Рішення

від 21.07.2021 по справі 127/13350/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/13350/20

Провадження № 2/127/2066/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Мутовкіній В.І.,

за участю представника позивача - адвоката Москалюка О.В.,

представника відповідача - адвоката Аліфанової Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Укторг-ЛТД , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м.Києва Войтовського Валентина Сергійовича про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним та скасування частини рішення загальних зборів засновників товариства, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Укторг-ЛТД , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м.Києва Войтовського В.С. про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним та скасування частини рішення загальних зборів засновників товариства, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності на нерухоме майно, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 03 листопада 2007 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про що в книзі реєстрації шлюбів 03 листопада 2007 року зроблено відповідний актовий запис за № 1730.

Позивач змінила прізвище та власне ім`я на ОСОБА_1 , про що Вінницьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області складено відповідний актовий запис № 180 та видано свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2019 року.

30 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ДП МО України Вінницьке інженерно-будівельне управління укладено попередній договір №12, відповідно до умов якого сторони погодили про передачу у власність однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Ціна продажу квартири становить 209338.00 грн. Одночасно сторони дійшли згоди про те, що протягом трьох днів після підписання договору ОСОБА_2 сплачує 80000.00 грн., в жовтні 2011 року - 50000.00 грн., в лютому 2012 року - 40000.00 грн., в травні 2012 року - 39338.00 грн.

Дані грошові кошти були сплачені від імені ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів подружжя.

18 жовтня 2012 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ), що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Дане свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету ВМР від 18 жовтня 2012 року № 2570 та послідуючому 12 грудня 2012 року зареєстроване за ОСОБА_2 в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

17 липня 2016 року відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 створили ТОВ Укрторг-ЛТД , затвердили статутний капітал товариства в розмірі 200000.00 грн., визначили розподіл часток у статутному капіталі між засновниками, визначили місцезнаходження товариства, призначили директора та затвердили статут товариства. При затвердженні статутного капіталу зазначили, що останній формується за рахунок нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на суму 180000.00 грн., а саме квартиру АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ), а ОСОБА_3 вносить грошові кошти в розмірі 20000.00 грн.

Рішенням державного реєстратора (приватним нотаріусом Войтовського В.С., від 24.05.2016 року № 29724844 була проведена державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ) за ТОВ Укрторг-ЛТД .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.05.2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано.

Дана квартира була придбана 12 грудня 2012 року в період шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя з моменту придбання такого майна і до моменту його відчуження. ОСОБА_2 свідомо передав у власність дану квартиру ТОВ Укрторг -ЛТД , які зареєстрували за даною фірмою.

Спірна квартира є цінним майном, а тому при укладанні правочинів щодо такого майна обов`язковою є згода другого із подружжя на вчинення таких дій яка має бути висловлена в письмовій формі. Крім того, правочин до нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню, отже заяви другого із подружжя про передання спільного майна до статутного капіталу ТОВ Укрторг-ЛТД . Позивач нотаріальної письмової згоди не давала, тому були відсутні підстави передавати дану квартиру до ТОВ Укрторг-ЛТД .

Враховуючи вищевикладене, позивач просить прийняти рішення, яким визнати нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя, визнати недійсним та скасувати частину рішення загальних зборів засновників товариства, визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора, визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири, а також стягнути судові витрати з відповідачів на користь позивача.

В ході розгляду справи позивач уточнила частково позовні вимоги (п.3), а саме просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ Войтовського Валентина Сергійовича) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29724844 від 24 травня 2016 року на квартиру АДРЕСА_4 за ТОВ Укрторг-ЛТД , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 928828905101, та припинити право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Укрторг-ЛТД на квартиру АДРЕСА_4 , номер запису про право власності 14632572 .

Окрім того, позивач 20 листопада 2016 року зверталась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участі третьої особи ТОВ Укрторг-ЛТД про визнання незаконним та скасування пп.1 п. 2 протоколу №1 загальних зборів ТОВ Укрторг-ЛТД від 17 травня 2016 року, скасування запису від 24 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ Укрторг-ЛТД на квартиру АДРЕСА_4 та визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частку спірної квартири.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2018 року скасоване, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за участі третьої особи ТОВ Укрторг-ЛТД відмовлено. Постанова мотивована тим, що судом першої інстанції не залучено всіх осіб, що є учасниками спірних матеріальних правовідносин, а тому рішення підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням прав осіб (матеріальних та процесуальних) не залучених до участі у справі. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що у зв`язку із наведеним, немає можливості встановлювати обставини справи, зокрема і щодо належності майна до спільної сумісної власності подружжя і надавати їм правову оцінку.

Постановою Верховного Суду від 14 березня 2019 року касаційна скарга ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2018 року залишена без задоволення. Суд касаційної інстанції погодився з висновкам суду апеляційної інстанції та одночасно дійшов висновку про те, що позивачка, за умови правильного визначення суб`єктного складу учасників справи, не позбавлена права на звернення до суду з позовом для захисту свого порушеного права або законного інтересу.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року справа (№ 775/4543/18) частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору-купівлі продажу автомобіля недійсним, визнання майном спільною сумісною власністю подружжя та його поділу. Зокрема визнано договір купівлі-продажу автомобіля від 16.04.2011 року недійсним, визнано автомобіль сумісним майном подружжя та стягнуто на користь ОСОБА_4 компенсацію у рахунок вартості 1/2 частини автомобіля у праві спільної сумісної власності. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року в частині визнання автомобіля вартістю 500000.00 грн. спільним сумісним майном та стягнення компенсації скасовано та ухвалено нове рішення , яким визнано автомобіль вартістю 237020 .00 грн. спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя компенсації. Вартістю 1/2 частки автомобіля.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Москалюк О.В. позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав, вказаних в позовній заяві, відповіді на відзив та заяві про збільшення позовних вимог (том 1, а.с. 1-11, 182-206, том 2, а.с.9-11).

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Аліфанова Л.І. позовні вимоги позивача не визнала та заперечила щодо їх задоволення, посилаючись на відзив на позовну заяву (том 1, а.с.183-186).

Представник відповідача ТОВ Укрторг-ЛТД в судові засідання не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про час та місце розгляду справи. Свою позицію по суті позовних вимог виклав у відзиві на позовну заяву (том 2, а.с. 93-98), просив в позові відмовити повністю.

У судове засідання приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Войтовський В.С. не з`явився, хоча про день та час слухання справи був повідомлений судом належним чином, своїм правом на подання відзиву не скористався.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши забрані докази у справі в їх сукупності, суд вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 03 листопада 2007 року по 26 травня 2016 року. Шлюб було розірвано згідно з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2016 року у цивільній справі №127/3853/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Рішення суду набрало законної сили 07 червня 2016 року (том 1, а.с.13, 25).

Позивач змінила прізвище та власне ім`я з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 , про що Вінницьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області складено відповідний актовий запис № 180 та видано свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2019 року (том 1, а.с.14).

При цьому, 30 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ДП МО України Вінницьке інженерно-будівельне управління укладено попередній договір №12, відповідно до умов якого сторони погодили про передачу у власність однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Ціна продажу квартири становить 209338.00 грн. Одночасно сторони дійшли згоди про те, що протягом трьох днів після підписання договору ОСОБА_2 сплачує 80000.00 грн., в жовтні 2011 року - 50000.00 грн., в лютому 2012 року - 40000.00 грн., в травні 2012 року - 39338.00 грн (том 1, а.с.15).

18 жовтня 2012 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ), на ім`я ОСОБА_2 . Дане свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету ВМР від 18 жовтня 2012 року № 2570 та послідуючому 12.12.2012 року зареєстроване за ОСОБА_2 в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно (том 1, а.с.16, 130-131, 159-160).

Спірна квартира є однокімнатною, житловою площею 18,2 кв.м., розташована на 9 поверсі 10-поверхового будинку відповідно до технічного паспорту на квартиру (том 1, а.с.132-134).

У спірній квартирі зареєстровано право користування позивача та її доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11 січня 2013 року (том 1, а.с.207-208). Однак фактично у квартирі сторони не проживають, там мешкають треті особи, що визнано сторонами, а тому не підлягає доведенню відповідно до ч.2 ст.82 ЦПК України.

Шлюбного договору чи домовленості між сторонами щодо належності спірної квартири одному із подружжя не було.

17 травня 2016 року відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 створили ТОВ Укрторг-ЛТД , затвердили статутний капітал товариства в розмірі 200 000, 00 грн., визначили розподіл часток у статутному капіталі між засновниками, визначили місцезнаходження товариства, призначили директора та затвердили статут товариства. При затвердженні статутного капіталу зазначили, що останній формується за рахунок нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на суму 180 000, 00 грн., а саме квартири АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ), а ОСОБА_3 вносить грошові кошти в розмірі 20 000, 00 грн. (том 1, а.с.18-22, 148-157, 161).

Відповідно до рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса Войтовського В.С.), від 24 травня 2016 року № 29724844 була проведена державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ) за ТОВ Укрторг-ЛТД (том 1, а.с. 23, 169-170).

Окрім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року справа (№ 775/4543/18) частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору-купівлі продажу автомобіля недійсним, визнання майном спільною сумісною власністю подружжя та його поділу. Зокрема визнано договір купівлі -продажу автомобіля від 16.04.2011 року недійсним, визнано автомобіль сумісним майном подружжя та стягнуто на користь ОСОБА_4 компенсацію у рахунок вартості 1/2 частини автомобіля у праві спільної сумісної власності. В решті позовних вимог відмовлено. Дане рішення суду оскаржувалось та постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року в частині визнання автомобіля вартістю 500000.00 грн. спільним сумісним майном та стягнення компенсації скасовано та ухвалено нове рішення , яким визнано автомобіль вартістю 237020 .00 грн. спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя компенсації, вартістю 1/2 частки автомобіля.

Крім цього, відповідно до висновку про вартість №8 від 12.03.2020, наданого оцінювачем ТОВ Подільський експертний центр ОСОБА_7 , вартість спірної квартири складає 750 000, 00 грн (том 1, а.с.38).

У судовому засіданні було також допитано свідка ОСОБА_8 , який суду пояснив, що він працював разом із відповідачем 2012-2013 роках. Останній запропонував йому провести в його квартирі електропроводку, встановити розетки, вимикачі, люстри. Роботи свідок виконав у 2016 році у квартирі ОСОБА_2 , яку той придбав для себе та своєї сім`ї. Квартира знаходиться на АДРЕСА_5 .

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свободи в наданні ними суду доказів і доведеності перед судом їх переконливості.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч. 1ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України,майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У даному випадку, 17 травня 2016 року ОСОБА_2 одноособово розпорядився вказаною вище квартирою, яка була об`єктом спільної сумісної власності подружжя, внісши його до статутного капіталу ТОВ Укрторг-ЛТД .

Так, відповідно до рішення загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю Укрторг-ЛТД у складі засновників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оформленого протоколом № 1 від 17 травня 2016 року, цього ж дня створено ТОВ Укрторг-ЛТД , затверджено його статутний капітал у розмірі 200 000, 00 грн, із яких для формування статутного капіталу ОСОБА_2 вносить об`єкт нерухомого майна на суму 180 000, 00 грн - спірну квартиру, а ОСОБА_3 - грошові кошти у розмірі 20 000, 00 грн. У п.3 рішення визначено розподіл часток у статутному капіталі - ОСОБА_2 володіє 90% статутного капіталу, а ОСОБА_3 - 10%. Призначено директора підприємства, затверджено його статут (том 1, а.с.18).

20 травня 2016 року відповідно до акту приймання передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ Укрторг-ЛТД , ОСОБА_2 передав до статутного капіталу ТОВ Укрторг-ЛТД квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 44,7 кв.м. , вартість якої була оцінена у 180 000,00 грн (том 1, а.с.22).

Таким чином, ОСОБА_2 став учасником ТОВ Укрторг-ЛТД , що підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ Укрторг-ЛТД про заснування товариства, датованим 17 травня 2016 року. Відповідно до вказаного протоколу відповідач ОСОБА_2 має у ТОВ Укрторг-ЛТД долю 90 % статутного капіталу, статутний капітал за рішенням засновників може бути сформований як грошовими коштами, так і майном.

Відповідно до п. 48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) (далі - Порядку), для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються: 1) документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна; 3) рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли передача майна здійснюється іншою юридичною особою); 4) письмова згода всіх співвласників (у разі, коли передача здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності); 5) письмова згода суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення у випадках, передбачених законом.

Таким чином, обов`язковим документом для державної реєстрації зміни власника спірної квартири було не оспорюване позивачем рішення загальних зборів товариства, а саме акт прийому-передачі майна.

У постанові від 10 вересня 2019 року у господарській справі №918/370/18 Верховний Суд зазначив, що саме акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, що підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст.202 ЦК України) у цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків у розумінні ст. 16 ЦК України.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.06.2019 у справі №927/35219/18, від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16.

Натомість ОСОБА_1 позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі не заявлялось.

У вказаній вище постанові Верховний Суд додатково звернув увагу судів на те, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. ст. 41, 42, 59, 60 Закону України Про господарські товариства ); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону України Про господарські товариства ); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону України Про господарські товариства ).

Аналогічні висновки щодо розуміння правової природи рішень загальних зборів юридичної особи як актів ненормативного характеру, а не правочинів викладено також у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17, від 28.03.2018 у справі №910/22291/16, від 12.04.2018 у справі №922/2688/17, від 27.03.2018 у справі №904/9431/15, від 21.03.2018 у справі № 927/699/17, що свідчить про сталу практику Верховного Суду з даного приводу.

Натомість позивач просить суд визнати недійсним пп.1 п.2 вказаного вище рішення загальних зборів як правочину не з підстав, зазначених вище Верховним Судом, а на підставі положень ст.ст. 203, 215, 369 ЦК України та ст. 65 СК України, які не можуть бути застосовані до оспорюваного рішення, оскільки воно не є правочином (договором), що є самостійною підставою для відмови у позові.

При цьому, саме відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним у даному випадку рішення загальних зборів юридичної особи у відповідній частині зумовлює існування конкретно визначених способів захисту порушених прав іншого з подружжя у разі внесення спільного майна до статутного капіталу юридичної особи.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У справі Європейський суд з прав людини Белеш та інші проти Чеської Республіки вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц,провадження № 14-651цс18).

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, суд не має права виходити за межі заявлених позовних вимог та застосувати інший спосіб захисту, не заявлений позивачем.

Однак завданням суду є виокремити лише той юридичний склад відносин, що має значення для вирішення цього спору, і, співставивши його зі свідченнями позивача, інших учасників справи, винести законне та обґрунтоване рішення.

Як вбачається з вимог ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Разом із тим з урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України Про господарські товариства , за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Згідно з п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 за № 11, власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів . У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку з моменту внесення цього майна до статутного капіталу товариства воно стало власністю самого товариства, а тому зазначене майно втратило ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (відбулася зміна правового режиму майна подружжя).

Аналогічний висновок викладено у ряді постанов Верховного Суду, зокрема від 26 травня 2021 року у справі №638/11812/15-ц, від 07 травня 2019 року у справі №490/1408/15-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 61-40676 св 18, , 10 жовтня 2018 року у цивільній справі № 569/6236/16-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-38цс15, від 02 жовтня 2013 року у справі №6-79цс13, від 03 липня 2013 року у справі №6-61цс13.

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у справі №916/2813/18 (постанова від 29 червня 2021 року) розглядалось питання щодо відступу від правових позицій у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі №6-61цс13, у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у цивільній справі № 569/6236/16-ц, від 12 листопада 2019 року у справі №918/598/18.

Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками Верховного Суду України у постанові від 03 липня 2013 року у справі №6-61цс13 в частині того, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству і втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (п. 8.40 постанови).

Однак Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України у постанові від 03 липня 2013 року у справі №6-61цс13, у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у цивільній справі № 569/6236/16-ц, від 12 листопада 2019 року у справі №918/598/18 у частині, що стосується частки у статутному капіталі як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (п.8.59 постанови).

Вказане означає, що саме частка ОСОБА_2 (80%) у статутному капіталі ТОВ Укрторг-ЛТД , а не спірна квартира, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) та підлягає поділу.

Таким чином, ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту порушених прав з огляду на те, що після внесення ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ Укрторг-ЛТД без її згоди спірної квартири, придбаних за рахунок спільних коштів подружжя, таке майно перейшло у власність цього товариства, у зв`язку із чим у позивача право власності на майно (тобто речове право) трансформувалось у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимагати у відповідача як у іншого з колишнього подружжя виплати половини вартості частки у статутному капіталі ТОВ "Укрторг-ЛТД".

При цьому, у постанові від 26 травня 2021 року у справі №638/11812/15-ц Верховний Суд вказав, що відповідний аналіз (висновок про те, що до моменту внесення майна до статутного капіталу товариства воно належало подружжю на праві спільної сумісної власності) має бути зроблений в мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду з позовом, який відповідатиме належному способу захисту порушених прав, а саме - про поділ майна подружжя шляхом стягнення з іншого з колишнього подружжя відповідної компенсації вартості 1/2 частини внесеного ним до статутного капіталу товариства майна, набутого сторонами під час перебування у шлюбі. А тому позовна вимога про визнання майна спільною сумісною власністю не може бути задоволена.

У даному випадку позивачем заявлена така ж вимога (про визнання майна спільною сумісною власністю за минулий період з дати придбання до дати відчуження), яка з вказаних вище міркувань теж не підлягає до задоволення, як і вимога про визнання недійсним пп.1 п.2 рішення загальних зборів ТОВ Укрторг-ЛТД від 17 травня 2016 року, оскільки такий спосіб захисту цивільного права, як вказувалось вище, є неналежним та неефективним, його застосування не призведе до поновлення порушеного права позивача, яке може бути захищене лише певним, зазначеним вище способом.

Суд відхиляє доводи представника відповідача ТОВ Укрторг-ЛТД , висловлені у відзиві на позов, щодо пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки відсутні підстави для задоволення позову. У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі про те, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Лише якщо було б встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд мав би всі підстави для відмови у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

Оскільки суд, на підставі встановлених судом обставин, що мають вирішальне значення у справі, прийшов до висновку про необґрунтованість позову, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, заява представника відповідача про застосування строків позовної давності відхиляється.

У частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності ТОВ Укрторг-ЛТД на спірне майно, визнання за позивачем права власності на 1/2 частку у спірному майні, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Вищезазначені позовні вимоги у даному випадку є похідною позовною вимогою, адже можуть бути задоволені лише у разі задоволення основних позовних вимог про визнання правочину недійсним та визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні вказаних вимог, відсутні підстави для задоволенні інших похідних вимог позовної заяви.

Більше того, у частині позовних вимог про поділ майна подружжя відсутні правові підстави для їх задоволення, адже майно ТОВ Укрторг-ЛТД не може бути предметом поділу у вказаній справі, так як воно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, суд, оцінюючи допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягають.

Судовий збір відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України стягненню з відповідача не підлягають з огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог. Про стягнення інших судових витрат учасники справи не заявляли під час розгляду справи.

Разом із тим, підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2020 року, оскільки судом ухвалено рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, у силу положень ч.9 ст.158 ЦПК України.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч.10 ст. 158 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, на підставі ст. ст. 02, 203, 215-217, 368, 369, 372, 392, 626 ЦК України, ст. ст. 60, 63, 65, 69, 70 СК України, ст. ст. 2, 10, 11, 18, 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 229, 258, 259, 263-264, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Укторг-ЛТД , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м.Києва Войтовського Валентина Сергійовича про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним та скасування частини рішення загальних зборів засновників товариства, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності на нерухоме майно, - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2020 року, а саме арешт на квартиру, квартиру у житловому будинку з реєстраційним номером 928828905101, загальною площею 44,7 кв.м. та житловою площею 18,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 та належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "Укрторг-ЛТД", код ЄДРПОУ 40496680, місцезнаходження: вул. Зоологічна, 4А, оф.139. м. Київ, на користь ОСОБА_1 , паспорт № НОМЕР_2 , РНОКПП відсутній; місце проживання за адресою: АДРЕСА_7 , та заборону суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією прав щодо квартири з реєстраційним номером 928828905101, загальною площею 44,7 кв.м. та житловою площею 18,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП відсутній (відмова), паспорт № НОМЕР_2 від 06 листопада 2019 року, виданий органом №0512, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_8 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_9 ;

Відповідач: ТОВ Урторг-ЛТД , код ЄДРПОУ 40496680, місцезнаходження за адресою: вул. Зоологічна, 4А, оф. 139, м. Київ;

Відповідач: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Войтовський Валентин Сергійович, місце діяльності за адресою: АДРЕСА_10 .

Повний текст рішення суду буде складено протягом 10 днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 27 липня 2021 року.

Суддя