12/319
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 12/319
29.08.07
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
«РЄСТ- ОХОРОНА»
До Підприємства з 100% інвестицією «Імперія-97»
Про стягнення 596,70 грн.
Суддя Прокопенко Л.В.
Представники:
Від позивача Приймак О.В. - предст. (дов. б/н від 01.07.07 р.)
Від відповідача не з'явився
Обставини справи:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з 100% інвестицією «Імперія-97»про стягнення 596,70 грн. (550грн. –основний борг, 7 грн. - 3% річних від простроченої суми основного боргу, 39.70 грн. - пені) заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 13П-1 про централізовану охорону від 01.07.06 р.
Ухвалою суду від 06.07.07 р. за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 12/319 та призначено розгляд справи на 29.08.07 р.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, представника в судове засідання 29.08.07р. не направив.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні Господарського суду міста Києва, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Про поважні причини неявки в судове засідання відповідача чи повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ:
01.07.05 р. між сторонами укладено договір № 13П-1 (далі - Договір) про централізовану охорону від 01.07.06р.
Відповідно до п.1.2 договору позивач зобов'язувався надавати відповідачу послуги щодо забезпечення охорони, а відповідач зобов'язувався здійснювати оплату послуг на умовах даного договору.
Частина 1 п.3.10 договору передбачає порядок оплати відповідачем послуг на користь позивача щомісячно в грошовій формі будь-яким не забороненим чинним законодавством способом в термін до 5-го числа кожного поточного місяця, а ч.2 цього пункту встановлює відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату послуг у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
У п. 8.1 договору зазначено строк чинності цього договору - один рік з дня його укладення, але п. 8.2 договору сторони уповноважені за взаємною згодою розірвати договір раніше названого строку. При цьому, у відповідності до п. 8.3 договору дострокове розірвання договору не звільняє відповідача від обов'язку оплатити позивачу вартість фактично наданих послуг.
В угоді від 15.11.2006р., яка є невід'ємною частиною договору, сторони погодили дострокове розірвання договору з 01.12.2006р. та зазначили, що не мають претензій одна до одної з приводу виконання цього договору.
Позивач згідно вимог договору надав відповідачеві послуги в повному обсязі за листопад 2006р., що підтверджується актом здачі –приймання робіт (послуг) за №2456/2502 від 30.11.2006р., який підписаний відповідачем та скріплений його печаткою.
Отже, загальна сума послуг наданих позивачем відповідачу складає
550 грн.
Станом на день розгляду спору заборгованість відповідача за послуги, становить 550 грн.
Крім суми основного боргу позивач ставить вимоги про стягнення 3% річних, що згідно розрахунку становить 7 грн., пені за весь час прострочення основного боргу у розмірі 39,07грн.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення з огляду на таке.
Внаслідок укладення договору згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч. 7 зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлено.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Таким чином, вимоги позивача в стягненні з відповідача суми боргу в розмірі 550 грн. та 3% річних у розмірі 7 грн., пені у розмірі 39,70 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати: державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
За таких обставин та керуючись ст.ст. 526, 625, 527, 610, 611, 11, 612 ЦК України, ст. ст. 173, 193, ГК України, ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Підприємства з 100% інвестицією «Імперія-97»(01103, м.Київ, вул.Підвисоцького, 5, ідентифікаційний код 24742692, р/р №2600101237021 в АБ «Київська Русь», МФО 319092) а у випадку відсутності коштів –з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЄСТ-ОХОРОНА»(03048, м.Київ вул.П.Радченка, 27, ідентифікаційний код 31202153, р/р № 26005500029901 в Солом'янській АКБ «Київ»м.Києва, МФО 300681 ) 550,00 грн. основного боргу, 7,00 грн. 3% річних, пені 39,70 грн. 102,00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4.Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.
Суддя Л.В.Прокопенко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 29.08.2007 |
Оприлюднено | 04.10.2007 |
Номер документу | 990615 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні