Постанова

від 11.08.2021 по справі 686/12230/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 686/12230/18

провадження № 61-12810св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство Оптіма ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство Дельта Банк ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Оптіма на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2020 року у складі судді Логінової С. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року

у складі колегії суддів:Корніюк А. П., П`єнти І. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Приватне підприємство Оптіма (далі - ПП Оптіма ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ), третя особа, яка

не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В., про визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором.

Позов обґрунтований тим, що 26 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством Кредитпромбанк (далі - ПАТ Кредитпромбанк ) і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 39.3ВН/7/15-клн, за умовами якого банк відкрив ОСОБА_2 відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі в розмірі 488 400,00 дол. США.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 обов`язків із повернення кредиту

ПП Оптіма за іпотечним договором № 39.3ВН/7/101/15-клн від 26 червня

2007 року передало банку в заставу нежитлове приміщення - будівлю кафе загальною площею 211,0 кв. м на АДРЕСА_1 . Крім того, виконання ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_3 згідно з договором поруки № 39.3ВН/7/П01/15-клн

від 26 червня 2007 року. У подальшому на підставі договорів відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, а саме ПАТ Кредитпромбанк замінено

на ПАТ Дельта Банк .

18 квітня 2018 року між ПАТ Дельта Банк і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 388-К, за яким ПАТ Дельта Банк передало

у власність ОСОБА_1 майнові права, що можуть виникнути в майбутньому

з кредитного договору № 39.3ВН/7/15-клн від 26 червня 2007 року, іпотечного договору № 39.3ВН/7/101/15-клн від 26 червня 2007 року та договору поруки

№ 39.3ВН/7/П01/15-клн від 26 червня 2007 року. Того ж дня за нотаріально посвідченим договором ПАТ Дельта Банк відступило ОСОБА_1 право вимоги за іпотечним договором № 39.3ВН/7/101/15-клн від 26 червня 2007 року.

Позивач посилається на те, що за своєю правовою природою договір купівлі-продажу майнових прав № 388-К від 18 квітня 2018 року, що укладений між

ПАТ Дельта Банк і ОСОБА_1 , є удаваним правочином, оскільки був укладений сторонами з метою приховати інший правочин, договір факторингу, хоча на час укладення оспорюваного правочину існували обмеження щодо укладення іпотечних договорів факторингу з фізичною особою.

Указує, що договір відступлення права вимоги також є недійсним, адже фізична особа ОСОБА_1 не є банком або іншою фінансовою установою та не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором.

Оскільки оспорювані правочини не відповідають вимогам закону

та є недійсними відповідно до статей 203, 215, 235 ЦК України, то ПП Оптіма просило суд визнати договір купівлі-продажу майнових прав і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, що укладені 18 квітня

2018 року між ПАТ Дельта Банк і ОСОБА_1 , недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справу суди розглядали неодноразово.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 19 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу відповідає вимогам ЦК України , не є договором факторингу, тому немає підстав для визнання зазначеного договору і договору відступлення прав вимоги недійсними. Також позивач не довів порушення його прав унаслідок укладення оспорюваних договорів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19 березня 2020 року змінено

у мотивувальній частині.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що ПП Оптіма просить суд визнати недійсними договір купівлі-продажу майнових прав та договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором і при цьому не оскаржує реалізацію ОСОБА_1 прав, набутих на підставі оскаржуваних договорів (передання

24 лютого 2020 року відповідачці іпотечного майна як новому кредитору

та іпотекодержателю і набуття нею 24 лютого 2020 року права власності на це майно), дійшов висновку, що задоволення позовних вимог ПП Оптіма про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору відступлення права вимоги не призведе до поновлення порушеного права позивача, отже,

ПП Оптіма обрало неефективний спосіб захисту порушеного цивільного права, унаслідок чого позов не підлягає задоволенню.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ПП Оптіма подало до Верховного Суду

касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір купівлі-продажу майнових прав від 18 квітня 2018 року № 388/К щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України. Оскільки стороною договору факторингу (фактором) не може бути фізична особа, то спірні договори повинні бути визнані недійсними.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 686/12230/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, якщо позивач не оскаржує реалізацію прав кредитора на майно, набутих на підставі оскаржуваних договорів (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, у якому просила касаційне провадження закрити з підстав, передбачених частиною четвертою статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд вже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (ефективність засобу правового захисту).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/12230/18 та витребувано її з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 справу № 686/12230/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством Кредитпромбанк (далі - ВАТ Кредитпромбанк ) укладено кредитний договір № 39.3ВН/7/15-клн, відповідно до умов якого ОСОБА_2 відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі в сумі

488 400,00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 26 червня 2007 року між ПП Оптіма і ВАТ Кредитпромбанк укладено іпотечний договір № 39.3ВН/7/101/15-клн, за яким ПП Оптіма передало в іпотеку банку нежитлове приміщення - будівлю кафе загальною площею 211,0 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року ВАТ Кредитпромбанк замінений новим кредитором ПАТ Дельта Банк .

18 квітня 2018 року між ПАТ Дельта Банк і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 388/К, відповідно до якого ПАТ Дельта Банк передало у власність ОСОБА_1 майнові права, які виникли та можуть виникнути в майбутньому та які включають, зокрема, право вимоги

до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли

за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку 1 до цього договору (пункт 1.1 договору купівлі продажу).

Як відомо з додатка № 1, ОСОБА_1 придбала право вимоги до ОСОБА_2 , ПП Оптіма та ОСОБА_3 , що виникли з кредитного договору від 26 червня 2007 року № 39.3ВН/7/15-клн, укладеного між ОСОБА_2 і ВАТ Кредитпромбанк , а саме: щодо загальної заборгованості на дату укладення договору в розмірі 31 173 684,63 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 442 160,96 дол. США (еквівалент 11 797 403,17 грн), заборгованості за нарахованими відсотками за кредитом - 516 262,97 дол. США (еквівалент 13 540 862,26 грн), пені - 5 445 315,69 грн, штрафу - 390 103,51 грн; іпотечного договору від 26 червня 2007 року № 39.3ВН/7/101/15-клн, укладеного між ПП Оптіма та ВАТ Кредитпромбанк ; та договору поруки від 26 червня 2007 року № 39.3ВН/7/П01/15-клн, укладеного між ОСОБА_3 і ВАТ Кредитпромбанк .

Підставою для укладення договору купівлі-продажу були результати електронного аукціону щодо продажу майнових прав, активів АТ Дельта Банк відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 липня 2017 року № 3145 Про затвердження умов продажу активів

АТ Дельта Банк , оформлених протоколом № UA-EA-2018-01-31-000017-а

від 23 березня 2018 року.

18 квітня 2018 року між ПАТ Дельта Банк і ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 26 червня 2007 року № 39.3ВН/7/101/15-клн, відповідно до пункту 1.1 якого ПАТ Дельта Банк (первісний іпотекодержатель) відступило ОСОБА_1 (новому іпотекодержателю) на умовах цього договору, договору № 3888/К купівлі-продажу майнових прав від 18 квітня 2018 року та на підставі протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-01-31-000017-а від 23 березня 2018 року право вимоги за іпотечним договором № 39.3ВН/7/101/15-клн від 26 червня

2007 року з усіма додатками та додатковими угодами, укладеним між

ПП Оптіма та ВАТ Кредитпромбанк забезпечення виконання зобов`язань боржника ОСОБА_2 за кредитним договором

№ 39.3.ВН/7/15-клн від 26 червня 2007 року.

18 квітня 2018 року між ПАТ Дельта Банк і ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за договором поруки, відповідно до умов якого ПАТ Дельта Банк відступило ОСОБА_1

на умовах цього договору, договору № 3888/К купівлі - продажу майнових прав від 18 квітня 2018 року та на підставі Протоколу електронного аукціону

№ UA-EA-2018-01-31-000017-а від 23 березня 2018 року право вимоги

за договором поруки № 39.3ВН/7/П01/15-клн від 26 червня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ Кредитпромбанк в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника ОСОБА_2 за кредитним договором

№ 39.3.ВН/7/15-клн від 26 червня 2007 року.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 травня

2018 року у справі № 822/1659/18, яка набрала законної сили, проведено заміну стягувача ПАТ Дельта Банк на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення, яке належить ПП Оптіма на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 18 квітня 2018 року

№ 388/К.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога

не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше

не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні

в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше

не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

За договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так

і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів),

то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама

по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги

за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк

у зобов`язаннях за кредитним договором і договором іпотеки замінений

на ОСОБА_1 як нового кредитора. ОСОБА_1 не набула право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.

Велика Палата Верховного Суду вже робила висновок про те, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (пункти 51-52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).

Отже сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку,

що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня

2020 року у справі № 640/14873/19).

З огляду на вказане продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).

Доводи касаційної скарги щодо незастосування судами правових позицій викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня

2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 686/12230/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту оскарженої постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що судом було визнано обґрунтованими наведені позивачем доводи апеляційної скарги, що договір купівлі-продажу майнових прав № 388-К від 18 квітня

2018 року та договір відступлення права вимоги не відповідають вимогам закону, а також судом апеляційної інстанції визнано, що спірні договори зачіпають права та інтереси ПП Оптіма , що узгоджується із вищенаведеним правовими позиціями Верховного Суду.

Стосовно доводів касаційної скарги, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено

як статтями 58 , 59 , 212 ЦПК Україниу редакції 2004 року,

так і статтями 77 , 78 , 79 , 80 , 89 , 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня

2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Апеляційний суд всупереч нормам процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, а тому безпідставно змінив мотиви рішення місцевого суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Приватного підприємства Оптіма задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року скасувати, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2020 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун