Постанова

від 26.08.2021 по справі 910/10913/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/10913/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Мінченко Д. А.,

відповідача - Кірсік С. В., Відьмук Г. І. - директор,

третіх осіб - Шпаківська Ю. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Автотехніка-М"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 (судді: Буравльов С. І. - головуючий, Пашкіна С. А., Андрієнко В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Автотехніка-М"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пластик-Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Форстор",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Завод пластмас",

про витребування майна з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец-Автотехніка-М" (далі - ТОВ "Спец-Автотехніка-М") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пластик-Україна" (далі - ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна") про витребування із незаконного володіння ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" на користь ТОВ "Спец-Автотехніка-М" обладнання, що знаходиться в приміщеннях в м. Києві, вул. Шахтарська, 5 на території Приватного акціонерного товариства "Завод Пластмас" (далі - ПрАТ "Завод Пластмас"), а саме: ДСП 2800x2070x16мм (імп.) у кількості 88 штук; ДСП 2750x1830x16 мм (імп.) у кількості 259 штук; ДСП 3500x1750x16 мм (імп.) у кількості 2 штук; Багаторівнева стелажна конструкція на базі палетних стелажів в комплекті у кількості 1 комплект; Плита OSB-3 22мм 1250x2500 Україна у кількості 166 штук (далі - обладнання).

1.2. Позовні вимоги, з посиланням на положення статей 316, 317, 319, 321, 386, 387 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що 06.06.2019 між сторонами було укладено договір суборенди приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Шахтарська, 5, які так і не були передані позивачеві в суборенду. Так, у зв`язку зі зміною економічних обставин господарської діяльності суборендаря (позивача) та у зв`язку із фактичним блокуванням відповідачем доступу до приміщень, позивач листом від 22.08.2019 № 67 в односторонньому порядку розірвав договір суборенди приміщень з 23.09.2019.

У той же час, для підготовки приміщення до суборенди та здійснення у ньому господарської діяльності позивач в період з 13.08.2019 по 16.08.2019 за допомогою підрядної компанії - Товариства з обмеженою відповідальністю "Форстор" (далі - ТОВ "Форстор") в орендовані приміщення поставив та частково змонтував обладнання, загальна вартість якого становить 2 143 090,79 грн, що підтверджується видатковими накладними.

Проте, починаючи з 19.08.2019 доступ позивача до приміщень було обмежено і позивач був позбавлений можливості як користуватися обладнанням, так і вивезти його з приміщень, тобто позивач позбавлений права володіння, користування та розпорядження належним йому майном, що стало підставою для звернення до суду.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна", заперечуючи проти її задоволення, наголошувало, що у період з 13.08.2019 по 17.08.2019 в супереч умовам договору суборенди, не маючи законного права перебувати в орендованих приміщеннях, позивач прийняв вантаж, організував монтажні та зварювальні роботи у складських приміщеннях відповідача.

17.08.2019 у результаті здійснення працівниками підрядної організації позивача самовільних зварювальних робіт, у суборендованих та сусідніх приміщеннях сталася пожежа, що призвело до значних пошкоджень майна.

Проведення перемовин та листування з позивачем з приводу мирного врегулювання питання та відшкодування збитків, завданих пожежею, результатів не дало.

ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" зазначало, що не може ні спростувати, ні підтвердити здійснення позивачем поставки обладнання згідно із заявленим переліком, оскільки представники відповідача не брали участі у відвантаженні обладнання, не приймали таке обладнання на зберігання.

Надані позивачем документи не підтверджують наявність у відповідача обладнання, у кількості, заявленій ним до витребування.

Крім того, ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" подало до суду клопотання про витребування у ТОВ "Спец-Автотехніка-М" доказів, а саме копії документів, на підтвердження позовних вимог, перелік яких викладено у клопотанні (том 2, а. с. 230-231).

1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПрАТ "Завод пластмас" та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Форстор".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 позовні вимоги задоволено повністю, витребувано із незаконного володіння ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" на користь ТОВ "Спец-Автотехніка-М" обладнання, що знаходиться у приміщеннях в м. Києві, вул. Шахтарська, 5 на території ПрАТ "Завод Пластмас".

Судове рішення обґрунтовано доведенням позивачем його вимог про витребування майна.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 скасовано та прийнято нове рішення. У задоволенні позову ТОВ "Спец-Автотехніка-М" відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків:

- аналіз статті 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі. Об`єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову.

Проте майно, перелічене в позові, яке є предметом спору, не визначено певними індивідуальними ознаками, оскільки це майно не має кольору, дати виготовлення, матеріалу, власних параметрів, пакувальних, цифрових, номерних та інших характерних позначок тощо, а тому, у розумінні статті 184 Цивільного кодексу України, є замінним майном аналогічного виду.

Ураховуючи те, що позивач не зазначив будь-яких ознаки та характеристик заявленого до повернення майна (що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації), то можливість встановлення і витребування такого майна із незаконного володіння виключається;

- у матеріалах справи відсутні докази того, що вказане позивачем у позові майно фактично перебуває у відповідача, в той час як згідно з поясненнями відповідача в приміщеннях, які перебувають в оренді чи суборенді, на території ПрАТ "Завод пластмас" близько 100 суб`єктів господарювання використовують аналогічні стелажні системи, придбані у ТОВ "Форстор";

- відповідач направляв листи на адресу позивача з вимогою про прибуття для ідентифікації майна на згарищі, а саме, листи від 21.12.2019 № 36, від 27.12.2019 № 47, від 02.01.2020 № 01, від 14.01.2020 № 04, відповіді на які позивач не надав;

- позивач в односторонньому порядку розірвав договір суборенди від 06.06.2019 № 150, тому у нього були відсутні правові підстави для розпорядження приміщеннями, зокрема, прийняття вантажу, здійснення монтажних та зварювальних робіт в приміщеннях відповідача;

- з наданих позивачем документів неможливо встановити яку саме кількість обладнання, відповідно до договору поставки від 14.06.2019 № F-106Г було фактично завезено на територію ПрАТ "Завод пластмас". Відсутні в матеріалах справи належні докази факту поставки наведеного в позові обладнання в орендоване приміщення та поставки такого обладнання у відповідній кількості, заявленій позивачем у позові.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва та постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021, ТОВ "Спец-Автотехніка-М" у касаційній скарзі просить судові рішення у справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає таке:

- заявник касаційної скарги вказує на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах стосовно утримання майна, яке було завезено суборендарем приміщення до початку орендних правовідносин між сторонами за наявності численних доказів наявності цього майна в особи, що протиправно його утримує, у тому числі й пояснень цієї особи, наданих суду, отже є необхідність формування касаційним судом такого висновку.

- суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права не дослідивши докази та помилково дійшовши висновку про те, що витребуване майно не визначено певними індивідуальними ознаками за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції прийняв рішення всупереч правовим позиціям Верховного Суду щодо порядку розгляду спорів про віндикацію, викладеним у постановах від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17, від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 01.08.2019 у справі № 908/439/18, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18, від 10.06.2020 у справі № 04/5026/803/2012;

- судами першої та апеляційної інстанції допущена неповнота розгляду справи, оскільки судами не досліджено витребуване обладнання як речові докази у справі. Суди не надали оцінки факту перешкоджання відповідачем виконання вказівки суду та здійснення огляду речових доказів в порядку статті 82 Господарського процесуального кодексу України, а отже не виконано обов`язку щодо всебічного та повного розгляду усіх, у тому числі речових доказів, що мають принципове значення для справи. При цьому, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо огляду речових доказів за їх місцезнаходженням, що є підставою для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 387 та 184 Цивільного кодексу України у подібних з цією справою правовідносинах, оскільки відсутні висновки щодо спорів, аналогічних за суб`єктним складом, предметом позовів, змістом та суттю правовідносин.

Підставою для касаційного оскарження судових рішень у справі скаржник також визначив пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши таке:

- розглядаючи справу суд апеляційної інстанції не дослідив докази та дійшов висновку про відсутність доказів перебування спірного майна у відповідача за наявності численних протилежних доказів у справі, чим порушено норми процесуального права щодо повноти, всебічності, об`єктивності дослідження доказів, що. у свою чергу, суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 910/2815/19;

- суди першої та апеляційної інстанції встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, прийнявши до уваги низку письмових доказів, що не є належними, чим допустили порушення норм процесуального права.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" просить залишити її без задоволення, акцентуючи увагу на недоведеності та безпідставності доводів скаржника та відсутності будь-якої аргументації підстав касаційного оскарження судових рішень у справі, визначених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Під час розгляду справи суди установили, що 06.06.2019 між ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" (суборендодавець) та ТОВ "Спец-Автотехніка-М" (суборендар) укладено договір № 150 (далі - договір суборенди), яким передбачені такі умови:

- суборендодавець здає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Шахтарська, 5 (пункт 1.1 договору);

- строк суборенди приміщень, зазначених у пункті 1.1, встановлюється з 02.09.2019 по 31.12.2019 (пункт 1.2 договору);

- суборендодавець зобов`язується передати суборендарю приміщення, зазначені в пункті 1.1 договору за актом прийому-передачі у строк, зазначений у пункті 1.2 (пункт 1.4 договору);

- договір набирає чинності 02.09.2019 та діє до 31.12.2019 включно (пункт 9.1 договору);

- суборендар має право достроково відмовитись від даного договору, заздалегідь письмово повідомивши суборендодавця не пізніше ніж за 30 календарних днів до передбачуваної дати припинення договору (пункт 9.8 договору).

Суди попередніх інстанцій установили, що суборендодавець не передав суборендарю орендованого приміщення, у зв`язку із непідписанням між сторонами акта приймання-передачі приміщення.

22.08.2019 позивач направив на адресу відповідача лист № 67 про розірвання в односторонньому порядку договору суборенди від 06.06.2019 № 150 з 23.09.2019.

4.4. При цьому суди попередніх інстанцій установили, що 14.06.2019 між ТОВ "Спец-Автотехніка-М" (покупець) та ТОВ "Форстор" (постачальник) укладено договір № F-106Г, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити багаторівневу стелажну конструкцію на базі палетних стелажів у комплекті у власність покупцеві, а покупець зобов`язався прийняти обладнання і сплатити його вартість на умовах цього договору.

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "Спец-Автотехніка-М" про витребування із незаконного володіння ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" обладнання, що знаходиться у приміщеннях в м. Києві, вул. Шахтарська, 5 на території Приватного акціонерного товариства "Завод Пластмас", вартістю 2 143 090,79 грн згідно з видатковими накладними, завезеного ТОВ "Форстор" на адресу суборендованих приміщень у період з 13.08.2019 по 16.08.2019, з посиланням, зокрема, на статті 319, 321, 387, 388 Цивільного кодексу України, у зв`язку із ненаданням відповідачем доступу до приміщень та позбавлення позивача можливості як користуватись обладнанням, так і вивезти його з приміщень.

4.6. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

4.7. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

4.8. За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2зазначеного Кодексу).

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

4.9. Суд апеляційної інстанції установив, що надані позивачем на підтвердження наявності у нього права на витребуване майно платіжні доручення від 19.06.2019 № 9477, від 12.08.2020 № 9940, від 03.08.2020 № 12930, копія договору поставки стелажного обладнання від 14.06.2019 № F-106Г (з додатковими угодами та додатками), копії видаткових накладних та копії товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт придбання позивачем стелажних конструкцій (обладнання) та перехід права власності на стелажні конструкції з дати підписання усіх видаткових накладних, тобто з 20.05.2020, не доводять самого факту поставки зазначеного обладнання в орендоване у відповідача приміщення та поставки цього обладнання саме у заявленій позивачем кількості.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що у січні 2020 року ТОВ "Форстор" в межах справи № 910/16127/19 як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про витребування із незаконного володіння ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" обладнання, що знаходиться у приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Шахтарська ,5 на території ПрАТ "Завод Пласмас", а саме: ДСП 2800х2070х16мм (імп.) у кількості 88 штук, ДСП 2750х1830х16мм (імп.) у кількості 259 штук, ДСП 3500х1750х16мм (імп.) у кількості 2 штуки, багаторівнева стелажна конструкція на базі палетних стелажів в комплекті у кількості 0,8 компл., плита ОSB-3 22мм 1250х2500 Україна у кількості 166 штук.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ "Форстор", обґрунтовуючи вимоги про витребування майна, визначив, що в період з 13 по 16 серпня 2019 року ним було завезено до приміщення за адресою: м. Київ, вул. Шахтарська, 5 для ТОВ "Спец-Автотехніка-М" обладнання на загальну суму 1 584 361,78 грн із ПДВ, що є частковим виконанням зобов`язань за договором поставки стелажного обладнання від 14.06.2019 № F-106Г від 14.06.2019 (том 1, а.с. 268-270).

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі, що розглядається, ТОВ "Спец-Автотехніка-М", звертаючись до суду з позовом про витребування майна, визначив його вартість у сумі 2 143 090,79 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дані щодо виконання умов поставки за договором поставки стелажного обладнання від 14.06.2019 № F-106Г стосовно кількості та вартості матеріалів між сторонами договору поставки - ТОВ "Спец-Автотехніка-М" та ТОВ "Форстор" містять суттєві розбіжності, що унеможливлює встановлення обставин щодо кількості обладнання, фактично поставленого за договором поставки від 14.06.2019 № F-106Г на територію ПрАТ "Завод пластмас" за адресою: м. Київ, вул. Шахтарська, 5 для ТОВ "Спец-Автотехніка-М".

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність належними доказами позовних вимог, зазначивши також, що позивач не зазначив будь-яких ознак та характеристик заявленого ним до витребування майна, що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації, а також доказів фактичного перебування майна (обладнання) у відповідача, в той час як згідно з поясненнями відповідача в приміщеннях, які перебувають в оренді чи суборенді, на території ПрАТ "Завод пластмас" понад 100 суб`єктів господарювання використовують аналогічні стелажні системи, придбані позивачем у ТОВ "Форстор".

Суд апеляційної інстанції також установив, що як свідчать матеріали справи, 17.08.2019 у загальному залі, де позивач планував орендувати частину приміщення, в результаті порушення правил пожежної безпеки сталася пожежа, внаслідок чого було пошкоджено майно декількох суб`єктів господарювання, у зв`язку з чим, а також наміром позивача розірвати договір суборенди приміщення в односторонньому порядку, відповідач направляв позивачеві листи з вимогою прибути для ідентифікації майна на згарищі, а саме листи від 21.12.2019 № 36, від 27.12.2019 № 47, від 02.01.2020 № 01, від 14.01.2020 № 4, які позивач залишив без відповіді, представника не направив (том 1, а. с.308-311).

Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позивач в односторонньому порядку розірвав договір суборенди від 06.06.2019 № 150, то у нього були відсутні правові підстави для розпорядження приміщеннями, зокрема, прийняття вантажу, здійснення монтажних та зварювальних робіт в орендованих приміщеннях.

4.10. Як уже зазначалося, ТОВ "Спец-Автотехніка-М", звертаючись з касаційною скаргою на судові рішення у справі, як на підставу для касаційного оскарження, посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах з питань, зазначених вище.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що системний аналіз положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Водночас, касаційна скарга ТОВ "Спец-Автотехніка-М" обмежується фактично незгодою товариства із оскаржуваними рішеннями судів та містить лише посилання на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без зазначення норми права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду та застосування такої норми до конкретних правовідносин, а також обґрунтування необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми.

4.11. Як уже зазначалося, як на підставу касаційного оскарження скаржник також послався на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови встановив обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів, а саме позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ТОВ "Форстор" у справі № 910/16127/19.

Однак, скаржник зауважує, що зазначена позовна заява, яку було повернуто заявникові відповідною ухвалою суду, є недопустимим доказом у господарському судочинстві, не має доказової сили, оскільки містить неповні дані, наявні у ТОВ "Форстор".

Скаржник вважає, що заяви свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідчені нотаріально, не є належними доказами, оскільки не можуть підтвердити або спростувати факт недопуску представника позивача до приміщень, які мали бути передані в суборенду позивачеві.

Утім, такі доводи касаційної скарги також не отримали свого підтвердження та відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Водночас у статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

При цьому у пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд дослідив обставини справи та наявні у ній докази в їх сукупності, надав оцінку доводам учасників справи, якими вони обґрунтовували наявність/відсутність підстав для задоволення позову, навівши відповідне мотивування у судовому рішенні.

Посилання скаржника про недослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі (заява свідка ОСОБА_4 , акт про наявність багаторівневої стелажної конструкції від 02.09.2019, наданий ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" до зустрічного позову у справі № 910/16127/19, службова записка ТОВ "Форстор" про надання дозволу на доступ на територію ПрАТ "Пластик-Україна", надана у справі № 910/16127/19, електронне листування 13.08.2019 між представниками позивача та відповідача щодо плану розміщення стелажів, надане до зустрічного позову ТОВ "Торговий дім "Пластик-Україна" у справі № 910/16127/19, фотознімки обладнання, пояснення ТОВ "Форстор") не беруться до уваги з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів не можуть братися до уваги судом касаційної інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Спец-Автотехніка-М" про витребування майна, не досліджував питання та не спростовував доводи позивача про перебування на території ПрАТ "Завод Пластмас" обладнання, однак дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин щодо кількості такого обладнання, фактично поставленого ТОВ "Форстор" за договором поставки від 14.06.2019 № F-106Г на територію ПрАТ "Завод пластмас" за адресою: м. Київ, вул. Шахтарська, 5 для ТОВ "Спец-Автотехніка-М".

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень у справі із цієї підстави.

Посилання скаржника у касаційній скарзі про ухвалення судом апеляційної інстанції постанови всупереч зазначеним у касаційній скарзі постановам Верховного Суду щодо порядку розгляду спорів про віндикацію не беруться до уваги, оскільки підставами касаційного оскарження судового рішення скаржником не визначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підстави оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2020, яке було скасовано постановою суду апеляційної інстанції з ухваленням нового рішення, скаржником у касаційній скарзі не наведено.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 3, 4 частини 2 статті 297 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваної постанови у касаційного суду немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування постанови, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Автотехніка-М" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 у справі № 910/10913/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак