Постанова

від 21.07.2021 по справі 638/257/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 638/257/18

провадження № 61-21285св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Харківській області, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицький Сергій Олександрович, державний нотаріус п`ятої Харківської державної нотаріальної контори Печко Олександр Сергійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гнилицька Тетяна Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Познякова Світлана Василівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горячев Олексій Анатолійович, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2019 року у складі судді Хайкіна В. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів:

Бровченка І. О., Бурлака І. В., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання довіреностей та договорів купівлі-продажу недійсними, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартири.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником квартир АДРЕСА_1 . На початку грудня 2017 року йому стало відомо про те, що він нібито 17 серпня 2017 року видав

ОСОБА_2 довіреності на продаж належних йому квартир з паркувальними місцями, яку насправді він не видавав, довіреності не підписував та був у цей час за межами України, отже було відсутнє його волевиявлення на уповноваження ОСОБА_2 щодо продажу зазначеного майна. На підставі довіреностей від 17 серпня 2017 року, ОСОБА_2 29 серпня 2017 року видала довіреності на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , якими уповноважувала останніх представляти інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та організаціями з питань, пов`язаних з укладанням та належним оформленням договору купівлі-продажу квартир АДРЕСА_2 .

Вказував, що 30 листопада 2017 року ОСОБА_2 , діючи від його імені, уклала договір купівлі-продажу зазначеного майна з ОСОБА_3 , який в свою чергу 12 грудня 2017 року за договором купівлі-продажу відчужив його ОСОБА_4 .

Посилаючись на відсутність волевиявлення на видачу 17 серпня 2017 року довіреностей та продаж спірного майна, позивач просив визнати недійсними довіреності від 17 серпня 2017 року, видані від його імені на користь ОСОБА_2 , визнати недійсними договори купівлі-продажу спірного майна від 30 листопада та 12 грудня 2017 року, привести сторони в первісний стан, скасувавши державну реєстрацію на зазначені довіреності та договори купівлі-продажу, витребувавши квартири з чужого незаконного володіння та визнавши за позивачем право власності на них.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня

2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами відсутності його волевиявлення на видачу на ім`я ОСОБА_2 довіреностей щодо продажу спірного майна. Суди відхилили посилання позивача на те, що він був за межами України під час видачі

17 серпня 2017 року довіреностей, оскільки вони спростовуються витягом з бази даних - відомості про осіб, які перетнули державний кордон України. Також вважали, що позивач на підтвердження своїх вимог про непідписання довіреностей звернувся з клопотанням про призначення почеркознавчої поза межами встановленого ЦПК України строку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорювані довіреності він не підписував, наміру продавати належне йому на праві власності майно не мав. Вказував, що подавав до суду першої інстанції заяву про відвід судді, однак таку розглянуто не було і спір вирішено упередженим складом суду. Крім того, позивач та його представник 20 і 24 травня 2019 року були відсутні у судових засіданнях, заяви про розгляд справи за їх відсутності не подавали, а тому суд першої інстанції мав би залишити позов без розгляду на підставі частини п`ятої статті 223 ЦПК України. Зазначає, що факт непідписання ним довіреностей підтверджено висновком експертизи, яка проведена у кримінальному провадженні Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, яку безпідставно відхилив суд апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 14 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до довіреностей від 17 серпня 2017 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 продати належні йому на праві власності квартири

АДРЕСА_1 . Ці довіреності посвідчені приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Волковицьким С. О.

29 серпня 2017 року ОСОБА_2 , що діяла від імені ОСОБА_1 уповноважила окремо один від одного ОСОБА_5 або ОСОБА_6 представляти інтереси у взаємовідносинах з усіма без винятку установами та організаціями з питань, пов`язаних із укладанням та належним оформленням договору купівлі-продажу квартир

АДРЕСА_1 . Ця довіреність посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М. А.

Згідно з договорами купівлі-продажу від 30 листопада 2017 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої харківської державної нотаріальної контори Печко О. С., ОСОБА_1 , від імені якого діє

ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , уклали договори, відповідно до яких продавець ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 передає за плату у власність покупця ОСОБА_3 , а покупець приймає у власність квартири

АДРЕСА_3 .

