Постанова

від 10.08.2021 по справі 670/1087/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 670/1087/18

провадження № 61-15965св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство сільськогосподарського виробництва ВІД-АГРО ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства сільськогосподарського виробництва ВІД-АГРО (далі -

ППСВ ВІД-АГРО ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його державної реєстрації та стягнення компенсації за період фактичного користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 30 липня 2009 року ОСОБА_1

є власником земельної ділянки площею 0,85 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 грудня 2018 року позивач дізналась, що

14 грудня 2015 року на підставі договору оренди землі від 07 грудня

2015 року, укладеного між нею та відповідачем, зареєстровано інше речове право (право оренди земельної ділянки), згідно з яким відповідач отримав спірну земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської продукції

у строкове платне користування строком на 15 років.

Позивач зазначений договір не підписувала, з умовами щодо об`єкта оренди, строку його дії, розміру орендної плати, порядку її виплати та іншими істотними умовами, зазначеними у тексті договору, не ознайомлювалась, тому вважає його незаконним, і таким що порушує її майнові права, зокрема обмежує право вільного володіння, користування та розпорядження власним майном.

Вказувала, що згідно з умовами договору оренди (пункт 8) орендна плата вноситься орендарем у натуральній (грошовій) формі та у розмірі 681,15 грн на рік, що становить 5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати договір оренди земельної ділянки від 07 грудня

2015 року, укладений між нею та ПП СВ ВІД-АГРО , недійсним, а також скасувати його державну реєстрацію; стягнути з ПП СВ ВІД-АГРО компенсацію за період фактичного користування земельною ділянкою

за 4 роки, починаючи з 07 грудня 2015 року до 07 грудня 2019 року, у розмірі 2 724,60 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 01 квітня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди, укладений між ОСОБА_1

і ПП СВ ВІД-АГРО 07 грудня 2015 року, щодо земельної ділянки площею

0,85 га, кадастровий номер - 6820685000:03:003:0002, та скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого державним реєстратором реєстраційної служби Віньковецького районного управління юстиції Хмельницької області 14 грудня 2015 року, номер запису про інше речове право 12591294.

Стягнуто з ПП СВ ВІД-АГРО на користь ОСОБА_1 компенсацію за період фактичного користування земельною ділянкою площею 0,85 га, кадастровий номер - 6820685000:03:003:0002, розташованою на території Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області за межами населеного пункту, з 07 грудня 2015 року до 07 грудня 2019 року у розмірі 2 724,60 грн.

Стягнуто з ПП СВ ВІД-АГРО на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 9 863,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновком

судово-почеркознавчої експертизи підтверджується факт непідписання позивачем оспорюваного договору оренди земельної ділянки, отже відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору оренди від 07 грудня

2015 року між нею та ПП СВ ВІД-АГРО . Доводи позивача щодо неотримання нею орендної плати відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послалася на висновок експерта від 18 жовтня 2019 року, який містить припущення, зокрема у ньому зазначено, що підпис у спірному договорі виконаний ймовірно не позивачем, а іншою особою. Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що наданий позивачем висновок не

є належним доказом, оскільки ґрунтується на припущеннях, спростовується іншими доказами про те, що позивач тривалий час знала про укладений договір оренди, передала на підставі акта про передачу свою земельну ділянку для використання відповідачу, отримувала орендну плату, не сплачувала податку за землю, не обробляла її сама та не передавала іншим особам, крім відповідача, в оренду. Отже відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди та стягнення компенсації за період фактичного користування земельною ділянкою.

Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП СВ ВІД-АГРО судових витрат в розмірі 2 114,40 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі позивач посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення.

ОСОБА_1 вказувала, що апеляційний суд не врахував висновків, які були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня

2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18).

Касаційна скарга також мотивована тим, що матеріали справи не містять жодного висновку почеркознавчої експертизи, який би підтвердив факт підписання спірного договору позивачем. Відповідачем не спростовано саме факт не підписання ОСОБА_1 оспореного нею договору оренди земельної ділянки. Апеляційний суд залишив поза увагою, що наявний у матеріалах справи висновок експертизи є ствердним (позитивним).

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга на до Верховного Суду подана ОСОБА_1 28 жовтня

2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 965124, виданого 30 липня 2009 року, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 грудня

2018 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,85 га, кадастровий номер 6820685000:03:003:0002, для ведення особистого селянського господарства на території Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області.

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 07 грудня 2015 року

ОСОБА_1 передала в оренду ПП СВ ВІД-АГРО земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,85 га (рілля), кадастровий номер 6820685000:03:003:0002, строком на 15 років. Нормативно - грошова оцінка земельної ділянки становить 13 623 грн.

Вказаний договір оренди земельної ділянки 14 грудня 2015 року зареєстровано реєстраційною службою Віньковецького районного управління юстиції Хмельницької області, номер запису про інше речове право 12591294.

Відповідно до висновку експерта від 18 жовтня 2019 року підпис від імені позивача на оригіналі договору оренди земельної ділянки від 07 грудня

2015 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів та ймовірно не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок експерта від 18 жовтня 2019 року містить припущення, зокрема у ньому зазначено, що підпис у спірному договорі виконаний ймовірно не позивачем, а іншою особою. Відповідач вказував, що наданий позивачем висновок не є належним доказом, оскільки ґрунтується на припущеннях, спростовується іншими доказами про те, що позивач тривалий час знала про укладений договір оренди, передала на підставі акта про передачу свою земельну ділянку для використання відповідачу, отримувала орендну плату, не сплачувала податку за землю, не обробляла її сама та не передавала іншим особам, крім відповідача, в оренду. Отже відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди та стягнення компенсації за період фактичного користування земельною ділянкою.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до

статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Тобто укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами

у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Головними умовами, за наявності яких договір вважається укладеним, є такі: сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; таку згоду досягнуто в належній формі.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У частині другій статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Тому підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника (учасників правочину), забезпечує їх ідентифікацію, а також цілісність документа, яким формалізується правочин.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких

є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оскільки договір оренди містить усі необхідні реквізити, істотні умови, передбачені ЦК України, він є укладеним.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним

у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсними договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала, умови їх не погоджувала.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими

і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Встановлено, що за клопотанням представника позивача ухвалою Віньковецького районного суду Хмельницької області від 27 лютого

2019 року призначено судову почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта від 18 жовтня 2019 року підпис від імені позивача на оригіналі договору оренди земельної ділянки від 07 грудня

2015 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів та ймовірно не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно з пунктом 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Суд першої інстанції роз`яснив сторонам їхнє право на призначення повторної експертизи, що підтверджується протоколом судового засідання від 26 лютого 2020 року.

Разом з тим, представник позивача у заявах від 17 березня 2020 року,

від 31 березня 2020 року вказував, що стороною позивача надано усі наявні у нього докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та просив розглянути справу у його відсутності.

Матеріали справи не містять доказів звернення до суду позивача та його представника із заявою про призначення повторної або додаткової експертизи.

Допитана в режимі відеоконференції експерт підтримала свій висновок та вказувала, що з огляду на просту будову об`єкта дослідження та обмежену графічну інформацію, а саме досліджуваного підпису, у висновку зазначено про те, що підпис у договорі оренди ймовірно виконаний не ОСОБА_1 ,

а іншою особою.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що висновок експерта від 18 жовтня 2019 року не є належним і допустимим доказом на підтвердження заявлених у справі вимог, оскільки містить припущення, зокрема у ньому зазначено, що підпис у спірному договорі виконаний ймовірно не позивачем, а іншою особою. Отже, врахувавши

в повному усі обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та стягнення компенсації за період фактичного користування земельною ділянкою.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18),

оскільки зазначені підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження, так як правовідносини у вказаних як приклади справах, та

у справі, яка переглядається, не є подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли

з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Разом з тим, у зазначених як приклад справах № 145/2047/16-ц, 125/702/17 суди повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивачі не підписували та, відповідно, з істотними умовами цих договорів не погодились. Разом з тим, у цій справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що вона не підписувала спірний правочин,

а висновок експерта від 18 жовтня 2019 року містить лише припущення, зокрема у ньому зазначено, що підпис у спірному договорі виконаний ймовірно не позивачем, а іншою особою.

Тобто висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах касаційного суду, на які посилався позивач у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінив наявні

в справі докази в сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, а також дійшов правильного висновку про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук