Ухвала

від 22.07.2021 по справі 910/17400/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17400/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Школьна А.В. - адвокат (ордер від 12.05.2021 №ВС107425)

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт-Планет"

на рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт-Планет"

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича

про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Прінт-Планет" (далі - ТОВ "Прінт-Планет", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ПАТ "Імексбанк", відповідач) про визнання припиненим зобов`язання ТОВ "Прінт-Планет" перед публічним акціонерним товариством "Імпексбанк" за кредитним договором від 21.06.2013 №2/13 та кредитним договором від 21.05.2014 №21/14 у зв`язку з їх виконанням та стягнення судових витрат.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що між ним та ПАТ "Імексбанк" було укладено кредитні договори про відкриття кредитної лінії від 21.06.2013 №2/13, від 21.05.2014 №21/14, з відповідними змінами та доповненнями, на забезпечення яких було передано в іпотеку будівлі та споруди цілісного майнового комплексу, які належать позивачу та розташовані за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, вул. Грушевського, будинок 33, та земельна ділянка загальною площею 0,2714 га за кадастровим номером 4623610100:01:004:0088.

Позивач зазначає, що своєчасно та належним чином виконав зобов`язання з погашення кредитів згідно з вищезазначеними договорами, а саме сплачено: суму кредиту, проценти за користування кредитами, що підтверджується наданими копіями платіжних доручень. Враховуючи виконання кредитних зобов`язань, 29.01.2015 приватним нотаріусом Журавлем М.В. було припинено іпотеку на вищезазначені об`єкти нерухомого майна, а саме: цілісного майнового комплексу (реєстраційний номер 14056746236) та земельної ділянки (кадастровий номер 4623610100:01:004:0088), що розташовані за адресою: Львівська область, м. Пустомити, вул. Грушевського, 33 та які належать ТОВ "Прінт-Планет". Проте у 2019 році позивачу стало відомо про існуючу заборгованість за кредитними договорами від 21.06.2013 №2/13 та від 21.05.2014 №21/14 перед ПАТ "Імексбанк", позаяк, на переконання позивача, кредитні зобов`язання перед Банком є припиненими.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Прінт-Планет" зазначає про те, що відповідач не визнає факт припинення зобов`язань за кредитними договорами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2020 (суддя Джарти В.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи спірне рішення, господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі; встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним договором.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В., Станік С.Р., Тарасенко К.В.) рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2020 залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, ТОВ "Прінт-Планет" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Прінт-Планет" та призначено її до розгляду на 22.07.2021.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень зазначених норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключають подібність спірних правовідносин у вказаній справі та в справі № 910/17400/19.

У справі № 916/1415/19 партнерство з обмеженою відповідальністю "Серфінг системс ЛП" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Петрокоммерц-Україна" і товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ капітал" про визнання припиненими з 22.08.2016 договорів іпотеки. Позов обґрунтовано тим, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна, яке було предметом спірних договорів іпотеки.

У справі № 916/1415/19 позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом припиненими з 22 серпня 2016 року спірних договорів іпотеки, укладених ПАТ "Банк "Петрокоммерц-Україна" з ТОВ "Свікон", ТОВ "АЗС-Нива-1" та ПП "Косвас" у 2013 році.

При цьому позивач не є стороною спірних договорів іпотеки, а в такий спосіб хотів захистити своє право іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ "Люнакс" у 2017 році. Підставою позову позивач зазначав, що право власності на іпотечне майно зареєстроване за ТОВ "Запоріжжя інвест", яке придбало його за договорами купівлі-продажу в ТОВ "ФК "Централ капітал", яке, у свою чергу, звернуло стягнення на це майно на підставі припинених спірних договорів іпотеки. Отже, між учасниками справи фактично існував спір щодо відсутності або наявності права іпотеки зі спірних договорів іпотеки та наявності права іпотеки позивача з договорів іпотеки, укладених ним з ТОВ "Люнакс" у 2017 році. У цьому спорі позивач через обраний ним спосіб захисту намагався підтвердити правомірність отримання ним нерухомого майна в іпотеку.

Судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановлено, що у 2019 році позивачу стало відомо про існуючу заборгованість за кредитними договорами від 21.06.2013 №2/13 та від 21.05.2014 №21/14 перед ПАТ "Імексбанк".

Як зазначає позивач у позові, на його звернення від 31.07.2019 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Імексбанк" було надано розрахунок заборгованості ТОВ "Прінт-Планет" перед AT "Імексбанк" за кредитними договорами.

За розрахунком станом на 01.08.2019 заборгованість позивача за кредитним договором:

- від 21.06.2013 №2/13 становить 2 722 898,01 грн;

- від 21.05.2014 №21/14 становить 798 398, 57 грн.

За твердженнями позивача, станом на 19.01.2014 ТОВ "Прінт-Планет" повністю сплатило суму кредиту за кредитним договором від 21.06.2013 2/13. Проте ПАТ "Імексбанк" не було враховано як сплату кредиту два платежі від 19.01.2015 в сумі 1 260 000,00 грн (платіжне доручення № 34) та 50 000,00 грн (платіжне доручення № 35), у зв`язку з чим і виникла вказана заборгованість. Крім того, позивач станом на 19.01.2015 повністю сплатив суму кредиту за кредитним договором від 21.05.2014 21/14. ПАТ "Імексбанк" не було враховано як сплату кредиту два платежі від 19.01.2015 в сумі 366 400,00 грн (платіжне доручення № 36) та 23 825,00 грн (платіжне доручення № 37), у зв`язку з чим і виникла вказана заборгованість.

На заяву ТОВ "Прінт-Планет" про зарахування здійснених платежів надійшла відповідь, згідно з якої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Імексбанк" відмовлено позивачеві у зарахуванні здійснених платежів як погашення кредитів за кредитними договорами від 21.06.2013 №2/13 та від 21.05.2014 №21/14.

Так, судами встановлено, що, обґрунтовуючи свої вимоги та доводи, позивач посилається на те, що на момент звернення до суду з даним позовом у нього було наявне порушене право, яке полягає у пасивному запереченні відповідачем наявності права визнання зобов`язань за договором припиненими, а тому обраний позивачем спосіб захисту, на його думку, є належним та ефективним.

Суди попередньої інстанції дійшли висновку, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання припиненими зобов`язання за кредитними договорами від 21.06.2013 №2/13 та кредитним договором від 21.05.2014 №21/14 у зв`язку з їх виконанням є лише встановленням факту і не може бути позовною вимогою, та, відповідно, предметом спору, що розглядається самостійно та не може призвести до поновлення порушеного права.

Крім того, судом апеляційної інстанції було надано оцінку посиланню скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, де суд апеляційної інстанції вказав на те, що зазначена постанова не є релевантною до справи, яка розглядається.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки такі аргументи: зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення ним обставин справи; містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були спростовані ними.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанову в іншій справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), не може бути взяте до уваги, оскільки ця постанова прийнята за іншої, ніж у даній справі, фактично-доказової бази, за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення. Крім того, позивач звертався до суду за захистом інших прав.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/17400/19.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі, з огляду на принцип диспозитивності, визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Прінт-Планет" на рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/17400/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Прінт-Планет" на рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/17400/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко