Постанова

від 16.06.2021 по справі 914/721/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/721/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого , Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Приватного підприємства "Вертлюг" - Луки Т.М., Василіва Р.В.,

Львівської міської ради - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехмонтаж-539" - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Санметал" - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Вертлюг"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 (у складі колегії суддів: Скрипчук О.С. (головуючий), Мирутенко О.Л., Плотніцький Б.Д.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 (у складі колегії суддів: Запотічняк О.Д. (головуючий), Гоменюк З.П., Петрашко М.М.)

у справі № 914/721/19

за позовом Приватного підприємства "Вертлюг"

до Львівської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехмонтаж-539", Товариства з обмеженою відповідальністю "Санметал",

про визнання незаконними і скасування ухвал Львівської міської ради від 20.09.2012 № 1777, від 21.11.2013 № 2879,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Приватне підприємство "Вертлюг" (далі - ПП "Вертлюг", Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Львівської міської ради (далі - Відповідач) про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради від 20.09.2012 № 1777 та від 21.11.2013 № 2879.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ухвала Львівської міської ради №1777 від 20.09.2012, якою передано Львівському спеціалізованому управлінню "Сантехмонтаж" № 539 - Дочірньому підприємству Відкритого акціонерного товариства "Промхімсантехмонтаж" (далі - Львівське СУ "Сантехмонтаж" № 539 - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж") земельну ділянку площею 0,5834 га на вул. Богданівській, 42/1 у м. Львові в оренду терміном на 10 років для обслуговування виробництва та складів, порушує права та інтереси Позивача як суміжного землекористувача, оскільки передача спірної земельної ділянки у визначених межах та площі не забезпечує належної можливості заїзду великогабаритного транспорту до його об`єкту власності, розміщеного на суміжній земельній ділянці, а також унеможливлює відчинення лівого полотна воріт, тобто, є таким, що прийняте з порушенням стандартів проїзду, визначених нормативно-правовими актами. Окрім того, ухвалою Львівської міської ради від 21.11.2013 № 2879 внесено зміни до вищезазначеної ухвали від 20.09.2012 № 1777, що не передбачено вимогами чинного земельного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.07.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантехмонтаж-539" (далі - ТОВ "Сантехмонтаж-539").

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Санметал" (далі - ТОВ "Санметал").

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовано відсутністю порушених прав Позивача оскаржуваними ухвалами Львівської міської ради, оскільки строк укладеного з Позивачем договору оренди закінчився і доказів його пролонгації суду не надано.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ПП "Вертлюг" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 914/721/19 за касаційною скаргою ПП "Вертлюг" з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.06.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 02.06.2021.

Учасники справи не скористалися своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу.

16.06.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист-Пром", яке не є учасником справи, до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який не може бути розглянутий Касаційним господарським судом, оскільки відповідно до положень пунктів 3 і 5 частини 1 статті 42 ГПК України лише учасники справи мають право подавати заяви, клопотання та оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.

Львівська міська рада, ТОВ "Сантехмонтаж-539" та ТОВ "Санметал" у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності вказаних представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами, ПП "Вертлюг" на праві приватної власності належить комплекс пилорами (літ. "В-1"), площею 667,4 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/14, згідно свідоцтва про право власності від 13.09.2007 №ЛР0773.

Згідно Розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 03.05.2007 №267, будівлям і спорудам, які знаходились на території ВАТ "Промхімсантехмонтаж" по вул. Богданівській, 42, було присвоєно окрему нумерацію відповідно до схеми з генплану. Додатком до даного розпорядження визначено власників будівель, які розміщені на території ВАТ "Промхімсантехмонтаж". Зокрема, зазначено, що власником комплексу пилорами (літ. В-1) по вул. Богданівській, 42/14 є ПП "Вертлюг".

На замовлення ПП "Вертлюг", ДП "Львівський Промбудпроект" виготовлено містобудівне обґрунтування на розміщення виробництва з ремонту та виготовлення технологічного обладнання для будівельних матеріалів, виробництва дверей і зберігання будівельних матеріалів на території ВАТ "Промхімсантехмонтаж" по вул. Богданівській, 42/14 у м. Львові.

Згідно листа Управління архітектури Департаменту містобудування від 05.12.2007 №2-15285/2401, здійснено погодження відповідного містобудівного обґрунтуванням з наступними техніко-економічними показниками: площа земельної ділянки в межах відводу - 0,1354 га; площа забудови - 667,4 кв. м; площа автопроїздів та замощеної території - 686,6 кв. м; площа використаної території - 1354 кв. м.

26.12.2007 Управління архітектури Департаменту містобудування надало висновок про наявність містобудівних обмежень використання на умовах оренди ПП "Вертлюг" земельної ділянки площею 0,1354 для обслуговування існуючої споруди на вул. Богданівській,42/14 у м. Львові.

З метою встановлення в натурі меж земельної ділянки ПП "Вертлюг", що знаходиться у м. Львові по вул. Богданівській, 42/14, спеціалістом Львівського міського відділу центру державного земельного кадастру в присутності директора ПП "Вертлюг" було складено акт узгодження меж землекористування. Зокрема, даним актом встановлено межу землекористування суміжного користувача Львівського СУ "Сантехмонтаж №539" - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж".

Згідно ухвали Львівської міської ради від 05.09.2009 №2496, вилучено за згодою з користування ВАТ "Промхімсантехмонтаж" земельну ділянку площею 0,1354 на вул. Богданівській, 42/14, зараховано її до земель міста та передано ПП "Вертлюг" в оренду терміном на 10 років для обслуговування виробництва та складів за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі промисловості.

07.05.2010 між Львівською міською радою (Орендодавець) та ПП "Вертлюг" (Орендар), на підставі ухвали міськради від 05.09.2009 №2496, укладено Договір оренди землі (далі - Договір оренди), за умовами якого, ПП "Вертлюг отримало в користування земельну ділянку загальною площею 0,1354 га, кадастровий номер 4610137200:08:012:0039. Договір укладено строком на 10 років до 05.03.2019. Сторонами також погоджено, що після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення Договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 Договору оренди).

Згідно додатку до Договору оренди, затверджено план земельної ділянки по вул. Богданівська, 42/14 у м. Львові, яка передається в оренду ПП "Вертлюг" із описом її меж та зазначенням суміжніх землекористувачів. Зокрема, на плані відображено, що межа землекористування суміжного користувача Львівського СУ "Сантехмонтаж №539" - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж" проходить по лінії від точки А до точки Д.

Згідно свідоцтва про право власності від 13.09.2007 №ЛР0763, Львівському СУ "Сантехмонтаж №539" - ПД ВАТ "Промхімсантехмонтаж" на праві приватної власності належало нежитлове приміщення - механічна майстерня (літ. "Г-1"), площею 1264,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1.

Дана обставина підтверджується також додатком до Розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 03.05.2007 №267, згідно якого власником технічної майстерні (Літ. Г-1) по вул. Богданівській, 42/1 є Львівське СУ "Сантехмонтаж №539" - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж".

У 2008 році на замовлення Львівського СУ "Сантехмонтаж №539" - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж", Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" виготовлено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 0,5834 га, по вул. Богданівській, 42/1 у м. Львові.

Відповідна технічна документація пройшла державну експертизу, за результатами якої складено висновок від 19.03.2009 №229.

04.06.2008 Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради надало висновок про наявність містобудівних обмежень використання на умовах оренди Львівським СУ "Сантехмонтаж №539" - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж" земельною ділянкою площею 0,5834 га для обслуговування існуючих будівель та споруд на вул. Богданівській, 42/1.

З метою встановлення в натурі меж земельної ділянки Львівського СУ "Сантехмонтаж №539" - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж", що знаходиться у м. Львові по вул. Богданівській, 42/1, спеціалістом Львівського міського відділу центру державного земельного кадастру було складено акт узгодження меж землекористування. Зокрема, даним актом встановлено точки по яких проходить межа землекористування суміжного користувача ПП "Вертлюг".

Ухвалою Львівської міської ради від 20.09.2012 № 1777, вилучено за згодою з користування ВАТ "Промхімсантехмонтаж" земельну ділянку площею 0,5834 га на вул. Богданівській, 42/1, зараховано її до земель міста та передано Львівському СУ "Сантехмонтаж №539" - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж" в оренду терміном на 10 років для обслуговування виробництва та складів за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі промисловості.

15.11.2012 між Львівською міською радою (Орендар) та Львівським СУ "Сантехмонтаж" №539 - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж" (Орендодавець) було укладено Договір оренди землі №Л-1651 (далі - Договір оренди №Л-1651), згідно якого об`єктом оренди виступає земельна ділянка площею 0,5834 га, кадастровий номер 4610137200:08:012:0042, у м. Львові на вул. Богданівській, 42/1. Договір укладено строком на 10 років до 20.09.2022. Сторонами також погоджено, що після закінчення строку Договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 Договору оренди №Л-1651).

Ухвалою від 21.11.2013 №2879 внесено зміни до ухвали Львівської міської ради від 20.09.2012 №1777, а саме замінено: у назві слова "Львівським СУ "Сантехмонтаж" № 539 - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж" словами "ТОВ "Сантехмонтаж-539"; у тексті слова "Львівському СУ "Сантехмонтаж" № 539 - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж" словами "ТОВ "Сантехмонтаж-539".

13.09.2016 до Договору оренди №Л-1651 від 15.11.2012 внесено зміни шляхом викладення його у новій редакції, зокрема, змінено орендаря на ТОВ "Сантехмонтаж-539".

Судами встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з 02.03.2018 власником нерухомого майна (механічна майстерня літ. "Г-1", загальною площею 1264,9 кв. м) за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Богданівська, 42/1 є ТОВ "Санметал".

Звертаючись до суду з зазначеним позовом Позивач послався на те, що оскаржувані ухвали Львівської міської ради, порушують його права та інтереси, оскільки передача Львівському СУ "Сантехмонтаж" № 539 - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж" земельної ділянки площею 0,5834 га на вул. Богданівській, 42/1 в оренду терміном на 10 років у визначених межах та площі, унеможливлює відчинення лівого полотна воріт та заїзд великогабаритного транспорту до належної йому на праві власності будівлі - комплексу пилорами (літ. "В-1"), площею 667,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/14, а отже передача земельної ділянки суперечить чинному законодавству.

Крім цього, Позивач вказав на те, що межова точка 7 є спільною точкою для земельної ділянки по вул. Богданівська, 42/14 кадастровий номер 4610137200:08:012:0039, земельної ділянки по вул. Богданівська, 42/1 кадастровий номер 4610137200:08:012:0042 та межею проїзду загального користування, і розташована на відстані менше 1,0 м від будівлі комплексу пилорами літ. "В-1" по середині в`їзних воріт даної будівлі, тому огородження земельної ділянки у м. Львові по вул. Богданівська, 42/1 кадастровий номер 4610137200:08:012:0042 по межі ділянки, що планує зробити новий власник, унеможливить заїзд у ворота будівлі комплексу пилорами літ. "В-1" та виконання розвороту у тупиковому проїзді біля даної будівлі, що в свою чергу призведе до перешкоджання веденню господарської діяльності та доступу ПП "Вертлюг" до орендованої ним земельної ділянки у м. Львові по вул. Богданівській, 42/14 кадастровий номер 4610137200:08:012:0039 для обслуговування виробництва та складів для користування комплексом пилорами (літ. "В-1"), що розташований на даній земельній ділянці та перебуває у приватні власності ПП "Вертлюг".

Також Позивач послався на те, що Львівське СУ "Сантехмонтаж" №539 - ДП ВАТ "Промхімсантехмонтаж", код ЄДРПОУ: 01415697, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1 було припинено 02.06.2011, тому ліквідованому суб`єкту господарювання не могла бути передана в користування земельна ділянка згідно ухвали міської ради від 20.09.2012 №1777.

Апеляційний господарський суд, погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що на час прийняття Львівською міською радою оскаржуваної ухвали від 20.09.2012 № 1777, Позивач був орендарем суміжної земельної ділянки, тому прийнятим рішення не порушено законних прав та інтересів останнього; позовні вимоги фактично зводиться до оспорювання правомірності передачі в оренду третій особі - ТОВ "Сантехмонтаж-539", іншої земельної ділянки, площею 0,5834 на вул. Богданівській, 42/1, на яку в Позивача не виникло жодних прав; на момент звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів строк Договору оренди землі від 07.05.2010 закінчився (05.03.2019), і доказів його пролонгації суду не надано, що свідчить про відсутність порушеного права Позивача як суміжного користувача; оскаржувані ухвали були прийняті в межах повноважень, відповідали вимогам законодавства.

У касаційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначив, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального без урахування правових висновків щодо застосування цих норм права викладених, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 19.03.2019 у справі № 906/920/16 та постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у цій же справі № 906/920/16, у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 826/5970/16, від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц, від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18, від 10.11.2020 у справі № 922/2804/18 (щодо обрання Позивачем належного, дієвого та передбаченого законом способу захисту порушеного права); у постанові Великої Палати від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 та постановах Верховного Суду України від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц та від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (щодо строку дії Договору оренди землі від 07.05.2010, укладеного між Львівською міською радою та ПП "Вертлюг"); у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 681/1039/15-ц (щодо застосування положень статей 103, 120, 198 Земельного кодексу України частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України); від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (щодо порушення земельного законодавства, у разі передачі земельної ділянки в оренду без розроблення проекту землеустрою); у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-64а13, від 25.05.2016 у справі № 21-5459а15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а (щодо неможливості скасовування чи зміни попередніх рішень органу місцевого самоврядування, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини); у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (щодо стандарту доказування); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (щодо об`єднання справ в одне провадження); у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 30.01.2020 у справі № 904/1093/19, від 20.01.2020 у справі № 902/803/17, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 478/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (щодо самостійності здійснення судом правової кваліфікації під час вирішення питання про те, яким законом потрібно керуватися).

Також, касаційну скаргу подано з підстави передбаченої, пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на те, що суди прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК України), оскільки судом не було залучено до участі у справі усіх суб`єкті господарювання, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42 та які як і Позивач, не забезпечені під`їздом до земельних ділянок з вул. Богданівської у м. Львові, що підтверджується висновками експертиз у даній справі, проведеними на замовлення Позивача, та не враховані судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі № 914/721/19, яка розглядається, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

У справі № 923/466/17 (постанова від 30.05.2018) (розглядався спір про визнання недійсним і скасування рішення селищної ради, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою), Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. При цьому з урахуванням встановлених судами обставини, Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову суду апеляційної інстанції та залишила в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, виходячи з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення про вилучення земельної ділянки, на якій було розташоване майно навчального закладу, порушено права держави в особі Міністерства освіти і науки України, Херсонського державного університету, тому таке рішення суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 321 Цивільного кодексу України, та в розумінні частини першої статті 393 цього Кодексу підлягає визнанню незаконним і скасуванню.

У справі № 916/1979/13 (постанова від 19.06.2018) (розглядався спір про визнання недійсними рішень селищної ради про надання земельної ділянки у довгострокову оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу та про надання земельної ділянки у постійне користування для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу), Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені, однак, з урахуванням встановлених судами обставин щодо порушення оскаржуваними актами інтересів держави, погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у позові, у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності.

У справі № 906/920/16 (постанови від 19.03.2019 та від 19.02.2020) за позовом прокурора в інтересах держави в особі Інспекції, Облдержадміністрації, Державного підприємства "Житомирське лісове господарство", Управління до Райдержадміністрації, Сільради, ТОВ "Домінвест" про визнання незаконними та скасування розпоряджень Райдержадміністрації, визнання недійсним акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, Великою Палатою Верховного Суду вирішено питання щодо юрисдикції цього спору за касаційною скаргою прокурора, поданої з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки цим судом не було встановлено усіх фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. Верховний Суд здійснюючи касаційний перегляд постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами нового розгляду, про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності, вказав на те, що рішення органу державної влади або місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Проте, в даному випадку, з урахуванням встановлених судами обставин підробки офіційного документа (рішення ради), що оскаржується прокурором, оскарження таких неіснуючих рішень є неефективним, неналежним способом захисту, оскільки таке оскарження не матиме жодних правових наслідків та не відновить порушені права держави.

У справі № 826/5970/16 (постанова від 12.12.2018) розглядався спір про визнання незаконними дій щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт та визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, виданого Департаментом архітектурно-будівельної інспекції України, Верховний Суд не здійснював перегляд справи по суті спору, скасував судові рішення попередніх інстанцій та закрив провадження, посилаючись на те, що оскільки у позивача виникла необхідність захисту його цивільних (майнових) прав, то у даній справі на спірні правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

У справі 514/1571/14-ц (постанова від 20.03.2019) розглядався спір про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, а справу направила на новий розгляд, вказавши на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем.

У справі № 922/2155/18 (постанова від 22.06.2020) за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Селянського (фермерського) господарства про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, який не відновлює порушеного права, що є достатньо підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У справі № 922/2804/18 (постанова від 10.11.2020) за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Селянського (фермерського) господарства "Чумак М.М." про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та вказав на те, що позовна вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, у разі її задоволення, не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів держави та не направлена на забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною; заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (визнання відсутнім права користування) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача.

У справі № 322/1178/17 (постанова від 15.01.2020) розглядався спір про зобов`язання фермерського господарства повернути земельну ділянку, у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 01.11.2007, зареєстрованого Відділом Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 30.06.2011, Великою Палатою Верховного Суду, з урахуванням конкретних фактичних обставин у даній справі, зроблено висновок, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій. В той же час, вказано на те, що Верховний Суд України у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) виходив з того, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі. Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

У справі № 681/1039/15-ц (постанова від 28.03.2018) предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним і скасування рішення ради, рішення державного реєстратора, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації земельної ділянки, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що при затвердженні відповідачеві технічної документації із землеустрою, сільська рада не звернула уваги на те, що встановлення меж земельної ділянки на місцевості, закріплення їх межовими знаками було проведено із порушеннями вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, а саме: у відсутності позивача, як суміжного землекористувача, без урахування об`єктивних даних про дійсний розмір та конфігурацію земельної ділянки, яка підлягала приватизації, у зв`язку з чим відбулось збільшення площі земельної ділянки переданої у власність відповідачу за рахунок земельної ділянки позивача.

У справі № 367/2022/15-ц (постанова від 29.05.2019) (предметом розгляду були вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування на користь територіальної громади земельних ділянок), Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів в частині відмови у задоволенні вимог про витребування земельних ділянок та у цій частині ухвалила нове рішення про задоволення позову. При цьому Велика Палата Верховного Суду висловлювала позицію про те, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

У постанові від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а за позовними вимогами про визнання протиправним та скасування пункту 1 додатку до рішення міськради від "Про скасування рішень Одеської міської ради", Великою Палатою Верховного Суду викладено правову позицію про те, що рішення відповідного органу із земельних питань, на підставі якого укладено договір оренди землі, тобто виникли суб`єктивні права та обов`язки, які були реалізовані, не може бути самостійно скасоване таким органом. У зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду підтримано правову позицію викладену у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 (№ 21-64а13) та 25.05.2016 (№ 21-5459а15), у яких предмет та підстави позову були аналогічними.

З огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин, відміні встановлені фактичні обставини справ, висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у зазначених справах та встановлені судами попередніх інстанцій у цій справі, яка розглядається, не є такими, що зроблені у подібних правовідносинах. При цьому слід зауважити, що доводи касаційної скарги обґрунтовані не нормами, які неправильно застосовані у спірних правовідносинах щодо яких Верховним Судом зроблено правові висновки, а висновками зробленими судами за результатами дослідження фактичних обставин у кожній конкретній справі, з урахуванням норм права, які регулюють такі правовідносини.

Щодо не застосування судами попередніх інстанцій стандарту доказування "вірогідності доказів" з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, який (стандарт доказування), як зазначено у наведених постановах, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, слід зазначити, що на обґрунтування вказаних доводів касаційної скарги, скаржник посилається на висновки експертизи, які неприйняті судом апеляційної інстанції, оскільки така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання їх Позивачем. При цьому у справі № 914/721/19, яка розглядається, судами досліджено та оцінено усі докази надані сторонами, які входять до предмету доказування у спірних правовідносинах, та достовірно встановлено відсутність порушених прав та інтересів Позивача оскаржуваними рішеннями, як на момент його прийняття так і на момент звернення з даним позовом до суду, оскільки Позивачем не надано доказів, що він є суміжним землекористувачем земельної ділянки, наданої в оренду на підставі оскаржуваного рішення.

Водночас слід зауважити, що доводи скаржника у цій частині стосуються не ухвалення судами судових рішень без урахування стандарту доказування, а необхідності встановлення інших обставин справи та переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, визначені у статті 300 ГПК України.

Доводи скаржника, що відмова суду першої інстанції про об`єднання в одне провадження справи № 914/721/19, яка розглядається, зі справою № 914/22/20, предметом розгляду у якій є вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 15.11.2012, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсними змін до договору оренди землі від 13.09.2016, скасування державної реєстрації права оренди, що за доводами скаржника не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, у якій Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним нерозривно пов`язані між собою й від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої, а тому вони мають розглядатися в одному провадженні, Судом відхиляються, оскільки такі висновки у справі № 921/158/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено при вирішенні питання про визначення юрисдикції цього спору, у зв`язку з чим висновки щодо застосування норм права у зазначеній справі не є подібними при вирішення питання об`єднання в одне провадження справ за позовами одного й того самого позивача до різних відповідачів.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 30.01.2020 у справі № 904/1093/19, від 20.01.2020 у справі № 902/803/17 є безпідставними, оскільки правовідносини у справах не є подібними.

Так, у справі № 487/10128/14-ц предметом розгляду були вимоги про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

У справі № 587/430/16-ц предметом розгляду були вимоги про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки.

У справі №924/1473/15 предметом розгляду були вимоги про часткове визнання недійсним та скасування рішення міськради щодо розпорядження землями оборони, визнання права постійного користування земельною ділянкою.

У справі № 761/6144/15-ц предметом розгляду були вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

У справі № 917/1739/17 предметом розгляду були вимоги про стягнення збитків, завданих територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства.

У справі № 924/196/19 предметом розгляду були вимоги про стягнення збитків у виді неодержаних доходів, заподіяних у зв`язку із користуванням відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, 3 % річних та інфляційних втрат.

У справі № 904/1093/19 предметом розгляду були вимоги про відшкодування шкоди.

У справі № 902/803/17 предметом розгляду були вимоги про стягнення збитків.

Фактично, у касаційній скарзі ПП "Вертлюг" зазначає, що у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду вказано, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм; саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Разом з тим, посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду із загальних питань правозастосування не може свідчити про подібність правовідносин, та як наслідок обов`язок суду враховувати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

З огляду на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 914/721/19 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України за касаційною скаргою ПП "Вертлюг" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 у справі № 914/721/19 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, скаржник як підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень також визначено пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтовану тим, що судом незважаючи на належні та допустимі докази у справі безпідставно не залучено у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ФОП Мартинюка М.М., Корпорацію "Енергоресурс-монтаж", ТОВ "Зихист-пром" та інших суб`єктів господарювання, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42 та які також як і Позивач не забезпечені доїздом до земельних ділянок з вул. Богданівської у м. Львові, що підтверджується висновком експертизи у даній справі.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини 2 статті 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, обґрунтував свої вимоги тим, що у разі загородження земельної ділянки, переданої в оренду на підставі оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування, новим власником нерухомого майна, розміщеного на цій земельній ділянці, буде унеможливлено заїзд великогабаритного транспорту до його будівлі та виконання розвороту у тупиковому проїзді біля даної будівлі, що в свою чергу призведе до перешкоджання ведення господарської діяльності та доступу ПП "Вертлюг" до орендованої ним земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПП "Вертлюг", суди виходили з того, що строк договору оренди земельної ділянки, яка перебуває в оренді Позивача закінчився і не був поновлений, тобто, Позивач звернувся за захистом права, яке припинилось з закінченням строку дії договору та не може бути захищене судом у обраний Позивачем спосіб.

Отже, у даній справі вирішувалось питання щодо порушення оспорюваними ухвалами лише прав Позивача, і прийняте у справі рішення не створює юридичних наслідків для інших суміжних землекористувачів.

При цьому слід зауважити, що звернення до суду з вимогами в інтересах третіх осіб чинним законодавством не передбачено.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу ПП "Вертлюг" у частині оскарження судових рішень у справі № 914/721/19 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

З огляду на те, що суд частково закриває касаційне провадження та відмовляє у задоволенні касаційної скарги, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 914/721/19 за касаційною скаргою Приватного підприємства "Вертлюг" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вертлюг" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 у справі № 914/721/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко