Ухвала

від 06.09.2021 по справі 420/8929/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 420/8929/20

адміністративне провадження № К/9901/30185/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 420/8929/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, за участю третьої особи Первинної профспілкової організації працівників Головного управління ДПС в Одеській області про розподіл судових витрат на правничу допомогу,

УСТАНОВИВ:

16 серпня 2021 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 420/8929/20.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 08 травня 2018 року у справі № 810/2823/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16 щодо надання на підтвердження витрат на правничу допомогу доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення .

Водночас Суд звертає увагу, що у постановах від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20 сформовано правову позицію відповідно до якої посилання на обов`язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність та надання виписки із неї, Судом не приймаються, оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі. Облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтовними доводи скаржника щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу у справі № 420/8929/20, висновків Верховного Суду у справах № 821/1594/17, № 813/4989/17, № 826/8107/16 та № 810/2823/17.

Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладених у постановах 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15, від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19.

При цьому, скаржником процитовано витяги із постанов Верховного Суду щодо визначення термінів та понять застосованих судом касаційної інстанції при розгляді вказаних справ.

Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями та стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 420/8929/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, за участю третьої особи Первинної профспілкової організації працівників Головного управління ДПС в Одеській області про розподіл судових витрат на правничу допомогу - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько