Рішення

від 03.08.2021 по справі 639/3125/20

КЕГИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 639/3125/20

№ провадження 2/624/6/21

РІШЕННЯ

іменем України

смт. Кегичівка 03 серпня 2021 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі

головуючого судді Куст Н.М.,

за участю т.в.о. секретаря судового засідання - Кольгана С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №639/3125/20,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: ОСОБА_2 ,

відповідач: ОСОБА_3 ,

представник відповідача: ОСОБА_4 ,

відповідач: ОСОБА_5 ,

третя особа: Кегичівська нотаріальна контора Харківської області,

третя особа: Новобоварський районний у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),

вимоги позивача: про встановлення факту батьківства, встановлення родинних відносин, визнання спадкоємцем по представництву та визнання права власності на успадковане майно.

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом, в якому просить встановити факт батьківства, а саме, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є її рідним батьком, встановити родинні відносини із померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка була позивачці бабцею по лінії батька, визнати позивача спадкоємцем першої черги по представництву після смерті її бабці ОСОБА_7 , визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме: на земельну ділянку кадастровий номер 6323180800:01:001:0200, площею 4,5332 га, яка розташована на території Власівської сільської ради; на земельну ділянку кадастровий номер 6323180800:01:003:0202, площею 4,5326 га, яка розташована на території Власівської сільської ради; на домоволодіння із надвірними прибудовами, загальною площею 47,6 м2, житловою площею 19,2 м2, який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що після одруження вона змінила прізвище, до одруження була ОСОБА_8 . Згідно свідоцтва про народження її батьками записані - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - який записаний зі слів матері, так як на момент народження батьки не перебували у зареєстровані у шлюбі. На час народження позивачки батьки проживали разом, вели спільне господарство та бюджет.

Після смерті батька позивачки - ОСОБА_6 , його батьки зверталися з письмовою заявою до нотаріуса, в якій повідомляли про не прийняття спадщини та не заперечували щоб спадщину після смерті їх сина отримали його доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

В резолютивній частині ухвали Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2009 року вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є рідними доньками ОСОБА_6 .

На підставі цього, позивач вважає доведеним той факт, що її батьком є ОСОБА_6 та те, що вона є рідною онукою померлої ОСОБА_7 .

Позиція відповідача.

Відповідач вказує, що провадження у справі відкрито з порушенням територіальної підсудності та з вказування індексу Жовтневого районного суду м. Харкова, замість Кегичівського районного суду Харківської області.

Всі наведені докази позивачем є неналежними та не підлягають розгляду у зв`язку з тим, що підстави для визнання батьківства щодо дитини представлені згідно ст. 128 СК, а повинні бути представленні як у ст. 53 КпШС України.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

22 травня 2020 року позивач звернулася до суду з позовом до Жовтневого районного суду м. Харкова.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 травня 2020 року цивільну справу передано до Кегичівського районного суду Харківської області.

12 червня 2020 року справа надійшла до Кегичівського районного суду Харківської області.

Ухвалою від 15 червня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15 липня 2020 року.

Ухвалою суду від 09 липня 2020 року клопотання позивача та її представника про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

09 липня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 15 липня 2020 року залучено до справи представника позивача ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 15 липня 2020 року клопотання позивача та відповідача ОСОБА_5 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 27 липня 2020 року клопотання про витребування доказів задоволено.

27 жовтня 2020 року позивач надала уточнену позовну заяву.

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 17 грудня 2020 року позовну заяву було залишено без руху, в зв`язку з тим, що судовий збір сплачено не в повному розмірі.

Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року продовжено розгляд цивільної справи та призначено підготовче засідання на 21 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 25 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 22 квітня 2021 року, клопотання позивача про виклик свідків задоволено.

Ухвалою суду від 22 квітня 2021 року клопотання представника позивача про обов`язкову участь відповідача ОСОБА_3 задоволено, в клопотанні про виклик третьої сторони Кегичівської нотаріальної Харківської області - відмовлено.

Ухвалою суду від 31 травня 2021 року клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 08 липня 2021 року клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 03 серпня 2021 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про визнання доказів недопустимими відмовлено.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що позивачем не надано доказів по справі, а надані докази є такими, що не можуть бути прийняті судом, так як вони подані з порушенням строку та не надсилались відповідачеві. Рішення Кегичівського районного суду від 18 вересня 2009 року не може бути доказом у справі, оскільки не встановлює родинні відносини.

Інші учасники у судове засідання не з`явились, про місце, дату та час повідомлені належним чином, через канцелярію суду надали заяви про розгляд справи без їх участі, окрім того:

позивача - позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити;

представник позивача - просить провести судове засідання без його участі та участі позивачки, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

відповідач ОСОБА_5 - позовні вимоги визнає.

представник третьої особи Кегичівська нотаріальна контора Харківської області - просить слухати справу за наявними в матеріалах справи документами;

представник третьої особи Новобоварський районний у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - заперечень по справі немає.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_11 , батьком якої записаний ОСОБА_10 , матір`ю - ОСОБА_9 (копія, том 1, а.с.12).

Як зазначає позивачка прізвище батька було записано зі слів матері, так як на момент її народження батьки у зареєстрованому шлюбі не перебували.

Прізвище позивачки з ОСОБА_8 було змінено на ОСОБА_12 після укладення шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 03 червня 2006 року, актовий запис 130 (копія, том 1, а.с.11).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 19 серпня 2008 року, серії НОМЕР_2 (том 1, а.с.173).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками вказані ОСОБА_13 та ОСОБА_7 (копія, а.с.13), які після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 написали заяви в Кегичівську державну нотаріальну контору Харківської області про не прийняття спадщини та не заперечили, щоб спадщину отримали ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , дочки померлого (копії, том 1, а.с.14-15).

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2009 року визнано мирову угоду, згідно якої визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 право власності за кожною по 1/2 частини земельної ділянки площею 4,90 га на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області визначеної державним актом серії Р2 №761795, що належала їх батькові ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія, том 1, а.с.16).

З медичної документації вбачається, що прізвище позивачки зазначається, як ОСОБА_14 , та батьком вказаний ОСОБА_6 (копії, том 1, а.с.144-150).

Відповідно до свідоцтва про встановлення батьківства ОСОБА_6 визнаний батьком ОСОБА_15 , про що в книзі реєстрації актів про встановлення батьківства 17 листопада 1982 року зроблений запис №69, серія НОМЕР_3 (копія, том 1, а.с.174).

ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , актовий запис №12 (копія, том 1, а.с.165).

Після смерті ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулися з заявами в нотаріальну контору про прийняття спадщини (копії, том 1, а.с.167, із зворотною сторінкою).

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , актовий запис №04 (копія, том 1, а.с.163, із зворотної сторінки).

Після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (копії, том 1, а.с.160-161).

ОСОБА_5 звернулася з заявою до нотаріуса в якій вказала, що відмовляється від спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , після смерті її бабусі ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що постійно проживала та була зареєстрована за адресою: Харківська область, Кегичівський район, с. Власівка на користь онуки спадкодавеці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (копія, том 1, а.с.161, із зворотної сторінки).

Відповідно до довідки виданої виконкомом Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, ОСОБА_7 на момент смерті постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_3 (копія, том 1, а.с.164).

ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьками якого є ОСОБА_13 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 (копія, том 1, а.с.170, із зворотної сторінки).

Спадкове майно складається: будинок загальною площею 47,6 кв.м., житлова площа 19,2 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_7 ; земельна ділянка кадастровий номер 6323180800:01:003:0202, площею 4,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Власівської сільської ради та належить ОСОБА_7 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 №775366; земельна ділянка кадастровий номер 6323180800:01:001:0200, площею 4,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Власівської сільської ради та належить ОСОБА_13 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 №775478 (копії, том 1, а.с. 178-182, із зворотними сторінками).

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 розповів, що ні він, ні його батьки ОСОБА_16 не визнавали, вона не є його родичкою та взагалі він її до виникнення спору не бачив. Вказав, що брат наголошував, що дітей він не мав, проте також зазначив, що ОСОБА_6 сидів у в`язниці 2 роки за те, що не сплачував аліменти. Щодо проведення експертизи щодо встановлення родинних відносив заперечив, вказав, що ніяких зразків надавати не буде.

В попередньому судовому засіданні допитані свідки, які показали:

ОСОБА_9 , яка є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , розповіла, що вона разом з ОСОБА_6 спочатку проживали у батьків останнього, проте згодом вони переїхали до м. Харкова до її сестри, де в них народилася донька ОСОБА_17 . ОСОБА_18 вона отримала на роботі кімнату в гуртожитку і вони стали проживати окремо, через рік у них народилася донька ОСОБА_16 . Так як вона з ОСОБА_6 перебували у цивільному шлюбі, то діти були записані з її слів, проте ОСОБА_19 усиновив, а ОСОБА_16 не всиновлював лише заради того, щоб вони могли отримувати матеріальну допомогу та мали можливість отримати квартиру. Також вказала, що ОСОБА_6 заперечував щодо того, щоб ОСОБА_16 не була на нього записана. З цивільним чоловіком розійшлися, коли ОСОБА_16 було три роки. Проте діти спілкувалися з батьком та дідусем і бабусею, їздили влітку до них на канікули.

ОСОБА_20 , яка є рідною сестрою ОСОБА_9 розповіла, що її сестра з ОСОБА_6 деяких час проживали у неї. Вони мали намір одружитися, проте ОСОБА_20 відмовила їх задля того, щоб вони отримали квартиру, з цих же підстав і не записали ОСОБА_16 . Вказала, що діти з батьком спілкувалися, їздили до нього та до діда з бабою, питань щодо їх родинних відносин до смерті батька не виникало.

ОСОБА_1 зазначила, що в дитинстві вона часто приїжджала до батька в село, вони підтримували родинні відносини, як з батьком, так і з дідом і бабусею. Після смерті батька спілкуватися не переставали, вона разом зі своєю родиною приїжджала до них, про що свідчать також фотографії, які вона надавала для огляду в суд. Їх з сестрою не визнавав тільки дядько ОСОБА_21 . Також зазначила, що поки її батьки проживали разом то вона іменувалася, як ОСОБА_14 , про що свідчать записи в медичній документації.

Завідувач Кегичівської ДНК завідувач Зачепилівської ДНК Терещенко Л.О., вказала щодо можливого розподілу часток у спадщині.

Відповідно до ст.15 ЦК України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку, визначеним цивільним процесуальним законодавством.

Згідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України справи про встановлення фактів що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, зокрема, родинних відносин між фізичними особами, а також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника: право на спадщину, право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо.

Верховним Судом України звернуто увагу на те, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника. Згідно з п. 10 цієї Постанови суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного суду №7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип права на справедливий суд, який означає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Оскільки, встановлення факту родинних відносин породжує для ОСОБА_1 юридичні наслідки, а саме можливість реалізувати своє право для отримання спадщини після смерті бабці ОСОБА_7 та встановити даний факт іншим шляхом, аніж звернутися до суду за судовим захистом є неможливим, тому суд прийшов до висновку про законність та обґрунтованість вимог про встановлення факту родинних відносин.

Згідно з ст. 76, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню. Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

Згідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст.53 Кодексу про шлюб та сім`ю України. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч.2 ст.55 Кодексу про шлюб та сім`ю запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів роз`яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_9 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , отже, застосуванню підлягають норми КпШС.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. .

Окрім того, доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання ймовірним батьком батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення вимог позивача про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , а саме, що ОСОБА_6 являється рідним батьком ОСОБА_1 та що ОСОБА_7 є бабцею ОСОБА_1 по лінії батька.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом . Одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

На підставі вищезазначеного, суд вважає за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 щодо визнання її спадкоємцем першої черги по представництву після смерті її бабці ОСОБА_7 .

Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.

По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу).

Відповідно до статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Згідно з частинами першою, другою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику про спадкування за наявності заповіту на все майно правило частини другої статті 1223 ЦК застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом. У разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з інформаційним листом від 16 травня 2013 № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Враховуючи, що позивач в установлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона є такою, що прийняла спадщину.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 ст. 1267 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення таїною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 2, 9, ч. 1 ст. 8 ЦПК України та ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом, а пункт 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу зазначає, що Кожна фізична або юридична особа має главо мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів... .

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі Case of Oneryildis v. Turkey (справа відкрита за заявою №48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття майно охоплює не лише річ, яка реально існує матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні законне сподівання стосовно ефективного здійснення права власності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У Рішенні Європейського Суду від 29 листопада 1991 року у справі Пайн Велей Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

В даній справі зазначенні сподівання позивачки порушені.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити право або інтерес іншим способом, що встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 2, 318 ЦК України річ (майно) може знаходитись у власності фізичних осіб. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Згідно ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особі має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ Про нотаріат .

Частиною 1 ст. 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст. 1 Закону передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідно до ст. 49 Закону нотаріус, який вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить законодавству України. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону нотаріуси, які вчиняють нотаріальні дії керуються законами України та нормативними актами. Статтею 50 Закону передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.

Відповідно до п. 23 постанови № 7 Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину позивач має право звернутись до суду за правилами позовного провадження.

За змістом ст. 69 Закону України Про нотаріат , нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

Оскільки, на час звернення до нотаріуса Калюжна Т.О. не підтвердила родинні відносини з померлою ОСОБА_7 їй було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину та роз`яснено необхідність звернення до суду з позовною заявою про встановлення факту родинних відносин.

Пунктами 4.14, 4.15. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року встановлено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 6323180800:01:001:0200, площею 4,5332 га, яка розташована на території Власівської сільської ради, земельної ділянки кадастровий номер 6323180800:01:003:0202, площею 4,5326 га, яка розташована на території Власівської сільської ради та на домоволодіння із надвірними прибудовами, загальною площею 47,6 м2, житловою площею 19,2 м2, який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 необхідно відмовити виходячи з наступного.

Так, позивач просить визнати за нею право власності на все майно, що належало померлій, проте з матеріалів справи вбачається, що наразі до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини звернувся, окрім ОСОБА_1 , ще ОСОБА_3 , також відсутні відомості щодо наявності або відсутності обов`язкової частки у спадщині. Оскільки частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, позивач вимог щодо визначення її частки не заявляла, суд не може брати на себе повноваження діяльності нотаріуса та визначати частки кожного спадкоємця, тому заявлена вимога щодо визнання права власності на все спадкове майно не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За положеннями ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів-сумою, яка стягується(…), у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Згідно п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , у випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Позивачем при зверненні до суду сплачено 5044,80 грн за три вимоги немайнового та три вимоги майнового характеру.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то відповідно з відповідачів слід стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог солідарно.

Таким чином, сума судового збору яка підлягає з стягненню солідарно з відповідачів становить 2522,40 грн.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Як встановлено ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Керуючись ст. 12,13,258, 263-265 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт батьківства, а саме, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та яка на день смерті була зареєстрована та фактично проживала за адресою: с. Власівка Кегичівського району Харківської області, яка була позивачці ОСОБА_1 бабцею по лінії батька.

Визнати ОСОБА_1 спадкоємцем першої черги по представництву після смерті її бабці ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В іншій частині позову відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в сумі 1261 (тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 коп.

Судові витрати зі сплати судового збору стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 в сумі 1261 (тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Харківському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України через Кегичівський районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженка м. Харків, паспорт серії НОМЕР_7 , ІПН НОМЕР_8 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ,

представник позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса для листування: АДРЕСА_4 ,

відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 ,

представник відповідача: Князєв Віктор Володимирович, адреса робочого місця адвоката: 61003, м. Харків, вул. Університетська, буд. 9,

відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , уродженка м. Харків, паспорт серії НОМЕР_9 , ІПН НОМЕР_10 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

третя особа: Кегичівська нотаріальна контора Харківської області, місцезнаходження: 64003, Харківська область, Кегичівський район смт Кегичівка вул. Волошина, 93/г, код ЄДРПОУ 02893663.

третя особа: Новобоварський районний у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), місцезнаходження: 61020, м. Харків, пр. Ново-Баварський,77, ЄДРПОУ 33292186.

Суддя Н.М. Куст