Рішення

від 13.09.2007 по справі 14/161

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/161

13.09.07  

                                                УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

      м.Чернігів,  проспект Миру, 20                                                                                                              тел. 7-99-18

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

06 вересня   2007р.                                                                                                  справа №14/161

За позовом: Приватної фірми “Ірит”, фактична адреса: 61204 м. Харків, вул.Ахсарова,23, кв.318 (м. Харків, вул.Хмельницького,12)

До відповідача: Державного підприємство “171 Чернігівський ремонтний завод”, вул.О.Кошового,1, м. Чернігів,14029

Про  стягнення  20262грн. 05коп.  

                                                                                                                Суддя   Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача:  Янченко М.О. довіреність 12 від 22.06.2007 року повноважний представник.

Від відповідача:  Хіловський Д.Г. представник, довіреність №179 від 17.05.07р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 17106,00грн. за передане майно позивача по договору комісії №5 від 22.01.01р., 590,15грн. пені в розмірі 3% річних від простроченої суми за період з 01.06.06р. по 01.06.07р., 2565,90грн. винагороди в розмірі 15% згідно п.3. договору №5 від 22.01.2001р.

Представник позивача в судовому засіданні 26.06.07р. надав нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, в якому зазначив, що між директором ПП фірми “Ірит” і фізособою Янченко М.О. 15.01.2001р. був укладений договір доручення на проведення капітального ремонту двигуна ЯМЗ-238Н, зав.№53100, який був переданий директору по накладній №27 від 15.03.07р., що 22.01.01р. між позивачем та відповідачем був укладений договір комісії №5, що в п.1 договору №5 під послугами розуміється проведення ремонтних робіт автомобільної сільськогосподарської техніки та інше. Позивач вказує на те, що 22.03.01р. він передав відповідачу двигун ЯМЗ-238Н№53100 згідно приймально-здавального акту від 22.03.01р., що в березні 2003р. відповідач попросив поставити запасні частини для ремонту двигуна, про що позивач повідомив замовника Янченко М.О., який закупив запчастини в листопаді 2003р. і передав їх позивачу 04.12.03р. по накладній №79, що ці запчастини 19.12.03р. по накладній №10 позивач передав відповідачу. Позивач повідомляє, що тільки в кінці 2004р. двигун було відремонтовано проте у зв'язку з недомовленістю між керівництвом заводу двигун позивачу не передавався, що на початку 2006р. директор відповідача повідомив, що двигун буде продано. Позивач зазначив, що оскільки двигун використовувався відповідачем на власний розсуд, то його поставку та поставку запчастин по накладній №10 від 19.12.03р. необхідно рахувати як поставку товару і стягнути з відповідача суму заборгованості 14464,00грн. – вартість двигуна, 2642грн.- вартість запчастин, що згідно п.3 договору №5 за поставлений товар стягується 15% винагороди від суми товару, що складає 2565,90грн., що пеня в розмірі 3% річних нарахована відповідно до п.1, 2 ст.625 ЦК України в сумі 590,15грн.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення від 10.07.07р., в якому підтримав позовні вимоги та раніше подані письмові пояснення, посилаючись на те, що договір від 22.01.01р. укладений між сторонами на підставі статей 179-181 Господарського кодексу України та ст.1011-1014, 1017, 1018, 1020-1024 Цивільного кодексу України, та зазначив, що при огляді двигуна, який видавався з ремонту, було виявлено: двигун модифікації ЯМЗ-238, а не ЯМЗ-238Н і його заводський номер був інший, а не №53100. Позивач вважає, що оскільки двигун був використаний відповідачем на власний розсуд, то позивач має право вимагати відшкодування збитків, а саме 14464,00грн. –вартість двигуна та 2642,00грн. вартість запчастин, а всього 17106грн., що на підставі ст.1013 ЦК України комісіонер має право на комісійну плату, якщо комітент не зміг виконати своє зобов'язання, згідно п.3 договору №5 процент винагороди передбачено в розмірі 15% від суми –2565грн., на підставі ст.625 ЦК України кредитор має право утримати з боржника 3% річних із простроченої суми за період з 01.06.06р. по 01.06.07р. –590,15грн. Також, позивач виклав свої пояснення стосовно заперечень відповідача у відзиві на позов, посилаючись на статті Цивільного кодексу України, вважає, що договір №6 від 26.01.01р. є додатком до договору №5 від 22.01.01р., звіт - акт прийому-здачі робіт від 19.02.03р. позивач вважає прийнятим відповідачем на підставі п.2 ст.1022 ЦК України. Позивач, заперечував проти строку позовної давності, навів свої аргументи стосовно узгодження між сторонами суми комісійної винагороди, повідомив, що вимоги про повернення з ремонту двигуна висувалися неодноразово до керівництва відповідача по телефону та листом №16 від 02.06.04р., який зареєстрований у книзі вихідної кореспонденції на сторінці 12 і був направлений простою кореспонденцією разом з актом звірки станом на 01.04.04р., актом прийому-здачі робіт від 19.02.03р.

          Відповідачем подано відзив на позов №229 від 25.06.07р., в якому проти позовних вимог заперечував та зазначив, що Державне підприємство “171 Чернігівський ремонтний завод” є правонаступником ДП МОУ “171 військовий завод”, що за даними бухгалтерського обліку заводу існує дебіторська заборгованість позивача 8069,44грн., що 22.01.01р. між сторонами був укладений договір комісії №5, який має лише декларативний характер. Відповідач зазначає, що повинно бути доручення комітента комісіонеру та повинні бути додатки до договору про узгодження ціни та суми винагороди, що жодного з наведених документів спрямованих на виникнення прав та обов'язків сторін відповідач не підписував, що жодних наслідків відповідно до договору комісії №5 не може існувати взагалі. У відзиві на позов та письмовому поясненні від 09.07.07р. за №248 відповідач зазначив, що 26.01.01р. між сторонами укладено договір №6 на ремонт/переобладнання с/г техніки, відповідно до умов якого ПФ „Ірит” зобов'язалось поставити рем.фонд 2 трактора Т-150К без двигунів та сплатити їх ремонт, а ДП МОУ „171 військовий завод” прийняти та відремонтувати техніку, що ПФ „Ірит” з метою найскорішого виконання договору 22.03.01р. доставив на завод двигун ЯМЗ-238Н №53100 частково розкомплектований, який був прийнятий відповідно до приймально-здавального акту без зазначення його залишкової вартості, що 09.04.02р. цей двигун був розібраний та оглянутий комісією, про що складно відповідний акт, що під час огляду двигуна були виявлені суттєві пошкодження двигуна, які не підлягають ремонту інакше як встановленню нових комплектуючих, про що був повідомлений позивач, що в теперішній час двигун знаходиться на підприємстві, запасні частини надані позивачем для його ремонту встановлені на двигун, що двигун був переданий 22.03.01р., а загальний строк позовної давності встановлений в 3 роки, тобто позивач звернувся до суду після закінчення передбаченого строку. Позивач заперечує передання двигуна на умовах договору комісії.

          Відповідно до ухвали від 10.07.07р. суд здійснив заміну відповідача - Державне підприємство Міністерства оборони України “171 військовий завод” ідентифікаційний код 07978157 його правонаступником - Державне підприємство “171 Чернігівський ремонтний завод” ідентифікаційний код 07978157, адреса м. Чернігів, вул. Кошового, 1.

          В судовому засіданні 21.08.07р. представник Позивача надав письмові пояснення по справі в яких зазначив, що 14.08.2007 року ними був оглянутий двигун наданий відповідачем та встановлено, що блок циліндрів двигуна каталожний № 238-1002011-Г не відповідає двигуну моделі ЯМЗ-238Н, так як на цьому двигуні встановлюється блок циліндрів кат. № 238Н-1002012-Б, що табличка з маркою і номером двигуна відсутня, а № 53100 на блоці циліндрів вибитий в умовах ремонтного заводу, що колінчатий вал повинен бути також каталожний № 238Н-1005008-А, та не відповідає вимогам моделі двигуна ЯМЗ-238Н, що двигун повністю розукомплектований. Позивач стверджує, що згідно технологічного процесу термін ремонту двигуна ЯМЗ-238Н складає не більше 30 календарних днів, що двигун був фактично відремонтований на прикінці 2004 року і використаний на свій розсуд Відповідачем (реалізований), що відповідач користувався коштами від продажу двигуна, а тому позивач має право згідно ст.625 ЦК України стягнути з відповідача 3% від вартості двигуна та запчастин. Додатково, посилаючись на листа №1245/3 від 17.08.2007р. ВАТ „Харківський транспортний завод”, позивач повідомляє, що на трактор Т-150К двигун ЯМЗ-238Н не встановлюються.

