Доводи позивача, щодо неможливості раніше дізнатися про порушення свого права, суд відхиляє, оскільки позивачем та її представником не доведено об`єктивну неможливість дізнатися про укладення оспорюваного правочину у межах строку позовної давності (письмово звернутися до відповідачів, отримати інформацію з Державного реєстру речових прав, раніше звернутися до адвоката, тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із пропуском встановленої законом позовної давності, а відповідачі подали суду заяви до ухвалення рішення про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав пропуску позовної даності.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд вважає, що понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідачів, зважаючи на рішення прийняте судом по суті позову, що відповідає вимогам ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 12, 13, 77-80, 81, 83, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Згода Олексій Олександрович до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів через Кіровоградський районний суд Кіровоградської області. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 22 липня 2021 року.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , 66155, Одеська область, Подільський район, с.Гольма, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

відповідач 1 - ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

відповідач 2 - ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області Д.В.Терещенко