Постанова

від 06.09.2021 по справі 536/1123/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/1123/18 Номер провадження 22-ц/814/1845/21Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.

Суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Міщенко Я.О.

представника позивача - адвоката Гонтар В.М.,

представника відповідача - адвоката Василишина М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін

апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 червня 2021 року,

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сільськогосподарський кооператив Іскра , Приватне підприємство Агрофірма Недогарська , про визнання договору емфітевзису недійсним

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У липні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , відповідно до якого прохав:

- визнати недійсним з дня його вчинення Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 15.08.2016 р. укладений між ним та ОСОБА_2 , предметом якого є право користування земельною ділянкою, площею 1,0140 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0070, яка розташована на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

- стягнути з відповідача судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки, площею 1,0140 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0070, яка розташована на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказана земельна ділянка з 2012-го року знаходилась у оренді СК Іскра , кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 . У серпні 2016-го року йому потрібні були гроші на лікування дружини, власних коштів він не мав, позичити було ні у кого, тому, він звернувся за допомогою до вищезгаданого орендаря, юрист якого запропонував йому надати вказану суму коштів в обмін укладення нового договору.

15 серпня 2016 року він підписав з ОСОБА_2 . Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (далі по тексту - спірний договір).

Вважає, що вказаний Договір таким, що укладений під впливом тяжких обставин та на невигідних для нього умовах.

Вказував, що спірний договір є кабальним та вочевидь несправедливим щодо нього, і за відсутності гострої потреби у грошових коштах на лікування він би його ніколи не уклав ( а.с. 2-3, 29-30 том. 1).

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30.04.2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сільськогосподарський кооператив Іскра , Приватне підприємство Агрофірма Недогарська , про визнання договору емфітевзису недійсним - відмовлено.

короткого змісту вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохав скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30.04.2021 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу

Заявник в апеляційній скарзі вказував, що ним було належним чином доведено гостру потребу у грошових коштах на лікування дружини, яка існувала на час укладення спірної угоди, та, у подальшому, коли операцію дружині було проведено, доведено витрати цих коштів на призначенням.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку наданим письмовим доказам, безпідставно дійшов висновку, що вони не містять обставин ані тяжкості лікування, ані проведеного лікування та необхідності певної суми на лікування.

Вважає, що вказана позиція суду суперечить нормам закону та судовій практиці.

Вказував, що саме на момент укладення спірного договору у дружини була гостра потреба у лікуванні та попередній, поточний чи наступний розрахунок коштів на лікування не передбачений чинним законодавством державними закладами охорони здоров`я.

Зазначав, що лікування дружини було платне через відсутність державного фінансування закладів охорони здоров`я і лікар йому повідомив, що операція та подальше лікування дружини коштуватиме порядку 30 000,00 грн.

Вважає, що не має юридичного значення, яким чином він розпорядився коштами, отриманими за спірним договором і у якому розмірі, адже гостра необхідність в їх отриманні існувала на час укладення спірного договору.

Також, заявник вказував, що попри висновки суду та твердження відповідача, спірний договір є невигідним для нього, на відміну від договору оренди земельної ділянки, адже орендодавець більше захищений законом, зокрема в частині розміру орендної плати через свою пов`язаність із нормативною грошовою оцінкою та тенденцію до постійного зростання.

Таким чином, вказував, що посилання суду першої інстанції на те, що укладення спірного договору не порушує його прав, не ґрунтуються на законі та обставинах справи.

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи

25.08.2021 до апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначено, що оцінивши надані докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем сукупності обставин, визначених ч. 1 ст. 233 ЦК України, а також недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними ОСОБА_1 обставинами та вчиненням спірного правочину.

Перевіряючи надані ОСОБА_1 докази (медичні виписки про стан здоров`я дружини) місцевий суд правильно взяв до уваги, що вони (докази) самі по собі не містять підтвердження тяжких обставин, які підлягали доведенню за ч. 1 ст. 233 ЦК України.

Інших доказів на підтвердження позовних вимог про визнання договору недійсним на підставі ст. 233 ЦК України позивач не надав.

Матеріали справи не містять доказів ані підтвердження матеріального стану позивача в обґрунтування потреби у грошових коштах на операцію дружини на момент укладення спірної угоди, ані доказів необхідності проведення такої операції, що існувала станом на час укладення спірної угоди.

Позивач не довів належними доказами витрат на лікування за рахунок коштів, отриманих ним за спірним договором, що спонукало до його укладення.

Судом вірно встановлено відсутність у справі доказів укладення спірного правочину на вкрай невигідних для ОСОБА_1 умовах, тобто за відсутності дискримінаційних ознак відносно нього щодо ціни за користування земельною ділянкою.

Про розірвання спірного договору позивач звернувся до суду лише через 2 роки з моменту його укладення, та про тяжкі обставини (хвороба дружин та потреба у грошових коштах на її операцію), що спонукали його укласти спірний договір на вкрай невигідних для нього умовах лише у відповіді на відзив на позов, а не у самому позові, що, на думку відповідача свідчить про недобросовісність дій з боку позивача.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 367 ЦПК України відповідач наполягає на тому, що долучена позивачем до матеріалів справи документи (медична документація) є недопустимим, оскільки надані позивачем та одержані судом з порушенням порядку, передбаченим ч. 1 ст. 78 ЦПК України.

02.09.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, яка по суті є письмовим поясненням сторони, в якій ОСОБА_1 надає пояснення щодо захворювання його дружини.

встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №001450, виданого Кременчуцькою районною державною адміністрацією Полтавської області 10.09.2003 р., ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 1,0140 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0070, яка розташована на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 16).

Вказана земельна ділянка знаходилась в оренді СК «Іскра» , кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 , на підставі договору оренди земельної ділянки від 03.02.2012 року.

10 серпня 2016 року договір оренди земельної ділянки достроково розірвано за домовленістю сторін (а.с. 13).

15 серпня 2016 року між ОСОБА_1 (Власник) та ОСОБА_2 (Землекористувач) був укладений Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Згідно з укладеним договором земельна ділянка передана у користування строком на 80 років, сума договору становить - 15 000,00 грн.

Земельна ділянка згідно з Актом приймання-передачі передана землекористувачу (а.с. 4-7).

На час розгляду справи установлено, що земельну ділянку, що є предметом спірного договору, передано до статутного фонду ПП Агрофірма Недогарська .

доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання спірного договору емфітевзису від 15.08.2016 року недійсним на підставі ст. 233 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем належними і достатніми доказами у справі наявності тяжкої обставини, що змусила його вчинити спірний правочин, що існувала станом на час його укладення; недоведеність того, що правочин вчинений саме для усунення та/або зменшення такої тяжкої обставини (хвороби дружини); недоведеність того, що спірний правочин було вчинено на вкрай невигідних для позивача умовах.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, а саме виписці із медичної картки амбулаторного хворого, гр. ОСОБА_3 , датованої ІНФОРМАЦІЯ_1 (за 6-ть місяців до укладення спірної угоди) , суд першої інстанції обґрунтував, що вона не містить обставин ані тяжкості лікування, ані проведеного лікування, також необхідність певної суми на лікування. Крім цього, надана позивачем виписка із медичної картки амбулаторного хворого, гр. ОСОБА_3 , датованої 22.03.2017 року (після спливу 7-ми місяців з дня укладення спірної угоди), яка свідчить, що остання перенесла операцію, сама по собі не містить обставин ані тяжкості лікування, ані проведеного лікування, також необхідність певної суми на лікування станом на час укладення спірної угоди.

Місцевий суд зазначив, що позивач не надав і доказів витрачання отриманих ним в наслідок укладеного правочину коштів з зазначеною метою в період, як до укладання, та/або на час укладання договору, та/або в найкоротший термін після отримання ним коштів від відповідача.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає висновки суду першої інстанції щодо недоведеності підстав визнання спірного правочину недійсним у порядку ст. 233 ЦК України такими, що відповідають вимогам закону.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Тобто, оспорювані за вказаної підстави правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах .

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Суд першої інстанції вірно вказував, з посиланням на судову практику у справі, що для визнання правочину недійсним на підставі ч.1 ст. 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов:

1) наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин;

2) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Предметом доказування є:

1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, що існували на час укладення спірного правочину.

2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин (доведенню підлягає причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні);

3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;

4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

5) правочин вчинено на вкрай невигідних умовах.

Аналогічні роз`яснення викладені у п. 23 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними .

Крім того, суд першої інстанції вірно визначив, що тягар доказування цих обставин покладається саме на позивача.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає у тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування або неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалась заінтересована сторона, неіснуючим.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору емфітевзису за недоведеністю укладення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Щодо посилання заявника в апеляційній скарзі на доведеність факту існування саме на час укладення спірної угоди тяжкої обставини (хвороби дружини, через що у нього виникла гостра потреба у грошових коштах на операцію останньої), суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

На підтвердження вказаної обставини позивач надав лише дві виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, гр. ОСОБА_3 , датовані 05.02.2016 року та 22.03.2017 року (а.с. 86-87).

Згідно з Виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого гр. ОСОБА_3 №338 від 05.02.2016 року, вбачається, що остання перебувала на стаціонарному лікуванні з 22.01.2016 по 05.02.2016 ; встановлено діагноз - церебральний атеросклероз ІІ, дисциркуляторна енцефолопатія ІІ, гострий бронхіт ; рекомендовано вживання медичних препаратів.

Згідно з Виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого гр. ОСОБА_3 від 29.03.2017 вбачається, що остання перебувала на стаціонарному лікуванні з 22.03.2017 по 29.03.2017 ; встановлено інший діагноз , у зв`язку з яким 23.03.2017 проведено операцію; виписана у задовільному стані; рекомендовано обмеження фізичних навантажень, оброботка місця операції медичним препаратом Ротокан та рекомендовано явку до лікаря 12.03.2017.

Суд першої інстанції вірно встановив хронологію подій, що спірна угода укладена 15.08.2016, тобто за пів-року до перебування гр. ОСОБА_3 на стаціонарному лікуванні з 22.01.2016 по 05.02.2016 при цьому останній було встановлено діагноз, відмінний від того, у зв`язку з яким хворій у подальшому - після спливу 7 місяців з дня укладення спірної угоди - проводилась операція.

Таким чином, Виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого гр. ОСОБА_3 від 29.03.2017, як вірно встановив суд першої інстанції, не є достатнім доказом на підтвердження існування тяжкої хвороби дружини, що існувала станом на момент укладення позивачем спірної угоди, а інших доказів матеріали справи не містять.

Разом із тим, матеріали справи не містять інших доказів, надання яких покладено саме на позивача, на підтвердження того, що оспорюваний ним договір емфітевзису був вчинений позивачем саме для усунення та/або зменшення зазначеної обставини (лікування дружини).

У цьому сенсі, доводи апеляційної скарги про відсутність юридичного значення використання ним отриманих від спірного договору грошових коштів саме на лікування дружини, є неслушними, оскільки позивач повинен був довести вчинення ним спірного правочину виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин .

Неслушними є також твердження заявника про доведеність факту укладення ним спірного договору на вкрай невигідних для нього умовах.

Обґрунтовуючи вказане ОСОБА_1 виходив із аналізу правової природи договору оренди земельної ділянки та договору емфітевзису, вважаючи, що договір оренди був би вигіднішим для нього за оплатою.

Однак, за вимогами ст. 233 ЦК України, позивач повинен обґрунтувати саме обтяжливість певних умов укладеного ним договору, що оспорюється, а не його невигідність у порівнянні із іншими видами договорів, які він міг би укласти, але не уклав.

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували. Під час розгляду справи ОСОБА_1 не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України ), не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався, як на підстави своїх вимог, зокрема не довів належними і допустимими доказами факту вчинення ним правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, про що правильно зазначено місцевим судом.

Суд першої інстанції правильно врахував, що позивачем не надано доказів того, що відсутність таких обставин, як хвороба дружини виключили б можливість укладання між сторонами договору емфітевзису на умовах, визначених в оспорюваному договорі, що умови договору в частині плати за користування землею є кабальними для нього.

Апеляційний суд також зазначає про те, що висновки місцевого суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду висловленим у постанові від 25 січня 2021 року у справі № 550/1245/18 (за фактичними обставинами справи та предметом доказування справи є ідентичними).

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат понесених позивачем під час апеляційного розгляду справи відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 червня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 вересня 2021 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Т.О. Кривчун

О.В. Чумак