Постанова

від 04.08.2021 по справі 914/2494/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2021 р. Справа №914/2494/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Б.Д. Плотніцького,

суддів Н.М. Кравчук,

О.Л. Мирутенка,

секретар судового засідання Бондар Н.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: Балаєв Ф.Д.;

від відповідача: Шурин Ю.В. ;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська енергосервісна компанія» б/н від 27.04.2021 (вх..№01-05/1530/21 від 29.04.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2020 (повний текст складено та підписано 07.04.2021), суддя Матвіїв Р.І.

у справі №914/2494/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська енергосервісна компанія» , смт. Оржів, Рівненська область

до відповідача: Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, м. Рівне,

про: визнання недійсним пункту вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства від 13.06.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.10.2020 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська енергосервісна компанія» до Західного офісу Держаудитслужби про визнання недійсним пункту вимоги відповідача щодо усунення виявлених порушень законодавства від 13.06.2018 року - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліська енергосервісна компанія» (позивач) оскаржило таке в апеляційному порядку.

У апеляційній скарзі позивач вказав, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Оскаржуваний п. 1 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області про усунення виявлених порушень законодавства №13-17-08-17/2725 має бути визнаний недійсним, оскільки він суперечить законодавству, ущемлює права та інтереси позивача. Позивач рахує, що висновок суду з приводу передчасності звернення до суду є хибним, оскільки оскаржувана вимога шкодить репутації позивача. Позивач зазначає, що тарифи, за якими здійснювалося постачання теплової енергії третій особі, встановлювались відповідно до законодавства, на підставі рішень органів місцевого самоврядування, та ніким не оскаржувались, а право органів Держпродспоживслужби України здійснювати нагляд (контроль) над порядком формування, встановлення, застосування тарифів у сфері житлово-комунальних послуг не передбачено законодавством.

У відзиві на дану апеляційну скаргу Відповідач заперечив проти її задоволення, вказав, що позивачем не надано жодного доказу порушення його прав та охоронюваних інтересів для оскарження дій Держаудитслужби. Також, зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю є законною.

Відзиву від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України не надходило.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким позов задоволити. При цьому зазначив, що хоча і погоджується, що відсутнє порушення його прав та охоронюваних інтересів, однак, оскаржувана вимога дуже шкодить його репутації і перешкоджає діяльності.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Вказав, що відсутні порушення прав та охоронюваних інтересів позивача.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області 07.05.2018 року складено акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне (наділі по тексту рішення - третя особа) за період з 01.01.2016 по 31.01.2018р. №13-17-08-06/14. Ревізією досліджувались стан збереження майна, повнота оприбуткування та дотримання законодавства при списанні, безоплатній передачі та при його відчуженні, законність здійснення операцій із земельними ділянками, повнота оприбуткування та використання котельного палива, відповідність його якісним характеристикам визначеними умовами договорів, укладення договорів оренди нерухомого військового майна, повнота надходжень, відшкодування вартості спожитих орендарями комунальних послуг та інших витрат, використання коштів на проведення виплат військовослужбовцям грошової компенсації за піднаймання житлового приміщення, використання коштів на капітальне будівництво, капітальний та поточний ремонт, реконструкцію будівель і споруд військових об`єктів, достовірність внесених даних КЕВ до заявок про потребу на оплату видатків на відповідний рік, наявність або відсутність фактів списання військового майна за результатами службових розслідувань, через втрату вказаного майна внаслідок проведених бойових дій, нестач та інших випадків, ведення претензійно-позовної роботи.

13 червня 2018 року Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області винесено вимогу про усунення виявлених порушень законодавства №13-17-08-17/2725, якою встановлено порушення, виявлені під час ревізії, та не усунуті. Зокрема, п. 1 відповідної вимоги викладений наступним чином: «в недотримання постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.12.2014 №1073 із змінами та від 03.03.2016 №286 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії ТОВ «Поліська енергосервісна компанія» КЕВ м. Рівне вартість теплової енергії, виготовленої ТОВ «ПЕК» з використанням дров, оплачено по тарифах на виробництво теплової енергії з використанням природного газу, чим порушено вимоги ст. 276 Господарського кодексу України від 16.01.2013 № 436-IV в частині, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону, що призвело до завищення вартості наданої послуги за січень, березень-листопад 2016 року на суму 762 238,35 грн. та, як наслідок, завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму» .

Відповідна вимога містить також сім інших пунктів виявлених недоліків та підсумок про пред`явлення вимоги про усунення виявлених порушень законодавства в установленому законодавством порядку. У вимозі також встановлено строк до 15.07.2018 року для надання Управлінню вичерпної інформації про вжиті заходи з усунення порушень.

Як вбачається з повідомлення-вимоги від 24.04.2020 року, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне звернувся до позивача із вимогою в добровільному порядку відшкодувати завдані збитки в сумі 762 238,35 грн. з письмовим повідомленням про результати розгляду такого повідомлення, у випадку невідшкодування таких збитків письмово повідомити підстави невиконання вимог Управління Західного офісу Держаудитслужби.

Із листування позивача та третьої особи вбачається, що 07.05.2018 року КЕВ звернувся до позивача із вимогою про повернення зайво сплачених коштів за період 2016 року у розмірі 762 242,26 грн. за відшкодовану в ревізійний період теплову енергію та 3 909,88 грн. за помилкове включення до оплати ПДВ. У відповідь на таку вимогу позивач зазначив, що не погоджується із суб`єктивними висновками контролюючого органу і вважає, що заявлена вимога може бути вирішена лише за рішенням суду за позовом КЕВ до ТОВ «Поліська енергосервісна компанія» про їх відшкодування за умови прийняття такого рішення на користь позивача.

18.06.2018 року Західний офіс адресував позивачу та третій особі лист з проханням «у добровільному порядку в термін до 02.07.2018 року відшкодувати КЕВ м. Рівне завдані збитки в сумі 762 238,35 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що Рівненський окружний адміністративний суд розглядав адміністративну справу № 1740/1852/18 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська енергосервісна компанія» , Товариства з обмеженою відповідальністю «Геус Груп» , Товариства з обмеженою відповідальністю «Військторг» , до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області та Західного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 3-8 Вимоги від 13.06.2018 №13-17-08-17/2725 «Щодо усунення виявлених порушень законодавства» . Позовні вимоги були задоволені частково: визнано протиправними та скасовано пункти 1, 6, 7, 8 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 13 червня 2018 року №13-17-08-17/2725 «Про усунення виявлених порушень законодавства» , у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 3, 4, 5 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 13 червня 2018 року №13-17-08-17/2725 «Про усунення виявлених порушень законодавства» відмовлено.

Однак, 25 липня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року в справі № 1740/1852/18 скасував та прийняв постанову, якою постановив у задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області та Західного офісу Держаудитслужби, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська енергосервісна компанія» , Товариства з обмеженою відповідальністю «Геус Груп» , Товариства з обмеженою відповідальністю «Військторг» про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги - відмовити. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 1740/1852/18 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду залишив без змін 06.02.2020 року.

Щодо предметної юрисдикції даного спору

Як вбачається зі встановлених вище обставин справи, позивач як суб`єкт господарювання оскаржує вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області 13 червня 2018 року про усунення виявлених порушень законодавства №13-17-08-17/2725, якою встановлено порушення, виявлені під час ревізії, та не усунуті, а саме в частині пункту 1 такого змісту: «в недотримання постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.12.2014 №1073 із змінами та від 03.03.2016 №286 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії ТОВ «Поліська енергосервісна компанія» КЕВ м. Рівне вартість теплової енергії, виготовленої ТОВ «ПЕК» з використанням дров, оплачено по тарифах на виробництво теплової енергії з використанням природного газу, чим порушено вимоги ст. 276 Господарського кодексу України від 16.01.2013 № 436-IV в частині, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону, що призвело до завищення вартості наданої послуги за січень, березень-листопад 2016 року на суму 762 238,35 грн. та, як наслідок, завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму» . Оскаржувана вимога відповідача винесена саме у зв`язку із виявленням ревізією порушень законодавства та їх неусунення, які виявлені під час перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне за період 01.01.2016 - 07.05.2018 років.

Позивач перебуває у господарських відносинах із третьою особою - Квартирно-експлуатаційним відділом м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, зокрема, на підставі договору № 15від 13.01.2016 року про закупівлю послуг за державні кошти, відповідно до якого позивач зобов`язався поставляти третій особі послуг - пару та гарячу воду.

Водночас позивач - ТОВ «Поліська енергосервісна компанія» не перебуває у публічно-правових відносинах з відповідачем - Західним офісом Держаудитслужби, що визнається та не заперечується учасниками справи. При цьому, оскаржувана вимога відповідача, на переконання позивача, порушує його права та інтереси як суб`єкта господарювання.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 03.07.2019 року у справі № 826/18840/15. Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Згідно із частиною другою статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачене статтею 10 Закону № 2939-XII, може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що суб`єкт владних повноважень заявив позовні вимоги до юридичної особи, яка не є підконтрольною установою, владних управлінських функцій відносно якого Держфінінспекція в Харківській області не здійснює, а тому й права позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом до непідконтрольної їй установи, тобто до суб`єкта господарської діяльності про стягнення коштів (збитків), Закон № 2939-XII не передбачає. Спір за позовом суб`єкта владних повноважень - Держфінінспекції в Харківській області про стягнення коштів, звернений до непідконтрольної установи, не має ознак публічно-правового характеру, а стосується господарсько-правових відносин між Харківським національним університетом радіоелектроніки та ДП «ДНДЦ «Фотон» . Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 816/2394/16 (провадження № 11-412апп18), 03 квітня 2019 року у справі № 804/13208/15 (провадження № 11-1247апп18).

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до судової практики та висновків Верховного Суду, наведених у постанові Великої Палати від 21.11.2018 року у справі № 820/3534/16, публічно-правовим і таким, що підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, є саме спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів. Саме таким був спір у справі № 820/3534/16 - за позовом КП «Харківський метрополітен» (стосовно фінансово-господарської діяльності якого ДФІ проведено ревізію) до ДФІ про визнання протиправним та скасування пункту вимоги, що є протилежним до ситуації, яка є спірною в даній справі.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дана справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська енергосервісна компанія» до Західного офісу Держаудитслужби про визнання недійсним пункту вимоги відповідача «Щодо усунення виявлених порушень законодавства» від 13.06.2018 року, за встановлених вище обставин відсутності публічно-правових відносин між сторонами спору, належить до юрисдикції господарських судів.

Щодо суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає таке

Позивач захищає свої права та інтереси, які, на його думку, порушуються п. 1 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 13 червня 2018 року про усунення виявлених порушень законодавства №13-17-08-17/2725. Відповідна вимога адресована Квартирно-експлуатаційному відділу м. Рівне, оскільки недоліки виявлені під час ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне за період 01.01.2016 - 07.05.2018 років, про що Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області складено акт № 13-17-08-16/14 від 07.05.2018 року.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначено Законом України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» .

Частиною першою статті 1 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 868 «Про утворення Державної аудиторської служби України» , яка набрала чинності 03 листопада 2015 року, утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), отриманих під державні (місцеві) гарантії; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов`язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі); відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів довгострокових зобов`язань за енергосервісом затвердженим в установленому порядку умовам закупівлі енергосервісу; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про закупівлі; веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності; виконанням функцій з управління об`єктами державної власності; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів, станом внутрішнього контролю в інших підконтрольних установах; усуненням виявлених недоліків і порушень; реалізацією інвестиційних проектів (підпункт 4 пункту 4 Положення № 43).

Пунктом 6 вказаного Положення передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:

вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог;

звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;

застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства;

передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Право органу державного фінансового контролю пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства передбачене також п. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» .

Суд першої інстанції вірно зауважив, що Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області на час подання позову в даній справі та на час розгляду справи судом не вживав визначених заходів, а саме не звертався до суду в інтересах держави за наслідками невиконання вимоги від 13 червня 2018 року про усунення виявлених порушень законодавства №13-17-08-17/2725. Наявний у матеріалах справи лист від 18.06.2018 року, адресований позивачу та третій особі, з проханням «у добровільному порядку в термін до 02.07.2018 року відшкодувати КЕВ м. Рівне завдані збитки в сумі 762 238,35 грн.» , не може підтверджувати протилежне.

Як зазначалося вище, з аналізу ч. 2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» вбачається, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі № 818/1857/14, де зазначено про можливість оскарження підконтрольною установою вимоги контролюючого органу в судовому порядку (висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 820/3534/16).

Як зазначалося вище, оскаржувана у даній справі вимога вже була предметом оскарження в адміністративній справі № 1740/1852/18 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, і у визнанні такої протиправною судами апеляційної та касаційної інстанцій відмовлено, зокрема зазначаючи, що такі вимоги є передчасними, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлена Квартирно-експлуатаційним відділом м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд звертає увагу, що оскаржувана вимога, враховуючи її правову природу, сама по собі не спрямована на вчинення позивачем тих чи інших дій, тобто не створює жодних обов`язків для позивача, її існування не порушує його прав як суб`єкта господарювання. Суд зазначає, що на час подання позову в даній справі наявність спору між позивачем і третьою особою стосовно стягнення збитків у розмірі 762 242,26 грн. не підтверджена. Подані листи третьої особи, адресовані позивачу, від 24.04.2020 року та від 07.05.2018 року із вимогою в добровільному порядку відшкодувати завдані збитки в сумі 762 238,35 грн., не можуть свідчити про наявність спору між позивачем і третьою особою, а обов`язок позивача відшкодувати збитки виконується або у добровільному порядку, або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Більше того, позивач, відповідаючи на звернення третьої особи, зазначив, що заявлена вимога може бути вирішена лише за рішенням суду за позовом КЕВ до ТОВ «Поліська енергосервісна компанія» про їх відшкодування за умови прийняття такого рішення на користь позивача.

Частиною 2 статті 20 ГК України також передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, а також шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як вказує Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 910/11655/18, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Окрім того, пунктом 10 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Тобто, за змістом вказаних норм, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язків характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, у господарському суді не можуть оспорюватись акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов`язкового характеру. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №904/10545/17, від 07.03.2018 у справі №916/611/17.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановлені вище обставини вказують на передчасність необхідності захисту прав позивача у заявлений ним спосіб. Позивачем не обґрунтовано і не доведено порушення його цивільних прав оскаржуваною вимогою, з чим він погодився в судовому засіданні. Оспорювана позивачем сама по собі вимога не створює для нього юридичних наслідків та не підлягає скасуванню, оскільки такою вимогою неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Більше того, суть вимог зводиться до обов`язку підконтрольного суб`єкта усунути вказані в вимозі та акті ревізії порушення у встановленому законодавством порядку. Відтак, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, враховуючи відсутність такого спору, суд дійшов вірного висновку, що заявлені позовні вимоги у даній справі є передчасними.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська енергосервісна компанія» б/н від 27.04.2021 (вх..№01-05/1530/21 від 29.04.2021) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2020 у справі № 914/2494/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.08.2021

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.