Згідно ухвали суду від 21.08.07р. прийнято збільшення позивачем розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача неотриманого прибутку у сумі 1470,00грн., розрахованого як суму, на яку поніс збитки і мав право розраховувати позивач при належному виконанні зобов'язань відповідачем в розмірі 15% від вартості ремонту двигуна ЯМЗ-238Н зав.№53100, відносно договору доручення від 15.03.2001р. п.2, який складає 9800грн. х 0,15=1470,00грн.

          06.09.2007 року позивачем надано додаткові пояснення по справі, в яких наводить відмінності двигунів ЯМЗ-238Н і ЯМЗ-238, наявність причинного зв'язку між невиконанням відповідачем зобов'язання по Договору доручення від 15.03.2001 року, договору комісії № 5 від 22.01.2001 року та не отриманим прибутком.

Представником відповідача подані письмові заперечення вих .№327 від 06.09.07р., в яких заперечує перебивання номеру двигуна 53100 в умовах заводу, факт продажу спірного двигуна позивача, та щодо стягнення з відповідача неотриманого прибутку в сумі 1470,00грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи господарський суд встановив:

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за передане майно по договору комісії №5 від 22.01.2001р. у сумі 17106,00грн., яка складається із вартості двигуна ЯМЗ-238Н заводський №53100 у сумі 14464,00грн. та вартості запасних частин переданих для проведення ремонту двигуна на суму 2642,00грн. по накладній №10 від 19.12.2003р.

Відповідно до ст.4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених діючим законодавством, а також з дій громадян і організацій хоч і не передбачених законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права та обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов'язки.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони не заперечують факту підписання договору комісії №5 від 22.01.2001р. (т.1. а.с.9-10) між позивачем –приватною фірмою „Іріт” та відповідачем –„171 військовим заводом”, правонаступником якого є Державне підприємство “171 Чернігівський ремонтний завод”, відповідно до поданого відповідачем Статуту Державного підприємства “171 Чернігівський ремонтний завод” в новій редакції, наказу Міністра оброни України №525 від 09.09.06р. “Про перейменування державного підприємства Міністерства оборони України “171 військовий завод” та затвердження його Статуту в новій редакції”.

Згідно до ст.395 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час укладання договору комісії №5 від 22.01.2001р., за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або декілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Відповідно до п.1.1 договору комісії №5 від 22.01.2001р. комісіонер (далі - відповідач) зобов'язався за дорученням комітента (далі - позивача) за винагороду здійснити для комітента від свого імені одну або декілька операцій з продажу: предметів виробництва та послуг (за умовами договору називаються вироби) за ціною, не нижче узгодженої сторонами в додатку до цього договору і в строки визначені комісіонером і комітентом при укладені відповідного договору з покупцем.

За умовами п.8 договору прийняте доручення комісіонер зобов'язаний виконати на умовах найбільш вигідних для комітента.

Комісіонер зобов'язався за умовами п.2 договору закінчити роботи з продажу виробів у формі підписання відповідного договору з покупцем.

У той же час пункт 7 договору передбачає, що уповноваженим представником комітента, якому надається право візування договору, що укладається в його інтересах, є начальник заводу Шевченко Ю.П.

Крім того, у п.6 договору сторони обумовили, що комісіонер за отримані грошові кошти повинен закупити для комітента запасні частини та матеріали згідно заявки комітента узгодженого сторонами згідно додатку до договору.

У відповідності до п.15 договору додатки до нього є невід'ємною частиною.

Слід зазначити, що відповідно до п.1 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України набрали чинності з 01 січня 2004р. і вказані кодекси застосовується до відносин, що виникли після набрання ними чинності.

Оскільки договір №5 від 22.01.2001р. між сторонами був підписаний до набрання чинності Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а тому судом не приймається твердження позивача, що вказаний договір укладений сторонами на підставі ст.179-181 Господарського кодексу України та ст..1011-1014, 1017, 1018, 1020-1024 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене під час розгляду справи суд керується Цивільним кодексом УРСР, який діяв на час укладення між сторонами договору комісії №5 від 22.01.2001р.

В підтвердження позовних вимог позивачем подано договір доручення від 15.03.01р. (т.1 а.с.24) складений між приватною фірмою „Ірит” (повірений) та фізичною особою Янченко Миколою Олексійовичем (довіритель), відповідно до якого повірений зобов'язується здійснити наступні дії, а саме виконати ремонт двигуна ЯМЗ-238Н, за здійснення цих дій довіритель має сплатити повіреному винагороду в розмірі 15% від вартості ремонту. Також позивачем подано накладні №79 від 04.12.2003р. на суму 2642,00грн. та №27 від 15.03.2001р. на суму 14464,00грн. (т.1 а.с.25) на передачу від фізичної особи Янченко М.О. по договору доручення від 15.03.01р. позивачу відповідно запчастини та двигун ЯМЗ-238Н.

В обґрунтування позовних вимог щодо виконання позивачем зобов'язань по договору комісії №5 останнім подано складений між представниками позивача та відповідача приймально-здавальний акт без номеру від 22.03.2001р. на приймання двигуна ЯМЗ-238Н у кількості одного, заводський номер 53100 (т.1 а.с.12), в якому перелічені відсутні запчастини на двигуні. Позивач стверджує, що з метою подальшого виконання договору комісії №5, для здійснення ремонту спірного двигуна ЯМЗ-238Н передав по накладній №10 від 19.12.2003р. (т.1 а.с.35) відповідачу отримані від фізичної особи Янченко М.О. запасні частина на суму 2642,00грн.

Відповідач вважає, що спірний двигун ЯМЗ-238Н передано йому позивачем для ремонту та подальшого встановлення на трактор Т-150К на підставі укладеного між сторонами договору №6 від 26.01.01р. на ремонт/переобладнання с/х техніки і виробів. Позивач заперечує проти такого твердження.

Матеріалами справи не підтверджено передачу позивачем відповідачу двигуна ЯМЗ-238Н для ремонту і встановлення на трактор Т-150К, а тому вищевказані твердження відповідача судом не приймаються.

Як свідчать матеріали справи, відсутнє будь-яке письмове доручення відповідача (комітента) комісіонеру (позивачу) для здійснення операцій з продажу предметів виробництва та послуг –за договором виробів, а саме щодо двигуна ЯМЗ-238Н, відсутнє визначення послуг, які підлягають продажу за умовами договору комісії №5 від 22.01.01р., відсутнє доручення відповідача позивачу на вчинення дій на умовах договору комісії стосовно ремонту спірного двигуна ЯМЗ -238Н, відсутнє візування уповноваженим представником відповідача договору доручення від 15.03.01р. підписаного між приватною фірмою „Ірит” та фізичною особою Янченко М.О. (як це передбачено підпунктом „в” пункту 11 договору), відсутнє погодження між сторонами строків ремонтних робіт двигуна ЯМЗ-238Н та їх вартість, відсутнє між сторонами узгодженої суми на умовах п. 3 договору комісії №5 від 22.01.01р. щодо сплати комісійної винагороди у розмір 15% від поставки як товару ремфонду і запасних частин для його ремонту, відсутня домовленість сторін щодо залишкової вартості двигуна ЯМЗ-238Н заводський №53100 переданого відповідачу на ремонт по акту від 22.03.2001р.

          Слід зазначити, що із тексту поданого позивачем договору доручення від 15.03.01р. не вбачається, що він укладений на виконання позивачем зобов'язань по договору комісії №5 від 22.01.01р. та доручення відповідача.

У пункті 9 підпункт „ж” договору №5 від 22.01.01р. сторони визначили обов'язок комісіонера після виконання доручення представити комітенту звіт і передати йому всі одержані по виконаному дорученню документи.

В матеріалах справи відсутні докази звітування позивача щодо виконання доручення відповідача по здійсненню операцій з ремонту двигуна ЯМЗ-238Н, та передачі запчастин у сумі 2642,00грн. по накладній №10 від 19.12.03р.

В підтвердження виконання відповідачем по договору комісії №5 ремонтних робіт позивачем подано додаток №1 до договору №5 від 22.01.01р. - Акт приймання-передачі робіт від 19.02.03р., в якому йдеться посилання на перелік податкових накладних, що визначають вартість виконаних робіт з ремонту (переобладнання).

Перелічені в акті приймання –передачі від 19.02.03р. накладні, як і сам акт не є предметом спору, не стосуються ремонту спірного двигуна ЯМЗ-238Н та переданих запасних частин по накладній №10 від 19.12.03р. на суму 2642,00грн., не є беззаперечними доказами виникнення зобов'язань на умовах договору комісії стосовно двигуна і запасних частин на загальну суму 17106,00грн., а тому судом не приймаються до уваги .

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України, та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. При цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності зі статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як зазначається в частині першій статі 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Твердження позивача викладені в письмових поясненнях про те, що спірний двигун використано відповідачем на власний розсуд, реалізовано, перебито заводський номер, братися до уваги судом не можуть, оскільки останнім не надано жодних доказі на підтвердження вказаних обставин.

Дослідивши текст договору та подані сторонами документи, суд дійшов висновку, що позивачем не подано належних доказів того, що спірний двигун ЯМЗ -238Н заводський №53100 передавався позивачем та отримувався відповідачем у ремонт на умовах договору комісії №5 від 22.01.01р., а також відповідно і запчастини прийняті відповідачем по накладній №10 від 19.12.03р. на суму 2642,00грн., а тому у відповідача не виникли зобов'язання згідно ст.151 Цивільного кодексу УРСР перед позивачем щодо виконання умов договору №5 від 22.01.01р. стосовно двигуна ЯМЗ-238Н заводський №53100, запасних частин по накладній №10 від 19.12.03р. на суму 2642,00грн. і сплаті комісійної винагороди у сумі 2565,90грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача винагороду у сумі 2565,90грн., посилаючись на п.3 договору №5 від 22.01.01р., при цьому просить зарахувати поставку ремфонду двигуна та запасні частини на його ремонт як поставку товару на умовах договору комісії.

У пункті 3 договору сторони передбачили, що за виконання послуг з продажу виробів комітент зобов'язується сплатити комісіонеру комісійну винагороду у розмірі 15% від суми узгодженої сторонами до договору.

Оскільки, в матеріалах справи відсутнє узгодження сторонами на умовах п.3 договору суми від якої нараховується винагорода у розмірі 15%, а також відсутні правові підстави для зарахування ремфонду двигуна та запасних частин на загальну суму 17106,00грн. до продажу товару (продажу виробів) на умовах договору комісії №5 від 22.01.2001р., а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача винагороди у сумі 2565,90грн. задоволенню не підлягають.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 590,15грн. за період з 01.06.06р. по 01.06.07р.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Оскільки, позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати винагороди у сумі 2565,90грн., вартості запчастин у сумі 2642,00грн., залишкової вартості двигуна у сумі 14464,00грн. на умовах договору комісії №5 від 22.01.01р., а відповідно і прострочку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача у сумі 19671,90грн. на умовах договору комісії №5 від 22.01.01р., вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 590,15грн. є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Позивач також просить стягнути з відповідача збитки у сумі 1470,00грн. неотриманого доходу, посилаючись на ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ст.623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Оскільки, позивачем недоведено порушення відповідачем зобов'язань по договору комісії №5 від 22.01.2001р. щодо ремонту двигуна ЯМЗ-238Н, суд доходить висновку про безпідставність вимог про стягнення збитків у сумі 1470,00грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Як свідчать матеріали справи, позивачем по квитанції Ощадбанку від 12.12.2006р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи №14/161 (т.1 а.с.6), сплачено в доход державного бюджету державне мито в сумі 258,50грн. Головним управлінням державного казначейства України в Чернігівській області 19.02.2007р. №19-23-5-31/377 надано довідку про зарахування до державного бюджету м. Чернігова сплаченого державного мита у сумі 258,50грн., код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095. Приймаючи до уваги, що позивачем з врахуванням прийнятого судом збільшення розміру позовних вимог, сплачено державне мито у більшому розмірі ніж передбачено Декретом Кабінету Міністрів України №7-93 “Про державне мито” та відповідно до ст.47 Господарського процесуального кодексу України Приватній фірмі “Ірит” підлягає поверненню з державного бюджету надлишково сплачене державне мито в сумі 41грн.18коп.

Керуючись ст.395, 398, 399 Цивільного кодексу УРСР, ст.11, 16, 525, 526, 623, 1011, 1012 Цивільного кодексу України ст.ст. 33, 34, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В позов відмовити повністю.

2. Повернути Приватній фірмі “Ірит” (м. Харків, вул.Хмельницького,12, р/р 260090014130 в АК РБ „Регіон-Банк” м. Харків, МФО 351254, ідентифікаційний код 30139275) з державного бюджету (рахунок р/р 31114095600002 в ГУДКУ у Чернігівській області, МФО 853592, код платежу 22090200, символ звітності 095, код 22825965) державне мито в сумі 41грн.18коп., яке сплачене згідно квитанції Ощадбанку від 12.12.06р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи №14/161 господарського суду Чернігівської області.

Це рішення є підставою для повернення державного мита з державного бюджету.

Суддя                                                                                                    Н.Ю.Книш

          Рішення підписано 11.09.2007р.

          Суддя                                                                                                    Н.Ю.Книш