Постанова

від 18.08.2021 по справі 756/16631/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 756/16631/16-к

провадження № 51-2220км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 березня 2021року про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000003949, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Донецька та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст.191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2016 року затверджено угоду від 22 грудня 2016 року про визнання винуватості, укладену між заступником Генерального прокурора України ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_8 .

За вищевказаним вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим:

в умисній участі у злочинній організації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.255 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

в умисному заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в особливо великих розмірах злочинною організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки 11 місяців без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та без конфіскації майна;

в організації та безпосередньому вчиненні службового підроблення, а саме у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншому підробленні офіційних документів, вчиненому злочинною організацією, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді обмеження волі на строк 3 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та без конфіскації майна.

Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік іпокладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо арешту майна у кримінальному провадженні.

Не погоджуючись із вказаним вироком суду, засуджений ОСОБА_8 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, зокрема, виніс на розгляд питання про поновлення йому строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду.

Київський апеляційний суд ухвалою від 24 березня 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2016 року, мотивувавши відмову тим, що засудженим судове рішення оскаржено виключно з підстав, з яких воно не може бути оскаржене у апеляційному порядку згідно з положеннями ст.394 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аргументує свої вимоги тим, що ухвала апеляційного суду є необґрунтованою та незаконною, оскільки апеляційний суд усупереч ст. 398 КПК дійшов помилкового рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок місцевого суду. Обґрунтовуючи вказане, зазначає, що угода про визнання винуватості була підписана ним не добровільно, адже з дня затримання (09 серпня 2016 року) і до дня затвердження угоди місцевим судом (28грудня 2016 року) він перебував під вартою. Також до нього був застосований психологічний тиск, який проявлявся в погрожуванні кримінальним переслідуванням його близьких та родичів, якщо він не підпише угоди. Крім того, через постійний тиск з боку сторони обвинувачення він, перебуваючи в Київському слідчому ізоляторі, переніс ішемічний інсульт і був позбавлений належної медичної допомоги. На його переконання, викладені обставини виключають добровільність укладення угоди про визнання винуватості, а тому апеляційний суд мав перевірити його доводи у скарзі під час апеляційного розгляду про недотримання місцевим судом положень ч. 7 ст. 474 КПК. Крім цього, у своїй апеляційній скарзі він наводив аргументи про невідповідність угоди іншим вимогам зазначеної норми, зокрема, відсутність фактичних підстав для визнання винуватості, неправильну правову кваліфікацію його дій. Таким чином, вважає, що у поданій апеляційній скарзі посилався на обставини, які відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК та п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК належать до підстав оскарження вироку за угодою, і вказані доводи також підлягали перевірці під час судового розгляду, втім суд апеляційної інстанції цього не зробив і, обмежившись формальним дослідженням тексту угоди, не перевірив його доводів щодо примусу до її укладення, відсутності фактичних підстав для визнання винуватості, неправильної кваліфікації його дій. Вважає, що суд апеляційної інстанції у складі колегії суддів мав би прийняти рішення по суті апеляційної скарги, а рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, прийняте одноособово, є передчасним.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , навівши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу засудженого та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 , висловив доводи, у яких заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як визначено ч.2 ст.433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Доводи ОСОБА_8 про допущення апеляційним судом істотного порушення вимог кримінального процесуального закону Верховний Суд вважає слушними, враховуючи таке.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та увизначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічні положення містяться у ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 2 ст. 24 КПК гарантовано право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів провадження, місцевий суд вироком від 28 грудня 2016року затвердив угоду про визнання винуватості, укладену 22 грудня 2016 року між заступником Генерального прокурора України ОСОБА_9 і обвинуваченим ОСОБА_8 .

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, засуджений ОСОБА_8 оскаржив його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд указав, що апеляційна скарга ОСОБА_8 не містить передбачених процесуальним законом підстав, установлених ст. 394 КПК, для оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості, та, керуючись положеннями ч. 4 ст.399 цього Кодексу, відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Однак із таким рішенням суду апеляційної інстанції не може погодитися суд касаційної інстанції.

Частиною 4 ст. 399 КПК встановлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.

Елементом апеляційного провадження, що передує відкриттю апеляційного провадження, є попередньо-перевірочна діяльність судді-доповідача, регламентована кримінальним процесуальним законом, зокрема статтями 398, 399КПК.

Законом чітко регламентовано підстави, за наявності яких апеляційне провадження може завершуватися раніше ухвалення рішення по суті апеляційної скарги апеляційною інстанцією.

Отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач згідно зі ст. 398 КПК має перевірити її на відповідність вимогам ст. 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановити ухвалу про відкриття апеляційного провадження, тобто вирішити питання щодо її відповідності вимогам закону стосовно змісту, а також, виходячи з аналізу ст. 399 КПК, критеріям подання її належним суб`єктом, у межах наданих йому законом прав та на судові рішення, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, у строки, з підстав і з додержанням правил підсудності, встановлених кримінальним процесуальним законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди.

Зазначеними частинами ст. 474 КПК передбачено виконання судом під час судового провадження на підставі угоди таких обов`язків: з`ясувати у обвинуваченого, чи він розуміє обсяг своїх прав у межах такого судового провадження (ч. 4), встановити, чи укладення угоди між обвинуваченим та прокурором, потерпілим є добровільним, (ч.6) та перевірити угоду на відповідність вимогам КПК (ч. 7).

Як убачається зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_8 , оскаржуючи вапеляційному порядку вирок на підставі угоди про визнання винуватості, серед іншого, він посилався на те, що суд першої інстанції затвердив угоду про визнання винуватості, яка суперечила вимогам закону та не була ним укладена добровільно, що відповідно до вищенаведених норм ч. 4 ст. 394 КПК може бути підставою для апеляційного оскарження засудженим судового рішення, постановленого за угодою про визнання винуватості.

Однак апеляційний суд, порушуючи зазначені вимоги процесуального закону, на стадії вирішення питання щодо наявності процесуальних підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою не перевірив наведених доводів засудженого в аспекті можливості оскарження ним вироку із наведених в апеляційній скарзі підстав, а, дослідивши матеріали кримінального провадження, фактично зробив висновок щодо законності оскаржуваного вироку, що не належало до питань, які мають бути вирішені на цьому етапі під час провадження в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 398, 399 КПК.

З урахуванням наведеного апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргоюзасудженого на вирок Оболонського районного суду м.Києва від 28 грудня 2016 рокущодо ОСОБА_8 , посилавшись на те, що ним судове рішення оскаржено виключно з підстав, з яких воно не може бути оскаржене у апеляційному порядку,істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону та право сторони захисту на апеляційне оскарження судового рішення.

Такий висновок колегії суддів, узгоджується з позицією Верховного Суду, зокрема викладеною у постанові від 16 лютого 2021 року (справа № 572/605/20, провадження № 51-4815км20).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК єпідставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно зважити на викладене в цій постанові та прийняти законне й обґрунтоване рішення, зурахуванням винесеного засудженим на розгляд питання про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, якою відмовлено увідкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою засудженого на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2016 рокущодо ОСОБА_8 , скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3