Постанова

від 20.07.2021 по справі 175/957/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5905/21 Справа № 175/957/19 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» про визнання договору оренди землі недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» (далі - ТОВ «СФ «Агростар» ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» (далі - ТОВ «Агро Дар Миколаївка» ) про визнання договору оренди землі недійсним, мотивуючи його тим, що 15 березня 2011 року між ними та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,0200га, з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008, розташованої на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області. Вказаний договір був зареєстрований у відділі Держкомзему.

Вказували, що їм стало відомо про те, що 11 листопада 2017 року право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 , яка 16 січня 2018 року, не дивлячись на чинний договір оренди, уклала новий договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Агро Дар Миколаївка» .

Зазначали про те, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять всі права та обов`язки переднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди.

Посилаючись на те, що на момент укладання оспорюваного договору був чинним попередній договір оренди земельної ділянки, просили суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір оренди землі, укладений 16 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Дар Миколаївка , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 8,0200га, з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року позовні вимоги задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів свої позовні вимоги, наголошували на тому, що оригінал договору у позивачів відсутній, що свідчить про те, що він не підписувався. Наголошувала на тому, що її не було повідомлено про розгляд справи, грубим чином порушено її право на судовий захист та доступ до правосуддя. До апеляційної скарги було долучено клопотання про витребування оригіналу договору оренди земельної ділянки від 15 серпня 2011 року.

29 червня 2021 року позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначали, що саме відповідач ОСОБА_1 свідомо затягувала розгляд даної справи. Наголошували на тому, що з 2012 року по березень 2019 року вони використовували орендовану земельну ділянку, обробляли її.

Під час судового засідання позивачем було надано оригінал договору оренди земельної ділянки від 15 серпня 2011 року, який було оглянуто, знято копію із долученням її до матеріалів даної справи.

У зв`язку з цим у задоволенні клопотання про витребування доказу відмовлено.

06 липня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дударенко А.Д. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що вона приймає участь у судовому засіданні в Господарському суді Київської області.

Колегія суддів вважає, що дана заява до задоволення не підлягає у зв`язку з наступним.

В силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Апелянт ОСОБА_1 повідомлена про розгляд її апеляційної скарги належним чином (т.2 а.с.166)

Посилання заяви адвоката на зайнятість в іншому судовому засіданні не може бути прийнято до уваги.

Обов`язковою явка сторін у судове засідання не визнавалась.

Матеріали справи містять достатньо доказів для її розгляду.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.44 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу без участі належним чином сповіщеного відповідача ОСОБА_3 .

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалам справи, що 15 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ СФ Агростар укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,0200га, з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Дніпропетровському районі, що підтверджується записом від 03 вересня 2012 року за №122140004001642 на останній сторінці договору з підписом і печаткою органу державної реєстрації, згідно п.8 договору, його укладено терміном на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва(т.1 а.с.7-8).

Актом про приймання-передання земельної ділянки з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008 ОСОБА_2 передав, а ТОВ СФ Агростар прийняв земельну ділянку площею 8,020 га та набув право на її оренду(т.1 а.с.9).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна 11 листопада 2017 року ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 1-3994, виданого Дніпровською районною державною нотаріальною конторою (т.1 а.с.10).

Згідно листа Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області від 27 грудня 2018 року, наданого ТОВ СФ Агростар , відповідно до інформації станом з 01 січня 2013 року, отриманої за допомогою програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру, на земельну ділянку площею 8,020 га, з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008, зареєстровано право оренди між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Дар Миколаївка на сім років від 29 січня 2018 року (т.1 а.с.11), що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна (т.1 а.с.10, зворотній аркуш).

Також ця інформація підтверджується договором оренди земельної ділянки від 16 січня 2018 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Дар Миколаївка (т.1 а.с.42-43); актом обстеження стану земельної ділянки від 16 січня 2018 року (т.1 а.с.45) та актом приймання-передачі земельної ділянки від 16 січня 2018 року (т.1 а.с.46).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки №0008 від 16 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Дар Миколаївка , суперечить вимогам ст.ст.203,215 ЦК України і становить перешкоду для реалізації права на користування земельною ділянкою для орендаря ТОВ СФ Агростар . Чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, яка вже передана в оренду, передавати її у користування іншій особі, ніж орендарю, у тому числі на праві емфітевзису, що також підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 травня 2018 року у справі №379/672/16-ц та від 23 липня 2018 року у справі №390/1736/16-ц.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає про порушення норм процесуального права, які виразилися у неповідомленні її належним чином про розгляд даної справи.

Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ч.2 ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ж ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: 1)день вручення судової повістки під розписку; 2)день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Після повернення матеріалів даної справи з Верховного Суду повістка відповідачу не надсилалась.

Матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу судової повістки про призначення справи до розгляду, що не відповідає ч.5 ст.128 ЦПК України, згідно якої судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Телефонограма яка міститься в матеріалах справи оформлена не належним чином та не може свідчити про належне повідомлення відповідача про розгляд справи 15 квітня 2021 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача без обов`язкового належного повідомлення його про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно із статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`право власності та інші речові права на нерухомість майна, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом положень статей 210,638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 13 Закону №161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 18, 20 Закону №161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його прав на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт існування одночасно двох правочинів щодо одного об`єкту договору, що суперечить законодавству України.

Відповідно до вимог ст.27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до ч.1 ст.148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Такий правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №670/8/18 (провадження №61-47558св18), який є обов`язковим для застосування судом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) зазначила, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) .

Таким чином, набувши в порядку спадкування право власності на передану в оренду ТОВ «СФ «Агростар» за договором оренди земельну ділянку, ОСОБА_1 набула відповідно й усі права та обов`язки орендодавця за цим договором.

З доводів приведених в апеляційній скарзі правових підстав для відмови у задоволенні позову ТОВ «СФ «Агростар» не вбачається.

Посилання апеляційної скарги на те, що договір оренди земельної ділянки від 15 березня 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 не укладався спростовуються матеріалами даної справи.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, частково прийнявши до уваги доводи приведені в апеляційній скарзі стосовно процесуальних порушень допущених судом першої інстанції стосовно неналежного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.374,376,382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» про визнання договору оренди землі недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 16 січня 2018 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 8,0200 га, кадастровий номер 1221485600:01:002:0008, розташована на території Миколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Стягнути з ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» судові витрати у розмірі по 960 грн.50 коп. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» про визнання договору оренди землі недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» (далі - ТОВ «СФ «Агростар» ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» (далі - ТОВ «Агро Дар Миколаївка» ) про визнання договору оренди землі недійсним, мотивуючи його тим, що 15 березня 2011 року між ними та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,0200га, з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008, розташованої на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області. Вказаний договір був зареєстрований у відділі Держкомзему.

Вказували, що їм стало відомо про те, що 11 листопада 2017 року право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 , яка 16 січня 2018 року, не дивлячись на чинний договір оренди, уклала новий договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Агро Дар Миколаївка» .

Зазначали про те, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять всі права та обов`язки переднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди.

Посилаючись на те, що на момент укладання оспорюваного договору був чинним попередній договір оренди земельної ділянки, просили суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір оренди землі, укладений 16 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Дар Миколаївка , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 8,0200га, з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року позовні вимоги задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів свої позовні вимоги, наголошували на тому, що оригінал договору у позивачів відсутній, що свідчить про те, що він не підписувався. Наголошувала на тому, що її не було повідомлено про розгляд справи, грубим чином порушено її право на судовий захист та доступ до правосуддя. До апеляційної скарги було долучено клопотання про витребування оригіналу договору оренди земельної ділянки від 15 серпня 2011 року.

29 червня 2021 року позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначали, що саме відповідач ОСОБА_1 свідомо затягувала розгляд даної справи. Наголошували на тому, що з 2012 року по березень 2019 року вони використовували орендовану земельну ділянку, обробляли її.

Під час судового засідання позивачем було надано оригінал договору оренди земельної ділянки від 15 серпня 2011 року, який було оглянуто, знято копію із долученням її до матеріалів даної справи.

У зв`язку з цим у задоволенні клопотання про витребування доказу відмовлено.

06 липня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дударенко А.Д. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що вона приймає участь у судовому засіданні в Господарському суді Київської області.

Колегія суддів вважає, що дана заява до задоволення не підлягає у зв`язку з наступним.

В силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Апелянт ОСОБА_1 повідомлена про розгляд її апеляційної скарги належним чином (т.2 а.с.166)

Посилання заяви адвоката на зайнятість в іншому судовому засіданні не може бути прийнято до уваги.

Обов`язковою явка сторін у судове засідання не визнавалась.

Матеріали справи містять достатньо доказів для її розгляду.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.44 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу без участі належним чином сповіщеного відповідача ОСОБА_3 .

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалам справи, що 15 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ СФ Агростар укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,0200га, з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Дніпропетровському районі, що підтверджується записом від 03 вересня 2012 року за №122140004001642 на останній сторінці договору з підписом і печаткою органу державної реєстрації, згідно п.8 договору, його укладено терміном на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва(т.1 а.с.7-8).

Актом про приймання-передання земельної ділянки з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008 ОСОБА_2 передав, а ТОВ СФ Агростар прийняв земельну ділянку площею 8,020 га та набув право на її оренду(т.1 а.с.9).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна 11 листопада 2017 року ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 1-3994, виданого Дніпровською районною державною нотаріальною конторою (т.1 а.с.10).

Згідно листа Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області від 27 грудня 2018 року, наданого ТОВ СФ Агростар , відповідно до інформації станом з 01 січня 2013 року, отриманої за допомогою програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру, на земельну ділянку площею 8,020 га, з кадастровим номером 1221485600:01:002:0008, зареєстровано право оренди між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Дар Миколаївка на сім років від 29 січня 2018 року (т.1 а.с.11), що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна (т.1 а.с.10, зворотній аркуш).

Також ця інформація підтверджується договором оренди земельної ділянки від 16 січня 2018 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Дар Миколаївка (т.1 а.с.42-43); актом обстеження стану земельної ділянки від 16 січня 2018 року (т.1 а.с.45) та актом приймання-передачі земельної ділянки від 16 січня 2018 року (т.1 а.с.46).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки №0008 від 16 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Дар Миколаївка , суперечить вимогам ст.ст.203,215 ЦК України і становить перешкоду для реалізації права на користування земельною ділянкою для орендаря ТОВ СФ Агростар . Чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, яка вже передана в оренду, передавати її у користування іншій особі, ніж орендарю, у тому числі на праві емфітевзису, що також підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 травня 2018 року у справі №379/672/16-ц та від 23 липня 2018 року у справі №390/1736/16-ц.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає про порушення норм процесуального права, які виразилися у неповідомленні її належним чином про розгляд даної справи.

Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ч.2 ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ж ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: 1)день вручення судової повістки під розписку; 2)день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Після повернення матеріалів даної справи з Верховного Суду повістка відповідачу не надсилалась.

Матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу судової повістки про призначення справи до розгляду, що не відповідає ч.5 ст.128 ЦПК України, згідно якої судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Телефонограма яка міститься в матеріалах справи оформлена не належним чином та не може свідчити про належне повідомлення відповідача про розгляд справи 15 квітня 2021 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача без обов`язкового належного повідомлення його про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно із статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`право власності та інші речові права на нерухомість майна, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом положень статей 210,638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 13 Закону №161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 18, 20 Закону №161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його прав на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт існування одночасно двох правочинів щодо одного об`єкту договору, що суперечить законодавству України.

Відповідно до вимог ст.27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до ч.1 ст.148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Такий правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №670/8/18 (провадження №61-47558св18), який є обов`язковим для застосування судом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) зазначила, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) .

Таким чином, набувши в порядку спадкування право власності на передану в оренду ТОВ «СФ «Агростар» за договором оренди земельну ділянку, ОСОБА_1 набула відповідно й усі права та обов`язки орендодавця за цим договором.

З доводів приведених в апеляційній скарзі правових підстав для відмови у задоволенні позову ТОВ «СФ «Агростар» не вбачається.

Посилання апеляційної скарги на те, що договір оренди земельної ділянки від 15 березня 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 не укладався спростовуються матеріалами даної справи.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, частково прийнявши до уваги доводи приведені в апеляційній скарзі стосовно процесуальних порушень допущених судом першої інстанції стосовно неналежного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.374,376,382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» про визнання договору оренди землі недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 16 січня 2018 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 8,0200 га, кадастровий номер 1221485600:01:002:0008, розташована на території Миколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Стягнути з ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дар Миколаївка» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» судові витрати у розмірі по 960 грн.50 коп. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.