12 грудня 2017 року ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гнилицькою Т. В., відчужив спірні квартири ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Поняття доказів закріплено у статті 76 ЦПК України відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними у розумінні частини першої статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо відсутності волевиявлення на видачу довіреностей від 17 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 , якими уповноважив останню на продаж належного йому майна - квартир № 88 і

№ 102 і паркувальних місць, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог та відмову у їх задоволенні.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги наданий до апеляційного суду висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 вересня 2019 року, яка проведена у кримінальному провадженні Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (а. с. 189-202, т. 3), є необґрунтованими.

Частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів.

За змістом частини першої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні .

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України ).

Відхиляючи як доказ наданий представником позивача висновок експертизи, проведений в межах кримінального провадження, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що він не є таким доказом як висновок експерта у розумінні положення пункту 2 частини другої

статті 76 і статті 110 ЦПК України, оскільки висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена у рамках розгляду справи, у якій виник відповідний спір із забезпеченням прав сторін на формування питань до експерта, обрання експертної установи. Однак, у цій справі експертиза не проводилася.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції правильно оцінив зазначене експертне дослідження як письмовий доказ у розумінні частини першої статті 95 ЦПК України і своє критичне ставлення до нього обґрунтував тим, що на його виконання було надано недостатньо вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків почерку ОСОБА_1 , про що зазначено у пункті 4 висновку.

При цьому суд апеляційної інстанції сприяв всебічному та повному розгляду справи, роз`яснив право представнику позивача - ОСОБА_7 заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

У судовому засіданні 26 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 заявив усне клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак розгляд справи був відкладено на 30 вересня 2019 року для підготовки представником позивача письмового клопотання про призначення експертизи та явки ОСОБА_1 для надання експериментальних зразків підпису.

Водночас, 30 вересня 2019 року представник позивача не звернувся до суду з відповідним клопотанням, просив врахувати висновок експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, який судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено з вищезазначених підстав.

Разом із висновком експертизи, судом надано належну правову оцінку доводам позивача про відсутність його на території України на час видачі довіреностей від 17 серпня 2017 року та правильно зазначено, що такі доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до витягу з бази даних - відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, позивач ОСОБА_1 21 червня 2017 року виїхав за межі України

та 27 червня 2017 року повернувся на територію Україну, наступна дата виїзду за межі України 22 серпня 2017 року, що спростовує факт перебування позивача 17 серпня 2017 року за межами України (а. с. 30, т. 1).

Отже, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність вимог позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив висновок експертизи зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої, другої, пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Вимогу ОСОБА_1 про скасування судових рішень та залишення його позову без розгляду, висловлену ним в описовій частині касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне відхилити, з огляду на таке.

Згідно з частиною п`ятою статті 223 та пунктом 3 частини першої

статті 257 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Позивач та його представник були відсутні у судових засіданнях у суді першої інстанції 20 та 24 травня 2019 року (день ухвалення судом першої інстанції судового рішення по суті позовних вимог ОСОБА_1 ).

Станом на травень 2019 року суд першої інстанції тривалий час (з грудня

2017 року) розглядав позов ОСОБА_1 , з боку якого не надходило заяв про залишення позову без розгляду.

Більше того, як у касаційній, так і у апеляційній скаргах просив, серед іншого, скасувати судове рішення та задовольнити його позов, отже просив вирішити спір по суті і цим засвідчив своє диспозитивне право розпоряджатися на власний розсуд юридичною долею свого позову.

За таких обставин, одночасні вимоги у касаційній скарзі щодо розгляду позову по суті та залишення його без розгляду є проявом суперечливої процесуальної поведінки.

Такі дії позивача не відповідають принципу цивільного судочинства щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.

Враховуючи зазначене, неявка позивача та його представника не перешкоджала суду вирішити спір по суті після з`ясування всіх обставин справи, враховуючи завдання цивільного судочинства щодо своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ. Вирішення цієї справи по суті позовних вимог не є втручанням у право позивача на розпорядження його позовом.

За таких обставин, вимоги касаційної скарги про скасування судових рішень із залишенням позову без розгляду задоволенню не підлягають.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги щодо нерозгляду судом першої інстанції заяви позивача про відвід судді є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горячев Олексій Анатолійович, залишити без задоволення,

а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович