Постанова

від 31.03.2021 по справі 138/434/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 138/434/19

провадження № 61-22137св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Прогрес ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області

від 25 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Лисенко Т. Ю., та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес (далі - СТОВ Прогрес ) про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказувала, що згідно з договором оренди землі б/н

від 1 грудня 2016 ОСОБА_2 передала СТОВ Прогрес в оренду на

25 років земельну ділянку площею 2,4107 га з кадастровим номером 0522686800:01:000:0267 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_2 на праві власності відповідно до державного акта на право приватної власності на землю № 308 від 18 жовтня 1999 року.

15 грудня 2016 року державним реєстратором Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Тавалікою О. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32949751 та проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки згідно з вказаним договором оренди.

Позивач зазначала, що її мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і не могла бути стороною вказаного договору оренди.

У порядку спадкування після ОСОБА_2 позивач набула права власності на спірну земельну ділянку і 2 лютого 2018 року зареєструвала таке право.

Посилаючись на правові підстави частини третьої статті 215 ЦК України, просила визнати недійсним договір оренди землі б/н від 1 грудня 2016 року щодо земельної ділянки площею 2,4107 га з кадастровим номером 0522686800:01:000:0267 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, сторонами якого вказані ОСОБА_2 та СТОВ Прогрес , скасувати проведену на підставі даного договору державну реєстрацію права оренди та витребувати з незаконного володіння СТОВ Прогрес на користь позивача спірну земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області

від 25 червня 2019 року позов задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки

площею 2,4107 га з кадастровим номером 0522686800:01:000:0267 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, здійснену на підставі договору оренди землі б/н

від 1 грудня 2016 року державним реєстратором Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Тавалікою О. М. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2016 року індексний номер 32949751).

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 31 липня 2019 року стягнено зі

СТОВ Прогрес на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 561,33 грн. Судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 122,66 грн покладено на ОСОБА_1 .

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що державний реєстратор провів реєстрацію права оренди на підставі договору, який відсутній у матеріалах реєстраційної справи, та без відповідної заяви представника СТОВ Прогрес про державну реєстрацію права та його обтяжень. Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому об`єктивно не могла підписати договір оренди землі, на підставі якого проведена спірна державна реєстрація.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, суд першої інстанції виходив з того, що цей договір оренди землі є нікчемним. Місцевий суд, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження

№ 12-304гс18), зазначив, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту права, оскільки такий правочин є нікчемним в силу закону.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка не вибула із володіння позивача.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції вважав доведеним належними і допустимими доказами розмір витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, та стягнув такі витрати пропорційно задоволених позовних вимог.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу СТОВ Прогрес задоволено частково, рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 червня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 31 липня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н від 1 грудня 2015 року, сторонами якого зазначено ОСОБА_2 та СТОВ Прогрес , щодо земельної ділянки площею 2,4107 га з кадастровим номером 0522686800:01:000:0267 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки

площею 2,4107 га з кадастровим номером 0522686800:01:000:0267 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, здійснену на підставі договору оренди землі б/н

від 1 грудня 2015 року державним реєстратором Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Тавалікою О. М. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2016 року індексний номер 32949751).

Витребувано з незаконного володіння СТОВ Прогрес на користь

ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Стягнено зі СТОВ Прогрес на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 2 305,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 684 грн.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди землі б/н від 1 грудня 2015 року, укладений від імені ОСОБА_2 , нею не підписувався та укладений без її волевиявлення, тому вважав цей договір недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. Скасування державної реєстрації права оренди землі суд апеляційної інстанції вважав наслідком недійсності правочину.

За таких обставин апеляційний суд зазначив, що право ОСОБА_1 підлягає поновленню в обраний нею спосіб, а саме шляхом визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі, витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача, а також скасування державної реєстрації права оренди за вказаним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року СТОВ Прогрес звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про долучення до матеріалів справи доказів отримання позивачем орендної плати за оспорюваним договором оренди землі. На думку заявника, долучення і оцінка цих доказів мають значення для правильного вирішення справи, оскільки такі докази підтверджують існування між сторонами договірних відносин.

Заявник вказує, що відмовивши у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди землі, суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу про скасування реєстрації права, що виникло за цим договором, яка є похідною і залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної).

Також заявник вказує про неврахування апеляційним судом того, що вимога про витребування земельної ділянки не є ефективним способом захисту права, оскільки право позивача підлягає захисту шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки. Задовольнивши вимоги про витребування земельної ділянки, суд апеляційної інстанції не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).

Позиція інших учасників справи

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гримайло К. Л. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу СТОВ Прогрес , у якому вказувала на безпідставність її доводів та правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, що право ОСОБА_1 підлягає поновленню в обраний нею спосіб - шляхом визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі, витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача та скасування державної реєстрації права оренди, що виникло за вказаним договором.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 23 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 18 жовтня

1999 року ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 2,41 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

З договору оренди землі б/н від 1 грудня 2015 року, стороною якого вказана ОСОБА_2 , суди встановили, що орендарю - СТОВ Прогрес передано в строкове платне володіння та користування земельну ділянку

площею 2,4107 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0267, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 2 лютого 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 139, суди встановили, що ОСОБА_1 успадкувала після ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,4107 га з кадастровим номером 0522686800:01:000:0267 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Право власності позивача на вказану земельну ділянку 2 лютого

2018 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги СТОВ Прогрес на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада

2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції як на підставу для задоволення позовних вимог посилався на непідписання ОСОБА_2 договору оренди землі від 1 грудня 2015 року, оскільки вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

З такими висновками суду апеляційної інстанцій касаційний суд повністю погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися

у формі, встановленій законом.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) викладено висновок про те, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Отже підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Встановивши, що ОСОБА_2 договір оренди землі не підписувала, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що у ОСОБА_2 було відсутнє волевиявлення на укладення спірної угоди.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи викладене, спірний договір оренди землі є неукладеним, тому

у задоволенні позову в частині визнання його недійсним слід відмовити саме

з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині, проте навів помилкові мотиви такої відмови.

Суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про існування правових підстав для задоволення позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині.

Щодо вимог про скасування реєстрації права оренди

У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року

у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) визначено, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови

від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Отже, реєстрація права оренди за орендарем на вказану земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець фактично не підписувала (правочин є неукладеним), не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

За встановлення у справі обставин, що спірний договір оренди землі не

є підставою виникнення у СТОВ Прогрес відповідного речового права оренди земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині вирішення позовних вимог про скасування реєстрації права оренди як такого, що порушує права позивача на розпорядження своєю земельною ділянкою, проте помилився з мотивами такого висновку.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що вимога про скасування реєстрації права оренди не може бути задоволена самостійно без задоволення вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, оскільки реєстрація права оренди за орендарем на земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець фактично не підписувала (правочин є неукладеним), не відповідає вимогам закону. З урахуванням конкретних обставин справи вимога про скасування державної реєстрації права оренди є самостійною.

Щодо вимог про витребування земельної ділянки

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У позовній заяві позивач наполягала на витребуванні земельної ділянки, вважаючи, що вона знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, позов про повернення земельної ділянки можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81),

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, позивач не заявляла позову про усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення земельної ділянки, а просила витребувати земельну ділянку з незаконного володіння відповідача, у задоволенні позову слід відмовити з мотивів, наведених у цій постанові.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки, проте мотиви такої відмови про те, що земельна ділянка не вибула із власності позивача, є помилковими.

Суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про існування правових підстав для задоволення позову в частині витребування земельної ділянки, тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у його мотивувальній частині.

Щодо судових витрат

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткове скасування судового рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в цій частині рішення суду першої інстанції та зміну судових рішень в інших частинах, суд касаційної інстанції змінює розподіл судових витрат, у зв`язку з чим зі СТОВ Прогрес на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню пропорційно задоволених вимог позову: судовий збір у розмірі 768,40 грн, сплачений за подання позову, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 561,33 грн.

Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги СТОВ Прогрес , з позивача на користь СТОВ Прогрес підлягає стягненню судовий збір, сплачений заявником за подання касаційної скарги, у розмірі 3 073,60 грн пропорційно задоволених вимог касаційної скарги.

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин розмір судових витрат, який підлягає стягненню зі

СТОВ Прогрес на користь ОСОБА_1 у розмірі 3 329,73 грн, підлягає зменшенню до 256,13 грн (3 329,73 грн - 3 073,60 грн).

Керуючись статтями 400, 412, 413 ЦПК України у редакції , чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасувати, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 червня 2019 року в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес про скасування державної реєстрації змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю Прогрес на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 256,13 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук