Постанова

від 30.07.2021 по справі 826/9419/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9419/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдінг" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленсі Груп" про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленсі Груп", в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.01.2016 року №1501/1 укладений між ТОВ "Ленсі Груп" і ТОВ "Вог трейдинг".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Трейдинг", посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ Ленсі Груп та ТОВ ВОГ Трейдинг було укладено Договір купівлі-продажу від 15.01.2016 року №1501/1.

Предметом договору є зобов`язання продавця передати у власність покупця нафтопродукти в асортименті, в подальшому викладенні іменовані товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Відповідно до п. 5.2. договору, в період з 21.01.2016 року по 28.01.2016 року ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ було здійснено 100% передоплату за даним договором в сумі 233 981 135 грн. в тому числі ПДВ 38 996 855,86 грн.

В зв`язку з чим, ТОВ Ленсі Груп виписано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вог трейдинг податкові накладні від 28.01.2016 №34, від 28.1.2016 №35, від 28.01.2016 №36, від 28.01.2016 №37, від 21.01.2016 №22. від 21.01.2016 №1. від 11.01.2016 №2, від 21.01.2016 №3, від 21.01.2016 №5. від 21.01.2016 №6. від 21.01.201 6 №7, від 21.01.2016 №8, від 21.01.2016 №32. від 21.01.2016 №14, від 21.01.2016 №14. від 21.01.2016 №12, від 21.01.2016 №11, від 21.01.2016 №9, від 21.01.2016 №13. від 21.01.2016 №15, від 21.01.2016 №15, від 21.01.2016 №17. від 21.01.2016 №19, від 21.01.2016 №20, від 21.01.2016 №21, від 21.01.2016 №18. від 21.01.2016 №16. під 21.01.2016 №24, від 21.01.2016 №31 на загальну суму 224 623 135,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов Головного управління ДФС у Київській області суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для визнання недійсними правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такі правочини.

В основу прийнятого рішення окружним адміністративним судом покладено Вирок Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2017 у справі № 757/59251/16-к за яким керівника відповідача ТОВ Ленсі Груп було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2017 у справі № 757/59251/16-к по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України затверджено угоду від 15.11.2016 року між прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Генеральної прокуратури України Льовкіним В.Л. та підозрюваним про визнання винуватості, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №32015100110000304 від 27.11.2015, винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. На підставі ст. 76 КК України зобов`язано не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої інспекції; повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально - виконавчої інспекції.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, не відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та є неправомірними з огляду на наступне.

Предметом адміністративного позову ГУ ДФС у Київський області є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.01.2016 року №1501/1, що укладений між ТОВ Ленсі Груп і ТОВ Вог трейдинг .

Стаття 205- 1 Кримінального кодексу України (Підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців), що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кримінальне покарання за ч. 2 даної норми передбачається за внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості.

З тексту вироку Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2017 року № 757/59251/16-к керівника ТОВ Ленсі Груп визнано винним за підроблення документів, які подавались для проведення державної реєстрації юридичної особи - ТОВ Ленсі Груп .

Обставини встановлені даним вироком не підтверджують того, що директор ТОВ Ленсі Груп ОСОБА_1 та директор ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ ОСОБА_2 не укладали договір купівлі-продажу від 15.01.2016 № 1501/1, а відповідно мали протиправний умисел на вчинення такого правочину, що порушує інтереси держави та суспільства.

Фіктивності господарської діяльності самого підприємства - ТОВ Ленсі Груп , а також фіктивності господарських взаємовідносин між ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ та ТОВ Ленсі Груп даним вироком не встановлено, як і не встановлено умисних протиправних дій директора ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ на укладання договору купівлі-продажу від 15.01.2016 №1501/1. Даним вироком, будь-яка оцінка господарським операціям ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ з контрагентом ТОВ Пенсі Груп не надавалась

Факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій. Вказаний висновок сформовано Верховним Судом в постанові від 02.10.2018 р у справі N 826/6146/16.

Згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Зазначений правовий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена в постанові від 10.04.2020 р. у справі N 815/4453/14.

Судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою посилання ТОВ ВОГ Трейдинг на обставини встановлені у судових рішеннях у справі № 911/1139/18 та у справі №803/1245/17 .

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАСУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Реальність спірного договору досліджувалася в рішенні Господарського суду Київської області від 26 вересня 2018 року у справі № 911/1139/18, яке набрало законної сили, де констатовано той факт, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 1501/1 від 15.01.2016 року ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ було виконано свій обов`язок по здійсненню попередньої оплати за товар та перераховано на користь ТОВ Ленсі Груп грошові кошти у розмірі 233 981 135, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

Також, даним рішенням суду констатовано, що у березні 2018 року ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ звернувся до ТОВ Ленсі Груп з вимогою вих. № 157 від р. про поставку дизельного пального ДТ-3-К5, сорт Ґ (код УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 16 712, 94 тон протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної вимоги.

На виконання вищевказаного рішення суду було отримано наказ про примусове виконання рішення від 13.11.2018 року по вищевказаній справі.

Також, про реальність вищевказаного Договору купівлі-продажу від 15.01.2016 року № 1501/1 укладеного між ТОВ Ленсі Груп та ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ свідчать обставини, встановлені постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021р. у справі № 803/1245/17 за позовом ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 серпня 2017 року № 00062414-06.

З матеріалів вищевказаної справи 803/1245/17 встановлено, що Офісом великих платників податків ДФС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ КОНСАЛТКОМ , ТОВ АРЕАЛ СОФТ ГРУП , ТОВ ЛЕНСІ ГРУП за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 року, за результатами якої складено акт від 03.08.2017 року № 2683/28-10-14-06/38390515. Перевіркою встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ занижено податок на додану вартість всього в сумі 96 870 623 грн., в тому числі за січень 2016 року на суму 9 418 467 грн. та за лютий 2016 року в сумі 87 452 156 грн.

На підставі даного акта перевірки Офісом ВПП ДФС було винесене податкове повідомлення - рішення від 31.08.2017 року №00062414-06, яким було збільшено ТОВ ВОТ ТРЕЙДИНГ грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 145 305 934,5 грн. в тому числі штраф 48 435 311,5 грн.

Судом апеляційної інстанції (постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021 року) встановлено, що господарські операції, оформлені договором від 15.01.2016 року № 1501/1 між ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ та ТОВ Ленсі Груп , мали реальний характер, даний Договір підписувався директорами зі сторони ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ і ТОВ Ленсі Груп , які при його укладанні мали виключно законний господарський інтерес, а саме придбання пального та його наступну реалізацією з метою отримання прибутку.

Доводи ГУ ДФС у Київській області щодо злочинного умислу сторін на укладення завідомо недійсного/фіктивного правочину не підтверджуються достатніми доказами.

Також, апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б могли свідчити про опосередковану чи пряму обізнаність ТОВ ВОГ ТРЕЙДИНГ стосовно ймовірного порушення вимог податкового законодавства названими контрагентами. Неналежне виконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність позивача із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

За результатами розгляду справи № 803/1245/17 податкове повідомлення- рішення від 31 серпня 2017 року № 00062414-06, що прийняте на підставі Акта перевірки №03.08.2017 року № 2683/28-10-14-06/38390515, визнано протиправним та скасовано.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту 20.1 ст. 20 ПК України контролюючому органу, серед іншого, надається право: для здійснення функцій, визначених законом, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (п. п. 20.1.4); у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (п. п. 20.1.14); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків (п. п. 20.1.18); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (п. п. 20.1.19).

Згідно з підпунктом 20.1.30 пунктом 20.1. статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Правовою підставою позову контролюючим органом вказано статтю 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

У відповідності до п. 7 постанови Пленуму виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК (435-15).

Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Згідно п. 18 постанови Пленуму N 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК (435-15) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно із ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 ЦК України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту).

Вказані висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року по справі № 2а-12868/12/2670.

ГУ ДФС у Київській області у даній справі не обґрунтовано з посиланням на належні та допустимі докази того, що вищевказаний правочин, а саме договір купівлі-продажу від 15.01.2016 №1501/1, не відповідає інтересам держави і суспільства. Позивачем не доведено в чому даний правочин порушує державні і суспільні інтереси, яку шкоду було завдано державі та умислу сторін даного правочину на вчинення його саме з протиправною метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Суд апеляційної інстанції застосовує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України , де вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на все вищевказане, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції ці обставини не враховано, тому прийняте рішення про задоволення адміністративного позову слід скасувати, а в позові відмовити.

Згідно з ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВОГ Трейдинг задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 березня 2021 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Ленсі Груп , Товариства з обмеженою відповідальністю Вог трейдинг про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.01.2016 року №1501/1, що укладений між ТОВ Ленсі Груп і ТОВ Вог Трейдинг відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Глущенко Я.Б.

Суддя Черпіцька Л.Т.