Постанова

від 28.07.2021 по справі 175/2370/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4109/21 Справа № 175/2370/20 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря - Солодової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини про виплату середнього заробітку за увесь час затримки, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини про виплату середнього заробітку за увесь час затримки.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що з 07.11.2014 року по 14.07.2018 року він обіймав посаду начальника Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини.

14.07.2018 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Позивачем було оскаржено вказаний наказ та за рішенням Дніпровського апеляційного суду було визнано незаконним наказ № 191-К від 14 липня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 за одноразово грубе порушення трудових обов`язків за п.1 ст.41 КЗпП України.

Відповідно до Наказу про поновлення на роботі від 03.04.2020 року №155-к його поновлено на посаді начальника Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини.

Однак, позивачу не було виплачено середній заробіток за період з 15.07.2016 року по 05.07.2018 року у розмірі 189 915,39 грн. Крім того, позивачу було спричинено моральну шкоду у розмірі 40 000 грн. Позивач звертався до роботодавця щодо виплати заборгованості по заробітній платі, на що відповіді не отримав, у зв`язку з чим, був вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини про виплату середнього заробітку за увесь час затримки - задоволено частково.

Стягнуто з Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за увесь час затримки у розмірі 189 915 гривень 39 коп.

Стягнуто з Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 гривень 00 коп.

Також стягнуто з Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь Держави судовий збір, з урахуванням вимог майнового та немайнового характеру, у розмірі 1896,16 грн. та 840,80 коп., а всього 2736,96 грн.

Не погодившись з таким рішенням, Дніпровська міська державна лікарня ветеринарної медицини звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати в частині задоволення позову про стягнення відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 117 233, 63 грн. та в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн. і ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 72 681, 76 грн., а в іншій частині позовних вимог - відмовити.

ОСОБА_1 , відповідно до ст. 360 ЦПК України, подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позову про стягнення відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 117 233, 63 грн. та в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн., апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в цих частинах, які оскаржуються. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач 07 листопада 2014 року, ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини.

14 липня 2016 року відповідно наказу № 191-К позивача було звільнено із займаної посади, на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з одноразовим грубим порушенням посадових обов`язків.

Вказаний вище Наказ Позивачем було оскаржено до суду.

01 квітня 2020 року Дніпровським апеляційним судом було ухвалено рішення суду по справі № 200/13835/16 (провадження № 22-ц/803/1524/20) яким визнано незаконним наказ № 191-К від 14 липня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 за одноразово грубе порушення трудових обов`язків за п.1 ст.41 КзпП України, виданий виконуючим обов`язків начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області Кондратьєвим А.Ю. та зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області Державної Служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

15 квітня 2020 року Дніпровським апеляційним судом було винесено додаткову постанову суду по справі № 200/13835/16 (провадження № 22-ц/803/1524/20) згідно з якої судом було скасовано наказ № 191-К від 14 липня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 за одноразово грубе порушення трудових обов`язків за п.1 ст.41 КЗпП України, виданий виконуючим обов`язки начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області Кондратьєвим А.Ю.

На виконання зазначеного рішення 03 квітня 2020 року Державною Службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області було винесено наказ №155-К про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини.

У період з 15.07.2016 року, та з 05.07.2018 року вважати звільненим ОСОБА_1 з займаної посади за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Станом на момент звернення до суду відповідач так і не провів повну виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме з 15.07.2016 року по 05.07.2018 року.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 20-21), міститься запис за № 25 відповідно якого ОСОБА_1 06.07.2018 року прийнято на посаду завідувача відділу-лікаря ветеринарної медицини відділу організації лабораторії ветеринарно-санітрної експертизи на ринках Головного управління Держспоживслужби в Дніпропетровській області.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, у порушення вимог статей 47 та 116 КЗпП України, не провів своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, тому дійшов до висновку, що наявність на день звільнення позивача з роботи, спору між сторонами щодо належних йому виплат є підставою для визначення розміру відшкодування позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за увесь час затримки, виходячи з наступного.

Приписами ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Також, частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом розміром середнього заробітку за увесь час затримки, який підлягає до виплати, з наступних підстав.

При визначенні розміру середнього заробітку за увесь час затримки, який підлягає до стягнення з відповідача, суд першої інстанції керувався п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати № 159, згідно з яким, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Однак, за змістом пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Встановлено, що з дати звільнення позивача з роботи - з 14 липня 2016 року по 05 липня 2018 року - по дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини за угодою сторін (відповідно до наказу від 03 квітня 2020 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 , на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року по справі № 200/13835/16) пройшло 494 робочих днів.

З довідки № 454 про доходи вбачається, що за травень 2016 року позивачу було нараховано виплати за відпустку річну та матеріальну допомогу в загальному розмірі 7 883, 54 грн., а за червень 2016 року - нараховано заробітну плату в сумі 4 585, 50 грн.

Тобто, до розрахунку береться середньоденна заробітна плата позивача лише за червень та становить: 4 585, 50 грн./19 днів = 241, 34 грн.

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 119 221 грн. 96 коп. (241, 34 грн. (середньоденна заробітна плата) х 494 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні).

В своїй апеляційній скарзі апелянт також посилається на те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди.

Проте, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з огляду на таке.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.

У відповідності зі ст.ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок отримання ним професійного захворювання.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки при розгляді даного спору було встановлено, що позивачу заподіяна моральна шкода, так як він відчуває фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

При цьому, відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Так, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував, що внаслідок професійного захворювання та втрати ступеню працездатності з вини відповідача, позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, якій позивач зазнав, що призводить до порушення його звичайного способу життя та вимагає від нього додаткових зусиль для його організації, та дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди на користь позивача у розмірі 5 000, 00 грн. 00 коп.

Таким чином, з огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції, на підставі ст. 376 ЦПК України, змінити в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку, зменшивши розмір, стягнутий з Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 з 189 915 грн. 39 коп. до 119 221 грн. 96 коп., а в іншій частині - залишити без змін.

На підставі ст. 141 ЦПК України, та у зв`язку зі зміною оскаржуваного рішення в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку, розмір судових витрат, стягнутих з Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь держави також підлягає зміні.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне також змінити рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року в частині розміру судових витрат, зменшивши цей розмір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з 2 736 грн. 96 коп. до 2 031 грн. 21 коп.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку, змінити, зменшивши розмір, стягнутий з Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини (код ЄДРПОУ: 00693552) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 189 915 (сто вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) грн. 39 коп. до 119 221 (сто дев`ятнадцять тисяч двісті двадцять одна) грн. 96 коп.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини (код ЄДРПОУ: 00693552) на користь держави, змінити, зменшивши цей розмір з 2 736 (дві тисячі сімсот тридцять шість) грн. 96 коп. до 2 031 (дві тисячі тридцять одна) грн. 21 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Поновити дію рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини про виплату середнього заробітку за увесь час затримки.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова